№ 120/4886/18-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 120/4886/18-а

адміністративні провадження № К/9901/24577/19, К/9901/25387/19, К/9901/26280/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державного підприємства «Тульчинське лісомисливське господарство» та Головного управління ДФС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року (суддя Мультян М.Б.), постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 року (головуючий суддя Боровицький О.А., судді: Матохнюк Д.Б., Шидловський В.Б.) та ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 року (головуючий суддя Боровицький О.А., судді: Матохнюк Д.Б., Шидловський В.Б.) у справі №120/4886/18-а за позовом Державного підприємства «Тульчинське лісомисливське господарство» до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Тульчинське лісомисливське господарство» (надалі позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.12.2018 року №0013051401, яким підприємству донараховано грошове зобов`язання з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних, унітарних підприємств та їх об`єднань) в сумі 2 641 372 грн. і застосовано штрафні санкції у сумі 660 343 грн. та №0013041401, яким підприємству збільшено податкове зобов`язання з податку на прибуток у сумі 1 040 799 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 260 200 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом під час перевірки не враховано, що в розпорядженні підприємства може бути лише чистий прибуток підприємства, який залишається після покриття матеріальних та порівняних до них витрат на оплату праці, оплати відсотків по кредитам банків, податків та інших платежів та внесків до бюджету, передбачених законодавством України, відрахувань у галузеві інвестиційні фонди. Позивач посилається на те, що фінансовим планом підприємства не передбачено створення за рахунок прибутку фонду споживання (оплати праці) та інші фонди, зокрема, для виплати винагород та заохочень працівникам. Вважає, що усі інші виплати працівникам, які не визначені розпорядчим документом про облікову політику та рішенням власника (уповноваженого органу), як такі, що виплачуються з прибутку, обліковуються відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 26 "Виплати працівникам", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.10.2003 року №601, та включаються до складу витрат підприємства. Підприємство посилається на реальність господарських операцій з контрагентами та підтвердження таких операцій первинними документами.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

За результатами апеляційного перегляду судового рішення першої інстанції, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 року апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року скасовано частково та прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задоволені частково. Визнане протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області від 13.12.2018 року №0013051401. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 року виправлено описку в резолютивній частині постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 року та викладено її у новій редакції. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року скасовано частково та в цій частині прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 13.12.2018 року №0013041401 в частині податкових зобов`язань в сумі 997 195 грн., за штрафними санкціями у розмірі 249299 грн. та №0013051401 в частині податкових зобов`язань в сумі 2 492 393 грн., за штрафними санкціями в сумі 623 098 грн. В решті рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у відсутності фактичного здійснення господарської діяльності підприємством та його контрагентами. Вважає, що платник податків повинен був зробити кореспонденції, передбачені Положенням №1213 та нарахувати і сплатити матеріальні заохочення за рахунок прибутку, а не відображати у складі витрат, тим самим зменшуючи фінансовий результат до оподаткування.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач також звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у реальності господарських операцій. Зазначає, що фінансовим планом підприємства не передбачено створення за рахунок прибутку фонду споживання (оплати праці) та інші фонди, зокрема, для виплати винагород та заохочень працівникам. Вважає, що усі інші виплати працівникам, які не визначені розпорядчим документом про облікову політику та рішенням власника (уповноваженого органу), як такі, що виплачуються з прибутку, обліковуються відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 26 "Виплати працівникам", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.10.2003 року №601, та включаються до складу витрат підприємства.

Не погодившись з ухвалою апеляційного суду про виправлення описки, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. Вважає, що суд, виправляючи описку не може змінювати зміст цього рішення. Посилається на те, що при виправленні описки апеляційний суд фактично прийняв нову постанову.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права вважає, що наявні підстави для часткового задоволення касаційних скарг і скасування ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 року, постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 року та рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2019 р.

Стосовно виправлення описки судом апеляційної інстанції Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Отже, із метою оперативного та дієвого усунення помилок технічного (неюридичного, непроцесуального) характеру в судовому рішенні застосовується інструмент виправлення описок (помилок правопису, які впливають на зміст чи порядок виконання судового рішення) і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні (переважно щодо здійснення розрахунків у контексті задоволення позовних вимог фінансового характеру) під час засідання адміністративного суду, який прийняв таке рішення, як із його власної ініціативи, так і за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи, незалежно від набрання судовим рішення законної сили.

Виправлення описки чи очевидної арифметичної помилки не є тотожною процесуальною дією до внесення до тексту судового рішення виправлень за правилами частини дев`ятої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, у межах якого виправлення вносяться в текст судового рішення після його виготовлення до моменту проголошення і вручення.

Таким чином, вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

Верховний Суд зазначає, що судом апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою про виправлення описки фактично було змінено резолютивну частину рішення та прийнято інше рішення.

З огляду на викладене, Касаційний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі направлень №941, №942, №943, №944, №945 від 25.05.2017 року, відповідно до статті 20, пункту 75.1 статті 75, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 11.05.2017 року №813, податковим органом проведена планова виїзна документальна перевірка підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства та з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року.

За результатами перевірки складено акт від 01.11.2018 року №5491/1414/00991479 (надалі - акт перевірки), яким встановлені порушення платником податків пункту 44.1. статті 44, статті 46, статті 57, підпункту 134.1.1 пункту 134.1. статті 134., пункту 137.3 статті 137 Податкового кодексу України, Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 року №138 (надалі - Порядок №138) та пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за №27/4248, в наслідок чого підприємством занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до державного бюджету за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року на загальну суму 1 171 964 грн.; абзацу а) пункту 198.1., абзацу 2 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого платником податків завищено суму податкового кредиту з 01.01.2014 року по 31.05.2015 року та занижено суми сплати до бюджету податку на додану вартість на загальну суму 48 449 грн.; Порядку № 138, статей 46, 57, пункту 137.3 статті 137 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено частину чистого прибутку (доходу) що підлягає сплаті до державного бюджету за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року в сумі 2 906 860 грн.; статті 18, пункту 51.1 статті 51, підпункту б) пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме: подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку з недостовірними відомостями; пункту 54.2 статті 54, пункту 57.1 статті 57, пункту 176.2 статті 176, підпункту 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасне перерахування податку на доходи з фізичних осіб податковим агентом, при виплаті заробітної плати на карткові рахунки та з каси підприємства в загальній сумі 91 824,69 грн.; пункту 54.2 статті 54, пункту 57.1 статті 57, пункту 176.2 статті 176, підпункту 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасне перерахування військового збору податковим агентом, при виплаті заробітної плати на карткові рахунки та з каси підприємства в загальній сумі 1 502,40 грн.; підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.2.1 пункту 266.2, підпункту 266.3.1 пункту 266.3, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 та підпункту 266.10.1 пункту 10 статті 266 Податкового кодексу України, в наслідок чого підприємством занижено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 9 772,86 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, підприємство подало заперечення на акт від 30.11.2018 року за №1073, за результатами розгляду якого листом Головного управління ДФС у Вінницькій області від 11.12.2018 року №14679/10/02-32-14-14 було відмовлено в задоволенні заперечень.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.12.2018 року №0013051401, яким підприємству донараховано грошове зобов`язання з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних, унітарних підприємств та їх об`єднань) в сумі 2641372,00 грн і застосовано штрафну санкцію в сумі 660343,00 грн. та №0013041401, яким підприємству збільшено податкове зобов`язання з податку на прибуток у сумі 1 040799,00 грн та застосовано штрафну санкцію в сумі 260 200,00 грн.

Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення контролюючого органу прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

За приписами пункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Пунктом 75.1.2 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За вимогами статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Статтею 135 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 137.3 статті 137 Податкового кодексу України відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податку, зазначеного в пункті 57.11 статті 57 та 141.4 статті 141 цього Кодексу, покладається на платників податку, які здійснюють відповідні виплати.

Положення про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об`єктами державної, комунальної власності, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 року №1213, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 26.12.2006 року за №1363/13237 визначає методику відображення в бухгалтерському обліку активів та операцій, які мають особливий характер, зумовлений правовим статусом державного і комунального майна та законодавчим регулюванням діяльності суб`єктів державного, комунального секторів економіки й управління об`єктами державної власності.

Норми цього Положення застосовуються підприємствами державного, комунального секторів економіки, а також іншими господарськими організаціями, які володіють та/або користуються об`єктами державної, комунальної власності.

Платник податків є державним підприємством, статутний капітал державного якого складає 810 830 грн. Засновником є Державне агентство лісових ресурсів України, якому належить 100,0 % частки у статутному капіталі підприємства (100,0 % частка державного майна).

Перевіркою встановлено, що позивачем за рахунок Фонду оплати праці нараховано та виплачено працівникам підприємства матеріальну допомогу на соціально-побутові потреби (державні та релігійні свята, премії до Дня народження), матеріальну допомогу на оздоровлення, премію до 8-го Березня, премію до Дня працівника лісу.

Згідно з частиною 9 статті 75 Господарського кодексу України прибуток державних комерційних підприємств розподіляється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог чинного законодавства.

За вимогами частини 8 статті 75 та частини 9 статті 78 Господарського кодексу України державні й комунальні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов`язаних з їхньою діяльністю. Створення таких фондів не є обов`язковою вимогою.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР (надалі - Закон №108/95-ВР ) визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону №108/95-ВР структуру заробітної плати складає основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Тобто, Фонд оплати праці це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Статтею 97 Кодексу законів про працю України та статтею 15 Закону України «Про оплату праці» визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з додатком 9 розділу V Колективного договору підприємства на 2014 - 2017 роки, схваленого конференцією трудового колективу 11.04.2014 року, зареєстрованого Міським головою 31.07.2017 року за №12 та рішенням виконкому від 16.07.2014 року №168, відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» і Галузевої Угоди постійним працівникам підприємства, виходячи з фінансових можливостей передбачаються наступні заохочувальні і компенсаційні виплати: заохочення у зв`язку із святами і ювілейними датами; виділення коштів на здешевлення лікування та проведення операцій; надання матеріальної допомоги при народженні дитини; надання матеріальної допомоги на поховання близьких родичів; надання матеріальної допомоги до дня народження та з нагоди одруження; надання матеріальної допомоги при виході на пенсію в розмірі одного посадового окладу; інші виплати.

Спір між сторонами виник з приводу законності здійснення позивачем заохочувальних та компенсаційних виплат з Фонду оплати праці, а не за рахунок прибутку підприємства.

Судами встановлено, що позивачем здійснювались заохочувальні та компенсаційні виплати, які передбачені Законом України «Про оплату праці», КЗпроП України, Колективним договором.

Відтак, висновки суду апеляційної інстанції про правомірність віднесення цих виплат до складу витрат є законними та обґрунтованими. У позивача взагалі немає в розпорядження прибутку, з якого можливо було б здійснювати зазначені виплати.

Посилання суду першої інстанції на Положення про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об`єктами державної, комунальної власності, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 року №1213 є не обґрунтованим, та не спростовує доводи позивача щодо правильності віднесення цих виплат до складу витрат відповідно до П(С)БО 16 «Витрати». Суд взагалі не зазначив, які підстави для висновку про надання переваги доводам податкового органу.

Щодо реальності господарської операції з ФОП ОСОБА_1 .

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого Пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (далі - Положення №88), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

За приписами пунктів 2.15 та 2.16 Положення №88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Факт укладення договору не є належним (допустимим) доказом реальності господарський операцій, а вимагає дослідження наявності фактичного руху активів платника та його капіталу.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність первинних документів на підтвердження господарської операції з ФОП ОСОБА_1 , відтак позивачем не підтверджено її реальність, що стало підставою для визнання необґрунтованими доводи позивача в цій частині.

Але, судом першої інстанції такі висновки зроблено з порушенням норм процесуального права, оскільки не встановлено фактичні обставини у справі в цій частині в зв`язку з не дослідженням доказів, наданих позивачем та не надано їм оцінку в сукупності.

Судом апеляційної інстанції взагалі не здійснювався апеляційний перегляд в цій частині за апеляційною скаргою позивача, що позбавляє суд касаційної інстанції здійснити касаційний перегляд.

Верховний Суд вважає, що необхідно дослідити можливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, здійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; наявність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, наявність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; наявність обліку господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди; здійснення операцій з товаром, наявність первинних документів обліку.

За вимогами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не досліджено реальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, суди дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, в справі відсутній розрахунок нарахованих податкових зобов`язань та штрафних санкцій відповідно до зазначених в акті порушень.

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

За приписами частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України). Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано всі обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи в частині спірних правовідносин, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державного підприємства «Тульчинське лісомисливське господарство» та Головного управління ДФС у Вінницькій області задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 року та ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 року - скасувати.

Справу №120/4886/18-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник