№ 570/2918/20 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

07 червня 2022 року

м. Київ

справа № 570/2918/20

провадження № 61-9091 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - державна установа «Городищенська виправна колонія (№ 96)»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2020 року у складі судді Гладишева Х. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» (далі - ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 13 березня 2012 року він відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)», адміністрацією колонії за весь період відбування покарання порушувалися житлово-побутові та санітарні вимоги щодо умов його тримання, приміщення камери є надто вузьким, він позбавлений особистого простору, у камері відсутні вікна та недостатнє штучне освітлення.

Стверджував, що вказані обмеження негативно впливають на його моральний стан, зазначений дискомфорт супроводжується глибокими моральними стражданнями та переживаннями внаслідок нелюдського поводження, що завдало йому моральної шкоди.

Умови тримання в установі не відповідали нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі №1740/2432/18. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 20 тис. євро на відшкодування завданої йому моральної шкоди, що згідно з офіційного курсу Національного банку України становило 644 492 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» на користь

ОСОБА_1 101 010 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що бездіяльність ДУ «Городищенська ВК (№ 96)» щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі, визнана протиправною рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі № 1740/2432/18. Відтак, протиправність дій відповідача відносно позивача є доведеною та не підлягає доказуванню у цій справі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ДУ «Городищенська ВК (№ 96)» задоволено частково. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволені решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача - ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)», може бути відновлено шляхом компенсації моральної шкоди, розмір якої визначається судом за критеріями, що мають істотне значення та належать до характеру порушень, обставин справи з урахуванням критерію справедливості відшкодування.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 , з урахуванням розумності і справедливості, підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 5 тис. грн.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції не врахував, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Також заявлено клопотання про розгляд справи за участі ОСОБА_1 у режимі відеоконференції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 204/5876/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 204/4295/18, від 11 червня

2020 року у справі № 204/5899/18, оскільки у скарзі порушується питання, яке стосується моральної шкоди, беручи до уваги критерій продовжуваності утримання особи в умовах, що принижує гідність, що відповідає вимогам пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 570/2918/20 з Рівненського районного суду Рівненської області.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що розмір відшкодування моральної шкоди, визначений апеляційним судом, не відповідає, на думку заявника, принципам розумності, справедливості та співмірності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У період з 13 березня 2012 року по 10 жовтня 2020 року ОСОБА_1 відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки для чоловіків до довічного позбавлення волі ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі № 1740/2432/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 до ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого ОСОБА_1 , у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі. Зобов`язано ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» у п`ятимісячний строк привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови утримання та відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» задоволено частково, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 1740/2432/18 змінено, виключивши із їх мотивувальних частин посилання на положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5, положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5, а також Типових правил щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року № 124. В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 1740/2432/18 залишені без змін.

У справі № 1740/2432/18 судом встановлено, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна установа (№ 96)», не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно зі статтею З КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (частинами першою, другою, четвертою 1, 2, 4 статті 7 КВК України).

Відповідно до частини першої статті 8 КВК України засуджені мають право, зокрема, на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно- правовими актами Міністерства юстиції України.

Частиною третьою статті 107 КВК України визначено, що засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 (далі - Правила).

Ці Правила обов`язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи (пункт 1 Правил).

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі № 1740/2432/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 до ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого ОСОБА_1 , у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі. Зобов`язано ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» у п`ятимісячний строк привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови утримання та відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі статтею 3 Конвенції, на яку посилається позивач у своєму позові, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

24 січня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набрала чинності в Україні 01 вересня 1997 року. Вказаною Конвенцією передбачено створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - Комітет). Комітет, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі необхідності, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання.

Зазначений Комітет надав Україні рекомендаційні норми, згідно з якими на одного ув`язненого в камері, призначеній для кількох ув`язнених, чи в приміщенні гуртожитку має припадати не менше 4 кв. м площі.

Зазначене також знайшло своє відображення у численних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема в рішеннях у справах: «Невмержицький проти України», № 54825/00; «Мельник проти України», № 72286/01, від 28 березня 2006 року; «Яковенко проти України», № 15825/06, від 25 жовтня 2007 року; «Двойних проти України», № 72277/01, від 12 жовтня 2006 року; «Іглін проти України» № 39908/05 від 12 квітня 2012 року; «Давидов та інші проти України», №№ 17674/02 і 39081/02 від 01 липня 2010 року; «Горбатенко проти України».

У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки заявники утримувалися в СІЗО в камерах, де на них припадало площі менше, ніж рекомендовано Україні Комітетом, у зв`язку з браком особистого простору було визнано умови тримання заявників під вартою нелюдськими і такими, що принижують гідність. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Калок проти Франції» (2000 рік) та «Недбала проти Польщі» (2000 рік) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Переглянyвши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 тис. грн, правильно виходив із засад розумності та виваженості, із урахуванням обставин справи та критерію справедливості відшкодування.

Доводи касаційної скарги представника заявника щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції та переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення апеляційного суду не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович