Постанова
Іменем України
22 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 127/15271/17
провадження № 61-20996св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2019 року у складі судді Короля О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра ОСОБА_3 , яка за життя, а саме 13 вересня 2013 року, склала на її користь заповіт, згідно з яким заповіла їй все належне сестрі майно.
Також за життя, а саме 04 жовтня 2013 року, її сестра під впливом обману зі сторони ОСОБА_4 подарувала останній належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
Так, ОСОБА_4 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , знаючи, що на вказану квартиру претендує ОСОБА_5 , який тимчасово винаймав вказану квартиру у ОСОБА_3 , психологічно тиснула на ОСОБА_3 , постійно нагадувала ОСОБА_3 про це та запропонувала на деякий час позбутися квартири, пообіцявши, що поверне їй квартиру при першій вимозі.
04 серпня 2015 року ОСОБА_3 запропонувала ОСОБА_4 переоформити квартиру назад, однак остання відмовилася.
ОСОБА_3 звернулася до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій ОСОБА_4 .
Вказувала на те, що договір дарування вчинений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 вчинений під впливом обману, оскільки остання навмисно, цілеспрямовано ввела сестру в оману щодо фактів, які впливали на укладення цього договору дарування. Умисел ОСОБА_4 доведено розслідуванням органами поліції кримінального провадження № 12015020010005224 від 07 вересня 2015 року, яке закрито у зв`язку з смертю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, оспорюваний договір дарування ОСОБА_3 уклала у віці 75 років, а спірна квартира була єдиним її житлом.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 230 ЦК України, просила визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування 04 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 не довела навмисного введення ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , іншою стороною в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, а тому відсутні підстави для визнання договору дарування від 04 жовтня 2013 року недійсним.
Також судом зазначено, що про обман, як підставу недійсності правочину, може заявляти лише сторона цього правочину, яка вважає, що її було введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а ОСОБА_1 , яка не є стороною договору дарування, не може стверджувати про те, яким чином сторона правочину розуміла суть вчинюваного правочину та як усвідомлювала його обставини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог.
Вказувала на те, що вона є спадкоємцем ОСОБА_3 за заповітом, а тому оспорюваним договором дарування порушено її право на спадкування квартири АДРЕСА_1 .
Суди не надали належної правової оцінки тому факту, що ОСОБА_3 після вчинення договору дарування квартири на користь ОСОБА_6 продовжувала проживати у спірній квартирі та не передавала ключі від неї ОСОБА_6 .
Вказана квартира була єдиним житлом ОСОБА_3 , на що суди уваги не звернули, та не врахували вік ОСОБА_3 , якій на час укладення оспорюваного договору було 75 років.
Суди не врахували, що за життя ОСОБА_3 зверталась до правоохоронних органів з заявою щодо вчинення ОСОБА_6 шахрайських дій із заволодіння її квартирою.
ОСОБА_6 запевнила ОСОБА_3 у тому, що співмешканець останньої - ОСОБА_5 заволодіє її квартирою, спонукала ОСОБА_3 укласти договір дарування на ім`я ОСОБА_6 тимчасово, доки ОСОБА_5 не дізнається про те, що спірна квартира вже не належить ОСОБА_3 , що також підтвердили свідки при проведенні досудового розслідування.
Внутрішня воля на вчинення правочину у ОСОБА_3 формувалась не вільно, а під впливом обману зі сторони ОСОБА_6 , яка мала психологічний вплив на ОСОБА_3 .
Факт введення ОСОБА_3 в оману ОСОБА_6 підтверджується також постановою слідчого СВ Київського відділення поліції ГУНП у Вінницькій області, в якій константовано факт обману, вчинений ОСОБА_6 , направлений на заволодіння квартирою, що належить ОСОБА_3 , шахрайським шляхом.
Вказуючи на те, що кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 закрито у зв`язку зі смертю останньої, суди не врахували, що кримінальна справа закрита по нереабілітуючим обставинам.
Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме матеріалам кримінального провадження та інтерв`ю ОСОБА_3 , яке надано журналісту.
Також суди помилково виходили із того, що лише сторона правочину, яка була введена в оману щодо обставин, які мають істотне значення, може звернутись до суду з позовом про оспорювання цього правочину.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано строку для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення зазначених недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 вересня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 вересня 2013 року ОСОБА_3 , 1938 року народження, склала нотаріально посвідчений заповіт, яким все своє рухоме та нерухоме майно заповіла своїй сестрі ОСОБА_1
03 жовтня 2013 року ОСОБА_3 видала на ім`я ОСОБА_7 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила останнього подарувати ОСОБА_6 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 26 серпня 2010 року.
04 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Юрченко С. В., зареєстрований в реєстрі за №1375.
Право власності ОСОБА_6 на вказану квартиру зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Юрченко С. В., номер запису 2716454.
07 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області із заявою щодо вжиття дій до ОСОБА_6 , яка шляхом обману, зловживаючи її довірою заволоділа квартирою АДРЕСА_1 . За цим фактом розпочате досудове розслідування за №12015020010005224 за фактом шахрайських дій відносно ОСОБА_3
07 серпня 2015 ОСОБА_3 видала нотаріально посвідчену довіреність, згідно з якою уповноважила ОСОБА_8 представляти її інтереси в усіх органах з усіма повноваженнями щодо управління та розпорядження всім її майном, в тому числі розірвати договір дарування, укладений між нею та ОСОБА_6 .
З 01 жовтня 2015 року по 16 жовтня 2016 року ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в Міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги, а з 26 жовтня 2015 року - у відділенні реанімації цієї ж лікарні.
04 листопада 2015 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9 звертався до суду з позовом про визнання договору дарування 04 жовтня 2013 року недійсними з підстав, передбачених статтями 223 229 ЦК України.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2017 року вказана позовна заява повернута на підставі статті 121 ЦПК України в редакції 2004 року, у зв`язку з відсутністю повноважень представника ОСОБА_9 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 .
ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_6 , що підтверджується відомостями із спадкової справи, відкритої щодо майна померлої ОСОБА_6 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2017 року у справі № 127/12685/16-к кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 190 КК України, закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченого.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.
Згідно зі статтями 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року в справі № 293/780/18 (провадження № 61-10328св19), від 28 квітня 2020 року в справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19) і від 02 жовтня 2019 року в справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18).
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір по суті, суди правильно виходили із того, що правові підстави для визнання недійсним договору дарування квартири, як такого, що вчинений внаслідок обману, відсутні, оскільки ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела, що обман мав місце і укладення її сестрою договору дарування відбулося саме внаслідок обману зі сторони ОСОБА_6 .
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник