ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 185/8388/18
провадження № 61-5812св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат
Глова Наталія Юріївна, на ухвалу Київського апеляційного суду від 3 березня 2020 року, постановлену колегією у складі суддів: Кравець В. А.,
Шкоріної О. І., Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та трьох процентів річних.
В обґрунтування позову вказувала, що 3 липня 2012 року вона уклала з ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого надала останньому грошові кошти в сумі 1 000 000 доларів США на строк до 10 серпня
2013 року зі сплатою 7% річних за користування позикою.
17 грудня 2012 року ОСОБА_1 уклала із ОСОБА_2 другий договір позики, за умовами якого останній отримав грошові кошти у сумі 1 000 000 доларів США на строк до 17 грудня 2013 року зі сплатою
11% річних за користування позикою.
Вказує, що 15 жовтня 2015 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору позики від 3 липня 2012 року, за умовами якої вони підтвердили факт укладення договору позики та існування боргу
у ОСОБА_2 у розмірі 900 000 доларів США (з урахуванням прощення боргу у розмірі 100 000 доларів США); домовилися про продовження строку повернення позики до 1 листопада 2017 року за умови повернення не менше 50% від суми позики не пізніше 1 листопада 2016 року, а також про застосування, починаючи з 1 листопада 2016 року,процентної ставки на рівні 5% річних. Також сторони домовилися про те, що виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 3 липня 2012 року з урахуванням положень додаткової угоди забезпечується заставою майна Акціонерного товариства (далі - АТ) «АБД Грузія»; визначили, що додаткова угода вступає в силу одночасно з набранням чинності договором застави і не буде мати юридичної сили, якщо вказаний договір застави не буде укладено.
15 жовтня 2015 року сторонами укладено аналогічну за змістом додаткову угоду № 1 до договору позики від 17 грудня 2012 року, відповідно до якої сторони визнали суму боргу за цим договором позики у розмірі
915 000 доларів США (з урахуванням прощення боргу в сумі 85 000 доларів США) та передбачили аналогічні домовленості щодо порядку повернення суми позики і нарахування процентів, а також забезпечення виконання зобов`язань позичальника заставою іншого майна АТ «АБД Грузія».
На виконання умов вказаних додаткових угод 6 листопада 2015 року ОСОБА_1 та АТ «АБД Грузія» укладено заставні (іпотечні) договори № 1 і № 2, однак вказані заставні договори в Національному агентстві публічного реєстру Грузії не були зареєстровані, тому вони не набрали юридичної чинності.
11 січня 2017 року сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору позики від 3 липня 2012 року, відповідно до якої сторони змінили умови пункту 4 додаткової угоди № 1, а саме продовжили строк повернення позики за цим договором до 1 квітня 2018 року та відстрочили повернення частини суми позики у розмірі 270 000 доларів США до 1 квітня 2018 року.
Посилаючись на невиконання ОСОБА_2 зобов`язань з повернення позики, ОСОБА_1 просила стягнути з нього заборгованість за договорами позики від 3 липня 2012 року та від 17 грудня 2012 року, заборгованість зі сплати процентів за користування сумами позики та
3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у загальному розмірі 81 449 209,54 грн, що еквівалентно 2 906 191,77 доларів США.
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики.
Зустрічний позов мотивований тим, що він не підписував договори позики та додаткову угоду, на виконання зобов`язань за якими ОСОБА_1 подала позов.
Вважає, що оспорювані договори позики та додаткова угода підписані від імені позичальника невстановленою особою, що є підставою визнання їх недійними.
За таких обставин просив визнати недійсними договір позики від 3 липня 2012 року і додаткову угоду № 3 від 11 січня 2017 року до нього та договір позики від 17 грудня 2012 року, укладені ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з повернення суми позики, проценти за користування нею та три проценти річних за договорами позики від 3 липня 2012 року і від 17 грудня
2012 року, що становить 56 934 799,95 грн та еквівалентно 2 013 970,37 доларів США.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з доведення позивачем факту невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за договорами позики.
Здійснюючи розрахунок суми заборгованості, суд врахував повну сплату відповідачем процентів за період до 9 липня 2014 року за договором позики від 3 липня 2012 року та до 16 липня 2014 року за договором позики
від 17 грудня 2012 року. Також суд першої врахував часткове виконання грошового зобов`язання АП «АБД енд КО», оскільки покладення такого обов`язку на іншу особу було здійснено ОСОБА_2 як засновником цієї компанії відповідно до угоди від 20 листопада 2015 року, тому таке виконання є належним.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, зазначивши про вчинення ОСОБА_2 дій, які підтверджують визнання ним грошового зобов`язання за договорами позики, що призвело до переривання позовної давності.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з ненадання ОСОБА_2 належних і допустимих доказів на підтвердження факту непідписання ним договору позики від 3 липня 2012 року, додаткової угоди № 3 від 11 січня 2017 року до нього та договору позики від 17 грудня 2012 року, позикодавцем за яким є
ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року за клопотанням представника ОСОБА_2 - адвоката Глови Н. Ю. призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, на розгляд якої поставлено наступні питання:
Чи виконано підписи у договорі позики від 3 липня 2012 року в графі «Позичальник» самим ОСОБА_2 чи іншою особою?
Чи виконано підписи у договорі позики від 17 грудня 2012 року в графі «Позичальник» самим ОСОБА_2 чи іншою особою?
Ухвалою Київського апеляційного суду від 3 березня 2020 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ларичева В. В. та роз`яснено ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, зазначивши, що експертному дослідженню підлягають як підпис, так і рукописні записи прізвища, імені та по-батькові ОСОБА_2 , що вчинені у договорах позики від 3 липня 2012 року та 17 грудня 2012 року.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у договорах позики від 3 липня 2012 року та від 17 грудня
2012 року у графі «Позичальник» вчинено не тільки підпис від імені підпис ОСОБА_2 , а й рукописний запис прізвища, імені та по-батькові, які також підлягають дослідженню.
Апеляційний суд зазначив, що 11 лютого 2020 року колегія суддів відібрала експериментальні зразки підписів та рукописних записів прізвища, імені та по-батькові ОСОБА_2 на окремих чистих аркушах і на бланках договорів позики, що оспорюються відповідачем за первісним позовом, таким чином як це здійснено в договорах позики від 3 липня 2012 року і
від 17 грудня 2012 року. Тому апеляційний суд дійшов висновку про необхідність роз`яснити резолютивну частину ухвали Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року про призначення судової почеркознавчої експертизи та конкретизувати, що зазначене в ухвалі поняття «підписи» охоплює як рукописні записи прізвища, імені та
по-батькові ОСОБА_2 , так і власноручний підпис останнього.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Глова Н. А. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 3 березня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована порушенням статті 271 ЦПК України, оскільки постановляючи ухвалу про роз`яснення ухвали Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, суд апеляційної інстанції фактично змінив її зміст та поставив на вирішення експертів додаткові питання.
Позиція інших учасників справи
У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Домбровська І. О.подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому послалася на безпідставність її доводів.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі і ухвалою цього ж суду від 9 жовтня
2020 року справу призначено до судового розгляду.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме те, що роз`ясненням ухвали Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи апеляційний суд фактично змінив зміст судового рішення - його резолютивну частину.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 103 ЦПК України визначено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 103 ЦПК України питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
У цій справі клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи заявила представник ОСОБА_2 - адвокат Глова Н. Ю., яка на вирішення експерта просила поставити наступні питання:
Чи виконано підписи у договорі позики від 3 липня 2012 року в графі «Позичальник» самим ОСОБА_2 чи іншою особою?
Чи виконано підписи у договорі позики від 17 грудня 2012 року в графі «Позичальник» самим ОСОБА_2 чи іншою особою?
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, на розгляд якої поставлено питання, як вони були сформульовані представником ОСОБА_2 - адвокатом Гловою Н. Ю. у відповідному клопотанні з покладенням на ОСОБА_2 обов`язку сплатити витрати, пов`язані з проведенням цієї експертизи.
Звертаючись із заявою про роз`яснення судового рішення, представник ОСОБА_1 - адвокат Ларичева В. В. вказала, що підписання договорів позики від 17 грудня 2012 року та від 3 липня 2012 року здійснено не лише вчиненням ОСОБА_2 самого підпису, а й рукописним записом його прізвища, імені та по-батькові. Крім того, при відібранні ОСОБА_2 експериментальних зразків, він надав і зразки підпису, і рукописного запису його прізвища, імені та по-батькові.
При цьому матеріалами справи підтверджено, що учасники справи не заявляли клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, предметом дослідження якої мали бути рукописні записи прізвища, імені та по-батькові ОСОБА_2 , що вчинені у договорах позики від 3 липня
2012 року та 17 грудня 2012 року, а суд апеляційної інстанції такі питання не обговорював і не ставив вказані питання на вирішення експертизи.
Згідно з частиною першою статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
Зі змісту зазначеної процесуальної норми вбачається, що незрозумілим є судове рішення, в якому припускається декілька варіантів тлумачення. Підставою для роз`яснення судового рішення є утруднення чи неможливість його виконання.
Частиною другою статті 271 ЦПК України передбачено, що подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.
Виходячи із змісту зазначених норм, суд може роз`яснити судове рішення у разі, якщо нечітким або незрозумілим є зміст його резолютивної частини як для осіб, щодо яких воно ухвалене, так і для осіб, які будуть здійснювати його примусове виконання.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня
2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що роз`яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз`яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до виконання.
Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз`ясненні рішення.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки змісту заяви про роз`яснення судового рішення, у якій представник ОСОБА_1 - адвокат Ларичева В. В. фактично просила поставити на вирішення експертизи додаткові питання щодо іншого об`єкта дослідження (рукописних записів).
Апеляційний суд не визначився із процесуальним порядком вирішення порушених у заяві представника ОСОБА_1 - адвоката
Ларичева В. В. питань та дійшов передчасного висновку про існування правових підстав для поставлення перед експертом додаткових питань у межах вже призначеної судової експертизи шляхом роз`яснення ухвали суду, якою така експертиза призначена.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За таких обставин прийнята судом апеляційної інстанції постанова не може вважатися законною і обґрунтованою, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, надати належну оцінку змісту заяви представника ОСОБА_1 -
адвоката Ларичева В. В. про роз`яснення судового рішення та визначитись із порядком вирішення зазначених у ній вимог, а саме чи можна поставити на вирішення експертизи додаткові питання шляхом роз`яснення судового рішення, після чого розглянути вказану заяву відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником - адвокатом Гловою Наталією Юріївною, задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 3 березня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов
Судді: В. С. Жданова
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук
М. Ю. Тітов