Постанова

Іменем України

09 січня 2023 року

м. Київ

справа № 461/7749/16-ц

провадження № 61-5738св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Львівська міська рада,

відповідачі: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю «МС ОПТ», Управління комунальної власності Львівської міської ради, Львівський обласний осередок Всеукраїнської громадської організації «Братство бджолярів України», товариства з обмеженою відповідальністю «ДАН», Львівське комунальне підприємство «Княже місто»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду

від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я.,

Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

у справі за позовом Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної Уляни Вікторівни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю «МС ОПТ», Управління комунальної власності Львівської міської ради, Львівський обласний осередок Всеукраїнської громадської організації «Братство бджолярів України», товариство з обмеженою відповідальністю «ДАН», Львівське комунальне підприємство «Княже місто», за участю Львівської місцевої прокуратури № 1, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Львівська міська рада звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу

Пшеничної У. В., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю «МС ОПТ» (далі - ТОВ «МС ОПТ»), Управління комунальної власності Львівської міської ради, Львівський обласний осередок Всеукраїнської громадської організації «Братство бджолярів України», товариство з обмеженою відповідальністю «ДАН» (далі -

ТОВ «ДАН»), Львівське комунальне підприємство «Княже місто» (далі - ЛКП «Княже місто»), за участю Львівської місцевої прокуратури № 1, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності.

Позов мотивовано тим, що 26 вересня 2016 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична У. В. зареєструвала за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 190,2 кв. м та 149,1 кв. м, загальною площею 339,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що підставою виникнення права власності на зазначене нерухоме майно зазначено протокол загальних зборів учасників ТОВ «МС ОПТ» № 3, виданий 22 вересня 2016 року.

Разом із тим спірний об`єкт не перебував у власності ТОВ «МС ОПТ», оскільки нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 , перебувають у комунальній власності територіальної громади

м. Львова в особі Львівської міської ради, є окремою будівлею, розташованою на земельній ділянці, яка також належить територіальній громаді м. Львова.

Оскільки станом на момент прийняття приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нежитлові приміщення площею 190,2 кв. м та 149,1 кв. м, загальною площею 339,3 кв. м, жодного документа, який посвідчував право власності ТОВ «МС ОПТ» на зазначені нежитлові приміщення не існувало, а тому рішення про державну реєстрацію права власності на спірне приміщення за відповідачами порушує права Львівської міської ради, оскільки Львівська міська рада не ухвалювала рішення про передачу у власність вказаним особам чи ТОВ «МС ОПТ» спірного об`єкта нерухомого майна. Таким чином, майно вибуло з володіння власника поза його волею, що відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для його витребування у останнього набувача.

Ураховуючи зазначені обставини, позивач просив суд:

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 190,2 кв. м та 149,1 кв. м, загальною площею 339,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 190,2 кв. м та 149,1 кв. м, загальною площею 339,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. (індексний номер: 31567768 від 26 вересня 2016 року, вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 1/2), та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 31567557 від 26 вересня 2016 року, вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 1/2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 974545846101).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 жовтня 2018 року у задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спірне майно отримали у власність від ТОВ «МС ОПТ» у якості розрахунків із ними внаслідок їх виходу з числа учасників товариства, а тому такий перехід права власності носить оплатний характер, у зв`язку з чим до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України.

Крім того, позивач не спростував правомірність набуття ОСОБА_3 (первинний власник) права власності на спірне майно, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для висновку, що він не мав права відчужувати спірне майно ОСОБА_4 , який у подальшому передав майно до статутного капіталу ТОВ «МС ОПТ».

На думку суду першої інстанції, відсутні підстави для висновку про незаконність заволодіння відповідачами спірними нежитловими приміщеннями без відповідної правової підстави, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на спростування презумпції правомірності рішення загальних зборів учасників ТОВ «МС ОПТ» від 22 вересня 2016 року № 3 про передачу відповідачам спірних нежитлових приміщень.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційні скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, заступника прокурора Львівської області та Львівської міської ради задоволено.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову. Позов Львівської міської ради задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 190,2 кв. м та 149,1 кв. м, загальною площею 339,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язано повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 190,2 кв. м та 149,1 кв. м, загальною площею 339,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. (індексний номер: 31567768 від 26 вересня 2016 року, вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 1/2), та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 31567557 від 26 вересня 2016 року,вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 1/2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 974545846101).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді м. Львова, оскільки позивачем спростовано існування розпорядження від 11 лютого 1997 року № 65, яким приміщення передано у власність іншої особи, а тому приміщення вибуло з володіння територіальної громади поза волею власника, у зв`язку з чим позовні вимоги про витребування цього нерухомого майна від останнього його набувача є обґрунтованими.

Також апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірний об`єкт нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

07 квітня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її з Галицького районного суду м. Львова.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року зупинена дія постанови Львівського апеляційного суду від 04 березня 2021 року.

01 вересня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_5 , посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 490/5223/16.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем одночасно заявлено позовні вимоги про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності, а тому остання позовна вимога є неналежним способом захисту.

Крім того, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин строку позовної давності. Початок перебігу строку позовної давності у цій справі потрібно обчислювати з 11 лютого 1997 року - дати видачі Галицькою районною державною адміністрацією Львівської міської ради розпорядження № 65 про передачу ОСОБА_3 спірних нежитлових приміщень.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на безпідставність участі у справі Львівської місцевої прокуратури № 1 та прокуратури Львівської області.

Доводи інших учасників справи

У травні 2021 року Управління комунальної власності Львівської міської ради подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції.

У квітні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_5 , надійшли письмові пояснення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 091,5 кв. м, є окремою будівлею, яка перебуває на балансі ЛКП «Княже місто» та знаходиться на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Львова.

На підставі рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому м. Львова

від 14 квітня 1987 року № 222 за територіальною громадою м. Львова зареєстровано 09 лютого 2004 року право комунальної власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 091,5 кв. м (а. с. 10, 65-69 т. 1).

Нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 з 2007 року є предметом договорів оренди між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та орендарями, зокрема Львівським обласним осередком Всеукраїнської громадської організації «Братство бджолярів України» та ТОВ «ДАН» (а. с. 11-14 т. 1).

11 липня 2016 року державним реєстратором приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур О. І. здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на нежитлові приміщення площею 190,2 кв. м та 149,1 кв. м, загальною площею 339,3 кв. м, на АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - розпорядження № 65, видане 11 лютого 1997 року Галицькою районною державною адміністрацією (а. с. 65-69 т. 1).

31 серпня 2016 року ОСОБА_3 на підставі договору від 29 серпня 2016 року № 682, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І., відчужив спірні приміщення ОСОБА_4 , який набув право приватної власності на це майно, про що здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 65-69 т. 1).

На підставі рішення загальних зборів ТОВ «МС ОПТ» від 09 вересня 2016 року до складу учасників цього товариства прийнято ОСОБА_4 , який вніс до статутного капіталу ТОВ «МС ОПТ», у тому числі нежитлове приміщення площею 339,3 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 180 т. 1).

19 вересня 2016 року здійснено державну реєстрацію права приватної власності на спірні нежитлові приміщення за ТОВ «МС ОПТ» на підставі протоколу загальних зборів ТОВ «МС ОПТ» від 09 вересня 2016 року № 2 та акта приймання-передачі майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ «МС ОПТ» від 14 вересня 2016 року (а. с. 65-69, 177, 180 т. 1).

22 вересня 2016 року рішенням загальних зборів ТОВ «МС ОПТ», оформленим протоколом № 3, вирішено виключити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі складу учасників товариства та виплатити учасникам, що вийшли, належні їм частки у статутному капіталі товариства за рахунок майна, яке належить товариству (а. с. 182, 183 т. 1).

Рішенням загальних зборів ТОВ «МС ОПТ» від 22 вересня 2016 року вирішено здійснити виплату шляхом передання у натурі в спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нежитлових приміщень площею 190,2 кв. м та 149,1 кв. м на АДРЕСА_1 , по 1/2 частці вказаного майна кожному.

22 вересня 2016 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична У. В. на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «МС ОПТ» від 22 вересня 2016 року № 3 здійснила державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2

по 1/2 частці нежитлових приміщень, площею 190,2 кв. м та 149,1 кв. м

на АДРЕСА_1 (а. с. 65-69 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до положень статей 386 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Правові підстави, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача,

є вичерпними.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

У справі, що переглядається, встановлено, що розпорядження Галицької районної державної адміністрації від 11 лютого 1997 року № 65, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на спірні нежитлові приміщення, не існує. При цьому власник спірних нежитлових приміщень (Львівська міська рада) згоди на відчуження спірних приміщень не надавала.

Установивши, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді м. Львова, яка свою волю на їх вибуття, зокрема, у зв`язку із підробленням первинного правовстановлюючого документа та переходу на його підставі права власності до ОСОБА_3 , не давала, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для витребування цього нерухомого майна від останніх його набувачів до позивача.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах зроблений Верховним Судом у постановах від 02 липня 2020 року у справі

№ 461/7082/16-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 464/231/17,

від 27 жовтня 2020 року у справі № 465/2018/17, від 09 листопада 2020 року

у справі № 461/5414/17.

Задоволення апеляційним судом вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на спірний об`єкт нерухомого майна не впливає на правильність вирішення спору по суті. За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц та постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 490/5223/16.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин строку позовної давності, є необґрунтованими,

з огляду на таке.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

На віндикаційні позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц).

У цій справі встановлено, що спірні нежитлові приміщення вибули із комунальної власності Львівської міської ради 11 липня 2016 року, коли право власності на ці приміщення були зареєстровані за ОСОБА_3 .

Львівська міська рада звернулася із позовом до суду у листопаді 2016 році, тобто в межах строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що початок перебігу строку позовної давності у цій справі потрібно обчислювати з 11 лютого 1997 року - дати видачі Галицькою районною державною адміністрацією Львівської міської ради розпорядження № 65 про передачу ОСОБА_3 спірних нежитлових приміщень, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю, оскільки судом встановлено і не спростовано відповідачами, що Галицька районна державна адміністрація таке розпорядження не видавала.

Щодо доводів касаційної скарги про необхідність урахування під час вирішення цієї справи постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), у якій зроблено правовий висновок щодо виключної правової проблеми застосування судами положень статей 256 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, то слід зазначити, що предметом позову у справі № 914/3224/16 було витребування земельних ділянок, що вибули з комунальної власності на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 15 грудня 2000 року № 1454, скасованого в судовому порядку у справі № 31/89 через його незаконність. Разом із тим, у справі, яка переглядається у цьому провадженні, наявність розпорядження Галицької районної державної адміністрації від 11 лютого 1997 року № 65 щодо передачі спірних нежитлових приміщень у власність ОСОБА_3 , на підставі якого це право 11 липня 2016 року зареєстроване, не доведено, отже, у цій справі перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, оскільки фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у зазначених справах і справі, яка є предметом касаційного перегляду, є різними.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд установив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_5 , необхідно залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції- без змін, та поновити дію постанови апеляційного суду.

Керуючись статтями 389 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 березня 2021 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Львівського апеляційного суду від 04 березня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров