ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 0540/7965/18-а
адміністративне провадження № К/9901/28333/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Міжрайонної травматологічної медико-соціальної експертної комісії м. Покровськ, Обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року (головуючий суддя - Циганенко А.І.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року (головуючий суддя - Гаврищук Т.Г., судді - Блохін А.А., Сіваченко І.В.) у справі №0540/7965/18, -
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Міжрайонної травматологічної медико-соціальної експертної комісії м. Покровськ (далі - відповідач 1), Обласного центру медико-соціальної експертизи (далі - відповідач 2) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Посилаючись на пункт 25 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1317 вид 03 грудня 2009 року, позивач просив:
- скасувати рішення Міжрайонної травматологічної медико-соціальної експертної комісії м. Покровськ від 10 травня 2018 року щодо встановлення ІІІ групи інвалідності з причини загального захворювання;
- зобов`язати Міжрайонну травматологічну медико-соціальну експертну комісію м. Покровськ провести повторний огляд з метою встановлення групи інвалідності та причини інвалідності.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 10 листопада 1985 року по 24 березня 1986 року вона працювала на метеостанції Красноармійськ в якості учня техніка-метеоролога. 13 грудня 1985 року стався нещасний випадок на виробництві. 10 травня 2018 року рішенням Міжрайонної травматологічної медико-соціальної експертної комісії м. Покровськ встановлена ІІІ група інвалідності, причиною інвалідності визначена «загальне захворювання». Позивач вважає, що відповідачі незаконно встановили причину інвалідності як загальне захворювання, оскільки травма була отримана на виробництві, що підтверджується актом про нещасний випадок.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міжрайонної травматологічної медико-соціальної експертної комісії м. Покровськ (місцезнаходження: 85300, Донецька область, м. Покровськ, вул. Шахтобудівельників, буд. 38), Обласного центру медико-соціальної експертизи (місцезнаходження: 84306, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Дніпропетровська, буд. 14; код ЄДРПОУ 21958658) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю.
Ухвалюючи судові рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при розв`язанні спору, у першу чергу, суд перевіряє дотримання медико-соціальною експертною комісією порядку проведення експертизи та основних вимог законодавства, що регулює відповідну сферу, тоді як вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров`я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційним повноваженням відповідних комісій, яке суд не може перебирати на себе, оскільки це вимагає наявності медичної освіти та спеціальної підготовки. Суд встановив, що під час винесення рішення Міжрайонної травматологічної медико-соціальної експертної комісії м. Покровськ від 10 травня 2018 року відповідачем дотримано законодавчо встановлений порядок проведення експертизи. У акті огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 встановлено діагноз - двобічний гонартроз ІІІ ст., за результатами проведеної експертизи, а також відповідно до консультативного висновку експерти дійшли висновку про відсутність прямого причинно-наслідкового зв`язку між травмою позивача у 1985 році і інвалідизуючим захворюванням. Також, суд звернув увагу на ту обставину, що у 1985 році позивач за наслідками нещасного випадку на виробництві не направлявся на обстеження МСЕК для встановлення ступеню розладу здоров`я у зв`язку із отриманою травмою - закритий перелом малогомілкової кістки лівої гомілки, що унеможливлює встановлення прямого причинного зв`язку між зазначеною травмою та інвалідизуючим захворюванням. Отже, зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем-2 повною мірою виконаний обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
15 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що окрім Акту №1 від 27.01.1986 нею до суду першої інстанції було надано Консультативний висновок від 04.12.2018 №7557 в якому зазначено, що наслідки травми відповідають 10% втрати працездатності, а тому рішення МСЕК, що визначила ІІІ групу інвалідності загальне захворювання і 10% втрати працездатності відповідає чинним законодавчим документам. Вважає, що вказаний висновок містить явне протиріччя і не може бути підставою відмови у позові. Вказує, що до суду першої інстанції також були надані довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності та висновок Науково-дослідного інституту травматології та ортопедії, які, на думку позивача, також є доказами, що загальне захворювання є посттравматичним, тобто захворювання та втрата працездатності знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з травмою. Однак, як зауважує позивач, суд першої інстанції не дав оцінки вказаним доказам. Вважає, що відсутність порушень в процедурі засідання Міжрайонної МСЕК не свідчить про прийняття нею правомірного рішення.
Відповідачем-2 до Суду подано заперечення на касаційну скаргу, в обґрунтування яких останній вказує на безпідставність викладених в ній доводів. Вказує, що після звернення позивача до суду на підготовчому засіданні Обласний центр Медико-соціальної експертизи просив надати час для повторного огляду позивача. 08.11.2018 позивач була направлена на консультацію, обстеження до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства здоров`я України» м. Дніпропетровська. Зазначає, що консультативний висновок №7557 підтверджує рішення міжрайонного травматологічного МСЕК м. Покровська. 10 січня 2019 року Актом №44 огляду МСЕК проведено огляд позивача та встановлено останній ІІІ групу інвалідності загальне захворювання і 10% втрати працездатності. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 10 листопада 1985 року по 24 березня 1986 року працювала на метеостанції Красноармійськ учнем техніка-метеоролога (а.с. 9-10).
13 грудня 1985 року стався нещасний випадок на виробництві, що відображено в акті №1, внаслідок якого позивач отримав закритий перелом малогомілкової кістки лівої гомілки (а.с. 7-8).
Відповідно до довідки від 31.08.2007 серії ДОН-04 № 068124 ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках (10%), інвалідність відсутня.
10 травня 2018 року позивач пройшла Обласну МСЕК з приводу встановлення групи інвалідності та відсотка втрати працездатності.
Відповідно до акту огляду Міжрайонної МСЕК №763 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності - загальне захворювання, окрім цього зазначено про 10% втрати професійної працездатності (а.с. 77-78). На підставі акту огляду МСЕК №763 видана довідка серії АВ № 0875778 до акту (а.с. 5).
При цьому, консультативним висновком № 7557 Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» встановлено, що наслідки травми 1985 року відповідають 10% втрати професійної працездатності. Тому рішення МСЕК, що визначила ІІІ групу загальне захворювання і 10% втрати професійної працездатності відповідає чинним законодавчим документам (а.с. 81). Також за змістом висновку внаслідок травми 1985 року позивачу не встановлено інвалідність, тому в нього відсутня можливість обирати причину інвалідності.
Вважаючи, що між отриманою у 1985 році травмою та встановленою у 2018 році інвалідністю наявний чіткий причинно-наслідковий зв`язок, а Міжрайонною МСЕК неправильно визначено причину інвалідності, позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Правовідносини щодо надання особі статусу особи з інвалідністю регламентовані наступними нормативно-правовими актами: Законом України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ), Законом України від 06 жовтня 2010 року № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-IV), Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року № 561; Порядком встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я України 05 червня 2012 року № 420 (далі - Порядок № 420).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Аналогічне визначення наведено в абзаці другому ч. 1 ст. 1 Закону № 2961-IV.
Абзацом четвертим ч. 1 ст. 1 Закону № 2961-IV регламентовано, що інвалідність це міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Частиною першою ст. 3 Закону № 875-ХІІ передбачено, що інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи;
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 875-ХІІ громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом.
Пунктом 3 Положення № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, які звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 17 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктом 18 цього Положення встановлено, що відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я.
Відповідно до пункту 25 Положення № 1317 причинами інвалідності може бути, зокрема, загальне захворювання та нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я).
За приписами пункту 26 Положення № 1317 особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Пунктом 27 Положення № 1317 підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
Колегія суддів погоджує висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що беручи до уваги сутність спірних правовідносин, суд, при розв`язанні спору, у першу чергу перевіряє дотримання медико-соціальною експертною комісією порядку проведення експертизи та основних вимог законодавства, що регулює відповідну сферу, тоді як вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров`я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційним повноваженням відповідних комісій, яке суд не може перебирати на себе.
Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що під час прийняття рішення від 10 травня 2018 року Міжрайонною МСЕК дотримано законодавчо встановлений порядок проведення експертизи. При цьому позивачем в поданій нею касаційній скарзі не наведено доводів на спростування вказаних висновків.
Позивач в поданій касаційній скарзі посилається на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень у справі наданих нею Консультативного висновку від 04.12.2018 №7557 та довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності. Втім такі посилання колегія суддів оцінює критично, оскільки в ухвалених судами попередніх інстанціях судових рішеннях містяться відповідні посилання на зазначені докази, що свідчить про врахування судами цих доказів при прийнятті рішень у справі.
Суд також звертає увагу на те, доводи, наведені позивачем як під час розгляду цієї справи в першій та апеляційній інстанціях, так і в поданій касаційній скарзі, зводяться безпосередньо до незгоди позивача з прийнятим Міжрайонною травматологічною медико-соціальною експертною комісією м. Покровськ рішенням від 10 травня 2018 року щодо встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності саме в частині зазначення причини - загального захворювання, адже позивач вважає, що причиною інвалідності є саме травма на виробництві.
Проте, як протягом розгляду справи в судах попередніх інстанцій, так і в касаційній скарзі позивач не наводить жодного доказу в підтвердження неправомірності прийняття відповідачем-1 вказаного рішення, як і не зазначає про їх існування.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.
Суд вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 0540/7965/18-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська Н.В. Шевцова