ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 759/12750/19
провадження № 61-17594св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Лантуха Ярослава Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 серпня
2019 року, постановлену суддею Сухановою Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Разом із позовом представник ОСОБА_1 - адвокат Лантух Я. В. подав заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви вказував, що предметом позову у цій справі є поділ квартири АДРЕСА_1 , яка набута сторонами за час шлюбу. На думку заявника, спірна квартира може бути відчужена відповідачем на користь третіх осіб без згоди позивача, що може призвести до невиконання чи утруднення виконання рішення суду.
За таких обставин просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року, постановленою суддею Войтенко Ю. В., у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з недоведення належними і допустимими доказами обставин, на які посилався заявник в обґрунтування заяви, та відсутності будь-яких даних щодо реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Не погодившись з оскаржуваною ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Лантух Я. В. подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником, на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року визнано неподаною та повернено заявнику.
Ухвала мотивована невиконанням заявником вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху (ненадання оригіналу платіжного доручення на підтвердження сплати судового збору), тому суд вважав наявними підстави для визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У вересні 2019 року адвокат Лантух Я. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про залишення без руху та повернення апеляційної скарги з підстав ненадання заявником оригіналу платіжного документу, що підтверджує сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Вказує про невідповідність висновків апеляційного суду висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 лютого 2018 року
у справі № 800/473/19 (провадження № 11-56заі18), щодо відсутності у заявника обов`язку надавати суду оригінал квитанції про сплату судового збору, оскільки суд самостійно повинен перевіряти зарахування відповідної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Заявник зазначає про неврахування апеляційним судом набрання 1 вересня
2015 року чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22 травня 2015 року № 484-VIII, яким з урахуванням змін, поміж іншого, вилучено норму щодо обов`язкової сплати судового збору виключно через установи банків або відділення зв`язку, що дозволяє платнику судового збору використовувати більш зручний для нього спосіб сплати судового збору, у тому числі через онлайн-системи, банкомати для приймання платежів, Інтернет-банкінг тощо. Відтак, сплата судового збору онлайн в кабінеті клієнта банку відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір», а квитанція, що надходить на електронну адресу як підтвердження сплати судового збору, є єдиним можливим документом на підтвердження сплати судового збору онлайн та має доказову силу на виконання його вимог.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 522/21326/16-ц (провадження № 61-37288св18).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі і ухвалою цього ж суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги Лантуха Я. В. , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 серпня
2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла
до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 18 липня 2019 року відмовлено у задоволені заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Лантуха Я. В. про забезпечення позову.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, адвокат Лантух Я. В. подав апеляційну скаргу на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва
від 18 липня 2019 року. До вказаної апеляційної скарги заявник долучив квитанцію про сплату судового збору № 88643 від 29 липня 2019 року на суму 384,20 грн (сплату здійснено з порталу https://court.gov.ua).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 9 серпня 2019 року вказану апеляційну скаргу залишено без руху, серед іншого, з підстав ненадання оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору та запропоновано у десятиденний строк з дня отримання ухвали усунути зазначені в ній недоліки.
22 серпня 2019 року на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 9 серпня 2019 року заявник подав до Київського апеляційного суду заяву про усунення недоліків, до якої, серед іншого, повторно надав квитанцію про сплату судового збору № 88643 від 29 липня 2019 року на суму 384,20 грн.
Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з невиконання заявником вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в частині необхідності надання оригіналу квитанції № 88643 від 29 липня 2019 року.
Проте із вказаними висновками апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам
Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і
177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Правові засади справляння судового збору, перелік платників судового збору, об`єкти справляння та розміри ставок судового збору, порядок його сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає
Закон України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі.
Правовий аналіз частини першої статті 6 Закону України «Про судовий збір» дає підстави вважати, що судовий збір може бути сплачено з використанням безготівкових або готівкових розрахунків через банківські установи, через ресурс, розміщений на офіційному веб-порталі «Судова влада України», інформаційно-платіжні термінали, встановлені у приміщеннях судів, інші комп`ютерні програми, в тому числі програмно-технічний комплекс «Клієнт казначейства - Казначейство», тощо.
Частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Оскільки законодавством не встановлено певного порядку здійснення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вимоги закону, повинні перевірити таке зарахування, використовуючи засоби, передбачені законом; зокрема, в разі необхідності, отримати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування вказаного фонду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі
№ 800/473/17 (провадження № 11-56заі18) викладено правовий висновок щодо відсутності у заявника обов`язку надавати суду оригінал квитанції про сплату судового збору, оскільки суд самостійно повинен перевіряти зарахування відповідної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, в тому числі на підставі дубліката платіжного документа.
Отже, обов`язок з перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд, а неподання стороною оригіналу платіжного документа не може бути підставою для повернення апеляційної скарги як такої, що не відповідає встановленим вимогам.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16 вересня
2020 року у справі № 760/8363/16-ц (провадження № 61-8061св19).
У справі, яка переглядається, перш ніж постановляти оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був переконатися в тому, що сплачені заявником згідно з квитанцією про сплату № 88643 від 29 липня 2019 року кошти не були зараховані до спеціального фонду Державного бюджету України, зокрема шляхом підтвердження такого факту інформацією з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.
Таким чином, висновок апеляційного суду про невиконання заявником вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху є передчасним.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом
частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій
статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
З 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) викладено висновок про те, що, регламентуючи порядок вирішення питання відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції.
Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження.
Натомість ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.
Таким чином, постановлення апеляційним судом ухвали про повернення апеляційної скарги одноособово не відповідає нормам процесуального права, що призвело до порушення правил щодо складу суду, тому вказана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19 травня
2021 року у справі № 127/23798/20 (провадження № 61-2921св21), від 2 червня 2021 року у справі № 2-п-113/2006 (провадження № 61-11360св20), від 17 червня 2021 року у справі № 2-30/2011 (провадження № 61-5158св21), від 24 червня
2021 року у справі № 369/13653/18 (провадження № 61-7375св21) та від 7 липня 2021 року у справі № 308/12828/19 (провадження № 61-4553св21).
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції помилково постановив ухвалу про повернення апеляційної скарги одноособово, обставини щодо існування правових підстав для відкриття апеляційного провадження має оцінити суд апеляційної інстанції у складі колегії суддів у складі трьох суддів.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги).
Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду (пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу).
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України в цій же редакції Кодексу підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Суд апеляційної інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального закону, тому оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Щодо судових витрат
Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 410 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги,статтями 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Лантуха Ярослава Васильовича , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук