№ 120/10686/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

справа № 120/10686/22

провадження № К/990/28852/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Радишевської О. Р., Соколова В. М.

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та стягнення коштів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року, ухваленого у складі головуючого судді Богоноса М. Б., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2023 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Боровицького О. А., суддів: Курка О. П., Шидловського В. Б.

І. Суть спору

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницької обласної прокуратури, в якому просить:

1.1. визнати протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

1.2. стягнути з Вінницької обласної прокуратури середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 100238,28 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22 жовтня 2021 року його звільнено з посади прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у зв`язку з рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Позивач стверджує, що при звільненні повний розрахунок при звільненні відповідачем проведено лише 23 листопада 2022 року, тобто у день виплати вихідної допомоги при звільненні на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року у справі № 120/16342/21-а.

На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - КЗпП України), оскільки вихідна допомога підлягала виплаті у день його звільнення, а саме 22 жовтня 2021 року.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про зобов`язання Вінницької обласної прокуратури нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах прокуратури Вінницької області у період з 26 вересня 2005 року по 22 жовтня 2021 року.

4. Наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 20 жовтня 2021 року № 1367к позивача звільнено з посади прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з 22 жовтня 2021 року на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" у зв`язку із прийняттям кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ним атестації.

5. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2022 року у справі № 120/16342/21-а стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 7724,46 грн.

6. На виконання вищевказаного судового рішення виплата вихідної допомоги відповідачем здійснена 23 листопада 2022 року.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2023 року, позовні вимоги задоволено частково.

7.1. Визнано протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

7.2. Зобов`язано Вінницьку обласну прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з посади в сумі 46346,82 грн.

7.3. В решті позову - відмовлено.

8. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що порушене право позивача на виплату вихідної допомоги відновлено 23 листопада 2022 року у день виплати вказаних коштів на виконання рішення суду у справі № 120/16342/21-а.

Разом з цим суд першої інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 жовтня 2021 по день фактичного розрахунку (виплату коштів, день виконання рішень судів) - 23 листопада 2022 року, зазначив, що згідно з довідкою від 15 грудня 2022 року № 21-8-298 середньомісячний заробіток позивача становив 7724,47 грн. Відповідно, розмір середнього заробітку за період, що не перевищує шести місяців та підлягає присудженню в його користь на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) становить 46346,82 грн (7724,47 грн. х 6 місяців).

При цьому суд критично оцінив аргументи відповідача про ймовірне подвійне стягнення в користь позивача заробітку у випадку поновлення його на роботі за результатом розгляду справи № 120/15902/21-а, вказавши, що середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток, який підлягає стягненню із роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України різні за своєю правовою природою, що не дає підстав для висновку про їх ототожнення та про можливе подвійне стягнення аналогічних за своєю суттю сум.

9. Зазначена позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

10. Представник Вінницької обласної прокуратури подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої, підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

11. Так, автор скарги зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18, та висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, відповідно до якого є неможливим одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, вважаючи що саме такий відхід необхідного застосовувати у цій справі.

Разом з цим автор скарги вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 116 117 КЗпП України, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX), а саме щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги за умови звільнення прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та фактичного виконання судового рішення в іншій справі про задоволення вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Крім того, посилаючись на приписи підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, автор скарги зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має для нього виняткове значення.

12. Верховний Суд ухвалою від 28 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2023 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

13. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року зупинено виконання судових рішень у справі № 120/10686/22 до закінчення перегляду судових рішень в касаційному порядку.

14. Верховний Суд ухвалою від 10 квітня 2024 року справу № 120/10686/22 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року справу № 120/10686/22 повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

19. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

20. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

21. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

22. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

23. Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на момент звільнення позивача, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

24. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

VI. Позиція Верховного Суду

25. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому одночасно в іншій справі № 120/15902/21-а вирішується питання щодо правомірності наказу про звільнення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

26. У положеннях статей 117 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку.

29. Тобто позивач фактично просить стягнути середній заробіток за один період у подвійному розмірі, що не відповідає змісту КЗпП України, який не передбачає можливість стягнення подвійного заробітку.

30. У доводах касаційної скарги автор зазначає, що за наслідками розгляду апеляційним судом справи № 120/15902/21-а відповідач виплатив середній заробіток за час вимушеного прогул, а відтак, на думку автора скарги, підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли.

31. У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 зазначено, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача.

32. Ні КЗпП України, ні Законом № 108/95-ВР, не передбачено відповідальності роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

33. Проаналізувавши доводи касаційної скарги у контексті обставин цієї справи, варто зазначити, що у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі № 480/6504/20, яка стосувалась стягнення з прокуратури вихідної допомоги у зв`язку із звільненням, зазначено, що факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги. За загальним правилом, у день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватись із працівником, зокрема, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках - вихідну допомогу.

34. У справі № 540/1218/21 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25 травня 2023 року, яка стосувалась вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, вказав, що враховуючи, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим і виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.

35. Варто зауважити, що у вказаних справах судами встановлено, що позивачами в обох випадках одночасно оскаржувались накази про звільнення та вирішувалось питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

36. Тобто, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку пов`язує з існуванням самого факту нездійснення розрахунку усіх сум при звільненні без урахування іншого спору, який стосується оскарження самого факту звільнення та як, наслідок виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

37. Наведене свідчить про одночасне застосування статті 117 та статті 235 КЗпП України.

38. Своєю чергою Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року № 686/20491/18, яку автор касаційної скарги вважає необхідною для застосування у справі, що розглядається, дійшов висновку щодо неможливості одночасного застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України.

39. Отже, положеннями статей 117 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

40. Варто зазначити, що Верховний Суд ухвалою від 10 квітня 2024 року надіслав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав частини п`ятої статті 346 КАС України.

41. Натомість Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 травня 2024 року вказала, що не вбачає виключної проблематики, повернувши цю справу на розгляд Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

42. Наведене свідчить, що під час вирішення цієї справи варто враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України.

43. Так, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

44. Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

45. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

46. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

47. Закон № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

48. Питання, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є правильність застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-ІХ до спірних правовідносин, з огляду на дату виникнення спірних правовідносин.

49. Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, варто зазначити, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа № 560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа № 240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа № 560/831/23).

Отже, Суд не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених в указаних постановах Верховного Суду у справах №№ 560/11489/22, 560/6960/23, 240/15141/22, 560/9586/22 та 560/831/23, у яких суд касаційної інстанції висловив наступну правову позицію.

50. У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

51. Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

52. Повертаючись до справи, що розглядається, варто зазначити, що спірний період тривав з 23 жовтня 2021 року (наступний день за датою звільнення ОСОБА_1 ) по 23 листопада 2022 року, тобто у день, коли на виконання рішення суду у справі № 120/16342/21-а на користь позивача виплачено кошти. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.

53. Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 22 жовтня 2021 року - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

54. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23.

55. Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

56. Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 23 жовтня 2021 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 23 листопада 2022 року включно (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).

57. Варто врахувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

58. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.

За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, однак як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, не застосували такі критерії.

59. З огляду на приписи статті 242 КАС України обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

60. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

61. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

62. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

63. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

64. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

ІV. Судові витрати

65. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2023 року скасувати, а справу № 120/10686/22 направити на новий судовий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. Р. Радишевська

В. М. Соколов