№ 266/1677/14-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 266/1677/14-ц

провадження № 61-962св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - Державна іпотечна установа,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2019 року у складі судді Пантелєєва Д. Г., постанову Донецького апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Гаврилової Г. Л., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2019 року, постанову Донецького апеляційного суду від 03 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі - ВАТ «Родовід Банк») та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит №Д098/СЖ-055.08.1, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 252 500 грн, строком погашення до 24 квітня 2028 року зі сплатою 10,9% річних за користування кредитними коштами.

В забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору 24 квітня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №Д098/СЖ-055/1.08.1, за яким квартира АДРЕСА_1 передано в іпотеку ВАТ «Родовід Банк».

18 липня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та позивачем укладено договір відступлення права вимоги № 1548/08, відповідно до якого ВАТ «Родовід Банк» передав позивачу всі права за цим кредитним договором та іпотечним договором.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 21 лютого 2014 року квартиру АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28 лютого 2013 року задоволено позовні вимоги Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 та стягнуто заборгованість за договором про іпотечний кредит №Д098/СЖ-055.08.1 в сумі 256 297,94 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05 грудня 2013 року задоволено позовні вимоги Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , стягнуто заборгованість за договором іпотеки договором №Д098/СЖ-055.08.1 в сумі 28 442,73 грн.

Установлено, що ці судові рішення боржником у добровільному порядку не виконані, загальна заборгованість складає 284 740,67 грн.

На підставі викладеного Державна іпотечна установа просилазвернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,8 кв. м, житловою площею 41,5 кв. м в межах заборгованості за договором про іпотечний кредит №Д098/СЖ-055.08.1 від 24 квітня 2008 року в рахунок погашення заборгованості, що становить 236 159,87 грн - основна заборгованість, 30 526,92 грн - нараховані відсотки за користування кредитом, 18 053,88 грн - пеня за прострочення сплати кредитних коштів, всього в сумі 284 740,67 грн; визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, за початковою ціною предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2019 року позов задоволено. Суд першої інстанції ухвалив:

-звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,8 кв. м, житловою площею 41,5 кв. м, в межах заборгованості за договором про іпотечний кредит № Д098/СЖ-055.08.1 від 24 квітня 2008 року в рахунок погашення заборгованості, що становить 236 159,87 грн (основна заборгованість), 30 526,92 грн (нараховані відсотки за користування кредитом), 18 053,88 грн (пеня за прострочення сплати кредитних коштів), а всього в сумі 284 740,67 грн;

-визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

-за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57,8 кв. м, житловою площею 41,5 кв. м, задовольнити позовні вимоги Державної іпотечної установи в сумі 284 740,67 грн.

Суд вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки наявна заборгованості за кредитним договором у розмірі, що встановлений судовими рішеннями, які набрали чинності, та які не виконані, наявні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

Постановою Донецького апеляційного суду від 03 грудня 2019 року заочне рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що, встановивши наявність обмежень на виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», суди попередніх інстанцій не зазначили про це в резолютивних частинах своїх рішень, та не вказали, що рішення в цій частині не підлягає виконанню.

Вказує про наявність підстав для застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргуДержавна іпотечна установа зазначає, що заявник не звертався до суду першої і апеляційної інстанцій із заявою про застосування позовної давності. Відповідно до статті 267 ЦК України, без заяви сторони у справі, поданої до прийняття рішення, позовна давність судом не застосовується.

Вважає, що зупинення реалізації прав іпотекодержателя, відповідно до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не є підставою для відмови у позові, а також для визнання судового рішення таким, що не підлягає виконанню.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України(тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

10 березня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 24 квітня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит №Д098/СЖ-055.08.1, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 252 500 грн, строком погашення до 24 квітня 2028 року зі сплатою 10,9% річних.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 24 квітня 2008 року укладено іпотечний договір №Д098/СЖ-055/1.08.1, за умовами якого ОСОБА_1 передав ВАТ «Родовід Банк» квартиру АДРЕСА_1 .

24 квітня 2008 року договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Кудлаєвим О. О., яким також накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 до виконання умов договору.

Вказані договори було укладено з письмової згоди ОСОБА_2 , яка надала її в якості дружини відповідача ОСОБА_1

18 липня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого Державна іпотечна установа отримала право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №Д098/СЖ-055.08.1 та іпотечним договором №Д098/СЖ-055.08.1, укладеними між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 21 лютого 2014 року, залишеним без зміни рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 березня 2014 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в рівних частках - по Ѕ частці квартири.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з положеннями статей 509 525 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтями 1, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону (стаття 41 Закону України «Про іпотеку»).

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

У Рішенні Конституційного Суду України 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019 (1457/19) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що вказані положення Закону не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.

Конституційний Суд України зазначив, що положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 23 Закону № 898 не суперечать положенням частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України.

Суди попередніх інстанцій вважали, що у зв`язку зі зміною власника іпотечного майна, зокрема встановлення судовим рішенням предмета іпотеки спільною сумісною власністю відповідачів в рівних частках, ОСОБА_2 набула статусу іпотекодавця, а тому дійшли висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, обраний Державною іпотечною установою.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18) зроблено висновок, що в спорах стосовно задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не є підставою для скасування такого рішення.

Ураховуючи викладене, доводи касаційної скарги щодо не зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації не є обґрунтованими.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Разом з тим, згідно із статтею 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам - суб`єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України "Про іпотеку".

Місто Маріуполь Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р.

Отже, враховуючи положення статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», цілеспрямовано введені державою з метою захисту прав громадян, які проживають на території України, на якій проводилась антитерористична операція, реалізація предмета іпотеки на прилюдних торгах, виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти, не може здійснюватися до закінчення дії цього Закону.

Самі по собі вказані норми закону є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах, виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти, протягом терміну дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не підлягає виконанню в силу вказаних правових норм, а не в силу рішення суду.

Крім того, відповідно до положень частини першої статті 271 ЦПК України, суд за заявою, зокрема, учасника справи може роз`яснити судове рішення, яке набрало законної сили. Але з такою заявою з приводу роз`яснення оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо можливості його примусового виконання протягом терміну дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» відповідачі до суду не звертались.

При таких обставинах доводи касаційної скарги щодо незастосування судами положень статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є необґрунтованими.

Посилання у касаційній скарзі на пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставним з огляду на дату звернення із цим позовом та на наявність зазначених вище рішень Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 28 лютого 2013 року, від 05 грудня 2013 року якими задоволено позовні вимоги Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 та стягнуто заборгованість за договором про іпотечний кредит №Д098/СЖ-055.08.1. Крім того, про сплив перебігу позовної давності ОСОБА_2 заявлено лише у касаційній скарзі, що суперечить вимогам частини третьої статті 267 ЦК України.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, повно встановивши обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення спору, враховуючи вказані норми матеріального права, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2019 року, постанову Донецького апеляційного суду від 03 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев