№ 0440/5091/18

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2020 року

Київ

справа №0440/5091/18

адміністративне провадження №К/9901/69215/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя Горбалінський В.В.) від 16.08.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Семененко Я.В., судді: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) від 13.12.2018 у справі № 0440/5091/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 11.06.2018 року №0995606-1316-0410, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами за 2017 рік».

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що нежитлові будівлі, які є будівлями промисловості, не можуть бути об`єктом оподаткування, що прямо передбачено пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що свідчить про неправомірність визначення контролюючим органом спірного податкового зобов`язання.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 у задоволенні позову відмовлено .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приватна власність позивача не відноситься до об`єктів нерухомості промислового призначення в силу приписів пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, тому відсутні підстави для висновку про те, що вказаний об`єкт нерухомості не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також вказує на те, що належна йому нежитлова будівля відноситься до будівель промисловості. Таку позицію позивач обґрунтовує посиланням на державний класифікатор будівель та споруд (ДК018-2000) та акт обстеження технічного стану нерухомого майна від 14.09.2018р.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець та є платником податку з 01.01.2012 року, безпосереднім видом діяльності є 23.69 «Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу», що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку від 02.04.2018 за № 1408/10/04-10-13-31.

Позивач є власником об`єкта нерухомого майна: цех -літера Е - площею 1091.4 кв.м., цех -літера 3 - площею 696.1) кв.м., цех -літера Ж - площею 288.0 кв.м, склад -літера Г - площею 16.1 кв.м., битовка -літера Д - площею 238.3 кв.м., теплиця площею 396.9 кв.м., вимощення -літера І - площею 18947.5 кв.м., огорожі №5-№9, що підтверджується договором купівлі-продажу зареєстрованому в реєстрі за № 1016.

Податковим повідомленням-рішенням від 11.06.2017 № 0995606-1316-0410, прийнятим ГУ ДФС у Дніпропетровській області, позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельні ділянки, сплачений фізичним особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2017 рік у розмірі 17 462,40 грн.

Позивач, вважаючи прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області повідомлення-рішення від 11.06.2017 № 0995606-1316-0410 протиправним, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Судом касаційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є власником нежитлових будівель: цехів, складу , побутових приміщень, теплиці, огорожі, що підтверджується договором купівлі-продажу зареєстрованому в реєстрі за № 1016, які за вимогами ДК 018-2000 належить до класу (код 1251) «Будівлі промислові», а факт відповідності належного позивачу нерухомого майна класу «Будівлі промислові» також підтверджується актом обстеження технічного стану нерухомого майна від 14.09.2018р.

Натомість наявність лише акту обстеження нежитлового приміщення, належного позивачу, станом на 14 .09.2018 не є визначальним для встановлення відповідності належного позивачу нерухомого майна класу «Будівлі промислові», оскільки позивач є власником нежитлових будівель - цехів, складу, побутових приміщень, теплиці, огорожі, які, в свою чергу, Державним класифікатором віднесені до класу (код 1251) «Будівлі промислові».

Таким чином, обираючи за вихідне поняття «промисловість» у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець, пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Водночас, як встановлено матеріалами справи, зазначені приміщення використовуються позивачем у підприємницькій діяльності для виробництва тротуарної плитки та каналізаційних кілець, що підтверджується фотознімками доданими до позовної заяви, та не спростовується контролюючим органом.

Щодо посилання позивача на існування постанов Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 806/2461/17 та від 31.01.2018 у справі №822/2624/16, які по різному регулюють питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно , відмінне від земельної ділянки, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до будівлі, Суд зазначає, що 17.02.2020 Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду прийнято постанову у справі №820/3556/17, якою сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

При цьому висновок, зроблений під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій узгоджувався з правовою позицією Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 15.05.2018 у справі №806/2462/17.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного та постанова Третього апеляційного адміністративного суду скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 356 КАС України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Правила розподілу судових витрат визначає стаття 139 КАС України, відповідно до частини першої якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за наслідками касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, має бути здійснений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За обставин задоволення позовних вимог у повному обсязі, враховуючи сплату позивачем при зверненні з позовною заявою, апеляційною та касаційними скаргами судового збору у загальному розмірі 3171, 60 грн., докази чого наявні в матеріалах справи, здійснені судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної фіскальної служби у Дніпропетровській області .

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345 349 351 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного від 16.08.2018 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 у справі № 0440/5091/18 - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 11.06.2018 №0995606-1316-0410.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49005, місто Дніпро, вул. Сімферопольська,17а, код ЄДРПОУ 39394856) судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 3171 (три тисячі сто сімдесят одна) грн 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду