ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2023 року
м. Київ
справа № 120/2058/19-а
адміністративне провадження № К/9901/7970/20
справа № 120/2058/19-а
адміністративне провадження № К/9901/7970/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року (головуючий суддя Слободнюк М.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року (головуючий суддя Матохнюк Д.Б., судді: Шидловський В.Б., Боровицький О.А.) у справі № 120/2058/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське» про визнання протиправними та скасування постанови та припису,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
26 червня 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі також відповідач або ГУ Держгеокадастру), у якому просив визнати протиправними та скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності від 07 червня 2019 року № 366-ДК/0248По/08/01/-19 та припис від 07 червня 2019 року № 366-ДК/0349Пр/03/01/-19.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПАТ "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське".
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 14 серпня 2019 року позов задовольнив.
Визнав протиправною та скасував постанову державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Коваля А.В. від 07 червня 2019 року за № 366-ДК/0248По/08/01-19 про накладення адміністративного стягнення та закрив справу про адміністративне правопорушення.
Визнав протиправним та скасував припис державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Коваля А.В. від 07 червня 2019 року № 366-ДК/0349Пр/03/01/-19.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишив без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року без змін.
23 березня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, у якій скаржник просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 120/2058/19-а в частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, у зв`язку з тим, що в цій частині позовних вимог рішення судів не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
Водночас цією ухвалою відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування припису.
Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
09 червня 2020 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить в задоволення касаційної скарги відмовити, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 квітня 2019 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ковалем А.В., на підставі наказу № 366-ДК від 01 квітня 2019 року проведено перевірку земельної ділянки площею 15,3420 га з кадастровим номером 0522255500:03:000:2188 на території Турбівської селищної ради Липовецького району, за результатами якої складено акт № 366-ДК/410/АП/09/01/-19 від 25 квітня 2019 року.
У ході проведеної перевірки встановлено, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності площею 15,3420 га з кадастровим номером 0522255500:03:000:2188, яка розташована на території Турбівської селищної ради Липовецького району в межах населеного пункту смт. Турбів, використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме знаходяться посіви сільськогосподарської культури - ячменю. Дана земельна ділянка використовується ПАТ "Турбівське" в особі керівника ОСОБА_1 за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, що є порушенням вимог статті 125 126 Земельного кодексу України (далі також ЗК України).
За результатами перевірки відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення від 27 травня 2019 року № 366-ДК/0224П/07/01/-19, на підставі якого 07 червня 2019 року за № 366-ДК/0248По/08/01/-19 винесено постанову, згідно якої керівника ПАТ "Турбівське" ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.
Також 07 червня 2019 року відповідачем винесено припис про усунення порушень вимог земельного законодавства шляхом звільнення в 30-ти денний термін самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її в стан, придатний для подальшого використання за цільовим призначенням.
Не погодившись з приписом та постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
Позивач вважає, що оскаржувані рішення є незаконними, необґрунтованими та такими, що суперечать положенням діючого законодавства, оскільки використання ПАТ «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське» в особі його керівника спірної земельної ділянки не є самовільним та ґрунтується на державному акті на право постійного користування землею серії І-ВН № 001273 від 10.08.1996, рішенні Турбівської селищної ради народних депутатів від 07.08.1996 за № 9-22, на підставі якого ВАТ «Турбівське» був виданий державний акт. Вказане рішення та державний акт в установленому законом порядку скасовані не були, у зв`язку з чим відсутні, передбачені статтею 141 ЗК України, підстави для припинення за ПАТ «СП «Турбівське» права користування спірною земельною ділянкою. Позивач звертає увагу суду на те, що дана земельна ділянка неодноразово була предметом судових спорів між ним на іншими господарюючими суб`єктами щодо підстав її використання. Вказує на те, що рішенням Господарського суду Вінницької області від 07 грудня 2018 року у справі № 902/331/17, яке залишено в силі постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 26 лютого 2019 року були встановлені обставини наявності права на постійне користування ПАТ «СП «Турбівське» земельною ділянкою площею 15,3420 га, яка є складовою частиною земельної ділянки, належної позивачу згідно державного акта серії І-ВН №001273 від 10.08.1996, та захищено права підприємства на постійне користування цією земельною ділянкою.
Стверджує, що у цьому випадку відсутні будь-які ознаки факту самовільного зайняття ним, як керівником ПАТ «СП «Турбівське», земельної ділянки площею 15,3420 га, яка використовується підприємством ще з 1996 року.
В свою чергу, відповідач свою позицію аргументує тим, що під час проведення перевірки земельної ділянки площею 15,342 га з кадастровим номером 0522255500:03:000:2188 на території Турбівської селищної ради Липовецького району, державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Ковалем А.В. було встановлено, що ПАТ «Турбівське» самовільно використовує вищевказану земельну ділянку за відсутності будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність чи надання в оренду, що є порушенням вимог статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», у зв`язку із чим щодо керівника підприємства була винесена оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності та припис.
Вважає доводи позивача про використання ним земельної ділянки на підставі державного акта на право постійного користування землею І-ВН № 001273 від 10.08.1996 на земельну ділянку площею 1740,5 га, який був виданий ВАТ «Турбівське» безпідставними, оскільки на час проведення перевірки такого об`єкта цивільних прав як земельна ділянка площею 1740,5 га уже не існує, а відповідний державний акт за розпорядженням Липовецької районної державної адміністрації від 30.09.2008 № 272 визнано недійсним. Також, на переконання відповідача, визначена у державному акті земельна ділянка не могла автоматично перейти в користування від ВАТ «Турбівське» до ПАТ «Турбівське» в процесі правонаступництва. За таких обставин відповідач просить відмовити у задоволенні даного позову.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що згідно із пунктом 7 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України, рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 юридичні особи з підстав не переоформлення права постійного землекористування не можуть втрачати раніше набутого їм права постійного користування земельною ділянкою. Вичерпний перелік підстав, за яких можливе припинення права користування земельною ділянкою визначено у статті 141 ЗК України.
Водночас ВАТ «Турбівське», правонаступником якого є ПАТ "СП "Турбівське", не надавало добровільної відмови від права постійного користування всією земельною ділянкою площею 1740,5 га згідно із державним актом І-ВН №001273 від 10.08.1996, а погоджувало розпаювання лише частини земель, до якої спірна земельна ділянка площею 15,3420 га не відноситься, що не виключає права постійного землекористування в цілому.
Також позивач вважає, що пункт 4 розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 30.09.2008 № 272 про визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою є нікчемним по своїй суті, оскільки повноваження визнавати недійсними державні акти за місцевими державними адміністраціями законодавством не передбачено.
На думку позивача, оцінка такому акту була надана господарськими судами при розгляді справи № 902/331/17, у рішенні яких зазначається про те, що порядок припинення права користування позивача спірною землею було порушено, чим порушено право останнього на користування зазначеною земельною ділянкою.
У відповіді на відзив відповідачем у порядку статті 164 КАС України 09.08.2019 подані письмові заперечення, в яких останній акцентує увагу на тому, що розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 30.09.2008 № 272 в судовому порядку скасоване не було, що вказує на відсутність правових підстав у ПАТ «Турбівське» для користування земельною ділянкою площею 15,3420 га. За таких обставин вважає, що і оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності від 07.06.2019 № 366-ДК/0248По/08/01/-19, і припис про усунення порушень земельного законодавства від 07.06.2019 № 366-ДК/0349Пр/03/01/-19 є законними та підстави для їх скасування відсутні.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
За позицією судів попередніх інстанцій, беручи до уваги те, що рішення Турбівської селищної ради народних депутатів від 07.08.1996, за яким ВАТ «Турбівське» (правонаступником якого є ПАТ «СП «Турбівське») видано державний акт на право постійного користування землею від 10.08.1996 серії І-ВН № 001273, та сам правовстановлюючий документ в установленому законом порядку не були скасовані, доказів припинення права користування такою земельною ділянкою з підстав, визначених статтею 141 ЗК України, матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність в діях позивача самовільного зайняття земельної ділянки.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що згідно із пунктом 4 розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 30.09.2008 № 272, державний акт на право постійного користування землею, виданий ВАТ «Турбівське» на підставі рішення Турбівської селищної ради народних депутатів від 07.08.1996, визнано недійсним.
Скаржник наголошує, що з 30.09.2008 такого об`єкта цивільного права, як земельна ділянка 1740,5 га не існує, оскільки відповідно до пункту 2 розпорядження № 272 передано у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та видано державні акти на право приватної власності на землю громадянам працівникам колишнього ВАТ «Турбівське» та пенсіонерам з їх числа і працівникам соціальної сфери.
Щодо правонаступництва прав і обов`язків ВАТ «Турбівське» за ПАТ «Турбівське» , зазначає, що земельна ділянка, визначена актом на постійне користування землею І-ВН № 001273 від 10.08.1996 площею 1740,5 га, не може автоматично переходити у користування від колишніх землекористувачів, так як це не передбачено ЗК України.
Акцентує увагу на тому, що у справі № 902/331/17 предметом спору був договір оренди землі від 20.11.2014, укладений між Турбівською селищною радою та ТОВ «Інтеграція поділля» на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 15,3420 га, у зв`язку з чим не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що оскарження цього правочину виключає факт самовільного зайняття земельної ділянки ПАТ «Турбівське», так як на підставі рішення про скасування вказаного договору не виникає автоматичного набуття права на зазначену земельну ділянку ПАТ «Турбівське».
За позицією скаржника, ПАТ «Турбіське» продовжує використовувати земельні ділянки на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею І-ВН № 001273 від 10.08.1996 площею 1740,5 га, разом з тим, вказана земельна ділянка розпайована та надана у приватну власність, у зв`язку з чим у даному випадку виникає подвійне право на вказані земельні ділянки.
Наполягає на відсутності правового висновку відносно того, що з моменту розпаювання частини земельної ділянки, переданої в постійне користування, державний акт не посвідчує права на залишок земельної ділянки зі зменшеною площею.
Також зазначає, що інвентаризована у 2014 році земельна ділянка за кадастровим номером 0522255500:03:000:2188 площею 15,342 га відноситься до земель комунальної власності.
У відзиві на касаційну скаргу позивач покликається на обставини справи, які встановлені під час розгляду справи № 902/331/17, рішення суду у якій набрало законної сили.
Акцентує увагу на тому, що ВАТ «Турбівське» (ПАТ «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське») не надавало своєї згоди на добровільне припинення права постійного користування всією земельною ділянкою, право на яку посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 10.08.1996 серії І-ВН № 001273. Жодних доказів того, що ВАТ «Турбіське» було ліквідоване відповідач суду не надав.
Також зазначає, що на час розгляду справи судом ні Державний акт на право постійного користування землею І-ВН № 001273 від 10.08.1996, виданий ВАТ «Турбівське», ні рішення Турбівської селищної ради народних депутатів від 07.08.1996 № 9-22, в установленому законом порядку скасовані не були.
За позицією позивача, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Суд зважає, що відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Отже, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Так, скаржник наполягає на відсутності правового висновку відносно того, що з моменту розпаювання частини земельної ділянки, переданої в постійне користування, державний акт не посвідчує права на залишок земельної ділянки зі зменшеною площею.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 ЗК України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Згідно із статтями 187 188 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема ЗК України та Законом України від 19 червня 2003 року № 963-IV "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (далі також Закон № 963-IV).
Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.
Згідно із положеннями статті 5 Закону № 963-IV органом, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, проведення моніторингу родючості ґрунтів є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
У свою чергу, пунктом 1 Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого далі - Положення № 15), державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Зміст наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наділено повноваженнями щодо здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі встановлені статтею 6 Закону № 963-IV.
Відповідно до статті 9 вказаного закону державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, серед іншого, проведення перевірок.
Статтею 10 Закону № 963-IV передбачено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема: давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.
Зі змісту наведених правових норм слідує, що державний контроль за охороною та використанням земель може здійснюватися державним інспектором ГУ Держгеокадастру, у тому числі, шляхом проведення перевірок. Для реалізації завдань у сфері здійснення контролю за використанням та охороною земель державний інспектор має право, зокрема, видавати приписи, складати акти перевірки або протоколи про адміністративні правопорушення з метою притягнення винних осіб до відповідальності.
Суд також наголошує, що відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі змісту оскарженого припису слідує, що висновок відповідача про самовільне зайняття керівником ПАТ «Турбівське» ОСОБА_1 земельної ділянки площею 15,3420 га з кадастровим номером 0522255500:03:000:2188, яка розташована на території Турбівської селищної ради Липовецького району, ґрунтується на тому, що ця земельна ділянка використовується позивачем за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.
Водночас приписано в 30-ти денний термін звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та привести її у стан придатний для подальшого використання за цільовим призначенням.
За змістом статті 1 Закону № 963-IV самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Турбівської селищної ради 9 сесії 22 скликання від 07.08.1996 ВАТ «Турбівське» видано Державний акт серії І-ВН №001273 на право постійного користування землею площею 1740,5 га для сільськогосподарського призначення.
Згідно пункту 1.2 Статуту ПАТ «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське», дане підприємство є правонаступником прав і обов`язків Відкритого акціонерного товариства «Сільськогосподарське акціонерне товариство відкритого типу по вирощуванню насіння цукрових буряків «Турбівське».
Позивач вважає, що вищезазначений акт є належним документом, який підтверджує право постійного користування спірною земельною ділянкою площею 15,3420 га з кадастровим номером 0522255500:03:000:2188.
В свою чергу відповідач не погоджується з такою позицією позивача та покликається на розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 30 вересня 2008 року, яким вирішено:
1. Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну частку (пай) на території Турбівської селищної, Приборівської, Костянтинівської та Брицької сільських рад.
2. Передати у власність земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та видати державні акти на право приватної власності на землю громадянам працівникам колишнього ВАТ «Турбівське» та пенсіонерам з їх числа (згідно додатку 1) і працівникам соціальної сфери (згідно додатку 2)
3. Дозволити землевпорядній організації в присутності представників відділу земельних ресурсів, Турбівської селищної, Приборівської, Костянтинівської та Брицької сільських рад, власників земельних ділянок та представників зацікавлених сторін встановити в натурі межі земельних ділянок і скласти відповідні документи з питання передачі ділянок до використання.
4. Державні акти на право постійного користування землею видані ВАТ "Турбівське" згідно рішення 9 сесії Турбівської селищної ради 22 скликання 07.08.1996 року, рішення 5 сесії Приборівської сільської ради 22 скликання від травня 1996 року, рішення 5 сесії Костянтинівської сільської ради 22 скликання від 26 квітня 1996 року та рішення 6 сесії Брицької сільської ради 22 скликання від 15.05.1996 року вважати недійсними.
Колегія суддів звертає увагу, що пункт 4 розпорядження Липовецької районної державної адміністрації № 272 від 30.09.2008 був предметом судового оскарження в господарському суді Вінницької області при розгляді справи № 902/1056/17 по якій прийнято рішення про відмову у задоволенні позову з підстав спливу строків позовної давності.
Водночас в ході розгляду справи № 902/1056/17 було встановлено, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження постійний землекористувач добровільно від права користування спірною землею не відмовлявся; своєї згоди на відмову від права користування земельною ділянкою Липовецькій районній РДА не надавав, отже оспорюване розпорядження РДА (в оскарженій частині) прийнято всупереч вимогам земельного законодавства і прав позивача та є незаконним.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 січня 2019 року у справа № 902/1056/17 рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін.
Згідно із частиною 1 статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Згідно із статтею 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Так, згідно з пунктом 7 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" ( із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №2 від 19.03.2010р.) надав роз`яснення про те, що громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.
Також, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) підтверджено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.
Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, в контексті предмету спору та суб`єктного складу його учасників дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення Держгеокадастру, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень та має використовувати ці повноваження у порядок та спосіб, визначений Законом з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Зміст статті 1 Закону № 963-IV передбачає, що для встановлення самовільного зайняття земельної ділянки необхідно встановити її фактичне використання за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Колегія суддів зазначає, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.
За позицією відповідача, право постійного користування ВАТ «Турбівське» земельними ділянками, посвідчені актом, було припинено у зв`язку з розпаюванням земельної ділянки.
Отже, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України відповідач мав встановити та довести факт припинення права користування ВАТ «Турбівське» земельними ділянками.
Водночас відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
За змістом статті 7 ЗК України право постійного користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
Разом з тим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Стаття 142 Земельного кодексу України визначає механізм добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою.
Так, згідно з частинами 3,4 статті 142 ЗК припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Як зазначено у статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у випадках визначених цією статтею.
Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність будь-яких доказів, які підтверджують надання ВАТ «Турбівське» (правонаступником якого є ПАТ «Сільськогосподарське підприємство «Турбівське») добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 1740,5 га, яке посвідчене державним актом на право постійного користування землею серія І-ВН № 001273 від 10.08.1996 .
Частиною 3 статті 24 ЗК України визначено, що лише у разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.
А відтак припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення суб`єкта господарювання допускається лише разі, коли припинення останнього виключає правонаступництво. З урахуванням положень статті 178 ЦК України, згідно якої об`єкти цивільних прав можуть вільно переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва та статті 104 ЦК України, норми якої визначають наслідки реорганізації юридичних осіб (майно, права та обов`язки переходять до правонаступників), суд доходить висновку, що визначена в статті 141 ЗК України підстава для припинення права користування земельною ділянкою у разі реорганізації підприємства не може застосовуватися, оскільки право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, переходить до правонаступника, а тому не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. (Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) Конституційного Суду України, постанови № 663/1738/16-ц від 16.10.2019, № 906/392/18 від 05.11.19 Великої Палати Верховного Суду).
В цьому контексті колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також Закон № 1952-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав
Згідно із частиною 1 статті Закон № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
За приписами частини 3 статті 4 Закону № 1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28цього Закону.
Водночас згідно із пунктом 8 частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться у тому числі (…) на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;
Проте відповідач не врахував наявність не скасованого державного акта на право постійного користування землею серії І-ВН № 001273 від 10.08.1996 року, який за своєю правовою природою не ототожнюються із рішенням Турбівської селищної ради народних депутатів від 07.08.1996 року за № 9-22, яке було підставою для видачі цього акта та таким чином реалізовано.
Водночас зменшення розміру земельної ділянки, зазначеної у державному акті серії І-ВН № 001273, у зв`язку із її частковим розпаюванням, не впливає на вирішення спору по суті, оскільки процедура та наслідки розпаювання не є предметом спору у справі, водночас розмір залишку земельної ділянки після розпаювання сторонами не оспорюється.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд вважає правильним висновок судів про необхідність скасування припису.
За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 120/2058/19-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін
А.А. Єзеров
В.М. Шарапа