ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 915/1164/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. (головуючий), Багай Н.О., Берднік І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 (Семенчук Н.О.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 (Діброва Г.І., Принцевська Н.М., Ярош А.І.) у справі №915/1164/21

за позовом Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" до Миколаївської районної державної адміністрації про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Позивач-1) та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" (далі - Позивач-2) до Миколаївської районної державної адміністрації (далі - Відповідач) про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації №784 від 02.11.2006.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №784 від 02.11.2006 припинено право постійного користування земельною ділянкою Очаківського державного лісомисливського господарства загальною площею 39 га, у тому числі 30,5 га земель, зайнятих лісом, 3,24 га пісків та 5,26 га солонців, за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, яке належало Очаківському державному лісомисливському господарству на підставі акту на право користування землею від 15.11.1964 та вказану земельну ділянку переведено до земель державної власності (землі запасу) неуповноваженим органом, поза волею належного власника - Кабінету Міністрів України, з огляду на що, вказане розпорядження видане з порушенням вимог земельного та лісового законодавства підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог.

4. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки Прокурором заявлено негаторний позов, який спрямований на усунення перешкод у володінні та користуванні спірною земельною ділянкою лісового фонду, тому ефективним способом захисту права власності є позов про повернення земельної ділянки, але Прокурором не заявлено такої позовної вимоги, як повернення спірної земельної ділянки належному власнику. Будь-яких фактів, що підтверджують дії Відповідача у створенні Позивачам перешкод щодо здійснення цих правомочностей Прокурором у позові не зазначено та доказів на їх існування суду не надано. Визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації не може бути предметом негаторного позову, оскільки вказане розпорядження не є існуючою триваючою у часі фактичною дією, створеною Відповідачем, а, отже, не може вважатися перешкодою щодо здійснення правомочностей власника (постійного користувача).

5. Постановою Південно-західного господарського суду від 21.02.2022 рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 скасовано частково. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Позивача-2 до Відповідача про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження залишено без розгляду. В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови суду апеляційної інстанції із залишенням без змін висновку Господарського суду Миколаївської області про відмову у задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Позивача-1 до Відповідача про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження.

6. Постанова суду мотивована тим, що в частині позовних вимог Прокурора в інтересах Позивача-2 позов підлягає залишенню без розгляду з огляду на відсутність, в силу частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", підстав представництва Прокурором інтересів держави в особі державного підприємства. В частині позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Позивача-1 суд зазначив, що вимога Прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування спірного розпорядження не спрямована на відновлення прав держави у зв`язку із тим, що саме держава і є власником земельної ділянки та жодна зі сторін спірних правовідносин цього не тільки не заперечує, а й не здійснює протиправних діянь відносно державного майна. Більш того, земельну ділянку державної власності, у користуванні якої Прокурор просить усунути перешкоди, не відчужено на користь інших осіб, її правовий статус та цільове призначення не змінено, Позивач-2 не тільки користується спірною земельною ділянкою, яка перебуває в державній власності, а й така державна власність із його користування фактично не вибувала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Прокурора

7. Прокурор подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи Прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Суди попередніх інстанції застосували частину другу статті 19 Конституції України, статті 15 16 391 396 Цивільного кодексу України, частину першу статті 57, статті 122, 141, 142, 149, частину другу статті 152 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного розпорядження), пункт 5 статті 27 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного розпорядження) без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №338/180/17, №925/1265/16, №488/5027/14-ц, №488/6211/14-ц, №183/1617/16, №487/10128/14-ц, №917/1739/17, №469/1044/17, №910/3009/18, №916/1415/19, №910/2861/18, №359/3373/16-ц та у постановах Верховного Суду у справах №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17 №911/3449/17.

9. Судами першої та апеляційної інстанцій при визначенні правильності обрання Прокурором способу захисту порушених інтересів держави всупереч вимог статей 2 74 76-79 86 236 ГПК України не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

10. Висновок апеляційного господарського суду про залишення без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Позивача-2 є помилковим, оскільки не відповідає пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та зроблений без урахування положень статуту Позивача-2, відповідно до якого підприємство є таким спеціалізованим лісогосподарським підприємством, яке уповноважено державою на реалізацію правомочностей щодо володіння та користування земельними ділянками лісогосподарського призначення.

Позиція Позивачів, Відповідача у відзивах на касаційну скаргу

11. Позивачі та Відповідач відзиви на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

12. Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до акту на право користування землею від 15.11.1964 у постійне користування Миколаївському лісгоспу Миколаївського району передано 307,40 га лісового урочища "Рибаківка".

Наказом Миколаївського обласного виробничого лісогосподарського об`єднання "Миколаївліс" №11 від 04.04.1989, згідно з наказом Міністерства лісового господарства №46 від 30.03.1989 створено Очаківське державне лісомисливське господарство та передано йому Березанське лісництво (загальна площа 2124,00 га), Васильківське лісництво (9597,00 га) та Очаківське лісництво (386,00 га), а наказом Державного комітету лісового господарства України №161 від 14.02.2005 Очаківське державне лісомисливське господарство перейменоване в Державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство" (Позивач-2) і віднесено його до сфери управління Миколаївського обласного управління лісового господарства, затверджено його статут, за пунктом 4.1 якого Підприємство є державним комерційним підприємством юридичною особою публічного права та суб`єктом господарювання державного сектору економіки.

Позивач-2 листом №537 від 24.10.2006 повідомив голову Березанської райдержадміністрації про те, що не заперечує про переведення 39,0 га земель Держлісфонду Березанського лісництва до земель запасу району, у тому числі 30,5 га земель зайнятих насадженнями сосни, 3,24 га - пісків, 5,26 га - солонців, що розташовані в кварталах 44-45 урочища "Рибаківка" Березанського лісництва.

Розпорядженням Березанської районної державної адміністрації (наразі Миколаївська районна державна адміністрація - Відповідач (відповідно до розпоряджень Позивача-1 №1-р від 04.01.2021 та №167-р від 26.03.2021)) №784 від 02.11.2006 припинено право постійного користування земельною ділянкою Очаківського державного лісомисливського господарства загальною площею 39,00 га, в тому числі 30,50 га земель зайнятих лісом, 3,24 га пісків та 5,26 га солонців за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; відповідну земельну ділянку переведено до земель державної власності; рекомендовано Березанському районному відділу земельних ресурсів внести зміни з звіт "Про наявність та розподіл земель по категоріях та землекористувачах Березанського району".

13. Суди першої та апеляційної інстанції також встановили, що Кабінет Міністрів України та Миколаївська обласна державна адміністрація листами №40661/0/2-20 від 07.12.2020 та №05-67/1117/5-21 від 17.03.2021 (відповідно) на запити Прокурора повідомили, що відповідні рішення про вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, що перебувають у користуванні Позивача-2, ними не приймались.

14. Предметом спору у цій справі №915/1164/21, як встановили попередні судові інстанції, є наявність або відсутність підстав для усунення перешкод власнику та постійному землекористувачу, якими є Позивачі, у користуванні та розпорядженні землями державного лісового фонду шляхом визнання незаконним та скасування розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №784 від 02.11.2006.

15. Звертаючись до суду з позовними вимогами в інтересах держави в особі Позивача-2, Прокурор послався на те, що, як повідомив Прокурора Позивач-2, ним не вживалося заходів до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом та заходів, які стосуються припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 39,00 га з боку Підприємства за розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №784 від 02.11.2006.

16. Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Позивача-2, яким є Державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство", дійшов висновку про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, тоді як місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Прокурора, заявлених в інтересах держави в особі Позивача-2, розглядаючи позовну вимогу про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження з точки зору визначення ефективності способу захисту права чи інтересу Позивача щодо заявлення цієї вимоги.

17. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині залишення без розгляду з підстав пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України позову Прокурора, заявленого в інтересах держави в особі Позивача-2, з огляду на таке.

18. Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

19. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах №5023/10655/11, №915/478/18, №587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

20. Пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

21. Отже, заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

22. При цьому, слід звернути увагу, що відповідно до норм частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави. Дана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20.

У зв`язку з цим позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог. Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

23. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача-2 (Державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство") та вважає правильним висновок про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі Позивача-2, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

24. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Також, згідно з пунктом 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Таким чином, призначенням Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

25. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги Прокурора, наведені в пункті 10 постанови, є помилковими.

26. Стосовно позовної вимоги про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження, заявленої Прокурором в інтересах держави в особі Позивача-1 - Миколаївська обласна державна адміністрація, суд першої інстанції, посилаючись на норми статті 2 ГПК України, статті 152 ЗК України, статті 16 387 391 ЦК України, виходив з того, що оскільки Прокурором заявлено негаторний позов, який спрямований на усунення перешкод у володінні та користуванні спірною земельною ділянкою лісового фонду, тому ефективним способом захисту права власності є позов про повернення земельної ділянки, але Прокурором не заявлено такої позовної вимоги, як повернення спірної земельної ділянки належному власнику. Будь-яких фактів, що підтверджують дії Відповідача у створенні Позивачам перешкод щодо здійснення цих правомочностей Прокурором у позові не зазначено та доказів на їх існування суду не надано. Визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації не може бути предметом негаторного позову, оскільки вказане розпорядження не є існуючою триваючою у часі фактичною дією, створеною Відповідачем, а, отже, не може вважатися перешкодою щодо здійснення правомочностей власника (постійного користувача).

27. Суд апеляційної інстанції при перегляді рішення місцевого господарського суду в цій частині не погодився з висновком суду першої інстанції щодо розгляду вказаної позовної вимоги з точки зору визначення ефективності способу захисту права чи інтересу Позивача-1 щодо заявлення цієї вимоги та, посилаючись на норми статей 391 387 ЦК України, статті 152 ЗК України, статті 2 ГПК України вказав, що першочерговим є визначення питання з`ясування наявності або відсутності порушеного права особи, що звернулася з позовом до суду, зокрема, інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд виходив з того, що Прокурором не заявлено відповідних позовних вимог щодо витребування земельної ділянки, як способу реалізації негаторного позову та не надано доказів, що спірна земельна ділянка є об`єктом речового права, як уособлений об`єкт спору, а тому вимога Прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування спірного розпорядження не спрямована на відновлення прав держави у зв`язку із тим, що саме держава і є власником земельної ділянки та жодна зі сторін спірних правовідносин цього не тільки не заперечує, а й не здійснює протиправних діянь відносно державного майна. Крім того, земельну ділянку державної власності не відчужено на користь інших осіб, її правовий статус та цільове призначення не змінено.

28. Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

29. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

30. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

31. Виходячи зі змісту предмета та підстав позову, даний спір стосовно захисту прав і законних інтересів щодо земельної ділянки виник саме із земельних правовідносин, які згідно із статтею 3 ЗК України регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

32. При цьому, слід звернути увагу, що способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 ЗК України, згідно з частиною 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

32.1. У статтях 2 5 ГПК України закріплений принцип ефективності захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, відповідно до якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто, цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

32.2. Верховний Суд акцентує увагу на тому, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №242/68/19, яку Суд вважає за необхідне застосувати відповідно до положень частини четвертої статті 236, статті 300 ГПК України, зокрема, щодо принципів судового розгляду при вирішенні судом спорів.

32.3. Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 ЗК України, а також статті 2 та 5 ГПК України.

32.4. З огляду на встановлені статтею 152 ЗК України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтями 2 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права і законного інтересу, позивач у спорі про захист прав (законного інтересу) на земельну ділянку може пред`явити будь - яку позовну вимогу, а суд може захистити порушене право (законний інтерес) у заявлений спосіб за умови, що такий спосіб захисту прав (законного інтересу) на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право (законний інтерес) позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права (законного інтересу), тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права (законного інтересу).

33. Здійснюючи розгляд справи, суд першої інстанції не врахував, що як позов про витребування земельної ділянки, так і позов про повернення земельної ділянки мають своїм наслідком відібрання (витребування, зобов`язання повернути) спірної земельної ділянки від набувача (власника або володільця) та повернення її належному власнику (користувачу).

33.1. Тобто, вимога про повернення земельної ділянки може бути заявлена в разі, якщо земельна ділянка на момент пред`явлення позову за рішенням органу передана у володіння чи користування іншій особі в незаконний спосіб. Натомість, судом першої інстанції не було встановлено, що спірна земельна ділянка, внаслідок прийняття Відповідачем оспореного розпорядження №784, передана (відчужена) на користь будь-якої іншої, третьої особи.

34. Отже, з огляду на наведене колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду про те, що ефективним способом захисту права власності на земельну ділянку, в даному випадку, є позов про повернення спірної земельної ділянки належному власнику, є помилковим. Суд касаційної інстанції вважає, що, з урахуванням того, що судом не встановлено вибуття чи передачу спірної земельної ділянки будь-якому іншому суб`єкту, Прокурором правомірно заявлено вимогу про визнання незаконним та скасування розпорядження №784, а тому спосіб захисту щодо спірної земельної ділянки у даній справі Прокурором обраний у відповідності до норм статті 152 ЗК України.

35. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35.1. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження).

Відповідно до статті 13 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження) до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною третьої статті 142 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження) передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частин дев`ята статті 149 ЗК в редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" внесено зміни до статті 149 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 141 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. А частинами третьою та четвертою статті 142 ЗК України (у вказаній редакції) визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки; власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

36. Отже, враховуючи наведені норми законодавства, припинення права постійного землекористування Позивача-2 може бути здійснено лише власником земельної ділянки, у даному випадку його уповноваженим органом, і за дотримання, відповідно, вимог закону, що передує такому припиненню (заява про згоду щодо добровільної відмови від права постійного користування землею, поданою до власника земельної ділянки (його уповноваженого органу)).

37. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд рішення місцевого господарського суду дійшов висновку, що за наслідками прийняття Відповідачем оспореного розпорядження форма власності земельної ділянки залишилася державною, спірну земельну ділянку не було відчужено або передано у користування третім особам, а також не було її вилучено на підставі розпорядження, тому відсутні підстави вважати, що оспореним розпорядженням порушено права держави, як власника земельної ділянки.

37.1. Водночас, апеляційним господарським судом не враховано, що, звертаючись до суду з даним позовом, Прокурор звертається не лише за захистом права держави, а й за захистом законного інтересу держави в особі повноваженого органу і, в даному випадку, такий інтерес полягає у дотриманні питання розмежування відповідно до статті 19 Конституції України способу, порядку, меж повноважень між органами, які наділені правом розпорядження земельними ділянками даної категорії земель в розрізі визначення органу, який був наділений повноваженнями на розпорядження (припинення права користування) спірною земельною ділянкою на час прийняття такого розпорядження.

37.2. Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що ключовим питанням у цій справі для подальшого вирішення спору щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасування оспореного розпорядження Відповідача, є визначення органу (власника спірної земельної ділянки), який був наділений повноваженнями на припинення Позивачу-2 права постійного користування земельною ділянкою станом на час прийняття розпорядження №784 від 02.11.2006, виходячи саме з точки зору розподілу повноважень відповідно до статті 19 Конституції та ЗК України у відповідних редакціях, чого судами попередніх інстанцій здійснено не було.

37.3. Апеляційний господарський суд, в даному випадку, не врахував зазначеного вище, помилково вдався до з`ясування наслідків прийняття розпорядження (земельна ділянка залишилася в державній власності, її не відчужено на користь інших осіб, правовий статус землі та цільове призначення не змінено, Позивач-2 надалі користується земельною ділянкою), та лише на підставі встановленого дійшов висновків про відсутність підстав вважати, що даним розпорядженням порушено права Позивача-1 у справі, а тому і про відмову в задоволенні позову у вказаній вище частині.

38. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

39. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, викладеними в пункті 9 постанови, оскільки судами попередніх інстанцій під час вирішення питання способу судового захисту інтересів держави, залишено поза увагою встановлення, на підставі дослідження всіх доказів у справі з наданням їм належної оцінку відповідно до вимог земельного законодавства, обставин визначення органу, який був наділений повноваженнями на розпорядження спірною земельною ділянкою на час прийняття оспореного розпорядження №784 від 02.11.2006.

40. При цьому, у визначенні подібності правовідносин Суд виходить з того, що правовідносини у справах №338/180/17, №925/1265/16, №488/5027/14-ц, №488/6211/14-ц, №183/1617/16, №487/10128/14-ц, №917/1739/17, №469/1044/17, №910/3009/18, №916/1415/19, №910/2861/18, №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17 №911/3449/17 (пункт 8 постанови) є подібними щодо критерію визначення ефективності обраного позивачем способу захисту законного інтересу та обов`язковості встановлення судом органу, повноважного у відповідності до вимог ЗК України розпоряджатися земельними ділянками (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

41. З огляду на викладене Суд вважає, що наведені скаржником в касаційній скарзі підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшли своє підтвердження.

42. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи в частині позовних вимог Прокурора в інтересах Позивача-1, допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судами не досліджено всі зібрані у справі докази. З огляду на вказане, доводи касаційної скарги визнаються судом обґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

43. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково та передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Частиною четвертою статті 310 ГПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

44. З огляду на викладене, під час нового розгляду судам слід врахувати вищевикладене, встановити орган уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, факт порушення законного інтересу держави в особі уповноваженого органу оскарженим розпорядженням, правильно застосувати норми законодавства з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, і прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Щодо судових витрат

45. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 310 314 315 - 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 в частині залишення без розгляду позовних вимог Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" залишити без змін. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації скасувати, а справу №915/1164/21 в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Суховий

Суддя Н. Багай

Суддя І. Берднік