ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 120/15621/23
адміністративне провадження № К/990/14503/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Стародуба О.П., Єзерова А.А.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року
у справі № 120/15621/23
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління ДПС у Вінницькій області,
про визнання протиправною та скасування постанови.
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - Управління Держпраці, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, третя особа) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 06.09.2023 № ЦЗ-91/ВІ/а-2.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є підприємцем та перебуває та обліку в ГУ ДПС у Вінницькій області.
3. 11.07.2023 на підставі наказу від 28.06.2023 № 1863к посадові особи Головного управління ДПС у Вінницькій області у відповідності до направлень на перевірку від 17.07.2023 №3174, №3175 провели фактичну перевірку бару-магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .
4. За результатами перевірки 20.07.2023 щодо позивача складено акт №12395/02-32-24-05/ НОМЕР_1 , в якому зафіксовано використання праці найманого працівника без оформлення трудових відносин. Встановлено, що ОСОБА_2 здійснювала продаж підакцизних товарів, належних ФОП ОСОБА_1 , за відсутності права на такий продаж, адже основним видом діяльності ФОП ОСОБА_3 є роздрібна торгівля продуктами харчування без права торгівлі підакцизними товарами. У зв`язку з цим перевіряючі дійшли висновку, що наданий до перевірки договір про здійснення спільної діяльності, укладений між згаданим особами, не підтверджує оформлення трудових відносин.
5. Акт перевірки підписано продавцем ОСОБА_3 та надано письмові пояснення, що остання 11.07.2023 здійснювала продаж підакцизної продукції, який належить ФОП ОСОБА_1 .
6. Отже, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. 2, 3, 21, 24 Кодексів законів про працю України (далі - КЗпП України) та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення ДПС та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладання гіг-контракту» (далі - Постанова №413), оскільки позивач не подавав повідомлення про прийняття працівника на роботу та не уклав трудовий договір та повідомлення про прийняття на роботу.
7. Акт перевірки від 20.07.2023 № 12395/02-32-24-05/3566609305 ГУ ДПС у Вінницькій області спрямовано до Центрально-західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці.
8. На підставі Довідки (Акта) фактичної перевірки від 20.07.2023 № 12395/02-32-24-05/3566609305, 06.09.2023 заступник начальника Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці виніс постанову № ЦЗ-91/ВІ/а-2 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 67000 грн, за порушення вимог законодавства про працю, в частині фактичного допуску одного працівника до роботи без належного оформлення із ним трудових відносин.
9. Позивач з постановою не погодився, звернувся до суду.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
10. Позивач вважає, що постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 06.09.2023 №ЦЗ-91/ВІ/а-2 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки її винесено на підставі незаконного акта перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області від 20.07.2023 №12395/02-32-24-05/356660905, у зв`язку з безпідставністю перевірки, відсутності факту допуску працівника до роботи без оформлення відповідних трудових відносин.
Крім того, у позовній заяві ФОП ОСОБА_1 зазначає, що спірна постанова прийнята на підставі акту фактичної перевірки, проведеної податковим органом. Однак п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509) був змінений, і на час прийняття такої постанови, чинною була редакція, яка не передбачала право Державної служби з питань праці приймати спірну постанову на підставі акту фактичної перевірки податкового органу.
Позивач вказував, що відповідач, одержавши копію акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області від 20.07.2023 № 12395/02-32-24-05/3566609305, в порушення приписів Порядку № 509 не повідомив його про це.
Відповідач провів розгляд справи поза межами адміністративного приміщенням відповідача ( АДРЕСА_2 ), не вживши при цьому жодних заходів з повідомлення про час та місце розгляду справи, чим позбавив позивача права на захист (висловлення заперечень, надання доказів, тощо) під час безпосереднього проведення розгляду справи.
11. Відповідач проти позову заперечив. Зауважив на правомірності оскаржуваної у цій справі постанови, як такої, що винесена у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Порядком № 509.
Акт перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області від 20.07.2023 № 12395/02-32-24-05/356660905 є документом, на підставі якого прийняте спірне рішення. В акті встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допустила працівника ( ОСОБА_2 ) до роботи без трудового договору та до повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Актом фактичної перевірки встановлено порушення вимог статей 2 3 21 24 КЗпП України та постанови КМ України № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття».
Уповноважена особа Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 27.07.2023 в телефонному режимі, а 02.08.2023 - шляхом надіслання на електронну пошту повідомила позивача про розгляд справи про накладення штрафу, запропоновано надати відповідні пояснення, а 09.08.2023 позивач подала відповідачу письмові пояснення-заперечення.
За наслідками розгляду матеріалів перевірки 06.09.2023 до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф, передбачений абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України.
IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.01.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2024, позов задоволено.
13. Суди попередніх інстанцій зазначили, що визнання нечинною з 14.09.2021 в судовому порядку постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" (далі - Постанова №823) впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 не підлягали застосуванню. Отже, Порядок № 509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою № 823.
Пунктом 2 Порядку №509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в даному спорі.
Таким чином, прийняття відповідачем постанови від 06.09.2023 №ЦЗ-91/ВІ/а-2 про накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області є протиправним, як наслідок оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
14. 15.04.2024 відповідач через підсистему "Електронний Суд" подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.01.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2024 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
15. Як на підставу касаційного оскарження покликається на те, що касаційна скарга може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а відсутність єдиної позиції щодо застосування Порядку №509, призводить до юридичної невизначеності при прийнятті рішення про накладення штрафу, тому розгляд цієї справи судом касаційної інстанції має виняткове значення для Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та становить значний інтерес для Держпраці, її територіальних органів та суб`єктів господарювання.
16. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що Порядок №509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою №823, яка визнана нечинною у судовому порядку; пунктом 2 Порядку №509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акту лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акту фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах, скаржник вважає помилковими, оскільки скасування судом постанови №823 не відновлює попередню редакцію Порядку №509.
17. Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування Порядку №509 після визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі №640/17424/19 протиправною та нечинною постанови №823, внесено зміни до Порядку №509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акту перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
18. Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2024 відкрито касаційне провадження.
19. Відзив від позивача надійшов 06.05.2024. ФОП ОСОБА_4 покликається на правомірність рішень судів попередніх інстанцій. ГУ ДПС у Вінницькій області при проведенні фактичної перевірки не з`ясували (в акті не описано) жодних обставин, пов`язаних з веденням позивачем обліку роботи, виконаної будь-якою особою, обставин обліку витрат на оплату праці будь-якій особі, відомостей про оплату праці будь-якій особі.
ОСОБА_1 не забезпечує ОСОБА_2 роботою, відповідно не є для неї роботодавцем, трудові відносини відсутні.
На площах бар-магазину ( АДРЕСА_1 ) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 реалізовують свою здатність до праці шляхом самостійної діяльності у статусі фізичних осіб-підприємців.
Ані в акті фактичної перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області, ані в оскаржуваній постанові не наведено жодних доказів, на яких ґрунтується твердження, що нібито позивач допустив до роботи ОСОБА_2 , зокрема:
- інспектори ГУ ДПС у Вінницькій області ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не були свідками-очевидцями допуску до роботи ОСОБА_2 зі сторони позивача;
- ОСОБА_2 не інформувала, що її до роботи допустив позивач;
- позивач не інформував, що допускав до роботи ОСОБА_2 ;
- в бар-магазині за здійснюють торгівлю дві особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які мають статус фізичних осіб-підприємців та не є працівниками одна в одної;
- ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 не потребують дозволу на допуск до торгівлі, оскільки вправі самі вирішувати коли їм здійснювати торгівлю;
- ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 не можуть обмежувати конституційне право на здійснення підприємницької діяльність, шляхом не допуску одна одної до торгівлі в бар-магазині за адресою: АДРЕСА_1 .
20. Позивачка вважає доведеними обставини неправомірності дій ГУ ДПС у Вінницькій області при призначенні фактичної перевірки позивача в частині дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) з підстав, передбачених підпункт 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, оскільки податковий орган жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення такої перевірки, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення.
21. В порушення вимог ст.81 Податкового кодексу України посадовці податкового органу самовільно приступили до проведення фактичної перевірки, провівши таку перевірку без відома та участі позивача, чим позбавили його права, як платника податків здійснити недопущення до перевірки з підстав визначених абзацом п`ятим п. 81.1 ст.81 Податкового кодексу України.
До суду не надано належних та допустимих доказів в підтвердження пред`явлення позивачу службових посвідчень, направлень на перевірку, копії наказу про проведення перевірки (зазначені документи пред`являлись геть іншому окремому суб`єкту господарювання - ФОП ОСОБА_2 ).
Відповідач не повідомляв позивача, що розгляд справи за актом фактичної перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області має відбутись 06.09.2023 у місті Вінниця.
22. Норми Порядку №509 в редакції Постанови №823, якими органам Держпраці надано право накладати штрафи за порушення законодавства про працю на підставі акта перевірки ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, втратили чинність та, у зв`язку з цим, не є застосовними з 15.09.2021.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов такого висновку.
24. Суд підкреслює, що суди першої та апеляційної інстанції досліджували питання правомірності винесення спірного рішення в частині наявності повноважень у відповідача притягувати позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, іншим доводам сторін оцінка не надавалася.
25. У зв`язку з цим колегія суддів, виходячи з обсягу повноважень касаційного суду, визначених ст. 341 КАС України, надає оцінку в межах доводів, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, відповідним висновкам суду й аргументам сторін, які їх стосуються.
26. Згідно з ч. 2 ст. 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
27. Відповідно до приписів п. 80.10 ст. 80, п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
28. У постанові від 17.04.2024 у справі №560/3981/23 Верховний Суд вже надав відповідь на питання про те, чи передбачало законодавство, чинне станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, повноваження відповідача стосовно накладення на позивачку штрафу за вчинення нею правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом другим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, на підставі акту, складеного податковим органом за результатом проведеної ним фактичної перевірки, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю:
« 35. Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
36. Тому Верховний Суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами - підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належить податковому органу відповідно до закону.
37. При цьому повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення шляхом накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 Кодексу законів про працю України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
38. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96.
39. Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.
40. З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.
41. Окрему увагу Верховний Суд звертає на те, що підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування продемонстровано у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).
42. За приписами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
43. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17.
44. Відступу від такого правозастосування не здійснювалось.
45. Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, доводи сторін, вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно-правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону.
46. У зв`язку з цим колегія суддів критично оцінює доводи позивачки про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, на її думку, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.
47. Усе вищевикладене засвідчує, що суди попередніх інстанцій, в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, повинні були застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб - підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю».
29. Суд вважає цю позицію застосовною до справи, що розглядається, і не вбачає підстав для відступу від неї.
30. Враховуючи вищенаведені висновки, Суд не погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що прийняття відповідачем постанови від 06.09.2023 № ЦЗ-91/ВІ/а-2 про накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Вінницькій області є протиправним. Як наслідок оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
31. Суди попередніх інстанцій повинні розглянути інші, наведені сторонами, аргументи, як щодо суті порушення, так і щодо процедури проведення перевірки.
32. За приписами ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
33. Відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи, які належним чином не були з`ясовані судами попередніх інстанцій, перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі. З огляду на невстановлення належним чином обставин справи і Суду відсутні підстави для надання оцінки відповідності оскаржуваних рішень зазначеній позивачем практиці Верховного Суду.
34. Відповідно до п. 1 ч. 2, 4 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 328 цього Кодексу.
35. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
36. Зважаючи на вище викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим та на підставі ч. 2 ст. 353 КАС України оскаржуване судове рішення належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для надання оцінки аргументам позивача з урахуванням висновків Верховного Суду.
Керуючись статтями 340 341 344 349 353 355 356 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року у справі №120/15621/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб
Суддя А.А. Єзеров