Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 127/13276/17
провадження № 61-39940св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року у складі судді Бар`яка А. С. та постанову апеляційного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Зайцева А. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , відповідно до якого, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив виділити йому 9/20 часток земельної ділянки площею 0,01 га, кадастровий номер: 0510100000:03:034:0365, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту 3 висновку судової земельно-технічної експертизи № 379 від 30 листопада 2017 року, виділивши у власність частину земельної ділянки, позначену на плані зеленим кольором площею 0,0442 га.
Позов мотивований тим, що він є власником 9/20 часток жилого будинку з прибудовами та відповідною часткою господарських будівель і споруд, що розташований у АДРЕСА_1 , власником іншої частки: 11/20 часток зазначеного будинку є ОСОБА_2 . Сторонам також на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка площею 0,01 га, на якій розташоване це нерухоме майно.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року, позов задоволено повністю.
Виділено ОСОБА_1 у натурі 9/20 часток земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер: 0510100000:03:034:0365, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту 3 додатку 4 висновку земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» № 379 від 30 листопада 2017 року, наступну частину земельної ділянки, а саме: земельну ділянку площею 0,0442 га, позначену салатовим кольором в межах, зазначених згідно з варіантом 3 додатку 4 висновку земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» № 379 від 30 листопада 2017 року.
Залишено у спільному користуванні на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту 3 додатку 4 висновку земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» № 379 від 30 листопада 2017 року, а саме: земельні ділянки площею 0,0016 га. (0,0012 га та 0,0004 га), позначені фіолетовим кольором, в межах, зазначених згідно з варіантом 3 додатку 4 висновку земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» № 379 від 30 листопада 2017 року (Додаток 4 варіант 3 висновку земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» № 379 від 30 листопада 2017 року є невід`ємною частиною рішення).
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 340,00 грн понесених судових витрат: 640,00 грн за сплату судового збору, 5700,00 грн за оплату судової експертизи та 4 000,00 грн за оплату правничої допомоги.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки сторонам на праві спільної часткової власності належать, відповідно 9/20 та 11/20 часток жилого будинку у АДРЕСА_1 , то й передана у їх спільну сумісну власність земельна ділянка площею 0,10 га підлягає поділу між ними пропорційно до часток у праві власності жилого будинку у відповідності до частини четвертої статті 120 ЗК України.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. Отже, оскільки сторони набули земельну ділянку у спільну сумісну власність на підставі рішення Вінницької міської ради від 30 вересня 2016 року, то позивач мав право вимагати виділення йому рівної за розміром з відповідачем частки земельної ділянки. При цьому, хоча й суд помилково застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 120 ЗК України, тому що поділ ділянки відбувся не у зв`язку із набуттям права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, а у порядку поділу земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності відповідно до частини четвертої статті 89 ЗК України, але з урахуванням встановленого статтею 13 ЦПК України принципу диспозитивності дійшов правильного по суті висновку про виділення позивачу частки земельної ділянки пропорційно до його частки у праві власності на будинок, яка є меншою за частку відповідача.Відхиляючи доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 120 ЗК України, апеляційний суд зазначив, що оскільки жилий будинок у АДРЕСА_2 (20) перебував у спільній власності сторін і, відповідно, залишався єдиним об`єктом нерухомості, не залежно від того, що частки сторін у праві власності на нього були виділені (спільна часткова власність, частина перша статті 356 ЦК України), то приватизована (безоплатно передана) ця ділянка могла бути лише як єдиний об`єкт права, після визначення її площі, меж, цільового призначення та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, з моменту присвоєння їй кадастрового номера, площею не більше 0,10 га за спільною заявою співвласників будинку. До 10 жовтня 2016 року - дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка перебувала у користуванні сторін, не мала ознак об`єкта права і відповідно не підлягала поділу відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що встановивши, що право власності на об`єкт нерухомого майна перейшло до позивача за цивільно-правовою угодою, суд першої інстанції не з`ясував чи зумовило це автоматичний перехід права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами з необхідністю подальшого оформлення переходу права власності. Встановивши, що відчуження об`єкта нерухомості, на який позивач набув право власності на підставі цивільно-правової угоди, відбулося 31 березня 2008 року, суди не вірно з`ясували, на яку частину первинної земельної ділянки, на якій розміщене це нерухоме майно, перейшло відповідне право. У ході розгляду справи факт розміру частки у вартості будинку позивачем та його представником не доводився, позов з цих підстав не заявлявся, судова земельно-технічна експертиза визначила варіанти поділу спільної земельної ділянки на частки виходячи виключно з пропорційності до розміру споруд.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2018 року представник - ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду від 21 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року без змін.
Відзив мотивований тим, що житловий будинок у АДРЕСА_2 (20) перебував у спільній власності сторін, і відповідно залишався єдиним об`єктом нерухомості, не залежно від того, що частка сторін у праві власності на нього були виділені, то приватизованою (безоплатно переданою) ця ділянка могла бути лише як єдиний об`єкт права, після визначення її площі, меж, цільового призначення та внесення їй кадастрового номера, площею не більше 0,10 га за спільною заявою співвласників будинку. Станом на 10 жовтня 2016 року - дату державної реєстрації права власності на земельну ділянку згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка перебувала в користуванні сторін та не мала ознак об`єкта права власності, у зв`язку з чим є підстави вважати, що спірна земельна ділянка могла бути предметом поділу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. Зупинено дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року та постанови апеляційного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
У жовтні 2018 року матеріали цивільної справи № 127/13276/17 надійшли до Верховного Суду та 13 квітня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 31 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1382, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбав 9/20 часток жилого будинку з прибудовами з відповідною часткою господарських споруд, розташованого в АДРЕСА_1 . Відчужувана частка складається з: кухні 1-1, кімнат 1-2, 1-3, житловою площею 30,2 кв.м., вбиральні літ. «Г». Загальна площа складає 36,4 кв.м. Відповідне право власності ОСОБА_1 03 квітня 2008 року зареєстроване в Вінницькому обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером № 8304.
Згідно із технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленим станом на 23 серпня 2006 року та зі змінами станом на 23 квітня 2008 року власниками даного будинку є ОСОБА_1 з правом власності на 9/20 часток відповідного майна та ОСОБА_2 з правом власності на 11/20 часток відповідного майна.
Рішенням Вінницької міської ради від 30 вересня 2016 року № 421 11 сесії 7 скликання затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і передано їм безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку, кадастровий номер: 0510100000:034:0365, площею 1000 кв. м, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, із них 662 кв. м, що знаходиться в межах санітарно-захисної зони без права забудови на АДРЕСА_1 за рахунок земель комунальної власності, що перебувають у користуванні.
Рішенням Вінницької міської ради від 27 квітня 2017 № 997 затверджено Акт комісії про прийняття в експлуатацію об`єктів нерухомого майна від 20 квітня 2017 року, забудовником яких є ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , а саме: влаштування дверного прорізу в капітальній стіні між приміщеннями 2-1 та 2-3 в житловому будинку літ. «А»; гараж літ. «Д» розміром: 6,17м. х 3,30м; літня кухня літ. «Е» розміром: 8,82м. х 3,80м.; сарай літ. «Ж» розміром: 2,34м. х 2,06м.
У висновку судової земельно-технічної експертизи № 379, проведеної ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 30 листопада 2017 року, відображено фактичний порядок користування сторонами відповідною земельною ділянкою, фактично існуючий паркан (Додаток 1), та запропоновано декілька варіантів (Додаток 2 - Додаток 4) розподілу земельної ділянки площею 1000 кв. м. по АДРЕСА_1 між співвласниками відповідно до належних їм розмірів часток у праві власності на жилий будинок, а саме: 9/20 та 11/20 відповідно, виділено фіолетовим кольором частину земельної ділянки спільного користування співвласників.
Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність), або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Згідно з частинами другою, четвертою, п`ятою статті 89 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки, зокрема співвласників жилого будинку (пункт «в»). Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.
Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на положення статей 377 ЦК України та частину четверту статті 120 ЗК України.
Стаття 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.
Так, частина перша статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій
вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику».
У справі, що розглядається, суди, дійшовши висновку про те, що особа, яка набула власності на нерухоме майно має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування нерухомого майна, обґрунтовано вважали, що позивач має право на виділ йому в натурі земельної ділянки.
Доводи касаційної скарги про те, що судом не застосовано положення частини четвертої статті 120 ЗК України, безпідставні.
Відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
З урахуванням встановленого статтею 13 ЦПК України принципу диспозитивності дійшов правильного по суті висновку про виділення позивачу частки земельної ділянки пропорційно до його частки у праві власності на будинок, яка є меншою за частку відповідача.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року зупинено дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року та постанови апеляційного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
Оскільки судові рішення залишаються без змін, наявні підстави для поновлення їх дії.
Керуючись статтями 400 401 406 409 410 416 ЦПК (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року та постанови апеляційного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук