Постанова

Іменем України

08 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 752/13615/20-ц

провадження № 61-6638св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Наталія Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Притули Н. Г.

від 11 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І., від 16 березня

2023 року.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Н. В., про встановлення факту проживання однією сім`єю як мачухи та падчерки.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка була дружиною її батька та відповідно її мачухою. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її батька ОСОБА_4 , його дружина та її мачуха - ОСОБА_3 залишилась проживати в квартирі за адресою:

квартира АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_4 заповів в рівних частинах їй, як його доньці, та ОСОБА_3 , як його дружині.

3. Посилалася на те, що з 02 жовтня 1976 року і по день смерті вона з

ОСОБА_3 проживала однією сім`єю, їх пов`язували стосунки мачухи та падчерки, спільний побут. Зазначала, що вони разом святкували сімейні свята та підтримували стосунки як матір та донька. В похилому віці лише вона опікувалась мачухою, коли та хворіла, зокрема відвідувала та придбавала ліки, готувала їжу, сплачувала комунальні послуги. Крім того вона здійснювала поховання ОСОБА_3 .

4. Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яку вона фактично прийняла, а також подала заяву про прийняття спадщини. Однак у неї відсутні документи, які б підтверджували факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю.

5. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , як мачухи та падчерки, з 02 жовтня 1976 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, змінити черговість одержання права на спадкування, надавши їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

7. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, зокрема того, що позивачка проживала зі спадкодавицею однією сім`єю, що вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Крім того, судом зазначено про недоведеність обставин, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу ОСОБА_3 , яка через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво перебувала у безпорадному стані.

Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду

8. Постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року залишено без змін.

9. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, з огляду на його необґрунтованість. Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що позивачка та ОСОБА_3 не проживали разом, що не заперечується ОСОБА_1 , при цьому їх перебування у близьких стосунках, періодичне спільне проживання, тісне спілкування та спільне проведення святкувань, надання одне одному моральної підтримки не є тими обставинами, які підтверджують факт проживання однією сім`єю, наявність спільного побуту та виникнення у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї.

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. 03 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказавши на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема положень статті 1264 Цивільного кодексу України стосовно визначення індивідуальних правових підстав (критеріїв) віднесення падчерки/пасинка до спадкоємців четвертої черги за законом після померлих мачухи/вітчима (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

12. ОСОБА_1 вважає, що суди попередніх інстанцій не урахували того, що померла ОСОБА_3 протягом 44 років була її мачухою, проживала у квартирі, яка також належить їй, та перебувала на її утриманні.

13. Вважає, що критерії застосування положень статті 1264 ЦК України щодо встановлення факту спільного проживання в аспекті родинних відносин мачухи та падчерки є несправедливими. З огляду на те, що дитина належить до сім`ї своїх батьків навіть тоді, коли вона з ними не проживає (стаття 3 Сімейного кодексу України), обов`язок падчерки піклуватися (статті 264 СК України), а також утримувати (стаття 270 СК України) непрацездатну мачуху, вважає, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення справи, порушили принцип справедливості.

14. У прохальній частині касаційної скарги, а також доданому до касаційної скарги клопотанні ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень статті 1264 ЦК України при вирішенні питання про спадкування прав та обов`язків померлої мачухи її падчеркою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарженнярішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 752/13615/20-ц, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

16. 06 липня 2023 року матеріали цивільної справи № 752/13615/20-ц надійшли на адресу Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17. ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

18. Батько позивачки - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

19. З 02 жовтня 1976 року по дату смерті ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

20. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

21. Після смерті ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини звернулись:

06 лютого 2020 року ОСОБА_1 , як особа яка проживала разом зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та належить до четвертої черги за законом; 03 липня 2020 року ОСОБА_2 - рідна племінниця померлої (належить до п`ятої черги спадкоємців).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

22. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

23. Згідно з положеннями пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинахта якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

24. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

25. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

26. Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

27. Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.

28. Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

29. Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

30. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

31. Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

32. Згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

33. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (статті 1261 ЦК України).

34. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

35. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

36. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

37. Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

38. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

39. Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

40. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц,

від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20,

від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18.

41. Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

42. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

43. Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

44. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду

від 20 вересня 2022 року у справі № 372/3988/20-ц, від 22 березня 2023 року у справі № 753/10668/19.

45. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

46. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

48. Надавши належну правову оцінку поданим позивачкою доказам на підтвердження її проживання зі спадкодавицею ОСОБА_3 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, урахувавши факт проживання зазначених осіб за різними адресами, відсутність спільного побуту та бюджету, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю у розумінні положень статті 1264 ЦК України.

49. Колегія суддів зауважує, що суди попередніх інстанцій правильно встановили відносини, які склалися між позивачкою та її померлою мачухою ОСОБА_3 , та за недоведеності у них спільного побуту і виникнення взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

50. Крім того, вирішуючи позовні вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування та надання позивачці права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно виходив з їх необґрунтованості з огляду на відсутність у померлої ОСОБА_3 спадкоємців першої черги за законом, відсутність у позивачки права на спадкування за законом після смерті останньої у першу чергу та недоведеність обставин, які дають підстави для зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування.

51. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду. Доводи касаційної скарги значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

52. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

53. Підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 зазначила те, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

54. Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

55. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі

№ 757/172/16-ц зазначала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З позиції якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

56. У справі, яка переглядається, заявниця належним чином не мотивувала існування виключної правової проблеми. Сама незгода позивачки із застосуванням судами попередніх інстанцій положень статті 1264 ЦК України, які колегія суддів вважає правильним, а також недоведеність позовних вимог достатніми і достовірними доказами не свідчить про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

57. З урахуванням викладеного вище, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_7 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

58. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

59. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада

2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович