ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 760/34682/21

провадження № 61-13979св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Спеціалізована школа № 149 м. Києва, Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бреус Сергій Михайлович, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва у складі судді Ішуніної Л. М. від 31 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., від 18 вересня 2024 року, і виходив з наступного.

Основний зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Спеціалізованої школи № 149 м. Києва, Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі.

2. Свої вимоги позивачка мотивував тим, що вона працює вчителем німецької мови у Спеціалізованій школі № 149 м. Києва. 08 листопада 2021 року їй було вручено наказ про її відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

3. Позивачка вважала вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ні в трудовому договорі, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та відповідачем, немає зобов`язання надавати відомості про наявність щеплення з її боку, як і немає у відповідача повноважень на відсторонення її з підстав відсутності щеплення.

4. Вказувала, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, яким не передбачено щеплення проти гострої респіраторної хвороби «COVІD-19», тому відсторонення працівника на підставі частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. Крім того, відмова працівника від незаконної вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни і ніхто не має права змусити людину вакцинуватися.

5. ОСОБА_1 наголошувала, що оспорюваний наказ порушує її право на працю, на оплату праці для підтримання життєдіяльності та є дискримінаційним, а тому підлягає скасуванню.

6. З урахуванням зазначеного, позивачка просила: визнати незаконним і скасувати наказ Спеціалізованої школи № 149 м. Києва «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »; зобов`язати Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31 липня

2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у ході судового розгляду не доведено фактів порушення відповідачем норм чинного трудового законодавства та наявності підстав для визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи, а також не встановлено підстав для стягнення невиплаченої за період відсторонення від роботи заробітної плати.

9. Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 , будучи належно поінформованою, маючи до дати відсторонення - 08 листопада 2021 року розумний строк для проходження медичного огляду та отримання щеплення чи документа про протипоказання, свідомо уникала обов`язкового щеплення, поставивши педагогічний та учнівський колектив у залежність від своїх рішень. Позивачка працює вчителем німецької мови у закладі загальної середньої освіти, має значну кількість соціальних контактів, у тому числі з учнями, внаслідок чого існує підвищений ризик інфікування коронавірусом «SARS-CoV-2» та/або сприяння його подальшому поширенню, а отже нагально необхідним визнано її відсторонення від роботи. Таке відсторонення сприяло досягненню легітимної мети.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

10. Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року залишено без змін.

11. Постанова апеляційного суду мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов цілком об`єктивних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачка не надала роботодавцю документів на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання для вакцинації проти COVID-19. Водночас було доведено до відома позивачці інформацію про необхідність надання роботодавцеві підтверджень проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки щодо абсолютних протипоказань для вакцинації. Відсутність підтвердження проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань для вакцинації є підставою для його відсторонення. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено, насамперед, необхідністю поваги таких само прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

12. 20 жовтня 2024 року ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Бреус С. М., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

13. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо обов`язкової вакцинації (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. У касаційній скарзі заявницявказує, що наказом МОЗ України

від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого

2022 року. Таким чином офіційними державними органами України було фактично визнано помилковість надмірного втручання держави у право особи на працю, а тому підстави для відсторонення працівників у галузі освіти, у яких було відсутнє профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби

«COVID-19», були зупиненні, а пізніше скасовані.

15. Заявниця стверджує, що під час вирішення спору судами попередніх інстанцій не було враховано той факт, що викладацька діяльність у навчальних закладах може здійснюватися з використанням дистанційної форми, що унеможливлює ймовірне інфікування гострою респіраторною хворобою «COVID-19» педагогічного працівника та учнів навчального закладу.

16. Позивачка звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи було проігноровано обов`язкову складову - пропорційність (співмірність), як умови правомірного обмеження права викладачів на працю. На момент її відсторонення від роботи в Україні не було введено воєнного або надзвичайного стану, тому право на працю не могло бути обмежено, ні відповідачами, ні шляхом прийняття відповідних підзаконних нормативно-правових актів органами державної влади.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 760/34682/21.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18. ОСОБА_1 працює в Спеціалізованій школі № 149 м. Києва вчителем німецької мови, що підтверджується копією трудової книжки серії

НОМЕР_1 .

19. Відповідно до повідомлення № 248 від 29 жовтня 2021 року директора Спеціалізованої школи №149 м. Києва ОСОБА_4 , було доведено до відома вчителя німецької мови ОСОБА_1 наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання.

20. Також зазначеним повідомленням ОСОБА_1 попереджено, що якщо до 05 листопада 2021 року не буде надано одного із зазначених документів,

08 листопада 2021 року вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

21. З вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлена 29 жовтня 2021 року.

22. Згідно з наказом № 157 від 08 листопада 2021 року, виданим директором Спеціалізованої школи № 149 м. Києва ОСОБА_1 відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19. Підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 29 жовтня 2021 року № 248.

Позиція Верховного Суду

23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

24. Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

25. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

26. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

27. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

28. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

29. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

30. У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі

№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Конституційний Суд України зазначив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 3 6 8 19 64 Конституції України.

31. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

32. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я України» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

33. Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

34. Статтею 1 Закону № 1645-ІІІ визнано, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

35. Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

36. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я

(частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

37. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

38. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

39. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

40. Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

41. Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

42. Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

43. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

44. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

45. Отже відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо пропорційності втручання у право позивачки на повагу до приватного життя, легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

46. Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом

від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

47. 11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення коронавірусом SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

48. Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

49. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня

2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня

2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня

2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

50. 24 грудня 2020 року МОЗ України видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках». Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

51. Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, з втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

52. Критерії оцінки пропорційності втручання у право на приватне життя при відстороненні працівника від роботи Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, підлягають врахуванню такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форма організації праці (дистанційна/ надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

53. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

54. Судами попередніх інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює у спеціалізованій школи №149 міста Києва, на посаді вчителя німецької мови. Вона належала до переліку тих працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19.

55. Позивачка, як педагогічний працівник закладу освіти, за характером своєї роботи щоденно контактує з великою кількістю учнів та іншими працівниками закладу освіти. Матеріали справи не містять доказів переведення закладу освіти на дистанційне навчання. Позивачка не надала належних доказів на підтвердження того, що вона зверталася до роботодавця з вимогою про переведення її на дистанційну роботу.

56. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

57. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

58. Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки позивачка підлягала обов`язковій вакцинації проти гострої коронавірусної хвороби COVID-19, виходячи з того, що вона працювала вчителем німецької мови у Спеціалізованій школі № 149 м. Києва, виконувала трудову функцію, пов`язану з необхідністю перебування на робочому місці й контактом з учнями, їхніми батьками, а також з іншими працівниками навчального закладу, не довела наявності протипоказань та застережень щодо проведення профілактичного щеплення.

59. Встановлено, що роботодавець повідомив позивачку про необхідність щеплення від COVID-19. Водночас позивачка не погодилася на проведення щеплення від COVID-19, у зв`язку з чим роботодавцем було прийнято рішення про її відсторонення від виконання нею посадових обов'язків до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

60. Позивачкою не надано роботодавцю медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, не доведено, що вакцинація становила шкоду для її здоров`я. Водночас саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження вакцинації проти COVID-19, або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

61. Подібні висновки висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 943/2356/21 (провадження №61-1531св23).

62. За характером виконуваних обов`язків вчителя німецької мови закладу освіти, які пов`язані з контактами з учнями, їхніми батьками, працівниками закладу освіти, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої коронавірусної хворобиCOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилася від проходження вакцинації та не надала довідку медичного закладу про медичні протипоказання до проведення цього профілактичного щеплення, отже відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства з метою забезпечення безпечного освітнього середовища відсторонив її від роботи до проведення щеплення.

63. Необхідно зазначити, що право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка ухилилася від обов`язкового щеплення.

64. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших учасників освітнього процесу (учні, батьки учнів, педагогічні та інші працівники закладу освіти), які провели щеплення з метою забезпечення загального блага у вигляді права на охорону здоров`я, права на безпечні умови навчання, виховання учнів, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України, статтею 21 Закону України «Про повну загальну середню освіту».

65. З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за встановлених у цій справі обставин роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року.

66. Враховуючи, що за позивачкою на період відсторонення зберіглося робоче місце, трудовий договір не припинений, Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України.

67. У цій справі позивачкою не доведено обставин, які б давали підстави для висновку, що її тимчасове відсторонення від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

68. Оскільки заявлені позивачкою підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

69. Викладені вище висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 березня 2023 рокуу справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22), від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22), від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21 (провадження № 61-1505св23), від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22 (провадження № 61-8378св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 950/2795/21 (провадження № 61-11703св22), від 26 квітня 2023 року у справі № 203/268/22 (провадження № 61-1662св23), від 09 серпня 2023 року у справі № 203/965/22 (провадження № 61-6389св23), від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22 (провадження № 61-5752св23), від 06 вересня 2023 року у справі № 317/4188/21 (провадження № 61-6560св23), від 13 вересня 2023 року у справі № 133/51/22 (провадження № 61-9650св23), від 04 жовтня 2023 року у справі № 565/25/22 (провадження № 61-9880св23), від 25 жовтня 2023 року у справі № 211/8418/21 (провадження № 61-6267св23), від 08 листопада 2023 року у справі

№ 565/279/22 (провадження № 61-13514св23), від 22 грудня 2023 року у справі

№ 348/149/22 (провадження № 61-16254св23), від 03 квітня 2024 року у справі

№ 164/1605/21 (провадження № 61-2576св24).

70. Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) та від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 (провадження № 14-172цс23), Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, у порядку, передбаченому законом, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає соціальні контакти на робочому місці, а відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих небезпечною для життя і здоров`я хворобою.

71. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті із неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.

72. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

73. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бреус Сергій Михайлович, залишити без задоволення.

2. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 липня

2023 року та постанову Київського апеляційного судувід 18 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович