ПОСТАНОВА

Іменем України

18 березня 2020 року

Київ

справа №П/811/1192/16

касаційне провадження №К/9901/39862/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 (головуючий суддя - Семененко Я.В., судді: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі № П/811/1192/16 за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.08.2015 № 5778-17 та від 30.06.2016 № 175625-13.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 10.10.2016 позовні вимоги задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 13.12.2016 постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 скасував та ухвалив нову - про відмову у задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 та залишити в силі постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.10.2016.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема: підпункту 4.1.9, пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Кіровоградською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Кіровоградській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 25.08.2015 № 5778-17, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.;

від 30.06.2016 № 175625-13, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 25000,00 грн.

Обґрунтовуючи підставу прийняття зазначених актів індивідуальної дії, Кіровоградська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Кіровоградській області зазначала, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Audi, моделі A8, 2012 року випуску, з об`ємом двигуна 6299 куб. см., який має ознаки об`єкта оподаткування транспортним податком у 2015 та 2016 роках.

Задовольняючи позов в частині вимог про оскарження податкового повідомлення-рішення від 25.08.2015 № 5778-17, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення Кіровоградської міської ради № 3944 «Про встановлення транспортного податку» прийняте 27.01.2015, тобто після 15.07.2014, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Задовольняючи позов в частині вимог про оскарження податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 175625-13, суд першої інстанції виходив з того, що внесення рішенням Кіровоградської міської ради від 23.02.2016 № 82 змін до попереднього рішення від 27.01.2015 № 3944, які стосувалися змін до елементів транспортного податку, здійснені з порушенням принципу стабільності щодо строку їх прийняття.

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивачем не заперечується факт відповідності належного йому на праві власності транспортного засобу ознакам об`єкта оподаткування транспортним податком у 2015 та у 2016 роках, а податковий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі установлених приписів податкового законодавства України.

Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 25.08.2015 № 5778-17, слід враховувати таке.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.

Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов`язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, прийняте Кіровоградською міською радою рішення від 27.01.2015 № 3944, яким встановлено новий податок на майно - транспортний податок, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням приписів Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2015 № 5778-17.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції, яка відповідає закону.

Щодо вирішення спору в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2016 № 175625-13 суд касаційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VIII в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

У контексті вищезазначеного правового регулювання суд касаційної інстанції враховує практику судового розгляду справ у подібних правовідносинах.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 825/1496/17 (№ К/9901/1259/17) ухвалила постанову від 15.05.2019, в якій викладено правові висновки про те, що запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VIII зміни до Податкового кодексу України, зокрема в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України), спрямовані на захист суспільних (публічних) інтересів та прийняті з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні, і особливостей правової природи податкових правовідносин.

У вказаному судовому рішенні фактично висловлено позицію про те, що застосовуючи при прийнятті актів індивідуальної дії чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24.12.2015 №909-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, податковий орган є таким, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У свою чергу, редакція підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, якою встановлено ознаки (характеристики) легкового автомобіля, наявність яких є умовою для віднесення його до об`єкта оподаткування транспортним податком, змінювалася.

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VIII були внесені зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, які діяли у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року.

Згідно з абзацом 1 підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2016 по 31.12.2016) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що рішенням Кіровоградської міської ради від 23.02.2016 № 82 було внесено зміни до рішення Кіровоградської міської ради від 27.01.2015 № 3944 «Про встановлення транспортного податку», відповідно до яких об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Тобто, вказаними приписами продубльовано положення підпункту 267.2.1 пункту 267 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2016 по 31.12.2016).

Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн. (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928-VIII).

Таким чином, платником транспортного податку за базовий податковий період - 2016 рік є власник легкового автомобіля, середньоринкова вартість якого становить понад 1033500 грн. (1378 грн. х 750) та з року випуску якого минуло не більше п`яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац другий підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2016 по 31.12.2016).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, відповідно до положень пункту 2 якої (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії) середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною в пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 № 403, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 № 403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Мінекономрозвитку відповідно до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66).

На коефіцієнт коригування ринкової вартості транспортних засобів згідно з додатком 1 та додатком 2 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, впливає строк експлуатації транспортних засобів та нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів. При цьому, технічний стан автомобіля відповідно до Методики не впливає на обрахунок середньоринкової вартості автомобіля.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що виключно надана центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку (Мінекономрозвитку), інформація про визначення середньоринкової вартості легкового автомобіля з урахуванням даних про його марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг, є підставою для висновку про наявність/відсутність підстав для віднесення такого транспортного засобу до об`єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році та, відповідно, прийняття органом доходів і зборів податкового повідомлення-рішення про визначення транспортного податку.

Під час вирішення справи в судах попередніх інстанцій позивач не заперечував правильності застосованого у спірному випадку розрахунку середньоринкової вартості належного йому легкового автомобіля, що слугувало підставою для прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 175625-13.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати транспортного податку за 2016 рік та відповідно відсутність підстав для задоволення позову в цій частині вимог.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи усе викладене у сукупності, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність:

скасування судового рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 25.08.2015 № 5778-17 із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції в цій частині вирішення справи;

залишення судового рішення суду апеляційної інстанції без змін в частині відмови в задоволенні позову щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 175625-13.

Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами ж частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги - грудень 2016 року) за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

У відповідності до абзацу 4 підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом - вересень 2016 року) ставка за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову майнового характеру, становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

У справі ОСОБА_1 подано позовну заяву майнового характеру - загальна оспорювана сума за податковими повідомленнями-рішеннями від 25.08.2015 № 5778-17 та від 30.06.2016 № 175625-13 становить 50000,00 грн. Таким чином, судовий збір за подання до адміністративного суду вказаного позову є мінімальним і складає: 1378 грн. х 0,4 = 551,2 грн.

Отже, судовий збір, який підлягав сплаті при поданні касаційної скарги, становить: 551,2 грн. х 120% = 661,44 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з касаційною скаргою сплачено згідно з платіжним дорученням від 26.12.2016 № 3 судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 661,45 грн.

Враховуючи викладене, судові витрати, понесені позивачем на оплату судового збору за подання касаційної скарги, повинні бути присуджені на його користь пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341 349 350 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 у справі № П/811/1192/16 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 25.08.2015 № 5778-17 про визначення податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000 грн. - скасувати, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 у справі № П/811/1192/16 в цій частині вирішення справи залишити в силі.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 у справі № П/811/1192/16 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 175625-13 про визначення податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 25000 грн. - залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 330,72 грн. (триста тридцять гривень 72 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк