№ 752/10724/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 752/10724/19

провадження № 61-7119св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційне бюро міста Києва» Сорока Валерій Миколайович, акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Києва Сороки В. М., в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45839018 від 06 березня 2019 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за акціонерним товариством «Укрсоцбанк», винесеного державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Києва Сорокою В. М.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 18 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І. О.

До моменту укладення зазначеного договору, 28 грудня 2006 року між акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір з метою забезпечення виконання умов договору кредиту № 44.05-706/П від 28 грудня 2006 року, предметом іпотеки за яким була квартира

АДРЕСА_1 .

18 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 до іпотечного договору № 44.02-944/П від 28 грудня 2006 року та додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 44.05-706/П

від 28 грудня 2006 року.

22 травня 2019 року позивач дізнався про те, що рішенням державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Києва Сороки В. М. зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк».

Позивач зазначає, що договору про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами договору іпотеки укладено не було, договір іпотеки не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому правових підстав для реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» на спірну квартиру закон не передбачає.

Також, позивач заперечував факт отримання вимоги про усунення порушень від іпотекодержателя та зазначав, що у спірній квартирі зареєстровано неповнолітню ОСОБА_3 , 2006 року народження.

З огляду на вказане вважав, що при здійсненні державної реєстрації права власності на спірну квартиру державним реєстратором було допущено чисельні порушення вимог чинного законодавства, що є достатньою підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

09 грудня 2019 року Голосіївським районним судом міста Києва здійснено заміну третьої особи АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк», а 05 серпня 2020 року АТ «Альфа-Банк» залучено в якості співвідповідача до участі у справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що укладений ОСОБА_1 з АТ «Укрсоцбанк» договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя внаслідок невиконання основного зобов`язання забезпеченого іпотекою, перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем в узгодженому сторонами договору порядку направлялась письмова вимога про усунення порушення, яка відповідно до умов договору вважається врученою, тому рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро міста Києва» Сороки В. М. про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк» прийнято правомірно.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для застосування до спірних правовідносин положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Також апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не перевірені і не спростовані його доводи, викладені в письмових поясненнях від 05 серпня 2021 року та від 27 жовтня 2021 року, оскільки, як вбачається з вказаних пояснень, ОСОБА_1 в них зазначав додаткові підстави позову. Разом з тим, у порушення частини третьої статті 49 ЦПК України позивач не подавав до суду першої інстанції заяв про доповнення підстав позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2022 до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі

№ 234/11607/20, провадження № 61-15126св21, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19, від 30 травня 2019 року у справі № 621/1733/15-ц, провадження № 61-16229св18, від 24 квітня 2019 року у справі

№ 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не врахували його пояснення від 05 серпня та від 27 жовтня 2021 року, оскільки він доповнив лише правове обґрунтування своїх позовних вимог, пославшись на Закон України «Про захист прав споживачів» та відповідні правові висновки Верховного Суду з аналогічних правовідносин. Зазначав, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Зазначав, що відповідно до договору від 31 липня 2013 року про внесення змін №1 до договору кредиту №44.05.-706/П, він сплатив в цей же день

АТ «Укрсоцбанк» 15 000,00 доларів США і це був останній платіж за кредитним договором, а тому, відповідно до пункту 4.5 договору кредиту, строк виконання основного зобов`язання настав 30 жовтня 2013 року. Упродовж строку позовної давності (трьох років) банк за захистом своїх прав з відповідних позовом до позичальника не звертався.

Вважає, що наслідками спливу строку пред`явлення вимоги про повернення споживчого кредиту є позбавлення кредитодавця права вимоги про повернення споживчого кредиту, у тому числі за додатковими вимогами, зокрема за рахунок предмету іпотеки.

Всупереч вимогам частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором Сорокою В. М. не було перевірено можливість реєстрації права власності у позасудовому порядку, в той час як закон забороняє звернення примусового стягнення на предмет іпотеки за кредитом, коли строк давності такої вимоги минув.

Також зазначав, що судами попередніх інстанцій не враховано відсутність доказів про вручення йому відповідного повідомлення банку про порушення умов кредитного договору та договору іпотеки та доказів про направлення банком державному реєстратору документів про сплив 30-денного строку вручення позивачу такого повідомлення.

Враховуючи заборону кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, залишення державним реєстратором без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з якими закон пов`язує можливість переходу права власності, зокрема вручення повідомлення та проведення оцінки квартири станом на дату такого переходу права власності, вважає, що дії державного реєстратора щодо державної реєстрації за банком права власності на спірну квартиру не можна вважати законними.

Також вказував, що відповідно до пункту 1.10 Наказу Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 №296/5 у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або її частиною мають малолітні або неповнолітні діти, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 грудня 2006 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №44.05-706/П, згідно умов якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 279 000,00 доларів США, зі сплатою 13,00% річних, з кінцевим терміном повернення до 27 грудня 2021 року, на наступні цілі - поточні потреби.

Цього ж дня, 28 грудня 2006 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №44.02-944/П, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І. О. за реєстровим номером 5286, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань по договору кредиту №44.05-706/П від 28 грудня 2006 року, нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 116,10 кв. м, житловою площею 60 кв. м.

Право власності на предмет іпотеки належало іпотекодавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08 липня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергієнком С. С. 08 липня 2005 року за реєстровим № 4563.

Згідно з пунктом 4.1 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до підпункту 4.5.3 пункту 4.5 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі, надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телефонограмою або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача (пункт 6.2 договору іпотеки).

18 квітня 2007 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний) укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І. О. за реєстровим № 1149, за умовами якого дарувальник передав безоплатно, а обдаровуваний прийняв належну на праві власності дарувальнику квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку із переходом права власності на спірну квартиру від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 18 квітня 2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору кредиту №44.05-706/П від 28 грудня 2006 року та додатковий договір №2 до іпотечного договору №44.02-944/П від 28 грудня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Гавловською І. О. за реєстровим № 1152, відповідно до якого ОСОБА_1 став іпотекодавцем квартири АДРЕСА_1 .

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 травня 2019 року, на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» м. Києва Сороки В. М. від 06 березня 2019 року (з відкриттям розділу) індексний номер: 45839018 (час винесення о 12:21:32 год), було здійснено державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк», про що вчинено запис про право власності за останнім №30584870.

Підставою виникнення права власності вказано: іпотечний договір, серія та номер 5280, виданий 28 грудня 2006 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Гавловська І. О.; додатковий договір №1 до іпотечного договору, серія та номер 1147, виданий 18 липня 2007 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Гавловська І. О.; договір про заміну сторони в іпотечному договорі, серія та номер 1150, виданий 18 квітня 2007 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Гавловська І. О.; додатковий договір №2 до іпотечного договору, серія та номер 1151, виданий 18 квітня 2007 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Гавловська І. О.; повідомлення про звернення стягнення, серія та номер 7747, виданий 20 листопада 2018 року, видавник:

АТ «Укрсоцбанк».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» тут і далі в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, після внесення змін згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Після внесення Законом №800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно з пунктом 4.1 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Тобто у договорі іпотеки № 44.02-944/П від 28 грудня 2006 року, укладеному між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, у зв`язку із чим доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.

Отже, між сторонами договору іпотеки було погоджено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», яке здійснюється за звернення іпотекодержателя до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса щодо вчинення державної реєстрації права власності на спірне майно за іпотекодержателем.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

На підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц).

Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.

Наведені норми права спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Аналогічний висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Вказаний правовий висновок також підтриманий і у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 рокуу справі № 332/4600/19 (провадження

№ 61-20446св21), від 12 травня 2022 року у справі № 757/52446/18-ц (провадження № 61-5904св21).

З матеріалів справи вбачається, що 23 листопада 2018 року АТ «Укрсоцбанк» на виконання вищевказаних вимог 23 листопада 2018 року на адресу позивача ОСОБА_1 , зазначену у кредитному та іпотечному договорах: АДРЕСА_2 , направило повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 20 листопада 2018 року №7747, в якому поряд з вимогою про усунення порушень кредитного договору зазначено, що у випадку невиконання вказаної вимоги протягом тридцяти денного строку АТ «Укрсоцбанк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Направлення вказаного повідомлення підтверджується: описом вкладення, списком №1018 від 21 листопада 2018 року та квитанцією ПАТ «Укрпошта» від 23 листопада 2018 року.

Вказане поштове повідомлення надійшло до поштового відділення одержувача, але було повернуто поштовою установою відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

За змістом пункту 6.2. ст.6 іпотечного договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатись зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійсненні у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем в узгодженому сторонами договору порядку направлялась письмова вимога про усунення порушення, яка відповідно до умов договору вважається врученою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду

від 06 жовтня 2021 року у справі № 206/6043/19 (провадження

№ 61-16695св20)

При цьому, рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки державний реєстратор прийняв 06 березня 2019 року, тобто поза межами встановленого частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» тридцятиденного строку, а право власності на спірну квартиру було зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк»05 березня 2019 року.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки укладений ОСОБА_1 з АТ «Укрсоцбанк» договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя внаслідок невиконання основного зобов`язання забезпеченого іпотекою, перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем в узгодженому сторонами договору порядку направлялась письмова вимога про усунення порушення, яка відповідно до умов договору вважається врученою, тому рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро міста Києва» Сороки В. М. про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк» прийнято правомірно.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 рокуу справі № 757/39546/20-ц (провадження № 61-21280св21).

Також суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених Законом підстав для застосування до спірних правовідносин положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки позивачу на праві приватної власності належить двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3 , де він і зареєстрований, та ним не надано доказів, що квартира АДРЕСА_1 є місцем його постійного проживання.

Також апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи позивача про те, що державним реєстратором Сорокою В. М. не враховано, що у спірній квартирі зареєстрована та проживає неповнолітня ОСОБА_4 , 2006 року народження, оскільки, як вбачається з заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_5 від 28 грудня 2006 року, яка була подана приватному нотаріусу Гавловській І. О. перед укладенням кредитного та іпотечного договорів, останні підтвердили, що на момент передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1 дітей у віці до 18 років вони не мають, члени сім`ї, в тому числі діти, прав щодо користування вказаною квартирою не мають.

Апеляційним судом також вмотивовано відхилено доводи позивача про те, що судом першої інстанції не перевірені і не спростовані його доводи, викладені в письмових поясненнях від 05 серпня 2021 року та від 27 жовтня 2021 року, оскільки, як вбачається з вказаних пояснень, ОСОБА_1 в них зазначав додаткові підстави позову, проте у порушення частини третьої статті 49 ЦПК України позивач не подавав до суду першої інстанції заяв про доповнення підстав позову.

Крім того, у своїх поясненнях позивач посилався на вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та пункт 4.5 кредитного договору, проте, як вбачається з матеріалів справи копія договору кредиту №44.05-706/П

від 28 грудня 2006 року не містить сторінки 7, тобто кредитний договір наявний в матеріалах справи не в повному обсязі, зокрема, не містить й пункту 4.5 договору.

Інші доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не впливають на правильність вирішення спору. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, провадження № 61-15126св21, від 15 жовтня 2020 року у справі

№ 922/2575/19, від 30 травня 2019 року у справі № 621/1733/15-ц, провадження № 61-16229св18, від 24 квітня 2019 року у справі

№ 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги є безпідставними, так як зводяться до особистої незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішеннями, що не може бути підставою для їх скасування, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Виходячи з меж доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович