№ 120/5140/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 120/5140/23

адміністративне провадження № К/990/26538/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 120/5140/23

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Війська частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року (головуючий суддя - Полотнянко Ю.П., судді: Драчук Т.О., Смілянець Е.С.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), за участю третьої особи - Військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (відповідач, В/ч НОМЕР_2 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (Постанова КМУ № 168) у розмірі до 100 000 грн, за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпечені заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 07.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 25.06.2022 року (спірний період) пропорційно дням участі у таких діях або заходах;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168 у розмірі до 100 000 грн, за спірний період пропорційно дням участі у бойових діях або заходах.

Позивач обґрунтовує свій позов тим, що, виконуючи завдання у районах бойових дій у складі В/ч НОМЕР_2 (у відряджені), він має право на додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн щомісячно згідно з постановою Кабінету Міністрів № 168 від 28.02.2022, проте командування В/ч НОМЕР_1 виплатило йому лише 30 000 грн за кожен місяць участі у бойових діях (квітень, травень, червень 2022 року), що, на його думку, є протиправною бездіяльністю.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 лейтенанта ОСОБА_2 позивача направлено у відрядження з 07.04.2022 (наказ № 5-вв від 07.04.2022) до оперативного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Позивач перебував у службовому відряджені у НОМЕР_3 прикордонному загоні (В/ч НОМЕР_2 ), який входить до оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (цей факт підтверджується наказами, доданими до відзиву).

Довідка В/ч НОМЕР_2 № 1207 від 05.08.2022 засвідчує, що ОСОБА_1 (який проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 ) брав участь у бойових діях та забезпеченні оборони в Чернігівській і Сумській областях:

- 07.04.2022- 30.04.2022,

- 01.05.2022- 31.05.2022,

- 01.06.2022- 25.06.2022.

Підстава: бойове розпорядження Адміністрації державної прикордонної служби України від 02 квітня 2022 року № 56 (гриф).

Позивач вважає, що НОМЕР_4 прикордонний загін (В/ч НОМЕР_1 ) допустив бездіяльність щодо ненарахування додаткової винагороди, тому звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції виходив з того, що довідка від 05.08.2022 № 1207, видана на ім`я позивача, є належним, достовірним та достатнім доказом його безпосередньої участі у бойових діях або заходах. Це підтверджує його право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі за періоди вказаній у ній. Жодна зі сторін не оспорювала цей факт, а єдиною підставою для невиплати винагороди було ненадіслання інформації (списки військовослужбовців) у встановленій формі та строки, як того вимагає п. 4 наказу № 164-АГ.

Суд не погодився з аргументами В/ч НОМЕР_1 про те, що підставою для нарахування додаткової винагороди є виключно списки за формою згідно з додатком 2 до наказу № 164-АГ. Він підкреслив, що надсилання цих списків є процедурним елементом, а право позивача на отримання винагороди підтверджується наданою довідкою. Відтак, позивач не може бути позбавлений цього права через невиконання іншою військовою частиною формальних процедур.

З огляду на це, суд визнав протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону (В/ч НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди. Він зобов`язав відповідача здійснити нарахування та виплату належних сум, забезпечуючи ефективний захист порушених прав позивача відповідно до принципів адміністративного судочинства.

Сьомий апеляційний адміністративний суд 05 червня 2024 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У вказаній постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана позивачем довідка не може бути доказом безпосередньої участі у бойових діях, оскільки бойове розпорядження, на яке вона посилається, не належить до визначених п. 3 наказу №164-АГ документів (бойовий наказ (розпорядження), запис у журналі бойових дій, рапорт тощо).

Перевіривши надані В/ч НОМЕР_1 та 2253 докази, суд апеляційної інстанції не знайшов у журналах службово-бойових дій чи інших документах підтверджень участі позивача у бойових діях у зазначений період. Тому вважав, що право позивача на збільшену грошову винагороду не доведено, а вимоги визнати бездіяльність відповідача протиправною та стягнути додаткову винагороду є безпідставними.

Враховуючи ці обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки всім обставинам справи та помилково задовольнив позов. Тому рішення суду першої інстанції було скасовано, а в задоволенні позову відмовлено через відсутність правових підстав для виплати додаткової винагороди позивачу.

IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.

Позиція інших учасників справи

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року про задоволення позовних вимог.

Як на підставу оскарження рішення суду апеляційної інстанції скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 3 наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 31.03.2022 № 164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - наказ № 164-АГ) як підстави для нарахування та виплати додаткової винагороди, що є підставою для касаційного оскарження згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

Позивач підкреслює що рішення суду першої інстанції було ухвалено на підставі наданих ним та передбачених законодавством документів - зокрема, довідки від В/ч НОМЕР_2 яка видана на підставі бойового розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.04.2022 № 56/гриф. Відповідно до п. 3 наказу № 164-АГ, саме наявність бойового наказу (розпорядження) та довідки підтверджує безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях, що й дає підстави для отримання додаткової винагороди. Однак суд апеляційної інстанції безпідставно відмовився визнавати ці документи належними та достатніми підтвердженнями, тим самим ігноруючи чіткі норми Наказу та надані докази.

Додатково, скаржник аргументує, що питання права на отримання додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях, встановленої Постановою КМУ № 168, є принциповим для формування єдиної правозастосовної практики. Справа стосується не лише скаржника, а й багатьох інших військовослужбовців, які захищають Україну. Відсутність справедливості в рішенні суду апеляційної інстанції породжує недовіру та ставить під сумнів мотивацію військовослужбовців.

Таким чином, скаржник вважає, що рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Верховний Суд ухвалою від 24 липня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні чи постанові суду або були відхилені ним; вирішувати питання про достовірність доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти їх (частина друга статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги позивача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із такого.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 , військовослужбовець Держприкордонслужби, просить виплатити йому збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови КМУ № 168, у розмірі до 100 000 гривень за фактичну участь у бойових діях та заходах з національної безпеки та оборони перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів з 07 по 30.04.2022, з 01 по 31.05.2022, з 01 по 25.06.2022 року (у період відрядження).

Згідно з частиною першою статті 6 та частиною першою статті 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 року № 661-IV, Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якого входять військовослужбовці та працівники. За статтею 16 цього Закону, умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників визначаються законодавством.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII, до грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (надбавки, премії тощо). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Воно повинно покривати потреби ЗСУ та інших військових формувань. Порядок його виплат встановлюють Міністр оборони України та керівники відповідних органів.

На виконання Указів Президента України від 24.12.2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі змінами, внесеними Постановою КМ № 400 від 01.04.2022).

У пункті 1 цієї постанови Уряд установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та іншим виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби). Тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Постанова № 793) до Постанови № 168 були внесені зміни, Зокрема, у пункті 1 абзаці першому слова «додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн щомісячно» замінено словами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць». Також постанову доповнено пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».

В іншій частині зміст пункту 1 Постанови КМУ № 168, щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України на час виникнення спірних правовідносин, не змінювався.

Ключовими у цій справі є питання наявності підстав для виплати ОСОБА_1 , як військовослужбовцю Держприкордонслужби, збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови КМУ № 168 у спірний період з 07.04. по 25.06.2022.

Реалізація приписів постанови КМУ № 168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах.

Протягом періоду, за який позивач просить стягнути підвищену додаткову винагороду (з 07.04.2022 по 25.06.2022) діяв наказ № 164-АГ, який застосовується з 24.02.2022.

Пунктом 1 наказу № 164 -АГ визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби виплачується додаткова винагорода (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірі 30000 гривень. Тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплати здійснювати в поточному місяці за попередній місяць.

Відповідно до пункту 2 наказу № 164 -АГ під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем:

- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;

- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

- бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районах ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

-здійснення заходів з виводу сил та засобів з-під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій);

- виконання польотів, пов`язаних з евакуацією військовослужбовців, цивільного населення, озброєння та інших матеріальних засобів з районів бойових дій;

- виконання бойових завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).

Пунктом 3 наказу № 164 передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі одного з таких документів:

- бойового наказу (бойового розпорядження);

- журналу бойових дій або інших відповідних документів;

- рапорту начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надавати останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі.

Пунктом 4 наказу № 164-АГ визначено, що начальники регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа поточного місяця повідомляють органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах (додаток 2).

Пунктом 5 цього наказу визначено, що виплату додаткової винагороди здійснюють на підставі наказу начальника (командира) Держприкордонслужби з обов`язковим зазначенням підстав для його видання.

У подальшому з 1 серпня 2022 року набув чинності наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168», в якому змінено перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови КМУ № 168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у таких бойових діях або заходах.

З аналізу пункту 2 наказу № 164-АГ можна зробити висновок, що у переліку завдань, які визначають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або заходах», відсутня чітка прив`язка до меж, бойових (спеціальних) завдань та операцій здійснення самих бойових дій та заходів. Перелік охоплює широкий спектр військових дій, які можуть виконуватися військовослужбовцями як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами. Це означає, що виконання військовослужбовцем різноманітних військових завдань, як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами, може вважатися підставою для визнання його участі у бойових діях або заходах.

Поряд з цим наказом № 164-АГ визначено, що підставою для виплати додаткової винагороди є наказ командира, який видається, у разі, якщо особи беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби).

Процедура підтвердження участі у бойових діях (пункт 3), згідно з наказом № 164-АГ, здійснюється шляхом видачі довідки (додаток №1) на підставі одного з визначених документів: бойового наказу (розпорядження); журналу бойових дій; рапорту начальника, без вимоги надання додаткових документів або сукупності інформації. Начальники органів ДПСУ зобов`язані щомісячно повідомляти органи, де проходять службу відряджені військовослужбовці, про їх участь у бойових діях (додаток № 2).

Таким чином, враховуючи положення наказу № 164-АГ можна дійти висновку, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах не повинно бути надмірно обмеженим. Навіть якщо надані позивачем документи не повністю відповідають вимогам наказу № 164-АГ через формальні недоліки у документальному підтвердженні, вони можуть бути достатніми для підтвердження його права на додаткову винагороду.

Верховний Суд зазначає, що питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, неодноразово досліджувалося судом. Практика Верховного Суду є сталою і полягає в тому, що виплата додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100 ?000 гривень обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.

Для відповідача підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 168 є саме документальне підтвердження участі позивача як військовослужбовця у бойових діях (заходах) (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, від 26.06.2024 у справі № 200/216/23, від 31.07.2024 у справі № 200/625/23, від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23, від 28.08.2024 у справі № 200/1310/23, від 04.09.2024 у справі № 280/2228/23, від 30.09.2024 у справах № 200/232/23 та № 200/440/23 та багатьох інших).

Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 року у справі № 200/193/23 розглядав питання застосовності наказів № 392-АГ та № 628-АГ та Інструкції № 188 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, передбаченої Постановою КМУ № 168. У цій постанові Верховний Суд встановив, що накази № 392/0/81-22-АГ та № 628/0/81-22-АГ є єдиним механізмом реалізації Постанови КМУ № 168 для виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби. Суд наголосив на неприпустимості застосування Інструкції № 188 у цій ситуації. Відповідно, у схожих правовідносинах застосовним є і наказ № 164-АГ.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили лише те, що позивача з 07.04.2022 направлено у відрядження до оперативного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_4 », де він перебував у НОМЕР_3 прикордонному загоні (В/ч НОМЕР_2 ), що входить до складу цього угрупування (підтверджено наказами).

В/ч НОМЕР_2 позивачу видано довідку № 1207 від 05.08.2022 про те, що сержант ОСОБА_1 брав участь у бойових діях та забезпеченні оборони в Чернігівській і Сумській областях у період з 07.04.2022- 30.04.2022, 01.05.2022- 31.05.2022, 01.06.2022- 25.06.2022.

Підстава: бойове розпорядження Адміністрації ДПСУ №56 (гриф) від 02.04.2022.

За висновком суду першої інстанції довідка В/ч НОМЕР_2 від 05.08.2022 № 1207 є належним та достатнім доказом участі позивача у бойових діях згідно з пунктами 3-5 наказу № 164-АГ, підтверджує право ОСОБА_1 на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 0000 гривень на місяць за безпосередню участь у бойових діях у спірні періоди.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов через те, що жоден із суб`єктів спірних правовідносин не заперечує участь позивача у бойових діях, а єдиною підставою для невиплати додаткової винагороди за вказані у довідці періоди, було ненадіслання В/ч НОМЕР_2 інформації - списків військовослужбовців у формі за додатком № 2 до наказу № 164-АГ.

Цей суд зазначив, що відсутність вчасно наданих списків за формою додатку 2 до нказу № 164-АГ не є підставою для відмови у виплаті військовослужбовцю винагороди. Покладення негативних наслідків процедурних недоліків В/ч НОМЕР_2 на позивача порушує його право на матеріальне забезпечення.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення у спорі, дійшов протилежного висновку та не знайшов підстав для задоволення позову, вказавши, що довідка № 1207 не може бути доказом безпосередньої участі позивача у бойових діях, оскільки бойове розпорядження - Адміністрації ДПС України № 56 гриф, на яке вона посилається, не належить до визначених п. 3 наказу № 164-АГ документів на підставі яких здійснюється таке підтвердження. Цей суд зауважив, що відповідно до п. 3 наказу № 164-АГ підставами для видачі довідок є: бойовий наказ чи розпорядження командира військової частини; запис у журналі бойових дій; рапорт або донесення командира підрозділу. При цьому бойове розпорядження від 02.04.2022 № 56 гриф не є документом в розумінні даного наказу.

Суд апеляційної інстанції узагальнив, що матеріали справи не містять документів, передбачених п. 3 наказу № 164-АГ, зокрема, посилався на відсутність інформації у журналах службово-бойових дій, яка б підтверджувала безпосередню участь позивача у бойових діях у період з 07.04.2022 по 25.06.2022.

Водночас із судового рішення апеляційного суду не вбачається наведення обґрунтованих мотивів, виходячи з яких була надана інша правова оцінка обставинами справи, встановленим судом першої інстанції, та які були покладені в основу його рішення про задоволення позову.

Апеляційний суд мотивів суду першої інстанції не спростував, а обмежився лише висновками про те, що інформація яка міститься в матеріалах справи не підтверджує участі позивача у бойових діях чи заходах національної безпеки та оборони.

Колегія суддів вважає передчасною позицію суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Висновок суду апеляційної інстанції про довідку військової частини не враховує того, що згідно з наказом № 164-АГ процедура підтвердження участі у бойових діях (п. 3) здійснюється на підставі одного з визначених документів (бойовий наказ або розпорядження; журнал бойових дій; рапорт начальника) та шляхом видачі довідки (додаток №1), без вимоги надання додаткових документів або сукупності інформації.

Верховний Суд у справі № 200/4100/23 від 05.08.2024 наголосив, що суди повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її разом з іншими доказами.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку, що довідка не підтверджує безпосередньої участі позивача у бойових діях, оскільки в ній немає прямого посилання на документи, передбачені п.3 наказу № 164-АГ. При цьому бойове розпорядження № 56 від 02.04.2022 (Адміністрації ДПСУ) не визнано судом таким документом.

Водночас суд апеляційної інстанції не дослідив безпосередньо згадане бойове розпорядження, передчасно зробив висновок про неможливість його використання як доказу участі у бойових діях, як того вимагає п. 3 наказу № 164-АГ .

Суд апеляційної інстанції поспішно не врахував довідку та визначені в ній періоди, не встановивши, чи підтверджується участь позивача у бойових діях цією довідкою у поєднанні з іншими доказами у справі.

Такий висновок суду апеляційної інстанції не враховує доводів позивача про те, що він брав участь у бойових діях на території Чернігівської та Сумської областей у періоди вказані у довідці В/ч НОМЕР_2 .

Докази в адміністративному судочинстві мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 72- 74 КАС України).

Згідно зі статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Стаття 90 КАС України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, базуючись на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

При цьому, вирішуючи спір, апеляційний суд повинен був надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв`язку один з одним.

Водночас як уже зазначалося невідповідність довідки критеріям належності, достовірності та допустимості, визначених статтями 73-75 КАС України, суди попередніх інстанцій не встановили.

Необхідно врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23, від 24 травня 2024 року у справі № 120/4967/23, від 28 травня 2024 року у справі № 120/5170/23, від 08 серпня 2024 року у справі № 280/2754/23 та від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, за змістом якої порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції прийняв як встановлену обставину доводи В/ч НОМЕР_2 про відсутність будь-якої інформації щодо позивача. А саме те, що: списки з Додатка № 2 наказу № 164-АГ (квітень-липень 2022) передані до В/ч НОМЕР_1 ; журнал бойових дій, книги оперативно-службової діяльності та журнал надходжень розпоряджень знаходяться у В/ч НОМЕР_1 ; В/ч НОМЕР_2 не може надати ці документи, оскільки вони відсутні у її володінні.

Зокрема суд апеляційної інстанції, в обґрунтуванні свого рішення, послався на інформацію, надану НОМЕР_4 прикордонним загоном, з якої вбачається, що ОСОБА_1 не брав безпосередньої участі у бойових діях або заходах у період з 07.04.2022 по 25.06.2022. При цьому суд відзначив, що така відсутність підтверджується через відсутність відповідних записів в журналі службово-бойових дій (№ 02.5/3035/24-Вн від 28.03.2024).

Водночас, суд апеляційної інстанції не здійснив жодної перевірки цієї інформації, не дослідив первинні документи, на які посилаються відповідачі, та не з`ясував, чи дійсно такі документи існують і чи вони були належним чином оформлені та збережені.

Суд не мав у своєму розпорядженні самих журналів службово-бойових дій, на які посилався як на доказову базу. Він фактично зробив висновок на підставі інформації з довідки НОМЕР_4 прикордонного загону, а не на основі оригінальних документів (журналів), які б достовірно підтверджували чи спростовували факт безпосередньої участі у бойових діях.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції не надав оцінку усім документам, наданим на виконання ухвали про витребування доказів, зокрема, рапортам за квітень, травень, червень 2022 року та іншим.

Верховний Суд у постанові від 05.12.2024 у справі № 200/1347/24 зауважив, що суд апеляційної інстанції вважав власні процесуальні дії зі з`ясування обставин справи достатніми. Однак, як і суд першої інстанції, він не досяг реального результату у встановленні ключових фактів та фактично переклав негативні наслідки такої неповноти на позивача.

У постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність документів про участь позивача у бойових діях, не з`ясували, які завдання і де він виконував під час перебування у відрядженні в НОМЕР_3 прикордонному загоні (В/ч НОМЕР_2 ). Якщо позивач не виконував завдань, що дають право на додаткову винагороду, важливо встановити, які саме завдання він виконував і де проходив службу. Ці обставини є ключовими для правильного вирішення спору і не можуть бути проігноровані (подібно у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 520/690/23).

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу що у відзиві відповідач не заперечує, що позивач імовірно приймав участь у вказаних у довідці бойових діях або заходах на зазначеній відстані від В/ч НОМЕР_1 і у складі іншої військової частини, яка і несла на період такої участі безпосередню відповідальність за особовий склад В/ч НОМЕР_1 та за контроль фактичного часу прийняття ним участі у заходах.

З огляду на інформацію, зазначену у відзиві та періоди, зазначені у довідці, не можна виключати, що позивач міг перебувати у складі іншого підрозділу або виконувати завдання під оперативним підпорядкуванням іншого командира, у складі НОМЕР_5 прикордонного загону в спірний, зазначений у довідці, період.

Водночас суд апеляційної інстанції не з`ясував: до якого саме органу (підрозділу) Держприкордонслужби був відряджений позивач та під оперативним підпорядкуванням якого командира він перебував у складі НОМЕР_5 прикордонного загону; які конкретні завдання виконував позивач у визначений період, на чому вони ґрунтуються та якими документами це підтверджено; якщо позивач не виконував бойових чи інших завдань, що передбачають додаткову винагороду, де і в яких умовах він проходив службу протягом цього часу.

Отже, суд апеляційної інстанції не повною мірою врахував усі наявні докази, не з`ясував підстави видачі довідки, не зіставив інформацію з матеріалів справи (витяги з наказів, рапорти, інші документи) з даними довідки.

Такий підхід призвів до неповного встановлення фактичних обставин участі позивача у бойових діях або заходах, що вплинуло на рішення про виплату додаткової винагороди за весь період його участі у бойових діях або заходах.

Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам для проведення таких виплат.

Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов`язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.

Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив усіх необхідних обставин, не оцінив всі докази, то касаційний суд позбавлений можливості перевірити правильність висновків цього суду щодо суті спору (частина друга статті 341 КАС України).

З урахуванням викладеного, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного та всебічного дослідження доказів та обставин.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

VI. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року скасувати, а справу № 120/5140/23 направити на новий судовий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак Л.О. Єресько