Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 127/22582/18-ц
провадження № 61-7860 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_2 ;
відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу ОСОБА_1 , як законного представника ОСОБА_2 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року у складі судді Вохмінової О. С.
та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,
ВСТАНОВИВ:
1 Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 , як законний представник
ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» (далі - КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР») про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що її молодший брат ОСОБА_2 тривалий час страждає на психічні розлади, у зв`язку з чим, починаючи
з 2011 року, періодично проходить курси стаціонарного лікування
у КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР». До жовтня 2016 року
ОСОБА_2 перебував на лікуванні з діагнозом «дисоціальний розлад особистості», а після цього йому поставлений діагноз «дисоціальний розлад особистості з стійкими дезадаптованими соціально-поведінковими паттернами». Під час перебування на стаціонарному лікуванні покращення здоров`я брата не відбувалося, що вона пов`язувала з неправильною діагностикою захворювання. У зв`язку з цим вона неодноразово зверталася до спеціалістів закладу про надання інформації про дійсний стан психічного здоров`я брата для проведення відповідної діагностики, лікування
та подальшого звернення до Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) з метою присвоєння групи інвалідності. Ще у 2011 році вона звертала увагу лікарів на наявність у брата діагнозу «шизофренія», проте на свої звернення отримувала відмову з обґрунтуванням, що інформація щодо стану здоров`я може бути надана лише самому хворому. У свою чергу брат не міг звернутися за такою інформацію, оскільки не розумів значення своїх дій
та не міг керувати ними. Лише після звернення до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 недієздатним на підставі висновку судово-психіатричної експертизи від 21 грудня 2017 року № 147 було встановлено, що він страждає на хронічне душевне захворювання у вигляді шизофренії, параноїдної форми, внаслідок чого не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Отже, таке захворювання у брата виникло не раптово, а існувало тривалий час, що свідчить про несвоєчасне діагностування психічного захворювання та непроведення відповідного лікування.
У подальшому ОСОБА_2 рішенням суду визнано недієздатним
та 13 лютого 2018 року відповідно до висновку МСЕК йому присвоєно другу групу інвалідності. На підставі цього вона оформила на ім`я брата соціальну допомогу та опікунство над ним.
Вважала, що несвоєчасне визначення правильного діагнозу захворювання її брату призвело до заподіяння збитків у вигляді недоотриманої соціальної допомоги особам з інвалідністю, на яку ОСОБА_2 мав би право у разі своєчасного встановлення факту інвалідності з дня постановлення на облік, а саме з вересня 2011 року. Згідно з розрахунком на підставі мінімального щомісячного розміру соціальної допомоги за період з вересня 2011 року до лютого 2018 року сума недоотриманої державної соціальної допомоги становить 62 113 грн.
Крім того, внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_2 не отримував належного лікування від хвороби, на яку насправді страждав,
стан його здоров`я не покращувався, що заподіювало останньому значних моральних страждань.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_2 , просила суд стягнути з КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» на користь ОСОБА_2 300 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та 62 113 грн у рахунок відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення його прав бездіяльністю відповідача, а всього - 362 113 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня
2019 року у задоволенні позову законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив
із того, що позивачем не доведено вчинення працівниками КНП «ВОКПЛ
ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» винних, протиправних дій відносно
ОСОБА_2 , внаслідок чого були порушені його права. Доводи позивачки про психічне захворювання «шизофренія» ОСОБА_2 ще
у 2011 році ґрунтуються на її припущеннях, оскільки доказів про необґрунтованість встановленого раніше діагнозу та невідповідність діагностики захворювання й медичних заходів лікування не надано.
Тобто позивачкою не доведено наявність складу цивільно-правового правопорушення: шкоди, протиправної поведінки відповідача і причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а тому відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_2 -
ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року - без змін.
Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд
також зазначив, що законним представником ОСОБА_2 -
ОСОБА_1 не доведено протиправності дій відповідача, шкоди, та причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою, які є обов`язковою умовою для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування майнової шкоди. Оскільки не доведено протиправності дій відповідача і причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та моральною шкодою підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди немає. Те, що ОСОБА_2 страждає на хронічне душевне захворювання у вигляді шизофренії, було визначено лише 21 грудня 2017 року при проведені судово-психіатричної експертизи. Відповідач довів відсутність своєї вини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі законний представник ОСОБА_2 -
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Вінницького міського суду Вінницької області.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 , як законного представника ОСОБА_2 , - до КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» про відшкодування майнової
та моральної шкоди призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга законного представника ОСОБА_2 -
ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, незважаючи на презумцію вини заподіювача шкоди, дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову через його недоведеність, оскільки саме відповідач мав доводи відсутність своєї вини у неправильному та несвоєчасному діагностуванні хвороби брата. Суди не врахували
та належним чином не оцінили наявні у матеріалах справи письмові
докази, які підтверджують незмінність симптомів психічного захворювання
її брата - ОСОБА_2 з 2011 року, при яких були поставлені різні медичні діагнози та спростовують виникнення у нього захворювання «шизофренія» вперше у 2017 році. При цьому матеріали справи містять інші докази, які підтверджують, що дебют хвороби відбувся ще у 2002 році, коли брату
під час його лікування у Вінницькій обласній психіатричній лікарні № 2
був постановлений діагноз «шизофренія». Такі дії відповідача призвели до несвоєчасного виявлення хвороби, її лікування та присвоєння групи інвалідності ОСОБА_2 , що завдало йому майнової шкоду у вигляді неотриманої соціальної допомоги, а також моральної шкоди. Відсутність висновку експерта щодо часу виникнення захворювання у ОСОБА_2 не свідчить про необґрунтованість позову, оскільки висновок експерта
є лише одним із доказів, який повинен оцінюватися судами у сукупності
з іншими доказами, а встановлення часу виникнення хвороби не потребує спеціальних знань.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив КНП «ВОКПЛ
ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними, оскільки відсутність вини відповідача
є доведеною.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на лікуванні
у Вінницькій обласній психіатричній лікарні № 2 з 25 червня 2002 року
по 27 червня 2002 року та з 17 січня 2003 року по 28 червня 2003 року
(скоїв втечу). Діагноз: «гострий шизофреноподібний психотичний розлад. F23.3 (105)».
У 2004 році медична документація хворого була вилучена органами Міністерства внутрішніх справ України та не повернута станом на 10 травня 2019 року, що підтверджується довідкою Вінницької обласної психіатричної лікарні № 2 від 10 травня 2019 року № 599 (т. 1, а. с. 105).
Згідно з актом № 34 стаціонарної судово-психіатричної експертизи
від 20 лютого 2003 року відносно ОСОБА_2 , який обвинувачувався
у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК України, проведеної у рамках кримінального провадження, через розбіжності між експертами-психіатрами судово-психіатричної експертної комісії та лікарем-доповідачем з Вінницької психіатричної лікарні № 2 при встановленні діагнозу ОСОБА_2 та складністю клінічного випадку остаточне рішення експертною комісією не винесено. Рекомендовано провести активне лікування туберкульозу легень до повного одужання з наступним поміщенням ОСОБА_2 у вартове судово-психіатричне відділення Вінницької психоневрологічної лікарні ім. О. І. Ющенка на стаціонарну судово-психіатричну експертизу (т. 1, а. с. 144-147).
Згідно з актом № 71 стаціонарної судово-психіатричної експертизи
від 05 квітня 2004 року відносно ОСОБА_2 , який обвинувачувався
у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК
України, проведеної у рамках кримінального провадження, у результаті неодноразового обстеження експертна комісія не може підтвердити раніше встановлений йому діагноз: шизофренія у зв`язку з відсутністю характерних для цього психічного захворювання психопатологічних симптомів, порушень в мисленні та в емоційній, вольовій сфері і відповідної динаміки клінічної картини. У період вчинення злочину ОСОБА_2 на хронічне психічне захворювання не страждав. На теперішній час ОСОБА_2 на хронічне психічне захворювання не страждає, є особою з емоційно нестабільним розладом особистості по імпульсивному типу. Може усвідомлювати свої
дії та керувати ними. У період вчинення злочину ОСОБА_2 міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_2 не потребує (т. 1, а. с. 148-151).
Вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2004 року ОСОБА_2 визнано винним та призначено покарання за частиною четвертою статті 70 КК України, частиною першою статті 296 КК України, частиною четвертою статті 296 КК України 6 років 6 місяців позбавлення волі. Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 до вступу вироку у законну силу залишено без змін - утримання під вартою. Строк відбуття покарання рахувати з 28 січня 2004 року (т. 1, а. с. 152-158). За змістом вироку суду ОСОБА_2 був засуджений за вчинення хуліганських дій у період
з 25 червня 2002 року до кінця серпня 2002 року, у жовтні 2002 року, у січні 2004 року.
За повідомленням державної установи «Стрижавська виправна колонія
№ 81» від 30 травня 2019 року № 1990 ОСОБА_2 з 22 липня 2004 року до 28 липня 2010 року відбував покарання у державній установі «Стрижавська виправна колонія № 81». У період з 14 жовтня 2006 року
до 17 січня 2007 року ОСОБА_2 перебував на обстеженні та лікуванні
у державній установі Вільнянській виправній колонії № 20 (лікарняний заклад, до якого направляються засуджені до позбавлення волі, хворі на психічні розлади) (т. 1, а. с. 135-136).
Cудом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 проходив лікування у ВК № 20 з діагнозом «легка розумова відсталість з емоційно - вольовим порушенням і розладом поведінки», що підтверджується медичною картою останнього.
За повідомленнями КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні
у КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР»: з 16 вересня 2011 року
по 17 листопада 2011 року з діагнозом: «дисоціальний розлад особистості»; з 03 лютого 2015 року по 24 квітня 2015 року з діагнозом: «дисоціальний розлад особистості»; з 21 жовтня 2016 року по 31 січня 2017 року
з діагнозом: «дисоціальний розлад особистості зі стійкими дезадаптивними соціально-зумовленими поведінковими паттернами»; з 17 травня 2017 року
по 29 серпня 2017 року з діагнозом: «дисоціальний розлад особистості
зі стійкими дезадаптивними соціально-зумовленими поведінковими паттернами». Перебуває під консультативним спостереженням (т. 1, а. с. 3).
Згідно з медичною документацією, Лікувально-консультативна комісія
(далі - ЛКК) не вбачала підстав для направлення ОСОБА_2
на обласну психіатричну МСЕК, проте у квітні 2015 року, за наполяганням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 направлений на обласну психіатричну МСЕК. 23 квітня 2015 року представлений на ЛКК, рекомендовано донести пакет документів на МСЕК. ОСОБА_1 не виконала вимог щодо надання нотаріально завіреної копії паспорту, ідентифікаційного коду, трудової книжки ОСОБА_2 . Перелік цих документів для направлення на МСЕК, передбачений Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317.
Після цього, ОСОБА_2 був представлений на ЛКК 26 січня
2017 року і комісією був встановлений діагноз: «дисоціальний розлад особистості з стійкими дезадаптивними соціально зумовленими поведінковими паттернами агроваційно-рентний тип ВКХ. Іпохондричний
ПП. Низький рівень АРО. F60.» Рекомендовано направити на обласну психіатричну МСЕК для визначення ступеня обмеження життєдіяльності.
При цьому була підготовлена виписка з медичної карти, але не забрана
з відділення. Документи на МСЕК були подані.
Дані обставини підтверджуються поясненнями представника КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» (т. 1, а. с. 50-52) та поясненнями спеціаліста ОСОБА_3 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого
2018 року у справі № 127/23353/17 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недієздатним (т. 1, а. с. 4). Зі змісту цього рішення вбачається, що відповідно до висновку судово-психіатричного експерта
від 21 грудня 2017 року № 147 ОСОБА_2 страждає на хронічне душевне захворювання у вигляді шизофренії, параноїдної форми, внаслідок свого захворювання ОСОБА_2 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
З довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 924488, що видана 13 лютого 2018 року, вбачається, що при первинному огляді інваліда, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено другу групу інвалідності (загальне захворювання) Протипоказане помірне (значне) фізичне, динамічне і статичне навантаження, шкідливі умови праці. Інвалідність встановлена на строк до 01 березня 2019 року (т. 1, а. с. 5, 6).
На підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області
від 27 лютого 2018 року у справі № 127/23353/17 опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 7).
Згідно з довідки департаменту соціальної політики управління соціального захисту населення (Правобережне) від 09 серпня 2018 року № 2794 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення (Правобережне) та отримує державну соціальну допомогу особам з інвалідністю на особу з інвалідністю другої групи загального захворювання ОСОБА_2 . Розмір нарахованої допомоги за період з лютого по липень 2018 року включно з урахуванням доплати складає 8 712 грн, тобто 1452 грн на місяць (т. 1, а. с. 8, 32).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної
інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (частина перша статті 1172 ЦК України).
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками
є втрати, які особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Крім того, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Для настання деліктної відповідальності за статтями 1166 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, тому позивач повинен довести: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями статей 77 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
За змістом частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
У матеріалах справи відсутній обґрунтований висновок, надання якого потребує спеціальних знань, на підтвердження помилковості постановлених ОСОБА_2 під час лікування діагнозів «дисоціальний розлад особистості зі стійкими дезадаптивними соціально-зумовленими поведінковими паттернами» та невідповідності проведеного лікування.
При цьому відповідних клопотань про призначення експертизи
для встановлення обґрунтованості обставин невідповідності поставлених діагнозів позивачка не заявляла, тому доводи касаційної скарги про те, що час виникнення хвороби «шизофренія» не потребує спеціальних знань
є помилковими.
Натомість, постановлені ОСОБА_1 питання у клопотанні про призначення експертизи, які містилися в ухвалі міського суду від 18 липня 2019 року, не могли бути вирішені через їх невідповідність вимогам Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерство охорони здоров`я України від 08 вересня 2018 року № 865,
в яких, крім іншого, наперед констатувалося наявність у ОСОБА_2 певного психіатричного розладу - шизофренії параноїдної форми, безперервного типу перебігу, що необґрунтовано обмежує права експерта щодо діагностики з розглядом однієї діагностичної версії, про що було зазначено у повідомленні експерта про неможливість проведення експертизи, призначеною ухвалою суду від 18 липня 2019 року.
При цьому суд не наділений повноваженнями самостійно встановлювати обставини обґрунтованості діагностики та призначеного лікування.
Отже, доводи ОСОБА_1 про протиправність поведінки відповідача при постановленні діагнозів і призначенні лікування ґрунтуються на припущеннях.
Те, що ОСОБА_2 страждає на хронічне душевне захворювання у вигляді шизофренії, було визначено лише 21 грудня 2017 року при проведенні судово-психіатричної експертизи № 147.
Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі,
від яких залежить правильність вирішення спору, дійшли вірного висновку про те, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено протиправності дій відповідача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку
між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою, які є обов`язковою умовою для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування майнової і моральної шкоди, а відповідач довів відсутність своєї вини, чим спростовуються доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували презумпцію завдавача шкоди.
Доводи позивачки про психічне захворювання «шизофренія»
ОСОБА_2 ще у 2011 році ґрунтуються на її припущеннях,
оскільки доказів про необґрунтованість встановленого раніше діагнозу
та невідповідність медичних заходів лікування нею не надано, а ухвалювати рішення на припущеннях заборонено (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів, розглянувши касаційну скаргу
у межах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу законного представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк