ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 802/2037/18-а

касаційне провадження № К/9901/362/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2018 (суддя Жданкіна Н.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 (головуючий суддя - Біла Л.М., судді - Гонтарук В.М., Граб Л.С.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 19.06.2018 №0029951305, №0030221305, №0029981305, №0029991305.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про суперечність висновків акта перевірки законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи. На переконання позивача, за період, який перевірявся, ним не було допущено перевищення визначеного для платників єдиного податку 3 групи обсягу доходу, а надходження у 2016 році частини коштів на його рахунки податковим органом безпідставно визначено як дохід звітного періоду, позаяк такі кошти були отримані на виконання договорів комісії, та перераховані в подальшому комітентам, за виключенням визначеної у договорах комісійної винагороди (доходу) у розмірі 5 % від загальної вартості отриманого доходу від реалізації будівельних матеріалів, що і є його доходом в розумінні положень пунктів 292.1, 292.4 статті 292 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 28.08.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 19.06.2018 №0029951305, №0030221305, №0029981305, №0029991305.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що грошові кошти, отримані позивачем в межах договору комісії та у подальшому перераховані продавцю таких товарів (послуг), не є доходом, отриманим позивачем від провадження діяльності, не зазначеної у реєстрі платників єдиного податку, а доходом позивача є лише комісійна винагорода, яка за умовами договорів комісії складає 5% від суми реалізованого товару та, як наслідок, контролюючим органом безпідставно визначено платнику грошові зобов`язання по єдиному податку з фізичних осіб, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб і військового збору.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Скаржник доводить неврахування судами, що позивач станом на 31.12.2016 перевищив обсяг доходу у розмірі 5000000,00 грн для платників єдиного податку 3 групи, але заяву на відмову від спрощеної системи оподаткування з 01.01.2017 у зв`язку із переходом на сплату інших податків і зборів не подав, чим порушив вимоги статті 298.2.3 ПК України. Відповідач вважає, що зазначені правовідносини є господарськими взаємовідносинами, пов`язаними із постачанням товарів і не є взаємовідносинами з надання посередницьких послуг комісії. Скаржник зауважує про залишення судами попередніх інстанцій поза увагою ненадання платником під час проведення перевірки договорів комісії на реалізацію будівельних матеріалів і первинних документів в підтвердження таких господарських операцій.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.01.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.10.2024 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 09.10.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований у Вінницькому міському управлінні юстиції 07.06.2005, перебуває на податковому обліку у Вінницькій об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області з 09.06.2005, в період з 01.01.2015 по 31.12.2017 здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок 3-група).

В період з 30.03.2018 по 20.04.2018 контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності платника з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, за результатами якої складено акт від 27.04.2018 №1947/13/2413117171 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог:

- підпункту 4 пункту 291.4 статті 291 ПК України, внаслідок чого занижено податкові зобов`язання з єдиного податку в сумі 168 962,84 грн;

- пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.1, 183.2 статті 183, пункту 193.1 статті 193 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання по податку на додану вартість в сумі 915669,00 грн;

- пункту 177.2 статті 177 ПК України, в результаті чого занижено оподатковуваний (чистий) дохід за 2017 рік в розмірі 38400,00 грн;

- пункту 16-1 підрозділу 10, розділу XX Перехідні положення ПК України, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується військовий збір, чим занижено податкові зобов`язання з військового збору в сумі 576,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.06.2018:

№0029951305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по єдиному податку з фізичних осіб в сумі 211203,55 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 168962,84 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 42240,71 грн;

№0030221305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість в сумі 1144587,00, в тому числі за основним платежем в сумі 915669,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 228918,00 грн;

№002981305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 8640,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 6912,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1728,00 грн;

№0029991305, яким позивачу визначені грошові зобов`язання з військового збору у розмірі 720,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 576,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 144,00 грн.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень слугували висновки акта перевірки щодо заниження платником доходу, отриманого за договором комісії, та відсутності належних первинних документів в підтвердження показників податкового обліку платника.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Згідно з пунктом 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 ПК України встановлено, що до третьої групи платників єдиного податку відносяться фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

За правилами пункту 292.16 статті 292 ПК України право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році мають платники єдиного податку за умови не перевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого для відповідної групи платників єдиного податку.

Зазначене узгоджується з положеннями пункту 292.14 статті 292 ПК України, за якими визначення доходу здійснюється, в тому числі, для надання права суб`єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Пунктом 293.4 статті 293 ПК України передбачено, що ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої групи (фізичні особи - підприємці) у розмірі 15 відсотків: 1) до суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпунктах 1, 2 і 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу; 2) до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у реєстрі платників єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи; 3) до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі; 4) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування; 5) до доходу, отриманого платниками першої або другої групи від провадження діяльності, яка не передбачена у підпунктах 1 або 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу відповідно.

Підпунктом 1 пункту 292.1 статті 292 ПК України встановлено, що доходом платника єдиного податку для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до пункту 292.3 статті 292 ПК України до суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).

Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку.

Також, до суми доходу платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість за звітний період включається сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

До суми доходу платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за звітний період включається вартість реалізованих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг), за які отримана попередня оплата (аванс) у період сплати інших податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Виключення з переліку доходів, передбачених підпунктом 1 пункту 292.1 статті 292 ПК України, закріплені у пункті 292.11 статті 292 цього Кодексу.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що до складу доходів платника єдиного податку третьої групи входять суми коштів, отриманих від реалізації товарів (надання послуг).

Водночас, положеннями пункту 292.4 статті 292 ПК України передбачено, що у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

З аналізу наведених норм вбачається, що операції з отримання позивачем від комітента грошових коштів для передачі цих коштів продавцю в якості оплати за придбаний позивачем за дорученням і за рахунок комітента товар не є операціями з реалізації товару, внаслідок якої позивачем отримується доход.

Таким чином, обсяг доходу підприємця, що є платником єдиного податку і здійснює свою діяльність як комісіонер, що вчиняє за дорученням і за рахунок комітента правочин з придбання товару, складається лише із сум винагороди.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 25.01.2024 у справі №824/183/18-а.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, право на відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку виникає лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні господарські взаємовідносини. Порушення певними контрагентами вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення платником вимог закону щодо відображення господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліках, платник не повинен зазнавати негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків відображав господарські операції в бухгалтерському та податковому обліках, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанції, у період з 01.01.2015 по 31.12.2017 платник перебував на спрощеній системі оподаткування та був зареєстрований платником єдиного податку ІІІ групи.

За висновками акту перевірки позивач в ІV кварталі 2016 року за надані послуги на розрахункові рахунки відкриті в ПАТ "Укрсоцбанк" та "Приватбанку" від різних підприємств-покупців послуг отримав кошти, що не враховані платником при визначені обсягу виручки та подачі звітності, з огляду на що контролюючим органом було зроблено висновок про порушення платником вимог підпункту 4 пункту 291.4 статті 291 ПК України, внаслідок чого перевищено обсяг доходу 5000000,00 грн, встановленого для платників єдиного податку 3 групи.

Судами з`ясовано, що позивач у 2016 році останній здійснював ремонтно-будівельні роботи на підставі відповідних договорів підряду, укладених із замовниками будівництва (ремонту).

Враховуючи відсутність власних обігових коштів у необхідній кількості, з метою своєчасного та повного виконання господарських зобов`язань, здійснення ефективної підприємницької діяльності, за період, що перевірявся, позивачем укладено низку договорів комісії на реалізацію будівельних матеріалів та виробів, а саме:

04.01.2016 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Комітент) та позивачем (Комісіонер) укладено договір комісії на реалізацію товару №1;

04.01.2016 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Комітент) та позивачем (Комісіонер) укладено договір комісії на реалізацію товару №1;

05.01.2015 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Комітент) та позивачем (Комісіонер) укладено договір комісії на реалізацію товару №1;

04.01.2016 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Комітент) та позивачем (Комісіонер) укладено договір комісії на реалізацію товару №1;

04.01.2016 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (Комітент) та позивачем (Комісіонер) було укладено договір комісії на реалізацію товару №1;

04.01.2016 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (Комітент) та позивачем (Комісіонер) було укладено договір комісії на реалізацію товару №1.

За умовами цих договорів комісії Комісіонер зобов`язується від свого імені за дорученням і за рахунок Комітента здійснити за оплату одну або кілька угод з продажу третім особам товару, що належить Комітенту.

Кількість, асортимент і ціна продажу товару, угоди з продажу якого зобов`язаний вчинити Комісіонер (та/або правочин у іншій формі), значиться в актах приймання-передачі, що підписуються обома сторонами і підтверджують передачу товару від Комітента Комісіонеру (пункт 1.2 договорів комісії).

Пунктом 1.3 договорів комісії визначено, що загальна сума цього договору визначається всією сумою комісійної винагороди, виплаченої Комітентом за виконане Комісіонером комісійне доручення згідно з цим договором.

За умовами договорів комісії (пункт 6.2) розмір комісійної винагороди становить 5 % від суми реалізованого товару, яка залишається у власності Комісіонера після надходження коштів від реалізації (та/або реалізації шляхом виконання ремонтно-будівельних робіт із застосуванням таких матеріалів).

На підтвердження реальності отримання від Комітентів за договорами комісії товару позивачем разом з позовною заявою надано суду першої інстанції відповідні первинні документи, зокрема: акти приймання-передачі товару, акти приймання-виконаних будівельних робіт, підсумкові відомості ресурсів, довідки про вартість виконаних робіт, платіжні доручення та квитанції до прибуткових касових ордерів.

На виконання вищезазначених договорів комісії, відповідно до актів приймання-передачі позивач (Комісіонер) отримав від вищезазначених постачальників (комітентів) будівельні матеріали та вироби, вартість яких в подальшому включено до актів приймання-виконаних будівельних робіт (форма КБ-26), які оплачені замовниками будівництва шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунки № НОМЕР_1 ПАТ КБ "Приватбанк" та НОМЕР_2 ПАТ "Укрсоцбанк".

Документальним підтвердженням того, що позивачем до актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) включено саме будівельні матеріали, які отримані по вищезазначених договорах комісії є підсумкові відомості ресурсів, які є невід`ємною частиною актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), де в графі 14 "Обґрунтування ціни" містяться посилання на акти приймання-передачі, які складені на виконання договорів комісії.

Проведення у 2016 році позивачем розрахунків по вказаним договорам комісії підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та квитанціями до прибуткових касових ордерів.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентами за договором комісії.

Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає правильними висновки судів, що грошові кошти, отримані позивачем в межах договорів комісії за придбання будівельних матеріалів, не є доходом, отриманим позивачем від провадження діяльності, оскільки доходом позивача лише є комісійної винагорода, яка згідно умов договорів комісії складає 5% від суми реалізованого товару.

Верховний Суд також враховує встановлені судами обставини, що контролюючим органом не доведено закупівлю будівельних матеріалів за власні кошти позивача.

Стосовно доводів скаржника про ненадання платником до завершення перевірки вищезазначених договорів комісії на реалізацію будівельних матеріалів та первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, колегія суддів зазначає про наступне.

Підпунктом 1 пункту 85.2 статті 85 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов`язані з ним. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

За правилами пункту 44.6 ст. 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно з пунктом 44.7 статті 44 ПК України у разі, якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладення або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Як встановлено судами, на вимогу контролюючого органу до перевірки позивачем було надано усі наявні документи, в тому числі документи, які підтверджують розрахунки позивача з комітентами (платіжні доручення та квитанції до прибуткових касових ордерів).

Однак, щодо наявності потреби у посадових осіб відповідача дослідити саме договори комісії позивачу не було повідомлено, при цьому вони були в наявності і надані суду разом з матеріалами позовної заяви. Контролюючим органом не вимагалось надання безпосередньо договорів комісії, актів приймання-передачі товару, підсумкових відомостей ресурсів, квитанцій до прибуткових касових ордерів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог підпункту 4 пункту 291.4 статті 291 ПК України та заниження податкових зобов`язань з єдиного податку в сумі 168962,84 грн.

Враховуючи, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, в частині встановлення порушень вимог пункту 177.2 статті 177, пункту 181.1 статті 181 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 915669,00 грн, заниження оподатковуваного (чистого) доходу за 2017 рік в розмірі 38400,00 грн, порушення вимог пункту 16-1, підрозділу 10, розділу XX Перехідні положення ПК України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з військового збору в сумі 576,00 грн, є похідними від висновку контролюючого органу про заниження платником податкового зобов`язання з єдиного податку, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних рішень.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк В.П. Юрченко