Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 520/5968/17

провадження № 61-1093св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Водолій»;

представники відповідача: Зверєв Анатолій Олексійович, Злакоман Ігор Миколайович ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Водолій» на рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 травня 2018 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Черевка П. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Водолій» (далі - ТОВ «Водолій») про визнання припиненим права власності у зв`язку із знищенням нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що згідно державного акту на право власності на землю від 08 липня 2002 року, серії Р1, № 454196, виданого Одеською міською радою на підставі рішення від 28 грудня 2001 року № 3052-ХХІІІ серії 003905 він є власником земельної ділянки, загальною площею 0,0820 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Крім того, згідно свідоцтва про право власності від 25 вересня 2006 року, виданого на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 04 вересня 2006 року № 1069, він є власником домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Однак, за цією ж адресою існує зареєстроване право власності ТОВ «Водолій» на 26/100 частин домоволодіння, яке належить ТОВ «Водолій» на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року.

Вказував, що рішенням Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2405-ХХІІІ, серії 002770, ТОВ «Водолій» було надано у постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 1,0434 га, для експлуатації та обслуговування домоволодіння.

В подальшому рішенням Одеської міської ради від 28 грудня 2001 року № 3052-ХХІІІ, серії 003905, вилучено з користування ТОВ «Водолій» (за його згодою) земельну ділянку, загальною площею 0,7820 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та надано безкоштовно у приватну власність громадянам України, у тому числі і йому (пункт 3.3. рішення), земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських будівель за рахунок земель, вилучених з користування ТОВ «Водолій».

Зазначав, що на час передачі земельної ділянки у його приватну власність, 26/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке належало ТОВ «Водолій», не існувало.

Наявність зареєстрованого права власності за ТОВ «Водолій» на зазначене нерухоме майно порушує його право власності на земельну ділянку, приводить до обмеження у вільному володінні власністю, а також породжує різні спори з боку відповідача, який періодично звертається до різних установ для захисту ним прав щодо своєї неіснуючої власності.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати припиненим право власності ТОВ «Водолій» на 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , що належать йому на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року, серії АВР, № 782773, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2878, та зареєстрованого 04 квітня 2001 року КП «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» за № 676, стр. 179 кн. 11 неж., у зв`язку із знищенням. Також просив стягнути з відповідача понесені судові витрати у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 25 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненим право власності ТОВ «Водолій» на 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , що належить йому згідно договору купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року, серії АВР, № 782773, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О. О., зареєстрованого в реєстрі за № 2878, та зареєстрованого 04 квітня 2001 року КП «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» за № 676, стр. 179 кн. 11 неж., у зв`язку із знищенням.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що об`єкти нерухомого майна, які увійшли у склад 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 домоволодіння, які ТОВ «Водолій» набуло у власність на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року, фактично знищені. Вказані обставини підтверджені висновком № 564 судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017 року, відповідно до якого земельна ділянка, яка була передана у власність фізичним особам на підставі рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2001 року № 3052-ХХІІІ, частково співпадає з земельною ділянкою, яка була передана у користування ТОВ «Водолій» на підставі рішення Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2405-ХХІІІ, на якій були розташовані об`єкти нерухомого майна, зазначені у договорі купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року. Зокрема, на території земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка була передана позивачу, знаходились (згідно переліку забудов, вказаних у технічному паспорті від 12 березня 1999 року) вбиральня літ. «Х», душова літ. «Ц», частина складу літ. «Э» та спального корпусу літ. «Ф». Разом з тим, відповідно до вказаного висновку експерта зазначені будівлі та споруди на момент проведення судової експертизи в натурі відсутні, а територія забудована малоетажними будинками та прибудовами.

Суд зауважив, що достеменно знаючи про факт знищення спірного майна у період з 1999 року по 2006 рік, відповідач не подав відповідну заяву про припинення права власності на це майно у відповідності до вимог чинного законодавства, що призвело до існування на одній земельної ділянці зареєстрованого права власності на об`єкти нерухомості як власника земельної ділянки, так і відповідача на об`єкти, яких не існує, у зв`язку з чим право позивача на вільне володіння, користування і розпорядження своєю власністю порушено.

Вирішуючи питання щодо пропуску строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, суд першої інстанції виходив із того, що про факт порушення своїх прав позивач дізнався у 2015 році під час розгляду справи № 521/17710/15а за позовом ТОВ «Водолій» про скасування додатку до рішення Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2405-ХХІІІ, серії 002770, а також справи № 522/23442/13а, під час розгляду якої ОСОБА_1 стало відомо про наявність укладеного з ТОВ «Водолій» договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 03 квітня 2001 року. Вказані обставини відповідачем не спростовано.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Водолій» залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність позову та наявність правових підстав для визнання припиненим права власності ТОВ «Водолій» на 26/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 у зв`язку із знищенням, з урахуванням встановлення порушеного права позивача, як власника земельної ділянки, на якій залишаються зареєстрованими неіснуючі об`єкти власності ТОВ «Водолій».

Також апеляційний суд зауважив, що згідно відповіді від 08 липня 2019 року № 4382-06/162, наданої КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради на запит суду, інвентаризаційна справа на житловий будинок, АДРЕСА_1 , в архіві підприємства не зареєстрована.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ТОВ «Водолій» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 січня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 520/5968/17 із Київського районного суду міста Одеси.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року зупинено дію рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 травня 2018 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що на момент прийняття Одеською міською радою рішення від 28 грудня 2001 року «Про зміну цільового призначення та надання у приватну власність громадянам України земельних ділянок, загальною площею 0,7820 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських споруд» у володінні ТОВ «Водолій» знаходились будівлі і споруди, які є складовою частиною домоволодіння, належного відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року. Після передачі ТОВ «Водолій» за його згодою частини своїх земель громадянам, у тому часті й позивачу, окремі будівлі і споруди відповідача стали частиною земельної ділянки ОСОБА_1 . При цьому між ОСОБА_1 та ТОВ «Водолій» не було укладено будь-якого письмового договору щодо подальшого правового стану такого майна. На момент оформлення у липні 2002 року ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 окремі будівлі і споруди відповідача, розташовані на земельній ділянці позивача, продовжували фізично існувати, про що свідчить, зокрема, кадастровий план земельної ділянки, складений у квітні 2002 року, який є додатком до акту встановлення та узгодження в натурі меж земельної ділянки, що надана у приватну власність ОСОБА_1 . Доказів знищення цього майна позивачем не надано.

Вважав, що висновок № 564 судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017 року, на якій суди посилаються як на підставу для задоволення позову і припинення права власності на належні відповідачу 26/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 , не є беззаперечним доказом знищення вказаного нерухомого майна, оскільки не містить даних, які свідчать про такий факт. Вказаний висновок містить лише відомості про відсутність окремих будівель та споруд станом на день проведення натурного огляду земельних ділянок 16 листопада 2017 року. При цьому будівля літ. «Ф», графічні межі якої зображені у додатку № 3 до висновку судової земельно-технічної експертизи № 564 від 11 грудня 2017 року, частково перебуває як в межах земельної ділянки позивача, так і в межах земельної ділянки № 4 , яка належить громадянину ОСОБА_4 , та земельної ділянки ТОВ «Водолій».

Суди не врахували, що вказаний експертний висновок не містить відомостей про відсутність або наявність вбиральні «У» та огорожі 7 і 8, які увійшли до складу 26/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про повне припинення права власності відповідача на 26/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 у зв`язку із його знищенням, суди не з`ясували, чи існують фактично інші об`єкти нерухомого майна, належні ТОВ «Водолій» на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року, та чи завдається будь-яка шкода іншим землевласникам, на земельних ділянках яких знаходяться ці об`єкти нерухомості.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 квітня 2001 року між ТОВ «Обрій» та ТОВ «Водолій» укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О. О., зареєстрований в реєстрі за № 2878, відповідно до якого ТОВ «Обрій» продало, а ТОВ «Водолій» купило 26/100 частин домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та складається із зазначених в схематичному плані літерами Ф - кам`яний спальний корпус, площею 418,4 кв. м; Э - кам`яний склад, площею 240,7 кв. м; Х, У - вбиральні; Ц - душова; Ч, Ш - сараї; Щ - ТП; Ю, Ъ, Я - веранди; № № 7-10 - огородження; ІV - мостіння. Загальна площа відчужуваного об`єкту складає - 659,1 кв. м, розташованих на території 10434 кв. м, який знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 11, т.1).

На підставі вказаного договору ТОВ «Водолій» 04 квітня 2001 року зареєструвало право власності на нерухоме майно - 26/100 частин домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 , у КП «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» за № 676, стр. 179 кн. 11 неж.

Рішенням Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2405-ХХІІІ, серії 002770, ТОВ «Водолій» надано у постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 1,0434 га, для експлуатації та обслуговування домоволодіння (а. с. 14, т. 1).

В подальшому рішенням Одеської міської ради від 28 грудня 2001 року № 3052-ХХІІІ, серії 003905, вилучено з користування ТОВ «Водолій» (за його згодою) земельну ділянку, загальною площею 0,7820 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 (пункт 1); затверджено проекти відведення земельних ділянок (пункт 2); змінено цільове призначення та надано безкоштовно у приватну власність громадянам України земельні ділянки, за рахунок земель вилучених згідно пункту 1 цього рішення, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських будівель, у тому числі ОСОБА_1 , - земельну ділянку № 3 за проектом, площею 0,0820 га (пункт 3.3.) (а. с. 15, т. 1).

На підставі вказаного рішення 08 липня 2002 року Одеською міською радою видно ОСОБА_1 державний акт серії Р1 № 454196 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0820 га, за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1701/7065 (а. с. 16, т. 1).

Згідно експлікації земельної ділянки, відображеної у технічному паспорті від 09 лютого 2006 року, виданого КП «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», на земельній ділянці, належної позивачу, відсутні інші будови (а. с. 19-22, т. 1).

Аналізуючи висновок № 564 судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017 року судами встановлено, що земельна ділянка, яка була передана у власність фізичним особам на підставі рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2001 року № 3052-ХХІІІ, частково співпадає з земельною ділянкою, яка була передана у користування ТОВ «Водолій» на підставі рішення Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2405-ХХІІІ, на якій були розташовані об`єкти нерухомого майна, зазначені у договорі купівлі-продажу від 03 квітня 2001 року. Зокрема, на території земельної ділянки № 3 по АДРЕСА_1 , яка була передана позивачу, знаходились (згідно переліку забудов, вказаних у технічному паспорті від 12 березня 1999 року) вбиральня літ. «Х», душова літ. «Ц», частина складу літ. «Э» та спального корпусу літ. «Ф». Відповідно до вказаного висновку експерта зазначені будівлі та споруди на момент проведення судової експертизи в натурі відсутні, а територія забудована малоетажними будинками та прибудовами(а. с. 138-157, т.2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ «Водолій» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

За змістом частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 349 ЦК України право власності на майно припиняється, зокрема, в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Аналіз зазначених норми дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про повне припинення права власності ТОВ «Водолій» на 26/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1 у зв`язку із знищенням, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, виходив із встановлення порушеного права позивача, як власника земельної ділянки, на якій залишаються зареєстрованими неіснуючі об`єкти власності ТОВ «Водолій». При цьому апеляційним судом не надано належної оцінки доводам відповідача про те, що на території земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка була передана позивачу, знаходилась (згідно переліку забудов, вказаних у технічному паспорті від 12 березня 1999 року) лише частина об`єктів, які увійшли до складу 26/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: вбиральня літ. «Х», душова літ. «Ц», частина складу літ. «Э» та спального корпусу літ. «Ф», та не з`ясовано, чи існують фактично інші об`єкти нерухомого майна, які є складовою частиною вказаного домоволодіння, та чи порушуються права інших землевласників, на земельних ділянках яких знаходяться ці об`єкти нерухомості.

Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано, що згідно висновку № 564 судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017 року, на який суди посилалися як на підставу для задоволення позову, загальна площа земельної ділянки, відображеної на схематичному плані від 12 березня 1999 року, складає 1,0434 га, тоді як загальна площа земельних ділянок, відведених громадянам згідно технічної документації 2002 року, складає 0,7820 га. Встановивши, що земельна ділянка, яка була передана у власність фізичним особам на підставі рішення Одеської міської ради від 28 грудня 2001 року № 3052-ХХІІІ, частково співпадає з земельною ділянкою, яка була передана у користування ТОВ «Водолій» на підставі рішення Одеської міської ради від 17 квітня 2001 року № 2405-ХХІІІ, суд апеляційної інстанції не перевірив доводи ТОВ «Водолій» щодо фактичного існування частини інших об`єктів нерухомого майна, які увійшли до складу спірного домоволодіння, їх розташування та встановлення у зв`язку із цим порушення чи відсутність порушення майнових прав позивача на земельну ділянку, ураховуючи той факт, що позивач заперечує знаходження будь-яких будівель та споруд відповідача на належній йому земельній ділянці.

Апеляційним судом не враховано, що вказаний експертний висновок не містить відомостей про відсутність або наявність вбиральні «У» та огорожі 7 і 8, які також увійшли до складу 26/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Крім того, посилаючись як на підставу для задоволення позову на висновок № 564 судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017 року, апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, не звернув увагу на рецензію, надану Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз від 12 лютого 2018 року на вказаний висновок, відповідно до якої при проведенні судової земельно-технічної експертизи від 11 грудня 2017 року були допущені недоліки (а. с. 198-202, т. 2).

Отже, з урахуванням наведених обставин, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги відповідача та зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи наведене, суду апеляційної інстанції необхідно перевірити наявні у даній справі докази та обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, врахувати зазначені вище норми матеріального права та вимоги закону, який регулює спірні правовідносини.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Водолій» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович