Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 545/1762/17

провадження № 61-47772св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Прядкіної О. В., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , в якому просила усунути перешкоди у користуванні належною їй Ѕ часткою житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення та зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона є власником Ѕ частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . З 2005 року вона почала спільно проживати з ОСОБА_2 , який за вказаною адресою був зареєстрований як квартирант. Під час спільного проживання між нею та ОСОБА_2 виникали конфлікти, що стало підставою для її переїзду до своєї матері. ОСОБА_2 відмовляється звільнити спірне жиле приміщення, чим обмежує її у здійсненні права власності.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточнень, просив встановити факт проживання однією сім`єю його і ОСОБА_1 з 27 вересня 2006 року до

22 травня 2017 року та факт набуття за час проживання однією сім`єю будівельних матеріалів, речей, які були використані в процесі будівництва приміщення (прибудови літ. «а2») площею 13,23 кв. м, навісу літ. «а3», огорожі № 3, та здійснених поліпшень у Ѕ частині житлового будинку літ. «А-1», загальною площею

73,50 кв. м, житловою площею 46,50 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 ; визнати вказані будівельні матеріали та речі об`єктами права спільної сумісної власності та поділити їх, виділивши по Ѕ частині будівельних матеріалів кожному; стягнути з

ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію у сумі 150 284,00 грн замість належної йому Ѕ частини у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали.

Свої вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що з травня 2005 року він почав спільно проживати з ОСОБА_1 в Ѕ частині житлового будинку АДРЕСА_1 . Протягом 2007-2010 років у вказаному будинку здійснив роботи із перепланування і реконструкції та збільшив загальну площу будинку. Тому вважав Ѕ частину житлового будинку спільно набутим майном як жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, але проживають однією сім`єю.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 Ѕ частини домоволодіння у селі Щербані Полтавського району Полтавської області на АДРЕСА_1 , зобов`язано ОСОБА_2 виселитися та знятися з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 . Зустрічний (уточнений) позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 через постійні конфлікти з ОСОБА_2 , який відмовляється звільнити належний їй будинок, не може користуватись своєю власністю, у зв`язку з чим дійшов висновку про захист порушеного права позивача за первісним позовом шляхом виселення ОСОБА_2 .

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2018 року скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні належною ОСОБА_1 Ѕ частини домоволодіння у АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 виселитися та знятися з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 , ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні належною власністю.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду в частині задоволення первісного позову, виходив із того, що ОСОБА_1 не доведено підстав, передбачених статтею 157 ЖК УРСР у поєднанні зі статтею 116 ЖК УРСР, обов`язкових для виселення відповідача в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення. Отже, стосовно вимог позивачки про усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном відповідно до статті 391 ЦК України суд дійшов помилкового висновку про доведення позивачкою вчинення їй відповідачем перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про встановлення факту набуття за час проживання однією сім`єю будівельних матеріалів, речей, які були використані в процесу будівництва частини приміщень спірного будинку та надвірних господарських будівель і споруд, визнання цих будівельних матеріалів та речей об`єктами права спільної сумісної власності та поділу їх шляхом стягнення з ОСОБА_1 на його користь грошової компенсації у сумі 150 284,00 грн замість належної йому Ѕ частини у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали у зв`язку з недоведеністю цих позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що вона обґрунтовувала свої позовні вимоги про усунення у користуванні майном доказами у справі, які були досліджені судом першої інстанції і враховані при ухваленні рішення, проте судом апеляційної інстанції відкинуті. Рішення апеляційного суду не мотивоване, всупереч частині четвертій статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення відсутні посилання на відхилені докази та не наведено мотиви їх відхилення. Крім того, апеляційний суд розглянув справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, не врахував та не надав оцінки тому, що вона є власником спірного домоволодіння, проте з травня 2017 року вимушено у ньому не проживає, іншого житла не має та потребує захисту порушеного права власності.

Предметом касаційного оскарження є прийнята в зазначеній справі постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісних вимог

ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні належною власністю, а тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України (в редакції станом на 07 лютого 2020 року) касаційний перегляд буде здійснюватися в межах оскаржуваної частини цього судового рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 545/1762/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 447/455/17

(провадження № 14-64цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 545/1762/17.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив,в якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення.

Судами встановлено, щоз 2006 року ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 .

04 грудня 2007 року ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною адресою

(т. 1, а. с.17).

ОСОБА_1 є власником Ѕ частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 31 липня

2013 року.

Ѕ частина спірного будинковолодіння належала ОСОБА_4 (батьку ОСОБА_1 ) на праві спільної часткової власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 22 червня 2006 року.

Після смерті ОСОБА_4 у лютому 2011 року, належна йому частка була успадкована його дружиною ОСОБА_5 .

31 липня 2013 року ОСОБА_5 подарувала Ѕ частину вказаного будинку з господарськими будівлями дочці - ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 4-6).

Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначено, що «спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжя, одному з яких - ОСОБА_1 житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, належить на праві особистої приватної власності, а інший з подружжя - ОСОБА_2 вселився до цього будинку як член сім`ї власника і продовжує користуватися ним і після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 та припинення сімейних відносин, що унеможливлює користування житлом його власницею - ОСОБА_1 та малолітньою дитиною, яка залишилася проживати разом із матір`ю. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивачки, як власниці житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) вказано, що «у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника. Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника. Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи. Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням. Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких

підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власності відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору».

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки факту того, що у спірних правовідносинах права відповідача захищені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; не звернув уваги на те, що під час ухвалення судового рішення про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається у касаційному порядку, необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки на житловий будинок та право користування цим будинком відповідачем, який не є членом сім`ї позивачки, проте зареєстрований у цьому будинку.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та не перевірив наявність у відповідача іншого житла.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук