Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 522/197/18-ц
провадження № 61-2866св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлана Володимирівна,
третя особа - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року у складі судді Смирнова В. В. та постанову Одеського апеляційного суду
від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., третя особа - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк»), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про право власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що 13 листопада 2007 року між
ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») укладено договір про іпотечний кредит № ODTIGI0000001435 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого ЗАТ КБ «ПриватБанк» надав грошові кошти у розмірі
300 000,00 грн, зі сплатою 15 % річних, з кінцевим строком погашення кредиту до 13 листопада 2021 року, на придбання у власність окремої квартири
з метою проживання за договором купівлі-продажу від 13 листопада
2007 року № 15795 розташованої за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
На забезпечення належного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, 13 листопада 2007 року між сторонами було укладено іпотечний договір № ODTIGI0000001435, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку зазначену квартиру.
У липні 2009 року, сплачуючи черговий платіж за кредитним договором у касі банку позивача було повідомлено, що відсоткова ставка за кредитним договором була збільшена до 30 % річних.
Вважаючи, що підвищення відсоткової ставки було здійснено
АТ КБ «ПриватБанк» з порушенням умов кредитного договору ОСОБА_1 звертався до Малиновського районного суду м. Одеси з метою захисту свого порушеного права та продовжував сплачувати кредит за умовами передбаченими кредитним договором.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 листопада
2013 року у справі № 2/1519/8116/11 визнано збільшення
АТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки
до 30 % на рік за договором про іпотечний кредит від 13 листопада 2007 року № ODTIGI0000001435, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 незаконним. Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів за первісно встановленою відсотковою ставкою у розмірі 15 %
на рік та надлишок грошових коштів зарахувати у суму погашення тіла кредиту. Визнано пункт 8.9 договору про іпотечний кредит недійсним.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2013 року в частині задоволення позовних вимог про визнання пункту 8.9 договору про іпотечний кредит скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову
у їх задоволенні, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
На думку позивача, АТ «КБ «ПриватБанк» з метою незаконного заволодіння іпотечним майном за відсутності жодного простроченого платежу за весь період дії кредитного договору штучним шляхом створював заборгованість та звертався до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, проте, у зв`язку
із відсутністю належних та допустимих доказів наявності заборгованості банку було відмовлено у задоволенні його позову.
У жовтні 2016 року позивача співробітниками банку було повідомлено про те, що у позасудовому порядку на предмет іпотеки звернуто стягнення та він вже не є власником квартири
АДРЕСА_1 .
Згідно із довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
та Реєстру прав власності на нерухоме майно 15 вересня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Савченко С. В. на підставі іпотечного договору № 15799, виданого
13 листопада 2007 року зареєстровано право власності на спірну квартиру
за АТ «КБ «ПриватБанк».
На думку позивача, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 вересня 2016 року № 31494200 є протиправним та таким, що прийнято з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень», Закону України «Про нотаріат» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
від 21 вересня 2016 року № 31494200, прийняте державним реєстратором Савченко С. В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, про державну реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк»
на об`єкт нерухомого майна, зокрема: квартиру
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 вересня 2016 року № 31494200, прийняте державним реєстратором Савченко С. В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, про державну реєстрацію права власності
за АТ КБ «ПриватБанк» на об`єкт нерухомого майна, зокрема: квартиру
АДРЕСА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що державна реєстрація права власності
на нерухоме майно здійснена державним реєстратором на підставі виникнення права власності за іпотечним договором від 13 листопада
2007 року № 15799, та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 вересня 2016 року № 31494200, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. про державну реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк», на об`єкт нерухомого майна є безпідставним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року змінено в частині мотивування, у іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , проте, на думку суду апеляційної інстанції, мотиви, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, потребують уточнення.
Ухвалюючи судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того,
що іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на нерухоме майно за правочином (іпотечним договором від 13 листопада 2007 року), оскільки його умовами прямо пов`язано перехід
за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки із моментом отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушень, докази якого в матеріалах справи відсутні.
На думку суду апеляційної інстанції, процедура звернення стягнення
на предмет іпотеки банком була порушена (пункт 4.3 іпотечного договору
та частина перша статті 35 Закону України «Про Іпотеку»). При цьому, відповідач та представник АТ КБ «ПриватБанк» не були позбавлені права заявити клопотання про долучення відповідних доказів які спростовують зазначені обставини, проте таким правом не скористались.
Разом із цим, АТ КБ «ПриватБанк» порушена процедура звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 21 липня 2016 року за своїм змістом не відповідає нормам статей 7, 35 та 37 Закону України «Про іпотеку» та вимогам пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, та статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки не містить змісту порушених зобов`язань
та вимоги про усунення порушень.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій
в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року
у справі № 826/3051/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19.
АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, зокрема приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В.
На думку АТ КБ «ПриватБанк», належним відповідачем у цьому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме
АТ КБ «ПриватБанк», оскільки на момент звернення позивача до суду з цим позовом право власності на спірну квартиру було зареєстровано за банком.
Разом із цим, на думку АТ КБ «ПриватБанк», суди попередніх інстанцій дійшли до передчасних та необґрунтованих висновків про порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 4.3 іпотечного договору
та частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»), оскільки
не в повній мірі з`ясували усі необхідні для правильного вирішення спору, обставини справи, що спричинили порушення законних прав та інтересів банку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Іллічівського міського суду Одеської області.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року справу призначено
до розгляду.
Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про іпотечний кредит № ODTIGI0000001435, відповідно до умов якого АТ КБ «ПриватБанк» надало грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн,
зі сплатою 15 % річних з кінцевим строком погашення кредиту
до 13 листопада 2021 року на придбання у власність окремої квартири
з метою проживання за договором купівлі-продажу від 13 листопада
2007 року № 15795 розташованої за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, 13 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено іпотечний договір № ODTIGI0000001435, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно із пунктом 2.4. кредитного договору погашення кредиту було встановлено за ануітетною системою у сумі 4 323,19 грн на місяць до 13 числа кожного місяця.
З часу укладення кредитного договору і по дату подання позовної заяви ОСОБА_1 здійснював виконання взятих на себе зобов`язань, про що свідчать додані до позовної заяви копії квитанцій.
Згідно відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 01 грудня 2009 року було підтверджено збільшення відсоткової ставки до 30 % на рік починаючи
з 01 лютого 2009 року.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 листопада
2013 року у справі № 2/1519/8116/11 визнано збільшення
АТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки
до 30 % на рік за договором про іпотечний кредит від 13 листопада 2007 року № ODTIGI0000001435 укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 незаконним. Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів за первісно встановленою відсотковою ставкою у розмірі 15 %
на рік та надлишок грошових коштів зарахувати в суму погашення тіла кредиту. Визнано пункт 8.9 договору про іпотечний кредит недійсним.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2013 року в частині задоволення позовних вимог про визнання пункту 8.9 договору про іпотечний кредит скасовано й ухвалено нове рішення про відмову
у їх задоволенні, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У зв`язку із тим, що банком не доведено наявність заборгованості
за кредитним договором та не надано доказів вини боржника у виникненні заборгованості рішенням Іллічівського міського суду Одеської області
від 29 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2015 року, у справі № 501/4233/14-ц
у задоволенні позову АТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено у повному обсязі.
У зв`язку із відсутністю достатніх доказів наявності заборгованості
та необхідністю встановити співмірність між вартістю іпотеки та розміром заборгованості ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року зазначені судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 29 травня 2018 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення
на предмет іпотеки, виселення задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 листопада 2007 року
№ ODTIGI0000001435 у розмірі 492 933,95 грн: звернуто стягнення на квартиру шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 13 листопада 2007 року № ODTIGI0000001435) АТ КБ «ПриватБанк»
з укладанням, за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки квартири суб`єктом оціночної діяльності, від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем,
з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форми власності
та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у спірній квартирі. Стягнути
з ОСОБА_1 судовий збір на користь АТ КБ «ПриватБанк» у розмір
4 019,40 грн.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у справі
№ 501/4233/14-ц вказане рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 травня 2018 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - відмовлено
у повному обсязі з тих підстав, що позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі
на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному
статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту.
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 обґрунтовував свої позовні вимоги, зокрема тим, що у нього фактично відсутня заборгованість
за кредитним договором та ним добросовісно протягом усього часу здійснюється погашення в порядку та у строки передбачені умовами кредитного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи судовими рішеннями та квитанціями (а. с. 9-23, 29-41).
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності заборгованості у ОСОБА_1 станом на дату оскаржуваної реєстрації права власності на предмет іпотеки.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення суду першої інстанції
та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.
Аналізуючи підстави звернення до суду з указаною скаргою, зміст ухвалених у справі судових рішень та доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання,
а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане
з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права
із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права
та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав
та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить
як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так
і від характеру його порушення.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет
і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу
та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення
до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи
та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно
від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог
або відмову в їх задоволенні.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом
чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який
не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи,
а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається
до справи у зв`язку із позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони
не є зобов`язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те,
що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем
як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів
й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду
від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження
№ 14-178цс18) (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18) (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі
№ 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) (пункт 31.4), від 12 грудня
2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18)
(пункти 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17-ц (провадження
№ 14-626цс18) (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі
№ 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19) (пункт 31) та від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) (пункт 63)).
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,
що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора із залученням іпотекодержателя третьою особою спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та третьою особою через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 та від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17).
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний
з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою,
за якою зареєстроване речове право на це майно.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 804/8836/17.
Верховний Суд вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача є саме з АТ КБ «ПриватБанк» з приводу порушення ним права власності позивача на квартиру
АДРЕСА_1 внаслідок дій
АТ КБ «ПриватБанк» щодо реєстрації за ним такого права.
Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.
Отже позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 вересня 2016 року
№ 31494200, прийнятого державним реєстратором Савченко С. В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, про державну реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на об`єкт нерухомого майна, зокрема: квартиру АДРЕСА_1 не можуть бути звернені до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., яку позивач визначив відповідачем.
Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,
чи не був залучений.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)(пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі
№ 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18) (пункт 50), від 12 грудня
2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18)
(пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) (пункт 31.10) та від 30 січня 2019 року у справі
№ 552/6381/17-ц (провадження № 14-626цс18) (пункт 39)).
Вирішуючи спір, суди не звернули уваги, що позов пред`явлено
до неналежного відповідача, проте вирішили спір по суті. Належним відповідачем у справі є АТ КБ «ПриватБанк», за яким зареєстровано речове право на належне позивачу майно, яке він передав в іпотеку банку.
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено
не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі
у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано
не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав
та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга
та третя статті 51 ЦПК України).
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач у цій справі заявляв клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем
чи про залучення до участі у справі АТ КБ «ПриватБанк» як співвідповідача.
Отже, ураховуючи те, що при зазначеному становищі, як третьої особи, суттєво звужені процесуальні права АТ КБ «ПриватБанк», які стосуються його безпосереднього права на користування спірними земельними ділянками
та житловим будинком, дозвіл на які просить скасувати позивач, Верховний Суд вважає, що це позбавляє можливості АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі, як сторони у справі, використовувати свої процесуальні права
та надавати відповідні докази, визначені статтями 43 та 49 ЦПК України, проте на стадії касаційного розгляду суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання щодо нього.
З огляду на зазначене, ухвалені у справі рішення суду першої інстанції
та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша цієї ж статті).
Враховуючи те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а під час розгляду справи судами АТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір
у розмірі 1 057,20 грн за подання апеляційної скарги та 1 409,60 грн - касаційної скарги, ці суми судового збору підлягають стягненню з позивача на користь АТ КБ «ПриватБанк».
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлани Володимирівни, третя особа - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про право власності відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 2 466,80 грн (1 057,20 грн + 1 409,60 грн).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович