15.06.2023

№ 127/15952/22

Постанова

Іменем України

12 червня 2023 року

м. Київ

справа № 127/15952/22

провадження № 61-3223св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року у складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), Вінницької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

Позов мотивовано тим, що 10 січня 2012 року постановою слідчого в особливо важливих справах прокуратури Вінницької області щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 12420001 за фактом одержання неправомірної вигоди за вчинення дій з використанням наданих повноважень, поєднаного з вимаганням, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368-3 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

13 січня 2012 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368-3 КК України, та обрано запобіжний захід у вигляді застави.

Постановою слідчого прокуратури Вінницької області від 16 січня 2012 року ОСОБА_1 відсторонено від посади голови Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України.

Постановами слідчих прокуратури Вінницької області від 11 січня 2012 року та 28 березня 2012 року накладений арешт на майно, що належало позивачу на праві особистої власності.

29 березня 2012 року досудове слідство у вказаній кримінальній справі закінчено та обвинувальний висновок, який 30 березня 2012 року затверджений заступником прокурора Вінницької області, спрямований до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області.

Вироком Хмільницького міськрайонного суду від 24 лютого 2014 року визнано позивача винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368-3 КК України, та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 170 000,00 грн.

Ухвалою Апеляційний суд Вінницької області від 13 травня 2014 року зазначений вирок скасовано, справу направлено прокурору Вінницької області для організації додаткового розслідування.

29 грудня 2014 року старший прокурор відділу прокуратури Вінницької області Захарчук C. П. затвердив обвинувальний акт та спрямував його до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області.

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 квітня 2022 року прийнята відмова прокурора від підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні № 42014020000000098 від 16 червня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368-3 КК України, та закрито кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності в його діянні складу зазначеного кримінального правопорушення. Судове рішення набуло законної сили 21 квітня 2022 року.

Позивач зазначав, що незаконними діями працівників органів прокуратури йому завдано моральної шкоди. Незаконні дії полягали у незаконному притягненні до кримінальної відповідальності, незаконному обранні запобіжного заходу, відсторонені від посади, накладенні арешту на майно, незаконних проведених слідчих дій, виїмок, обшуків. Він втратив нормальні життєві зв`язки, матеріальне благополуччя сім`ї, здоров`я. Саме через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності він втратив роботу, оскільки спочатку був відсторонений, а в подальшому звільнений з посади голови Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України. Втрата роботи та, відповідно, можливість отримувати заробітну плату, негативно вплинула на здоров`я. Загострилися хронічні захворювання, після перенесеного інфаркту стався рецидив. У жовтні 2012 року йому встановлена 3 група інвалідності. Через необґрунтовані обвинувачення, поширення недостовірної інформації про вчинення корупційного злочину, в тому числі через засоби масової інформації, приниження, його стосунки з багатьма оточуючими, колегами на роботі та діловими партнерами припинилися. Моральна шкода полягає у фізичному болі і стражданнях, переживаннях, завданих такими діями відповідачів, а також погіршенням стану здоров`я. Зокрема, безпідставне притягнення як обвинуваченого, постійне перебування в стресі, пов`язаному із слідчими діями і численними судовими засіданнями, призвело до кількох гіпертонічних кризів і подальшої стійкої гіпертонії, кількох серцево-судинних хвороб. Він потребує щоденного прийому ліків, нагляду лікарів, щорічного дворазового лікування в оздоровчих закладах.

Враховуючи зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Казначейства на його користь 1 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Казначейства на користь ОСОБА_1 801 450,03 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні інших вимог позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач незаконно перебував під слідством і судом з 13 січня 2012 року по 21 квітня 2022 року, тобто 10 років, 3 місяців та 9 днів, а тому має право на відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяла на момент розгляду справи у суді.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2023 року Вінницька обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18.

Також як на підставу оскарження судових рішень у касаційній скарзі міститься посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування громадянинові шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» у випадку закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України.

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Усталена судова практика свідчить про правильність позиції судів попередніх інстанцій, які при розгляді справи дотрималися положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в частині встановлення підстав для відшкодування моральної шкоди.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю заявника

У касаційній скарзі Вінницька обласна прокуратура просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Сторона відповідача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю відповідача не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати заявник лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.

Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає, що у цій справі відсутні підстави для виклику заявника в судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання заявника.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

10 січня 2012 року постановою слідчого в особливо важливих справах прокуратури Вінницької області Пликанчука С. В. порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за фактом одержання неправомірної вигоди за вчинення дій з використанням наданих повноважень, поєднаного з вимаганням, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368-3 КК України (а. с. 11 - 12 т. 1).

10 січня 2012 року ОСОБА_1 затриманий органом досудового розслідування в порядку статті 115 КПК України (в редакції 1960 року).

Крім того, постановою слідчого в особливо важливих справах прокуратури Вінницької області Пликанчука С. В. від 16 січня 2012 року ОСОБА_1 відсторонений від посади голови Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України (а. с. 14 т. 1).

Постановами слідчих прокуратури Вінницької області від 11 січня 2012 року та 28 березня 2012 року накладено арешт на майно, яке належало ОСОБА_1 на праві особистої власності (а. с. 15 - 16 т. 1).

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 квітня 2022 року прийнята відмова прокурора від підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні № 42014020000000098 від 16 червня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368-3 КК України, та закрито кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення. Судове рішення набрало законної сили 21 квітня 2022 року (а. с. 23 - 24 т. 1).

Правове обґрунтування

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала (пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Таким законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

До реабілітуючих підстав належать:

1)встановлена відсутність події кримінального правопорушення (пункт 1 частини першої статті 284 КПК).

2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті 284 КПК).

3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи у суді і вичерпані можливості їх отримати (пункт 3 частини першої статті 284 КПК).

Закриття кримінального провадження з реабілітуючої підстави можливе за умови, якщо в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу кримінального правопорушення, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме підозрюваним.

Причому висновок про непричетність особи до вчинення кримінального правопорушення може бути зроблений у результаті:

а) достовірного встановлення невинуватості підозрюваного (обвинуваченого) (наприклад, при підтвердженні його алібі);

б) вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості, які не можуть бути усунуті, на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з вказаних вище обставин призвела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичний біль, душевні і психічні страждання тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, часу та зусиль, потрібних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тож суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Судами у цій справі встановлено, що 14 квітня 2022 року прокурор у судовому засіданні під час розгляду кримінальної справи відмовився від підтримання державного обвинувачення, на підтвердження чого прийняв мотивовану постанову, яку обґрунтував тим, що дослідивши всі без виключення докази, надані стороною обвинувачення, він дійшов переконання, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення згідно з частиною четвертою статті 368-3 КК України під час розгляду справи не знайшло свого підтвердження.

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 відбулося з реабілітуючих підстав (стороною обвинувачення не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати), а тому позивач має право на отримання відшкодування моральної шкоди згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Встановивши, що позивач незаконно перебував під слідством і судом з 13 січня 2012 року по 21 квітня 2022 року, тобто 10 років, 3 місяців та 9 днів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяла на момент розгляду справи у суді.

Верховний Суд відхиляє доводи Вінницької обласної прокуратури про те, що відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення відповідно до пункту 2 частини другої статті 284 КПК України не передбачає виникнення в особи права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки закриття судом кримінального провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України не є визначальним, правове значення у такому випадку мають саме підстави, з яких прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення у суді, які, як правильно встановили суди у цій справі, відносяться до реабілітуючих.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановахВеликої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 920/715/17 спір виник щодо відшкодування збитків, понесених товариством у зв`язку з бездіяльністю органів поліції, які не повернули вилучений на підставі ухвали суду товар після скасування арешту на цей товар у повному обсязі та своєчасно.

У справі № 641/8857/17 суд касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог в частині відшкодування моральної шкоди, зазначив, що позивач вже звертався до суду із вимогами про відшкодування моральної шкоди на підставі частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (як відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом) та судом такі вимоги задоволено частково, а тому позивач вже реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством. Також позивач не довів, яким чином проведення слідчих дій у кримінальному провадженні за обвинуваченням іншої особи йому були заподіяні моральні страждання.

У справі № 607/8203/18 вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував протиправною бездіяльністю та протиправними рішеннями органів досудового розслідування, вважаючи незаконними процесуальні рішення слідчого та прокурора з огляду на їх скасування слідчими суддями, тобто спір виник щодо реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, спір виник щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Отже, висновки у зазначених постановах є нерелевантними до правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що переглядається.

Також, укасаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування громадянинові шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» у випадку закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України.

Верховний Суд відхиляє такі доводи касаційної скарги, оскільки у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 522/11959/19 Верховний Суд висловився щодо правильного застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Вінницької обласної прокуратури про розгляд справи у судовому засіданні за участі її представника відмовити.

Касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний