Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 127/27354/17
провадження № 61-13204св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, Прокуратура Вінницької області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, Прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду,
за касаційними скаргами заступника прокурора Вінницької області та Державної казначейської служби України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 рокуу складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи та просив стягнути з Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 450 483 грн на відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду; 989 212,28 грн - на відшкодування майнової шкоди завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 04 листопада 2005 року за поданням слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (далі - УСБУ у Вінницькій області), заступником прокурора Вінницької області Сичуком В. В. відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а 14 листопада 2005 року за ті ж самі дії - кримінальна справа за частиною другою статті 366 КК України, які об`єднані в одну кримінальну справу № 610. 02 грудня 2005 року його було притягнуто як обвинуваченого і 02 грудня 2005 року прийнято постанову про накладення арешту на майно та застосовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. 06 травня 2006 року слідчим слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області Сичем Р. М. складений обвинувальний висновок, який затверджений заступником прокурора Вінницької області Сичуком В. В. Справа була направлена на розгляд до Староміського районного суду міста Вінниці та з того часу перебувала в провадженні судів різних інстанцій, відносно нього ухвалювалися вироки і справа неодноразово надсилалася на додаткове розслідування за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України 1960 року). 23 червня 2011 року Вінницьким районним судом Вінницької області прийнято постанову про направлення справи прокурору Вінницької області для організації проведення додаткового розслідування. Розслідування доручено слідчому відділу УСБУ у Вінницькій області і вже 30 грудня 2011 року кримінальну справу в частині її порушення та пред`явлення обвинувачення за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року, проте 30 грудня 2011 року слідчий відділ УСБУ у Вінницькій області за тими ж подіями порушив кримінальну справу за частиною третьою статті 365 КК України. Справа об`єднана в одне провадження № 610. 04 січня 2012 року заступником прокурора Вінницької області постанову слідчого про порушення кримінальної справи за частиною третьою статті 365 КК України скасовано як безпідставну. 30 січня 2012 року заступник начальника ГСУ СБ України Яковенко А. І. виніс постанову про передачу кримінальної справи № 610 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України для подальшого провадження слідчому відділу УСБУ України в Житомирській області і 04 квітня 2012 року слідчий виніс постанову про закриття кримінальної справи в частині її порушення і пред`явлення обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України за відсутністю в діяннях складу злочинів і 04 квітня 2012 року порушив кримінальну справу за частиною третьою статті 365 і частиною другою статті 366 КК України (кримінальна справа № 475). Обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365 і частиною другою статті 366 КК України пред`явлене 09 квітня 2012 року. Проте, 07 вересня 2012 року Корольовським районним судом міста Житомира постанова слідчого від 04 квітня 2012 року про порушення кримінальної справи була скасована. 07 листопада 2012 року слідчим відділом УСБУ у Житомирській області винесено постанову про закриття кримінальної справи в частині її порушення та пред`явлення обвинувачення за частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України за відсутністю в діянні складу злочину. 14 листопада 2012 року слідчий відділ УСБУ у Житомирській області направив кримінальну справу за частиною другою статті 366 КК України до суду для вирішення питання про звільнення від відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності і 29 листопада 2012 року Вінницький міський суд Вінницької області відмовив у задоволенні постанови слідчого в ОВС слідчого УСБУ в Житомирській області Турлія О. В. про вирішення питання про звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи у зв`язку із закінченням строків давності. Матеріали кримінальної справи № 232/3193/12 повернув прокурору Житомирської області. 15 грудня 2014 року слідчим слідчого відділу Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області Покрищуком А. М. прийнято постанову про закриття кримінального провадження, через відсутність складу правопорушення, передбаченого статтею 366 КК України. В період з 04 листопада 2005 року до 15 грудня 2014 року (121 місяць) він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням, весь період відносно нього був обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, а на його майно був накладений арешт. Незаконними діями органу досудового слідства та Прокуратури Вінницької області, яка здійснювала нагляд за слідством, йому заподіяно значних майнових та моральних збитків. Під час кримінального переслідування він не міг займатися підприємницькою діяльністю і отримувати прибуток, зокрема від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рудан», в якому йому належить половина статутного фонду, припинилися взаємовідносини з іншими суб`єктами господарської діяльності, розірвані ряд договорів, це унеможливило в повній мірі виконання взятих грошових зобов`язань, зокрема за договором позики від 01 лютого 2004 року на суму 20 000 доларів США, за кредитним договором від 22 серпня 2005 року на суму 8 915 доларів США, за договором позики з ОСОБА_2 на суму 7 875 доларів США, тому завдану майнову шкоду оцінив на суму 36 470 доларів США, що є еквівалентом 989 212,28 грн. Йому завдана моральна шкоди, яка була спричинена незаконним переслідуванням з боку правоохоронних органів, обвинуваченням, накладенням арешту на майно, обранням запобіжного заходу, незаконних проведених слідчих дій, виїмок, обшуків. Внаслідок 10-літнього періоду досудового слідства він втратив нормальні життєві зв`язки, матеріальне благополуччя сім`ї, втратив здоров`я. Просив врахувати, що він тривалий час перебував на службі в органах державної безпеки, здобув авторитет і повагу, проте через необґрунтовані обвинувачення, поширення недостовірної інформації про вчинення злочинів, в тому числі через засоби масової інформації, приниження, його стосунки з багатьма оточуючими, колегами по роботі і діловими партнерами припинилися. Моральна шкода полягає у фізичному болі і стражданнях, переживаннях, завданих такими діями відповідачів, а також погіршенням стану здоров`я. Зокрема, безпідставне притягнення в якості обвинуваченого, постійне перебування в стресі, пов`язаному із слідчими діями і численними судовими засіданнями, призвело до гіпертонічного кризу і подальшої стійкої гіпертонії, ряду серцево-судинних хвороб. Він потребує щоденного прийому ліків, нагляду лікарів, щорічного дворазового лікування в оздоровчих закладах. На підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» він визначив моральну шкоду в сумі 450 483 грн (121 місяць ? 3 723 грн = 450 483 грн).
УСБУ у Вінницькій області заперечуючи проти позову послалося на те, що позивач не довів незаконність дій вчинених УСБУ у Вінницькій області, порушення норм кримінального процесу, зміст заподіяної моральної шкоди і причинно-наслідковий зв`язок між діями СБУ та моральною шкодою позивача. Також зазначив, що розмір шкоди позивачем безпідставно обрахований на день розгляду справи в суді. В частині відшкодування матеріальної шкоди просив звернути увагу, що позивач після закриття провадження у справі не звертався до органів досудового слідства та прокуратури для визначення розміру завданої шкоди, а вирішення таких вимог в цивільному судочинстві не передбачено. Вважає, що позивач не надав доказів завдання матеріальної шкоди, а фінансова неспроможність погасити борги за договорами не є наслідком дій органів досудового розслідування. Також просив врахувати, що кримінальне провадження розслідувалось УСБУ в Житомирській області, процесуальне керівництво над яким здійснювала Прокуратура Житомирської області, слідчого відділу Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області, справа тривалий час перебувала в судах першої та апеляційної інстанції, проте позивачем не залучені вказані особи до участі у справі.
Заперечуючи проти позову прокуратура Вінницької області вказувала на те, що позивачем не доведений належними доказами факт завдання матеріальної і моральної шкоди, її розміру, не доведена її вина у завданні шкоди. Також просила врахувати, що відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих і перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 11 жовтня 2017 року мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат, а застосовується величина в розмірі 1 600 грн. Також зазначила, що розмір відшкодування матеріальної шкоди визначає той орган, який провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, про що виносить постанову (ухвалу). Постанова слідчого СВ Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області Покрищука А. М. від 15 грудня 2014 року про закриття кримінального провадження в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, скасована 28 лютого 2018 року Прокуратурою Вінницької області, оскільки у ході досудового розслідування не проведено всіх можливих слідчих і розшукових дій, тому підстав для задоволення позовних вимог немає.
ДКСУ у відзиві на позовну заяву посилалася на те, що вона не порушувала права ОСОБА_1 , а тому не може бути відповідачем у справі і не несе відповідальність за дії інших органів державної виконавчої влади та їх посадових осіб. Позивачем не доведено, що дії УСБУ у Вінницькій області, Прокуратури Вінницької області були незаконними, також він не довів, що йому була завдана моральна шкода, в чому полягає моральна шкода і її розмір. Позивач не врахував, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Тому до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн. ОСОБА_1 не було вжито жодних заходів, встановлених законом, досудового врегулювання спору в частині відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Визначення такого розміру відшкодування не є компетенцією суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 26 лютого 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 17 липня 2019 року, позов задовольнив частково. Стягнув з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 454 857 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до закриття кримінального провадження. При цьому, суд виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій відповідачів. Договори, рішення судів, повідомлення про виконання боргових зобов`язань не є належними доказами втраченого заробітку. Позивачем також не доведено, що від підприємницької діяльності, яку він здійснював в період проведення досудового розслідування, він отримував дохід, який гарантував йому повернення позики за договором від 01 лютого 2004 року від компанії «RFK Euroinvest» та погашення кредиту від ТОВ «Укрпромбанк» за договором від 22 серпня 2005 року. Оцінена позивачем матеріальна шкода в сумі 36 470 доларів США не доведена належними доказами і не є заробітком чи іншим грошовим доходом в розумінні статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та Положення про застосування закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Вінницький апеляційний суд постановою від 20 червня 2019 рокурішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року залишив без змін.
Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому виходив з того, що суд першої інстанції визначив моральну шкоду у мінімально можливому розмірі та навів належне обґрунтування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Тобто суд з`ясував усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розмір моральної шкоди, дослідив надані докази, оцінив їх. Доводи апеляційної скарги ДКСУ про те, що в рішенні суду першої інстанції помилково зазначено про стягнення коштів з Державного казначейства України, а не з неї, є безпідставними, оскільки у даному випадку має місце описка, виправлення якої врегульовано статтею 269 ЦПК України, що в свою чергу не є підставою для скасування судового рішення.
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У липні 2019 року ДКСУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 рокуі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга ДКСУ мотивована тим, що місцевий суд безпідставно стягнув моральну шкоду з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету, а апеляційний суд незважаючи на доводи апеляційної скарги про це, в оскаржуваній постанові зазначив, що місцевим судом допущене описка, яка може бути вирішена в порядку визначеному ЦПК України. Судами не враховано того, що в матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення уповноваженого на те органу про визнання незаконними дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду щодо вчинення будь-яких процесуальних дій в межах кримінальної справи порушеної відносно ОСОБА_1 . Відшкодування шкоди в спірному випадку за рахунок коштів державного бюджету України є недопустимим, оскільки постановою Прокуратури Вінницької області від 28 лютого 2018 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження, і досудове розслідування на даний час не завершено, а тому задоволення позовних вимог є передчасним. Судами попередніх інстанцій не враховано норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого розмір моральної шкоди безпідставно завищений. Крім того, суди відступили від статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не навели в оскаржуваних судових рішеннях мотивів обчислення розміру моральної шкоди з посиланням на зібрані у справі докази.
У липні 2019 року заступник прокурора Вінницької області також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 454 857 грн і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга заступника прокурора Вінницької області мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що позивачем не доведено незаконність дій органів досудового розслідування, слідство у кримінальному провадженні не завершено, а тому висновок судів про задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , є помилковим. Постанови слідчих про притягнення позивача як обвинуваченого про накладення арешту на його майно та постанова про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд в установленому законом порядку є чинними, а тому відсутні докази на підтвердження незаконності бездіяльності органів досудового слідства та прокуратури.
У серпні 2019 року УСБУ у Вінницькій областіподало письмові пояснення в яких просило задовольнити касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зазначив про неврахування судами попередніх інстанцій того, що у спірному випадку не можна стверджувати про порушення загального права позивача, оскільки обмеження певних аспектів приватного життя позивача було виправданим захистом національних інтересів - обґрунтованою підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень. Всі процесуальні дії проведені слідчим відділом УСБУ у Вінницькій області за погодженням з процесуальними керівниками - відповідними прокурорами Прокуратури Вінницької області, а окремі слідчі дії проводились на підставі ухвал слідчих суддів Вінницького міського суду.
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подаввідзив на касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними і обґрунтованими. Доводи наведені в касаційній скарзі не відповідають дійсним обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, не спростовують доведені обставини і не обґрунтовують порушення судами норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень. При цьому зазначив, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченим Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає не лише у випадку закриття кримінального провадження за відсутності події кримінального правопорушення, але у випадках достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
20 серпня 2019 року справа № 127/27354/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДКСУ.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 04 листопада 2005 року за поданням слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області заступником прокурора Вінницької області відносно ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 КК України за фактом заволодіння ним шляхом обману майном Відкритого акціонерного товариства «Автосервіс» на загальну суму 395 208 грн, що становить особливо великі розміри, за частиною другою статті 364 КК України, вчинене в особливо великих розмірах та зловживання при цьому службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки; підслідність визначена СВ УСБУ у Вінницькій області.
14 листопада 2005 року заступником прокурора Вінницької області відносно ОСОБА_1 за тим же фактом порушена кримінальна справа за частиною другою статті 366 КК України, яка об`єднана в одну кримінальну справу № 610.
16 листопада 2005 року СВ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі № 610 і пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України.
02 грудня 2005 року УСБУ у Вінницькій області прийнято постанову про накладення арешту на майно ОСОБА_1 і згідно з протоколом від 02 грудня 2005 року арешт накладений на належний позивачу автомобіль.
02 грудня 2005 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.
10 лютого 2006 року СВ УСБУ у Вінницькій області ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі № 610 і пред`явлено обвинувачення за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України.
13 лютого 2006 року СВ УСБУ у Вінницькій області проведений огляд помешкання ОСОБА_1 з метою виявлення майна на яке можливо накласти арешт.
06 травня 2006 року слідчим СВ УСБУ у Вінницькій області складений обвинувальний висновок, який затверджений заступником прокурора Вінницької області.
Справа була направлена на розгляд до суду і з того часу перебувала в провадженні судів різних інстанцій.
20 листопада 2006 року Староміським районним судом міста Вінниці був постановлений обвинувальний вирок про визнання ОСОБА_1 винним за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України та призначене покарання у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати керівні і службові посади, займатись управлінською та службовою діяльністю строком на три роки.
Вказаний вирок був скасований апеляційним судом Вінницької області 22 березня 2007 року.
Справа неодноразово направлялась на додаткове розслідування за правилами КПК України 1960 року.
23 червня 2011 року Вінницьким районним судом Вінницької області прийнято постанову про направлення справи прокурору Вінницької області для організації проведення додаткового розслідування. Розслідування доручено СВ УСБУ у Вінницькій області.
30 грудня 2011 року СВ УСБУ у Вінницькій області кримінальну справу в частині її порушення та пред`явлення обвинувачення за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року за відсутністю в діяннях ОСОБА_1 складів вказаних злочинів.
30 грудня 2011 року СВ УСБУ у Вінницькій області за тими ж подіями щодо перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки правам та інтересам Відкритого акціонерного товариства «Вінницький консервний завод» порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 365 КК України. Справа об`єднана в одне провадження № 610.
04 січня 2012 року заступником прокурора Вінницької області постанову слідчого про порушення кримінальної справи за частиною третьою статті 365 КК України скасовано як безпідставну.
20 січня 2012 року начальником відділу прокуратури Вінницької області постанову СВ УСБУ у Вінницькій області від 30 грудня 2011 року про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 в частині її порушення та пред`явлення обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України скасовано.
30 січня 2012 року заступником начальника ГСУ СБ України винесено постанову про передачу кримінальної справи № 610 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України для подальшого провадження СВ УСБУ України в Житомирській області. Справі присвоєний номер 475.
04 квітня 2012 року слідчим відділом УСБУ в Житомирській області винесена постанова про закриття кримінальної справи в частині її порушення і пред`явлення обвинувачення у вчиненні злочинів, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364 КК України за відсутністю в діяннях ОСОБА_1 складів злочинів.
04 квітня 2012 року СВ УСБУ в Житомирській області порушив кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 365 і частиною другою статті 366 КК України (кримінальна справа № 475).
09 квітня 2012 року СВ УСБУ в Житомирській області пред`явив ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365 і частиною другою статті 366 КК України. Раніше обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд було залишено без змін.
10 квітня 2012 року слідчий СВ УСБУ у Вінницькій області провів огляд помешкання ОСОБА_1 на підставі постанови про накладення арешту на майно від 06 лютого 2006 року і склав протокол про відсутність майна, яке підлягає опису та на яке може бути накладений арешт.
Постановою Корольовського районного суду міста Житомира від 07 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області 02 жовтня 2012 року, постанова слідчого від 04 квітня 2012 року про порушення кримінальної справи була скасована.
07 листопада 2012 року слідчим відділом УСБУ у Житомирській області винесено постанову про закриття кримінальної справи в частині її порушення та пред`явлення обвинувачення за частиною третьою статті 365 і частиною другою статті 366 КК України за відсутністю в діянні ОСОБА_1 складів вказаних злочинів.
14 листопада 2012 року слідчий відділ УСБУ у Житомирській області направив кримінальну справу за частиною другою статті 366 КК України до суду для вирішення питання про звільнення від відповідальності в зв`язку з закінченням строків давності.
29 листопада 2012 року Вінницький міський суд Вінницької області відмовив в задоволенні постанови слідчого в ОВС СВ УСБУ в Житомирській області про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи у зв`язку із закінченням строків давності і повернув кримінальну справу прокурору Житомирської області у зв`язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, протягом досудового слідства не визнавав та не визнає, проти закриття кримінальної справи в зв`язку з закінченням строків давності заперечив та бажав домогтися публічного виправдання шляхом закриття кримінальної справи за пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року, що є реабілітуючою підставою, тому суд направив справу для продовження слідства, оскільки закриття кримінальної справи на підставі статей 7-1 11-1 КПК України 1960 року та статей 49 КК України може призвести до істотного порушення процесуальних прав ОСОБА_1
15 грудня 2014 року слідчий СВ Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області прийняв постанову про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 за відсутністю складу правопорушення, передбаченого статтею 366 КК України.
ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 109 місяців, з 16 листопада 2005 року (день пред`явлення обвинувачення) до 15 грудня 2014 року (день закриття кримінального провадження).
Протягом всього досудового слідства на майно ОСОБА_1 був накладений арешт відповідно до постанови від 24 листопада 2005 року і з 02 грудня 2005 року ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.
В зв`язку із закриттям кримінального провадження, ОСОБА_1 звернуся до Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області щодо надання повідомлення установленого зразка для вирішення питання про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, проте 31 травня 2016 року ОСОБА_1 надана відповідь, що Вінницький ВП ГУНП у Вінницькій області не є правонаступником прав та обов`язків Вінницького міського відділу УМВС України у Вінницькій області, тому повідомлення не може надати.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що постанову про закриття кримінальної провадження від 15 грудня 2014 року скасовано прокуратурою Вінницької області від 28 лютого 2018 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційних скарг здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Зміст касаційних скарг з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про, те що судові рішення оскаржені лише в частині задоволених вимог, а тому переглядаються Верховним Судом лише в частині вирішення цих вимог.
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. В мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься відшкодування шкоди.
Статтею 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
За змістом пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.
Встановлюючи факт завдання моральної шкоди та визначаючи її розмір місцевий суд, з висновком якого в цій частині погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 перебував під слідством протягом 109 місяців, з 16 листопада 2005 року (пред`явлення обвинувачення) до 15 грудня 2014 року (закриття кримінального провадження), протягом цього часу на його майно був накладений арешт, обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, ОСОБА_1 був притягнутий як обвинувачений за КПК України 1960 року. Перебування позивача під слідством і судом, проведення слідчих дій і встановлення обмежень, безумовно негативно вплинуло на його життя, завдало йому душевних і фізичних страждань, внаслідок цього погіршились стосунки з оточуючими.
При цьому, суди встановили, що постанову про закриття кримінального провадження від 15 грудня 2014 року скасовано прокуратурою Вінницької області від 28 лютого 2018 року.
Спростовуючи доводи відповідачів про те, що слідство у кримінальному провадженні не завершено, суди попередніх інстанцій виходили з того, що постанова про закриття кримінального провадження від 15 грудня 2014 року була скасована після звернення позивача до суду з позовом про відшкодування шкоди, а сторони не надали доказів того, що після її скасування проводяться процесуальні дії у кримінальному провадженні і на даний час ОСОБА_1 вручене повідомлення про підозру, тощо.
Такий висновок судів попередніх інстанцій є помилковим, оскільки згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Отже, встановлення обставин щодо скасування постанови про закриття кримінального провадження від 15 грудня 2014 року вказує на неможливість відшкодування шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Тобто, суди попередніх інстанцій неправильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини дійшли передчасного висновку про можливість стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у зв`язку з його перебуванням під слідством протягом 109 місяців, оскільки кримінальне провадження на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій тривало.
Крім того, апеляційний суд, погоджуючись з рішенням місцевого суду в частині доведеності позовних вимог про стягнення моральної шкоди, виходив з того, що досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за № 12013010010000590 проводиться по факту підроблення генеральної угоди про передачу Відкритому акціонерному товариству «Автосервіс» об`єкта незавершеного будівництва та затвердження акта передачі цьому підприємству належних Приватному підприємству будівельній компанії «Поділлябуд» будівельних матеріалів та виконаних робіт вищевказаного об`єкта Відкритому акціонерному товариству «Вінницький консервний завод», а не відносно ОСОБА_1 , тому його права і законні інтереси даним досудовим розслідуванням не обмежуються.
Разом з цим, апеляційний суд, встановивши факт скасування постанови про закриття кримінального провадження від 15 грудня 2014 року і зазначивши, що досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться не відносно ОСОБА_1 , не перевірив процесуальний статус позивача у вказаному провадженні, який на стадії відкриття кримінального провадження був притягнутий як обвинувачений за КПК України 1960 року, на його майно був накладений арешт і обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. Скасування постанови про закриття кримінального провадження не змінює статус особи, як і не змінює види запобіжних заходів вжитих до неї, що були застосовані під час слідства.
Зазначене має важливе правове значення для правильного вирішення спору в цій справі.
В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, перевірити статус ОСОБА_1 у поновленому кримінальному провадженні та його наявність на день ухвалення судового рішення і ухвалити законне та справедливе рішення згідно з встановленими обставинами та вимогами закону.
Керуючись статтями 400, 401, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги заступника прокурора Вінницької області та Державної казначейської служби Українизадовольнити частково.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2019 року в задоволеній частині вимог ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, Прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 454 857 грн скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. Ю. ЗайцевСудді: С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. П. Курило