Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 639/7697/19

провадження № 61-4709св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

третя особа - Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 липня 2020 року у складі судді Труханович В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня

2021 рокуу складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Харківської міської ради, третя особа - Шоста харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, надання права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги, визнання права власності на спадкове майно.

Позов з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що він проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з квітня

1992 року, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки. В

2004 році ОСОБА_2 встановлено діагноз «Хронічна хвороба нирок ІІІ ступеня. Полікістоз нирок дорослого типу. Хронічний пієлонефрит. Хронічна ниркова недостатність ІІ ступеня». Він допомагав їй у лікуванні за кошти спільного сімейного бюджету, доглядав її під час знаходження на стаціонарному лікуванні в медичних закладах та при амбулаторному лікуванні за місцем проживання. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 є її донька ОСОБА_3 , яка у встановлений законом строк відмовилась від спадщини. Він в установленому законом строк звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено, оскільки він не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 .

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив встановити факт його спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати його спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; надати йому право на спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкоємцями першої черги; визначити, що частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_1 , є рівними та становлять по Ѕ частині кожної; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину зазначеної квартири у порядку спадкування за законом після спадкодавця ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 03 липня 2020 року позов задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з

01 січня 2004 року по день смерті останньої, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволені іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що в судовому засіданні було достовірно встановлено, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 з 1992 року проживали однією сім`єю в квартирі АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний побут, разом відпочивали, дбали один про одного без реєстрації шлюбу. Оскільки спадкоємиця першої черги ОСОБА_3 відмовилася від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , а спадкоємець четвертої черги ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини, при цьому відсутні спадкоємці попередніх черг, то суд першої інстанції вважав за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині надання ОСОБА_1 права на спадкування після смерті ОСОБА_2 разом із спадкоємцями першої черги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів, що він матеріально забезпечував ОСОБА_2 , а також, що остання через тяжку хворобу була у безпорадному стані.

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу представника Харківської міської ради - Закревського А. О. залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 03 липня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу представника Харківської міської ради - Закревського А. О. без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому, апеляційний суд вказав, що факт спільного проживання підтверджується показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та фото з домашнього альбому, на яких є спільні світлини ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 березня 2021 року представник Харківської міської ради - Закревський А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 липня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - Шоста Харківська державна нотаріальна контора, в частині встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу не менше п?яти років до часу відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно.

Касаційна скарга мотивована тим, що у даній справі судами було встановлено певні обставини, які відносяться до предмету доказування, однак вони не були підтверджені належними, допустимими доказами. Факт проживання однієї сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у цій справі, ґрунтується лише не показаннях свідків та світлинах, що не може вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження такого факту, в розумінні статті 3 СК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц.

Доводи інших учасників справи

05 вересня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Харкова.

16 серпня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 липня 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року оскаржуються в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - Шоста Харківська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу не менше п?яти років до часу відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно.

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 липня 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року не оскаржуються, а відтак відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряються.

Фактичні обставини справи

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , починаючи з 2007 року хворіла на різні хронічні захворювання, у тому числі у неї була хронічна хвороба нирок, з 17 серпня 2011 року вона була інвалідом 1 групи безстроково, потребувала постійного стороннього догляду.

Згідно з договором-замовленням на організацію та проведення поховання та актом на ритуальні послуги, організацією поховання ОСОБА_2 займався ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належну їй на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_2 заповіт не складала.

Зі спадкової справи № 726/2018, заведеної Шостою Харківською державною нотаріальною конторою вбачається, що ОСОБА_3 , донька спадкодавця, звернулася до нотаріальної контори у встановлений законом строк з заявою про відмову від прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2

ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори у встановлений законом строк з заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Інших заяв про прийняття або про відмову від прийняття спадщини після спадкодавця ОСОБА_2 матеріали спадкової справи не містять.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 листопада 2019 року державним нотаріусом Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки ним не було надано жодного документу, який би підтверджував його родинний зв`язок зі спадкодавцем.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав

та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця)

до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом

або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю

не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи,

які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня

2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали

зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати

з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Тлумачення вказаних норм права дає підстави для висновку,

що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264

ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме:

1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі

№ 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах: від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження

№ 61-43735св18); від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17 (провадження № 61-7058св19); від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17 (провадження № 61-34351св18); від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження

№ 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження

№ 61-17111св20) та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України)».

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, проаналізувавши всі надані докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , без реєстрацію шлюбу у період з 01 січня 2004 року по

ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки такі факти встановлені судом на підставі показів свідків та письмових доказів, наявних в матеріалах справи, що, в свою чергу, відповідачем не спростовано.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили також правильний висновок

про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - Шоста Харківська державна нотаріальна контора, в частині визнання права власності на нерухоме майно, так як позивач довів, а відповідача не спростував обставини, існування яких свідчать про факт спільного проживання позивача з ОСОБА_2 однією сім`єю, а також ведення ними спільного господарства, наявності спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, взаємні права та обов`язки тощо, що в свою чергу є підставою для визнання за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частину квартири

АДРЕСА_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_2 .

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, та не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанції, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,

№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 липня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - Шоста харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на спадкове майно - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.

Щодо судових витрат

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги

без задоволення, розподіл судових витрат пов?язаних з переглядом справи в суді касаційної інстанції, відповідно до правил статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Харківської міської ради - Закревського Андрія Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 липня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа - Шоста харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на спадкове майно залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов