Постанова
Іменем України
10 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 127/25140/21
провадження № 61-6694св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області
від 14 лютого 2022 року у складі судді Луценко Л. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів:
Якименко М. М., Ковальчука О. С., Сала Т. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», АТ «Укрзалізниця») про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що наказом АТ «Українська залізниця» від 01 листопада 2019 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд АТ «Українська залізниця».
Наказом АТ «Українська залізниця» від 28 травня 2021 року № 253 на період із 28 травня 2021 року до 03 червня 2021 року призначено проведення службової перевірки філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця».
У період із 02 червня 2021 року до 18 червня 2021 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.
04 червня 2021 року в. о. директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» підготовлено подання № ЦЦБ-14/96 щодо невиконання позивачем посадових обов`язків на належному рівні. Після чого
ОСОБА_1 22 червня 2021 року надав пояснення по питаннях, які виникли в ході перевірки діяльності очолюваної ним філії.
У період із 23 червня 2021 року до 20 серпня 2021 року позивач знову перебував на лікарняному.
23 червня 2021 року АТ «Українська залізниця» було видано наказ № 10 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким позивача було звільнено з роботи за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України.
24 червня 2021 року відповідачем було видано наказ № 11 «З особового складу», яким було визначено, що позивач підлягає звільненню у перший робочий день після завершення його тимчасової непрацездатності.
25 серпня 2021 року позивач приступив до роботи, проте у той же день виконавчий директор філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця», не маючи відповідних повноважень, видав оскаржуваний наказ № 104/ос, яким звільнив позивача з роботи, про що було зроблено відповідний запис у трудовій книжці.
Підставою для звільнення слугувало те, що 14 січня 2021 року усупереч вимогам доручення та п.п. 7.9, 11 Положення № 16 філією, яку очолював ОСОБА_1 , прийнято рішення про придбання матеріалів, які за цільовим призначенням не відповідають вимогам доручення в. о. голови правління
АТ «Українська залізниця», без належного обґрунтування потреби у таких закупівлях. Протокол засідання № 05 комісії з питань щодо використання незнижувального щоденного залишку коштів із поточного рахунку філії
від 14 січня 2021 року був затверджений ОСОБА_1 .
На підставі затвердженого ОСОБА_1 протоколу комісії здійснено нецільове використання коштів АТ «Укрзалізниця», які надходять від допоміжної діяльності у розмірі 28 800,00 грн на придбання пластин для оснастки пресу напівсухого пресування СМК 491 усупереч вимогам
п. 2 доручення.
П. 5 доручення відповідальним за виконання доручення визначені керівники та заступники керівників із фінансово-економічних питань регіональних філій.
На виконання доручення позивачем ОСОБА_1 18 лютого 2020 року затверджено Положення про порядок використання незнижувального щоденного залишку коштів із поточного рахунку філії № 16 та створено комісію з розгляду питань щодо використання незнижувального щоденного залишку коштів із поточного рахунку філії.
Вказаним положенням № 16 ОСОБА_1 розширив вичерпний перелік цілей використання грошових коштів, додавши на власний розсуд та без відповідних повноважень «та інших питань господарської діяльності філії, що потребують термінового вирішення».
Підставою звільнення позивача стало одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 статті 41 КЗпП України). У свою чергу відповідачем не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду, обставини вчинення проступку і попередню роботу працівника. Крім того, у позивача не було відібрано детальне пояснення обставин порушення обов`язків.
Крім того, спірні накази було видано із порушенням норм трудового законодавства в частині строку їх видачі, а також у частині підписання неповноважною особою.
З огляду на зазначені обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмета позову, остаточно просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» від 23 червня 2021 року № 10 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; визнати протиправним та скасувати наказ філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» від 25 серпня 2021 року № 104/ос про звільнення ОСОБА_1 за одноразове грубе порушення трудових обов`язків; поновити його на посаді директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд»
АТ «Українська залізниця» з 26 серпня 2021 року; стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 серпня 2021 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого
2022 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ АТ «Українська залізниця»
від 23 червня 2021 року № 10 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».
Визнано протиправним та скасовано наказ філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» від 25 серпня 2021 року № 104/ос про звільнення
ОСОБА_1 за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора філії ««Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» з 26 серпня 2021 року.
Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 26 серпня 2021 року до 14 лютого 2022 року в розмірі 561 516,23 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 було здійснено нецільове використання коштів
АТ «Українська залізниця» у розмірі 28 800,00 грн, чим порушено трудові обов`язки. Разом із тим, суд вважав відсутнім у діях ОСОБА_1 саме «грубого» порушення трудових обов`язків, а твердження відповідача щодо грубості порушення мають загальний характер та не можуть слугувати обґрунтуванню порушення як «грубого».
Крім того, на думку суду першої інстанції, наказ (розпорядження)
від 25 серпня 2021 року № 104/ос про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії за підписом виконавчого директора філії Мрудь Ю. П. є порушенням п. 5.2. положення про філію «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця».
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого
2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено.
Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із 26 серпня 2021 року до 14 лютого 2022 року в розмірі 556 875,60 грн (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивачем порушено трудові обов`язки АТ «Українська залізниця», а саме: порушено вимоги, передбачені трудовим договором та статутом товариства, оскільки здійснено нецільове використання коштів відповідача. Разом із тим, у наказі від 23 червня
2021 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» відсутнє обґрунтування ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяної шкоди, не зазначені обставини, за яких вчинено проступок, не врахована попередня робота позивача. Крім того, у позивача не було відібрано детального пояснення обставин порушення трудових обов`язків, а відповідач обмежився проміжним поясненням від 22 червня 2021 року.
Також апеляційний суд виснував про незаконність наказу від 25 серпня
2021 року № 104/ос про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 за підписом виконавчого директора філії, оскільки він був виданий із порушенням п. 5.2 положення про філію «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» (трудовий договір із директором філії та його заступниками укладається, розривається головою правління товариства у порядку, встановленому законодавством та статутом товариства).
Разом із тим, судом першої інстанції при нарахуванні загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу помилково зроблено обчислення строку та включено 25 серпня 2021 року (дата звільнення позивача), оскільки день звільнення працівника є останній день його роботи та не включається у період розрахунку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
АТ «Українська залізниця» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 червня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У вересні 2022 року справу № 127/25140/21 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зокрема, судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме: положення статті 372 ЦПК України, що призвело до порушення права АТ «Українська залізниця» на справедливий суд, встановленого статтею
6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 1512/2-158/11 (провадження № 61-12532св20).
Вказане процесуальне порушення полягає у тому, що АТ «Українська залізниця» 10 червня 2022 року звернулося до апеляційного суду із клопотанням про відкладення розгляду справи із зазначенням поважних та об`єктивних причин неможливості прибуття у судове засідання, посилаючись на пункт 5 Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, наданих Радою суддів України 02 березня 2022 року, відповідно до якого рекомендовано можливість відкладати розгляд справ та знімати їх з розгляду.
Апеляційний суд помилково не застосував положення частини першої статті 372 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи, зокрема, за клопотанням сторони, коли повідомлені причини неявки буде визнано поважними. Також апеляційний суд не мотивував підстав для відмови в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, не роз`яснив заявнику можливість прийняття участі у справі в режимі відеоконференції.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій по суті спору ухвалено незаконні рішення з неправильним застосуванням пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, не враховано висновки щодо застосування вказаної норми права, викладені у постановах Верховного Суду від 03 червня
2020 року у справі № 753/20243/16-ц, від 18 січня 2018 року у справі
№ 453/1540/15-ц, від 26 квітня 2022 року у справі № 686/29270/19.
Так, у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 753/20243/16-цВерховний Суд зробив висновок про те, що вирішуючи питання, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним завдано (могло бути завдано) шкоду. Визначення ступеню тяжкості (грубості) проступку в кожному конкретному випадку належить до компетенції осіб, що наділені правом призначення і звільнення керівних працівників. Порушення трудових обов`язків із прямим умислом може бути підставою для звільнення і у разі відсутності суттєвих наслідків, а значні негативні наслідки можуть бути підставою для кваліфікації порушення як грубого навіть через необережну вину.
Висновок апеляційного суду щодо застосування положень частини першої статті 149 КЗпП України (письмові пояснення порушника трудової дисципліни) суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 14 січня 2019 року у справі № 302/836/17, відповідно до якої невиконання власником частини першої статті 149 КЗпП України при підтвердженні факту порушення працівником трудової дисципліни не може бути підставою для скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 01 листопада 2019 року наказом АТ «Українська залізниця» № 2120/ос призначено ОСОБА_1 на посаду директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» з 04 листопада 2019 року на умовах строкового договору строком на 3 місяці, на підставі чого між сторонами укладено письмовий трудовий договір № 263-2019 (т. 1 а. с. 139-146).
Відповідно до п. 2.2.8 вказаного договору працівник зобов`язується забезпечувати цільове використання бюджетних та інших коштів, які мають цільове призначення.
П. 6.2 договору передбачено, що до працівника можуть бути застосовані заходи дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства про працю України у випадку невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених договором, статутом товариства та законодавством України.
14 січня 2021 року за результатами засідання Комісії філії прийнято рішення про здійснення перерахунку коштів головним бухгалтером філії згідно з переліком (т. 1 а. с. 178-181). У вказаному переліку наявні положення про закупівлю матеріалів для влаштування тактильної плитки на платформах залізниці та пластин для оснастки пресу напівсухого пресування СМК 491, який використовується для виготовлення плитки ФЕМ на загальну суму
28 800,00 грн.
Наказом від 28 травня 2021 року № 253 АТ «Українська залізниця» на період з 28 травня 2021 року до 03 червня 2021 року призначено проведення службової перевірки філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» (т. 1 а. с. 168-169).
22 червня 2021 року ОСОБА_1 надав пояснення, зі змісту яких випливає, що на час перевірки він був фактично відсторонений від виконання своїх посадових обов`язків та жодних запитань під час перевірки йому не ставили (т. 1 а. с. 56).
Згідно з наказом від 23 червня 2021 року № 10 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» позивача звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України. Підставою звільнення стало нецільове використання коштів
у розмірі 28 800,00 грн, які витрачено для улаштування тактильної плитки на платформах залізниці та пластин для оснастки пресу напівсухого пресування СМК 491, який використовується для виготовлення плитки ФЕМ всупереч вимогам п. 2 доручення АТ «Українська залізниця» від 18 лютого 2020 року № Ц-3/6-79/44-20 (т. 1 а. с. 197-201).
У зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 на час видачі наказу на лікарняному АТ «Українська залізниця» видано наказ № 11 від 24 червня 2021 року, відповідно до якого позивач підлягає звільненню у перший робочий день після завершення тимчасової непрацездатності (т. 1 а. с. 202).
25 серпня 2021 року позивач приступив до роботи та відповідно до наказу
№ 104/ос від 25 серпня 2021 року виконавчого директора філії Мруць Ю. Б. ОСОБА_1 звільнено з роботи за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України, про що зроблено запис у трудову книжку і підставою для звільнення було вказано саме наказ від 25 серпня 2021 року (т. 1 а. с. 16).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).
Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені статтями 40 41 КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.
Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.
Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме одноразово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо.
У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 було здійснено нецільове використання коштів АТ «Українська залізниця» у розмірі 28 800,00 грн, чим порушено трудові обов`язки.
Наказом (розпорядженням) від 25 серпня 2021 року № 104/ос про припинення трудового договору філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» звільнено ОСОБА_1 з посади директора філії. У вказаному наказі причиною звільнення зазначено одноразове грубе порушення трудових обов`язків.
Вирішуючи питання правомірності звільнення працівника у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером правовідносин сторін та встановили, що роботодавець не навів обґрунтування ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяної ним шкоди, не зазначив обставини, за яких вчинено проступок, і не врахував попередню роботу працівника.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків щодо застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду
від 03 червня 2020 року у справі № 753/20243/16-ц, від 18 січня 2018 року
у справі № 453/1540/15-ц, від 26 квітня 2022 року у справі № 686/29270/19, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Колегія суддів наголошує, що вирішуючи питання правомірності/неправомірності звільнення працівника у порядку пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний повно та всебічно дослідити обставини, що мають значення для справи, характер і ступінь тяжкості вчиненого працівником проступку, обставини, за яких його вчинено, та істотність наслідків порушення трудових обов`язків, дотримання роботодавцем процедури звільнення тощо.
Так, у справі № 753/20243/16-ц, на яку в касаційній скарзі посилається заявник, встановлено, що ані протокол загальних зборів, ані наказ про звільнення працівника не містять інформації, за яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків було звільнено останнього. Крім того, встановлено порушення роботодавцем вимог статті 149 КЗпП України. Таким чином, Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті
41 КЗпП України відбулось із порушенням трудового законодавства. Разом із тим, у зазначеній справі позивач (звільнений працівник) не ставив питання про поновлення його на роботі, а серед іншого, просив змінити формулювання причин його звільнення на статтю 38 КЗпП України.
У справі № 453/1540/15-ц Верховний Суд у постанові від 18 січня 2018 року погодився із висновками судів про недоведеність факту одноразового грубого порушення позивачем трудових обов`язків та заподіяння шкоди діями останнього (з яким відповідач пов`язував звільнення позивача з роботи) і, врахувавши ступінь вини працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення, вказав про відсутність правових підстав для застосування положень пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки однією з умов її застосування є встановлення не тільки самого факту одноразового порушення трудових обов`язків, а й вини працівника в такому порушенні.
У свою чергу, у справі № 686/29270/19, виходячи із конкретно встановлених фактичних обставин, встановивши характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, та його наслідки, суди дійшли висновку, що працівник, не виконавши наказу керівника підприємства про направлення його у відрядження для вирішення планово-економічних питань, вчинив одноразове грубе порушення трудових обов`язків, що призвело до негативних наслідків для підприємства.
Верховний Суд неодноразово вказував нате, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно.
З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків щодо застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо незаконності наказу (розпорядження)
від 25 серпня 2021 року № 104/ос про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади директора філії, оскільки вказаний наказ видано за підписом виконавчого директора філії Мрудь Ю. П., що
є порушенням п. 5.2. положення про філію «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця».
Так, відповідно до п. 5.2. положення про філію «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Українська залізниця» трудовий договір із директором філії та його заступниками укладається, розривається головою правління товариства у порядку, встановленому законодавством та статутом товариства.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права у частині відмови в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
10 червня 2022 року АТ «Українська залізниця» звернулося до апеляційного суду із клопотанням про відкладення розгляду справи із посиланням на неможливість прибуття у судове засідання.
Статтею 372 ЦПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Факт належного повідомлення сторони відповідача про судове засідання не заперечується.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції визнав причини неявки неповажними, посилаючись на те, що АТ «Українська залізниця» є скаржником і його позиція викладена в апеляційній скарзі. Скаржник не навів у клопотанні обставин, які б перешкоджали розглянути скаргу за відсутності представника товариства, а також не мотивував необхідність його безпосередньої явки до суду. Крім того, скаржник не був позбавлений можливості заявити клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Посилання АТ «Українська залізниця» на пункт 5 Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, наданих Радою суддів України 02 березня 2022 року, відповідно до якого рекомендовано можливість відкладання розгляду справ та знімати їх з розгляду, не може вважатися безумовною підставою для скасування судового рішення.
В умовах воєнного стану українські суди працюють незалежно від інстанції чи юрисдикції, ставлячи життя і здоров`я людини як найвищу соціальну цінність на перше місце, забезпечують і гарантують людям насамперед право на життя і здоров`я, а також право на захист - тобто право на справедливий суд, оскільки Основний Закон України визначає, що діяльність судів не може бути припинена навіть в умовах військового або надзвичайного стану.
Колегія суддів наголошує, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Невмотивоване відкладення судового розгляду свідчитиме про порушення принципу розумності строків розгляду справи та затягування судового процесу. Перевіривши доводи касаційної скарги, спрямовані на порушення норм процесуального права, вивчивши мотивування апеляційного суду в частині відмови у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів виснує про відсутність обов`язкової підстави для скасування законного судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Заявник по суті не погоджується з оцінкою судами попередніх інстанцій грубого порушення, що відноситься до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, які розглянули конкретний трудовий спір.
Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2022 року у незміненій частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко