ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2023 року
м. Київ
справа № 1140/3182/18
адміністративне провадження № К/9901/22131/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у адміністративній справі матеріалами справу №1140/3182/18
за позовом ОСОБА_1 до Міської призовної комісії м. Кропивницького, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - Кропивницького міського військового комісаріату - про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року, прийняте в складі: головуючого судді Пасічника Ю.П., і на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Чабаненко С.В., суддів Чумака С.Ю., Юрко І.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міської призовної комісії м. Кропивницького (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - Кропивницького міського військового комісаріату (далі - третя особа), з вимогами: визнати протиправним і скасувати рішення Міської призовної комісії м. Кропивницького, оформлене протоколом від 11.10.2018 №9, у частині визнання позивача придатним до військової служби та призвання його на строкову військову службу, попереднє призначення в спеціальні частини Національної гвардії України з охорони особливо важливих державних об`єктів і спецвантажів, зарахування до команди 210; зобов`язати Міську призовну комісію м. Кропивницького прийняти рішення про надання позивачеві відстрочки від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених абзацом 4 частини тринадцятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що він має право на відстрочку від призову на строкову військову службу відповідно до абзацу 4 частини тринадцятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), так як з 01.10.2017 призначений на посаду священнослужителя - служителя (диякона) релігійної організації «Кіровоградська місцева релігійна громада Свідків Єгови». Однак йому протиправно було відмовлено відповідачем у її наданні через відсутність доказів закінчення ним вищого або середнього духовного навчального закладу.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до облікової картки призовника ОСОБА_1 , останній пройшов медичний огляд і за станом здоров`я визнаний придатним до військової служби (т.1, а.с. 84,85).
4. 01 жовтня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на строкову військову службу, яка, з посиланням на частини першу, тринадцяту статті 17 Закону №2232-XII, мотивована тим, що він має право на таку, адже є охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, з 01.10.2017 займає посаду та має духовний сан священнослужителя - служителя (диякон) збору (т. 1 , а.с. 14).
5. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано довідку Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» від 17.09.2018 №1731 та витяг з статуту Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» (т. 1, а.с. 15,16).
6. Згідно з довідкою Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» від 17.09.2018 №1731 ОСОБА_1 з 16.07.2016 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. ОСОБА_1 призначений 01.10.2017 Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору. На цю посаду він призначений на підставі пункту 3.1.5 Статуту Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», який зареєстрований 30.03.1992 Радою у справах релігії при Кабінеті Міністрів України зі змінами та доповненнями, зареєстрованими 19.12.2017 Міністром культури України (т. 1, а.с.15).
7. Листом Кропивницього міського військового комісаріату від 11.01.2018 №3201/бс позивача було поінформовано, що у зв`язку з тим, що він не закінчував вищий або середній духовний навчальний заклад, він не має права на відстрочку від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності, відповідно до абзацу 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII (т. 1, а.с. 19,20).
8. Згідно з витягом з книги протоколів засідань Міської призовної комісії м. Кропивницького від 11.10.2018 позивача визнано придатним до військової служби. Відповідно до пункту 1 статті 15 Закону №2232-XII позивача вирішено призвати на строкову військову службу, попереднє призначення - спеціальні частини Національної гвардії України з охорони особливо важливих державних об`єктів та спецвантажів, зарахування до команди 210 (т. 1, а.с. 23,80-83).
9. Уважаючи вказану відмову протиправною, оскільки це суперечить положенням статей 24 35 Конституції України та свідчить про дискримінаційний характер норми абзацу 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII щодо інших священнослужителів, ніж тих, які закінчили вищі або середні духовні навчальні заклади, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
10. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.02.2019, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право на отримання відстрочки від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності законодавець, згідно з положенням абзацу 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII, пов`язує із сукупністю ознак: 1) особа є священнослужителем; 2) особа закінчила вищий або середній навчальний духовний заклад; 3) особа здійснює професійну діяльність, займаючи посаду в релігійних організаціях, що діють за статутом (положенням), зареєстрованим у встановленому порядку. Отож посада священнослужителя в релігійній організації має бути професійною діяльністю особи.
12. Відповідно до розділу 5 Додатку А Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 16.08.2021 №923, професіонали в галузі релігії віднесені за кодом професії 2460 та за цим кодом передбачені такі назви робіт: «Єпіскоп (архієпіскоп, митрополит, голова об`єднання, старший пресвітер)», «місіонер», «священнослужитель (пастор, пресвітер)».
13. Водночас професійною діяльністю позивача є робота на посаді інженера-конструктора, тобто служіння позивача дияконом у релігійній організації «Кіровоградська місцева релігійна громада Свідків Єгови», статут якої зареєстровано у новій редакції розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 28.11.2016 №511-р, є не його професійною діяльністю, а фактично особистим (внутрішнім) переконанням щодо бачення на свободу віросповідання.
14. Таким чином, за відсутністю таких обов`язкових складових, як наявність освіти у вищих або середніх навчальних духовних закладах і зайняття професійною діяльністю за набутою освітою, суди попередніх інстанцій визнали відсутніми підстави для надання позивачеві права на відстрочку від призову на строкову військову службу з підстав, визначених абзацом 4 частиною тринадцятою статті 17 Закону №2232-XII.
15. Спростовуючи доводи позивача про дискримінаційний характер указаних положень Закону №2232-XII, суди попередніх інстанцій наголосили, що державою на законодавчому рівні забезпечено дотримання рівності прав осіб, які за своїми внутрішніми (релігійними) переконаннями не допускають користування зброєю, спрямованих на виконання конституційного обов`язку, шляхом його заміни альтернативною службою.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
16. 05 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 і на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019.
17. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.
18. Скаржник посилається на те, що Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 р. прямо гарантовано рівність прав і недопустимість дискримінації особи за будь-якою ознакою. Надання будь-яких переваг віруючим однієї релігійної організації, без надання таких переваг віруючим інших релігійних організацій, забороняється.
19. Скаржник пояснює, що Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» не встановлено обов`язку щодо обов`язкового навчання особи у вищому чи середньому навчальному закладі для здобуття духовного сану священнослужителя. Відсутність у всесвітньої конфесії Свідків Єгови вищих чи середніх духовних навчальних закладів, як і спосіб призначення священнослужителів у такій конфесії не через навчання у таких навчальних закладах, є внутрішніми канонічними правилами та традиціями цієї конфесії, які держава, відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», взяла на себе обов`язок поважати та визнавати.
20. Аналогічно Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» не передбачено і те, що виконання священнослужителями своїх обов`язків має здійснюватися виключно на умовах трудового договору. Відповідно до канонічних настанов і правил всесвітньої конфесії Свідків Єгови усі старшини (єпископи) та служителі збору (диякони) виконують свої обов`язки безкоштовно, оскільки їхня діяльність є добровільним релігійним служінням і не має на меті отримання за це оплати у будь-якій формі, прибутку чи доходу.
21. Отже, скаржник уважає, що право священнослужителя зареєстрованої релігійної громади на відстрочку від призову на строкову військову службу не може залежати від наявності диплома про закінчення духовного навчального закладу та/чи запису у трудовій книжці про виконання трудових функцій як священнослужителя, адже це веде до дискримінації.
22. Позивач також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях стосовно членів Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», яким відмовлено у звільненні від військової чи альтернативної цивільної служби через відсутність офіційного визнання релігійних громад (рішення ЄСПЛ від 12.03.2009 у справі «Лоффельманн проти Австрії» («Loffelmann v. Austria», заява №42967/98), рішення ЄСПЛ від 12.03.2009 у справі «Гютл проти Австрії» («Gutl v. Austria», заява №49686/99), рішення ЄСПЛ від 19.03.2009 у справі «Ланг проти Австрії» («Lang v. Austria», заява №28648/03). Згідно з цією практикою пункт 3 статті 24 Закону «Про військову службу», що передбачає звільнення від обов`язкової військової служби виключно для членів офіційно визнаних релігійних громад, носить дискримінаційний характер, і заявники зазнали дискримінації за ознакою своєї релігії внаслідок застосування цих положень Закону. Отож мало місце порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у поєднанні зі статтею 9 цієї Конвенції.
23. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
24. Ухвалою Суду від 08.08.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
25. Від відповідача та третьої особи надійшли заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких вони наполягають на безпідставності останньої, просять у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
26. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.
27. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
28. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
29. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
31. Статтею 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
32. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
33. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
34. Преамбулою Закону №2232-XII встановлено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
35. Відповідно до статті 3 Закону №2232-XII правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
36. На строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку) (частина перша статті 15 Закону №2232-XII).
37. Призов громадян України на строкову військову службу включає проходження ними призовної комісії та відправлення їх до військових частин (частина третя статті 15 Закону №2232-XII).
38. Порядок організації підготовки та проведення призову громадян України на строкову військову службу визначається цим Законом і нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України (частина п`ята статті 15 Закону №2232-XII).
39. Для проведення призову громадян України на строкову військову службу в районах (містах) утворюються призовні комісії (частина перша статті 16 Закону №2232-XII).
40. На районні (міські) призовні комісії покладається, зокрема надання призовникам відстрочки від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених статтею 17 цього Закону (частина третя статті 16 Закону №2232-XII).
41. Згідно з абзацом 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII відстрочка від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності надається громадянам призовного віку священнослужителям, які закінчили вищі або середні духовні навчальні заклади і займають посаду в релігійних організаціях, що діють за статутом (положенням), зареєстрованим у встановленому порядку, - на час виконання обов`язків священнослужителя.
42. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2002 №352 затверджено Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом (далі - Положення №352; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
43. Відповідно до пункту 64 Положення №352 оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці відбувається за наказами районних військових комісарів (додаток 14) і повістками (додаток 15), врученими призовникам через житлово-експлуатаційні організації, домовласників, відповідні виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, де немає військових комісаріатів, керівників підприємств, установ, організацій, навчальних закладів незалежно від підпорядкування і форми власності.
44. Відповідно до пункту 82 Положення №352 відстрочка від призову на строкову військову службу надається громадянам за рішенням призовної комісії: за сімейними обставинами, за станом здоров`я, для здобуття освіти та продовження професійної діяльності.
45. Право на одержання призовниками відстрочки від призову повинно бути підтверджено відповідними документами, які подаються призовниками до військового комісаріату.
46. Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначено Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 №1975-XII (далі - Закон №1975-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
47. Альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону №1975-XII).
48. Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих, згідно з законодавством України, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (стаття 2 Закону №1975-XII).
49. Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону №1975-XII на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення. Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки).
50. Діяльність релігійних організацій в Україні регулює Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 №987-ХІІ (далі - Закон №987-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
51. Відповідно до статті 7 Закону №987-ХІІ релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.
52. За змістом частини першої статті 11 Закону №987-ХІІ релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
53. Згідно зі статтею 14 Закону №987-ХІІ для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії. Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень). У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.
VI. Позиція Верховного Суду
54. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Суд виходить з такого.
55. Відстрочка від призову на строкову військову службу для священнослужителів є однією зі спеціальних винятків із загального правила призову на строкову військову службу, яке є обов`язковим для громадян призовного віку.
56. Норма абзацу 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII передбачає надання цієї відстрочки священнослужителям, які відповідають таким умовам: а) закінчили вищі або середні духовні навчальні заклади; б) займають посаду в релігійних організаціях, що діють за статутом (положенням), зареєстрованим у встановленому порядку; в) виконують обов`язки священнослужителя.
57. Для отримання відстрочки необхідно відповідати всім умовам, переліченим у вказаній нормі, водночас відстрочка надається лише на час виконання обов`язків священнослужителя.
58. Призовник, який бажає отримати відстрочку від призову на строкову військову службу, повинен подати відповідні документи до військового комісаріату для підтвердження свого права на отримання цієї відстрочки.
59. У цій справі не є спірним, що ОСОБА_1 не закінчував вищого або середнього духовного навчального закладу, а тому і не надав відповідних документів до Міської призовної комісії м. Кропивницького через їхню відсутність.
60. Отож відповідач, розглядаючи заяву позивача про надання йому відстрочки, порушень у тлумаченні норми абзацу 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII не допустив.
61. Щодо дискримінаційного характеру положень абзацу 4 частини тринадцятої статті 17 Закону №2232-XII стосовно інших священнослужителів, ніж тих, які закінчили вищі або середні духовні навчальні заклади, і наявності права у таких на надання відстрочки від призову на строкову військову службу з огляду на виконання аналогічних по суті обов`язків, Суд зазначає таке.
62. Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що право на альтернативну (невійськову) службу є альтернативою до права священнослужителів на відстрочку від призову на строкову військову службу. Право на відстрочку від призову на строкову військову службу та право на альтернативну (невійськову) службу мають різну правову природу. Так, відстрочка від призову на строкову військову службу дає особі право на тимчасове відкладення виклику до військової служби, тоді як альтернативна (невійськова) служба передбачає заміну строкової військової служби виконанням іншої цивільної служби. Отже, ці два законодавчі положення не є альтернативами одне одному.
63. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
64. У статті 9 Конвенції зазначається: кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
65. Стаття 14 Конвенції передбачає, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
66. Таким чином, зазначені статті Конвенції визначають основоположні права людини, пов`язані зі свободою думки, совісті та релігії, а також рівності перед законом і захистом від дискримінації.
67. Релігійна організація «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» зареєстрована в Україні.
68. ЄСПЛ, неодноразово розглядаючи справи за заявами членів Релігійного об`єднання «Свідки Єгови» (зокрема у рішенні від 31.07.2008 «Релігійне товариство Свідків Єгови та інші проти Австрії» («Religionsgemeinschaft der Zeugen Jehovas and Others v. Austria», заява №40825/98), констатував, що особливе ставлення влади до заявників, аніж до інших релігійних організацій, є порушенням статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 9 Конвенції.
69. Так, ЄСПЛ нагадав, що право релігійного товариства на автономне існування у державі є незамінним для плюралізму у демократичному суспільстві. Відповідно до національного права релігійні об`єднання користуються привілейованим становищем у різних ділянках суспільного життя. З огляду на ці переваги державі належить залишатись нейтральною і надати на недискримінаційних умовах справедливі можливості усім релігійним групам, зокрема щодо реалізації їхніх прав.
70. Повертаючись до цієї справи, Суд ще раз зазначає, що священнослужителям надається відстрочка від призову на строкову військову службу. У значенні Закону №2232-XII священнослужителем є особа, яка закінчила заклад вищої або середньої духовної освіти і займає посаду в релігійній організації, що діє на основі статуту (положення), зареєстрованого у встановленому порядку. Проте цей Закон не враховує особливостей інших конфесій, зокрема священнослужителів Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні».
71. В аспекті наведеного, на думку Суду, держава, надаючи окремій категорії осіб певне право, не може не враховувати особливостей деяких груп осіб з цієї категорії. Наприклад, якщо держава надає право на відстрочку від призову на строкову військову службу священнослужителям, то вона повинна встановлювати норми, які враховують їхню своєрідність. Це складає зміст принципу рівності перед законом, який передбачає, що органи публічної влади повинні однаково застосовувати законодавчі норми до всіх осіб без будь-якої дискримінації.
72. Позивач у позовній заяві наголошував, що оскільки він є особою у визнаній релігійній організації, яка виконує аналогічні по суті обов`язки, що й священнослужителі, які працюють за трудовим договором і закінчили вищий або середній духовний навчальний заклад, то йому необхідно гарантувати аналогічні права. У цьому випадку право на відстрочку від призову на строкову військову службу не може залежати тільки від наявності у нього диплому про закінчення духовного навчального закладу, отримання якого не передбачено внутрішніми правилами і настановами цієї релігійної організації, не регламентовано законодавством.
73. На обґрунтування позивач послався на те, що канонічне призначення та усунення священнослужителів - служителів (дияконів) збору Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» - належить виключно від компетенції Керівного комітету цього Релігійного об`єднання, що відповідає положенням Статуту Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні».
74. За канонічними настановами та правилами всесвітньої конфесії Свідків Єгови, до якої він належить, набуття особою духовного сану священнослужителя - служителя (диякону) збору - не відбувається внаслідок навчання у будь-якому навчальному закладі та отримання відповідного диплому, а враховуючи відповідність особи вимогам, установленим у Біблії для священнослужителів. Усі служителі (диякони) збору виконують обов`язки безкоштовно, жоден з них не перебуває із громадою в трудових відносинах, оскільки їхня діяльність є добровільним релігійним служінням і не має на меті отримання за це оплати у будь-якій формі, прибутку або доходу. Деталі цього роз`яснено у відповіді Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» від 22.10.2018 №1974 на адвокатський запит.
75. За даними Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України, відповідно до Звіту про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 01.01.2018 (форма №1), сформованого відповідно до наказу Міністерства культури України від 19.03.2018 №216 «Про річну статистичну звітність з питань державно-конфесійних відносин в Україні за 2017 рік (релігійні організації)», конфесія Свідків Єгови має 2 446 священнослужителів, при цьому, на відміну від багатьох інших релігійних організацій, не має жодного духовного навчального закладу, ані вищого, ані середнього, ані у денній, ані у заочній формі навчання (зазначений звіт є загальнодоступним).
76. Проте суди попередніх інстанцій не надали оцінки цьому, не дослідили обставин і відповідних доказів щодо: а) способу обрання служителів збору (дияконів) Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», б) кваліфікаційних вимог до них, в) терміну їхнього служіння, г) безпосередніх обов`язків, ґ) документів, які підтверджують їхнє обрання і служіння. У контексті наведених обставин суди попередніх обставин повинні надати відповідь чи відповідає позивач ознакам священнослужителя.
77. Як установлено частиною третьою статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
78. За приписами частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
79. Частиною другою статті 352 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази.
80. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
81. Зважаючи на те, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід вжити визначені законом заходи, необхідні для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
82. Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
VII. Судові витрати
83. Оскільки Суд не змінив та не ухвалив нового рішення, судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, розподілу не підлягають.
84. Керуючись статтями 3 242 341 344 349 352 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
85. Задовольнити частково касаційну скаргу ОСОБА_1 .
86. Скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року і на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року.
87. Адміністративну справу №1140/3182/18 направити на новий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
88. Судові витрати не розподіляються.
89. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко