№ 127/27034/16-ц

Постанова

Іменем України

02 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 127/27034/16-ц

провадження № 61-23288св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

відповідач - ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),

треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Радіонова Наталія Вікторівна, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю., Медвецького С. К.,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу (далі Вінницький МНО) Радіонова Н. В., про визнання недійсним договору довічного утримання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 листопада 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Радіоновою Н. В.

За указаним договором позивач передала, а відповідач отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого ОСОБА_2 зобов`язався забезпечувати її утриманням довічно на умовах цього договору. На вказану квартиру нотаріусом накладено заборону відчуження на час дії договору довічного утримання.

Позивач стверджує, що вчинення даного правочину відбулось з дефектом її волі, оскільки вона не бажала відчужувати своє житло, однак, у силу віку та наявних хвороб, піддавшись тиску з боку третіх осіб, підписала договір не усвідомлюючи значення своїх дій.

Зазначає, що вона не є самотньою, протягом тривалого часу проживала з ОСОБА_4 , а 23 серпня 2015 року між ними зареєстровано шлюб. Крім того, вона отримувала допомогу як від своїх родичів, так і зараз про неї піклуються родичі чоловіка.

Після того, як її чоловік пояснив, що вона позбулася квартири, позивач зрозуміла, що її ошукали, скориставшись безпорадним станом, та бажає повернути майно у свою власність. Із ОСОБА_2 вона ніколи знайома не була і ніяких договорів із ним укладати не збиралась.

Таким чином, просила:

- визнати недійсним договір довічного утримання від 25 листопада 2016 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького МНО Радіоновою Н. В. і зареєстрований в реєстрі за № 2912;

- скасувати заборону відчуження зазначеного в договорі майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , зареєстровану в реєстрі за № 2913.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Вінницького МНО Радіонова Н. В., ОСОБА_3 , про усунення перешкод у виконанні договору довічного утримання.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір довічного утримання від 25 листопада 2016 року, відповідно до якого право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_2 , а останній зобов`язався відповідно до умов договору довічно утримувати ОСОБА_5 .

Зазначає, що 25 листопада 2016 року приблизно в 11:30 год ОСОБА_2 , його дружина - ОСОБА_3 та невістка - ОСОБА_6 приїхали у місто Вінниця до приватного нотаріуса Вінницького МНО Радіонової Н. В. для укладення та нотаріального посвідчення договору щодо придбання ним квартири в місті Вінниця з відстрочкою вселення. До приватного нотаріуса також приїхала власниця квартири ОСОБА_1 з дівчиною.

Під час розмови з ОСОБА_1 остання повідомила про самотність, відсутність у неї необхідної кількості грошей на життя, про те, що чоловік її покинув, а племінниця ошукала, що квартира належить саме їй, необхідно робити поточний ремонт, а сил та грошей на це немає і вона потребує допомоги і утримання, та бажає укласти з ним договір. ОСОБА_1 повідомила, що вона згідна на такі умови договору: при укладенні договору ОСОБА_1 отримано одноразову грошову суму - первинний платіж в розмірі 35 000,00 грн, потім щомісячний платіж в розмірі 1 000,00 гривень та повну оплату комунальних платежів, що право власності при укладенні договору перейде від ОСОБА_1 до нього, але ОСОБА_1 буде довічно проживати у квартирі, після смерті він її поховає, після чого зможе жити у квартирі.

Підписавши договір довічного утримання, нотаріус посвідчила та зареєструвала договір, вони обмінялись екземплярами договору, після чого ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 ключі від квартири та технічний паспорт, а ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 35 000,00 грн.

Після підписання, нотаріального посвідчення та реєстрації договору довічного утримання на запрошення ОСОБА_1 він з родиною поїхав до квартири, щоб особисто її подивитись та визначити, який поточний ремонт потрібно зробити у квартирі.

Коли через 7-10 днів після укладення договору довічного утримання ОСОБА_2 приїхав до ОСОБА_1 , то не зміг відкрити двері квартири ключем, йому ніхто не відчинив. Як йому стало відомо, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до нього про визнання недійсним договору довічного утримання від 25 листопада 2016 року. ОСОБА_1 стала відмовлятися отримувати від ОСОБА_2 гроші, що він перераховує їй на виконання умов договору довічного утримання, а також з невідомих причин не бажає розмовляти та зустрічатись із ним. У зв`язку з вищевказаними штучними умовами, зробленими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не має можливості належним чином виконувати всі умови договору.

Таким чином, просив просив зобов`язати ОСОБА_1 належним чином виконувати умови договору довічного утримання від 25листопада 2016 року та не чинити йому перешкод щодо входження та знаходження у спірній квартирі, у тому числі проведення поточного ремонту у вказаній квартирі та виконання інших умов договору довічного утримання, та надати йому належний комплект ключів від вхідних дверей квартири. Просив стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено; визнано недійсним договір довічного утримання від 25 листопада 2016 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Радіоновою Н. В. і зареєстрований в реєстрі за №2912; скасовано заборону відчуження зазначеного в договорі майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , зареєстровану в реєстрі за № 2913; вирішено питання про розподіл судових витрат; зустрічний позов ОСОБА_2 залишити без задоволення; судові витрати за зустрічним позовом залишено за ОСОБА_2 .

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на момент укладення з ОСОБА_2 договору довічного утримання від 25 листопада 2016 року перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними, тобто її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку, що він є недоведеним, та задоволення первісного позову виключає повністю його задоволення.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; у решті рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що волевиявлення ОСОБА_1 на укладення спірного договору було вільним і відповідало її внутрішній волі, оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 в момент підписання спірного договору не усвідомлювала значення своїх дій, в матеріалах справи немає.Оскільки в апеляційній скарзі відсутні мотиви скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , тому суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - Желіховський В. М. , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині. В іншій частині постанова апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується.

Касаційна скарга мотивована тим, що підстав для призначення повторної експертизи не було, оскільки експертиза була проведена відповідно до вимог законодавства та висновок експерта є повним і логічним.

Вважає необгрунтованими висновки апеляційного суду про ухилення позивача від проведення повторної експертизи, оскільки позивач має незадовільний стан здоров`я, перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні і була маломобільною, оскільки отримала перелом стегнової кістки.

Посилається на те, що договір довічного утримання уклала не розуміючи значення своїх дій. Так, позивач була впевнена, що про неї подбає держава і забезпечить додаткове фінансування і не розуміла, що її схиляють до відчуження квартири.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У лютому 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 , у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - залишити без змін, оскільки вони постановлені із додержанням норм матеріального права. Зазначає, що позивач посилається не на неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а лише на неправильну оцінку судами висновку експертизи, а суд касаційної інстанції не має повноважень надавати оцінку доказам у справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Вінницької міської Ради народних депутатів 24 червня 1993 року. Вказана квартира загальною площею 29,6 кв. м складається з однієї кімнати, у тому числі житлова площа квартири - 16,4 кв. м, частина підвалу - 1,8 кв. м.

Право власності ОСОБА_1 на квартиру зареєстроване Вінницьким обласним об`єднанням БТІ 20 серпня 1999 року та записано в реєстрову книгу за № 742/6911.

25 листопада 2016 року між ОСОБА_1 (відчужувач) з однієї сторони та ОСОБА_2 (набувач) з другої сторони укладено договір довічного утримання, відповідно до умов якого відчужувач передав у власність, а набувач отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 , та взамін чого останній зобов`язався забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору (а.с.5-6).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького МНО та зареєстровано в реєстрі за № 2912.

На підставі статті 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв`язку із посвідченням договору довічного утримання нотаріусом накладено заборону відчуження вищезазначеної квартири, яка належить ОСОБА_2 , до припинення договору довічного утримання.

На виконання вимог пункту 8 договору довічного утримання від 25 листопада 2016 року, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 35 000,00 грн в рахунок одноразової виплати, що підтверджується копією розписки від 25 листопада 2016 року.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №78830869 від 25 січня 2017 року, вищевказана квартира на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 25 листопада 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-третьою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину, особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, неспроможність особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, яка має психіатрично-психологічну природу, повинна бути доведена позивачем.

Існує презумпція психічного здоров`я, оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Ці дані встановлюються, зокрема, таким засобом, як висновок експерта.

Відповідно до статті 105 ЦПК України, призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Для визначення наявності стану неосудності на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року за клопотанням представника позивача у справі призначено стаціонарну судово-психіатричну експертизу.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 7-п від 11 грудня 2017 року, ОСОБА_1 на момент укладення з ОСОБА_2 договору довічного утримання від 25 листопада 2016 року страждала на душевне захворювання у вигляді хронічного маячного (шизофреноподібного) розладу органічного походження внаслідок судинного захворювання головного мозку і не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Вказаний висновок взято судом першої інстанції до уваги та покладено в основу оспорюваного рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що підстав для призначення повторної експертизи не було, оскільки експертиза була проведена відповідно до вимог законодавства та висновок експерта є повним і логічним.

Слід зазначити, що указаний висновок судово-психіатричного експерта № 7-п від 11 грудня 2017 року судом першої інстанції в своїй ухвалі від 27 квітня 2018 року визнано необґрунтованим, оскільки цим висновком не враховано фактичні дані, підтверджені матеріалами справи, що були в розпорядженні експертів, а він ґрунтується на припущеннях, а саме у висновку міститься ряд логічних суперечностей, які залишилися нерозв`язаними в мотивувальній частині висновку, а також через невідповідність відповіді на поставлене питання обставинам, викладеним у мотивувальній частині висновку.

Апеляційний суд, переглядаючи вказану ухвалу, в своїй постанові від 11 червня 2018 року погодився з позицією суду першої інстанції в частині необґрунтованості висновку експерта та з його суперечністю іншим матеріалам справи.

Згідно із частиною другою статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Судом першої інстанції на підставі частини другої статті 113 ЦПК України призначено повторну судово-психіатричну експертизу.

Із необхідністю проведення повторної психіатричної експертизи погодився і суд апеляційної інстанції у вищевказаній постанові, залишивши без змін ухвалу суду першої інстанції від 27 квітня 2018 року в частині призначення повторної експертизи у зв`язку з необґрунтованістю висновку експерта від 11 грудня 2017 року.

Відповідно до статті 78 ЦПК України («допустимість доказів»), суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на висновку експерта, який був визнаний судом необґрунтованим, а тому апеляційний суд обгрунтовано зазначив, що указаний висновок експерта, в силу статті 78 ЦПК України, є недопустимим.

Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 викликалася до експертної установи для проходження повторної експертизи на 27 серпня 2018 року, 17 вересня 2018 року, 08 жовтня 2018 року, 29 жовтня 2018 року, 22 листопада 2018 року, 13 грудня 2018 року.

Однак, ОСОБА_1 до експертної установи не з`явилася. У зв`язку з неявкою ОСОБА_1 для проходження експертизи, матеріали цивільної справи повернуті на адресу суду першої інстанції без виконання.

Представником ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено ряд медичних документів про перебування позивача на лікуванні в періоди призначених експертами дат, що на його думку виключало можливість явки позивача до експертної установи.

Зокрема, з 07 вересня 2018 року по 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в геріатричному відділенні МКЛ №3; з 07 жовтня 2018 року по 12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні ВРЦСП; з 21 листопада 2018 року по 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні у Вінницькій міській лікарні № 1; з 11 грудня 2018 року по 18 грудня 2018 року ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в геріатричному відділенні МКЛ №3.

Оскільки повторна експертиза проведена не була, ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року за клопотанням ОСОБА_2 призначено повторну судово-психіатричну експертизу.

Проведення вказаної експертизи доручено тій самій установі, що й при призначенні повторної експертизи судом першої інстанції - Хмельницькій обласній психіатричній лікарні № 1.

Експертною установою визначалися наступні дати для проходження ОСОБА_1 експертизи: 01 серпня 2019 року, 29 серпня 2019 року та 23 вересня 2019 року.

Повідомити завчасно ОСОБА_1 про призначення експертизи на 01 серпня 2019 року апеляційний суд не мав можливості у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.

Поштовий конверт із листом про призначення експертизи на 29 серпня 2019 року, направлений на адресу ОСОБА_1 13 серпня 2019 року, повернувся на адресу суду із відміткою пошти «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення».

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Желіховського В. М. 05 вересня 2019 року на адресу суду надійшла заява, у якій зазначено, що повідомлення про виклик ОСОБА_1 до експертної установи на 29 серпня 2019 року отримано ним на шостий день після спливу вказаної дати (згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 04 вересня 2019 року). Вказане позбавило його можливості вчасно повідомити ОСОБА_1 про необхідність прибути до експертної установи для проходження експертизи.

Неможливість ОСОБА_1 з`явитися до експертної установи для проведення експертизи мотивує тим, що ОСОБА_1 була маломобільною, оскільки в кінці січня 2019 року отримала закритий черезвертлюговий перелом правої стегнової кістки з відривом малого вертлюга зі зміщенням, тому вона не виходить з дому і не відвідує поштове відділення.

На підтвердження надано копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого травматологічного відділення від 31 січня 2019 року.

Поштовий конверт із листом про призначення експертизи на 23 вересня 2019, направлений на адресу ОСОБА_1 03 вересня 2019 року, повернувся на адресу суду із відміткою пошти «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення», та поштовий конверт, направлений на адресу її представника 03 вересня 2019, повернувся на адресу суду із відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

У зв`язку з неявкою ОСОБА_1 до експертної установи для проведення повторної експертизи матеріали цивільної справи повернуто на адресу апеляційного суду без виконання.

Апеляційним судом враховано, що 04 червня 2019 року у судовому засіданні при призначенні повторної експертизи був присутнім представник позивача - адвокат Желіховський В. М., тому він був обізнаний із призначенням експертизи. Тобто представник позивача усвідомлював, що експертною установою та, в подальшому, судом будуть здійснюватися виклики про необхідність явки позивача до експертної установи для проходження експертизи.

Поштові конверти направлялися судом на адресу, зазначену ОСОБА_1 в позовній заяві, заявах по суті справи, та самим представником у відзиві на апеляційну скаргу та заявах.

ОСОБА_1 отримувала адресовану їй поштову кореспонденцію за зазначеною нею адресою, в тому числі і після січня 2019 року, зокрема, і ухвалу про призначення повторної експертизи (а.с.5,15,41 т.3).

Всі процесуальні документи направлялися також на адресу представників позивача.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вважає необгрунтованими висновки апеляційного суду про ухилення позивача від проведення повторної експертизи, оскільки позивач має незадовільний стан здоров`я, перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні і була маломобільною, оскільки отримала перелом стегнової кістки.

Стверджуючи про неможливість ОСОБА_1 проходити експертизу в призначені дні через її лікування, суду не було надано жодного медичного документа, який би стверджував про неможливість самостійного пересування ОСОБА_1 чи неможливість її транспортування до експертної установи.

Позивач, який звертається до суду з метою захисту своїх прав та інтересів, має цікавитися ходом судового розгляду, добросовісно користуватись належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обізнаність ОСОБА_1 та її представника із призначенням повторної експертизи як під час розгляду справи в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, кількість викликів та причини неявки ОСОБА_1 до експертної установи для проведення такої експертизи, та час, протягом якого матеріали цивільної справи перебували в експертній установі, свідчать про відсутність у ОСОБА_1 зацікавленості у проведенні експертизи, небажання виконати свій обов`язок щодо доведеності обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Апеляційним судом взято до уваги, що після повернення з експертної установи до суду апеляційної інстанції матеріалів справи без виконання, представник позивача не заявляв клопотання про повторне визначення дати для проведення експертизи, заявивши, що це повинен зробити відповідач.

Такі дії зі сторони позивача, на переконання апеляційного суду, унеможливлюють проведення призначеної судом психіатричної експертизи, та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від проходження експертизи, що в свою чергу розцінюється колегією суддів як невиконання позивачем свого обов`язку щодо доказування.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Отже правильним є висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх позовних вимог, належними і допустимими доказами.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі також посилається на те, що договір довічного утримання уклала не розуміючи своїх дій. Так позивач була впевнена, що про неї подбає держава і забезпечить додаткове фінансування і не розуміла, що її схиляють до відчуження квартири.

Апеляційним судом було досліджено матеріали справи з яких убачається, що за три дні до укладення спірного договору, 21 листопада 2016 року на ім`я голови фонду «Олени Орєхової» ОСОБА_1 надала власноручно заповнену заяву, в якій просила розглянути питання про можливість укладення договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв`язку з недостатністю коштів на проживання, лікування та сплату комунальних послуг.

В окремих документах, а саме додатках № 1 та № 2 до вказаної заяви від 21 листопада 2016 року ОСОБА_1 підтвердила, що при умові підписання договору довічного утримання нею буде отримана одноразова сума утримання у розмірі 35 000,00 грн та щомісячна виплата у розмірі 1 000,00 грн, оплату комунальних послуг, а також надала інформацію про стан свого здоров`я.

Також між ОСОБА_1 та КП «Вінницьке МБТІ» укладено договір № 14826 про виготовлення інформаційного листа за матеріалами інвентаризаційної справи на 25 листопада 2016 року.

Отже, вказані дії свідчать про наміри ОСОБА_1 на відчуження квартири за договором довічного утримання та на її підготовку до укладення спірного договору.

Крім того, під час укладення договору довічного утримання нотаріусу надано медичну довідку про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 11 липня 2016 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 на обліку не перебуває.

Належним чином оцінивши докази у справі апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_1 бажала укласти договір довічного утримання, здійснювала підготовку для його укладення, була обізнана про умови договору, зокрема, що після підписання договору вона перестане бути власником квартири, залишаючись при цьому її користувачем до кінця свого життя, а права і обов`язки власника перейдуть до набувача, взамін чого вона отримує певні вигоди.

У постановах Верховного Суду вказується, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12; постанова Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі №6-1531цс16; постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №161/17119/16-ц; постанова Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №522/25597/13-ц; постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №311/3823/15).

Тобто висновок експертизи є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами.

Отже, волевиявлення ОСОБА_1 на укладення спірного договору було вільним і відповідало її внутрішній волі, оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 в момент підписання спірного договору не усвідомлювала значення своїх дій, в матеріалах справи немає.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стральчук