Постанова
Іменем України
07 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 127/27419/16-ц
провадження № 61-20287св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
треті особи: виконавчий комітет Вінницької міської ради, ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Марчук В. С., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до ордеру від 14 липня 1990 року № НОМЕР_4 право на користування неприватизованою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , належить позивачу, відповідачу та їх повнолітній дочці.
ОСОБА_3 є колишньою дружиною позивача, їх шлюб розірвано 11 лютого 1999 року, та вона у зазначеній квартирі не проживає з листопада 2015 року, самостійно знятись з реєстраційного обліку за вказаною адресою відмовляється.
Позивач зазначав, що відповідач витрати з утримання житла не несе, особовий рахунок відкритий на ім`я позивача, який утримує квартиру самостійно.
Позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням на підставі статей 71 72 ЖК Української РСР.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2017 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, а саме: квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 551,20 грн, що становить суму понесених судових витрат за сплату судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач набула права користування відповідним житлом як наймач, при цьому більше шести місяців була відсутня за місцем своєї реєстрації, отже така реєстрація носить формальний характер, оскільки не відображає відомості про її дійсне місце проживання або місцеперебування.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сам факт не проживання відповідача у спірній квартирі більш встановленого законом строку не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до статті 71 ЖК Української РСР підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є не проживання нею понад шість місяців в житловому приміщенні саме без поважних причин, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено. ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена про час та дати призначених в справі судових засідань, оскільки їй не були вручені судові повістки, більшість поштових відправлень повернулися до суду із відміткою на конвертах «за закінченням терміну зберігання», а суд першої інстанції не використав інші можливі, передбачені статтею 128 ЦПК України, способи повідомлення відповідача про розгляд справи і вручення їй судових повісток.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що на позивача покладається лише обов`язок доведення факту відсутності особи в житловому приміщенні понад шість місяців, а на відповідача покладається обов`язок доведення поважності своєї відсутності; факт відсутності відповідача понад шість місяців у спірній квартирі підтверджується доказами наявними у справі та показами свідків; відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року відповідач вважалася повідомленою про дату та час судового засідання; суд апеляційної інстанції помилково керувався нормами ЦПК України 2017 року, а неЦПК України 2004 року; відповідач не надала доказів поважності причин її відсутності у спірній квартирі понад шість місяців.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 26 червня 1990 року виконавчим комітетом Ради народних депутатів м. Вінниці на підставі рішення Виконкому м. Вінниці від 14 червня 1990 року № 77, ОСОБА_1 , сім`я якого складається з 3 чоловік: ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_5 , видано ордер № НОМЕР_4 на право зайняття кімнати АДРЕСА_1 (а. с. 3).
Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 12 лютого 1999 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Вінницької міської ради Вінницької області шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_3 розірвано 11 лютого 1999 року, актовий запис № 159 (а. с. 4 на звороті).
Відповідно до акта від 13 грудня 2016 року № 131216/2031 міського комунального підприємства «Житлово-Експлуатаційна контора № 15» (далі - МКП «ЖЕК-15») ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , але не проживають у ній з листопада 2015 року (а. с. 4).
У відповіді МКП «ЖЕК № 15» від 15 лютого 2017 року № 208 на запит, власником буд. АДРЕСА_1 є територіальна громада м. Вінниці. Відповідно до особового рахунку № НОМЕР_2 в квартирі АДРЕСА_1 , проживає 4 особи, а саме: ОСОБА_1 - квартиронаймач, ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_6 - донька, ОСОБА_7 - син (а. с. 22).
Згідно з Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 166529208 від 14 травня 2019 року ОСОБА_3 не має у власності нерухомого майна (а. с. 90).
21 травня 2019 року садово-городнім масивом «Турбівський» ОСОБА_3 видано довідку № 65 про те, що ОСОБА_1 має ділянку № НОМЕР_3 у товаристві «Авіатор» та проживає за цією адресою з 2016 року по теперішній час (а. с. 89).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 126 ЖК Української РСР встановлено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Відповідно до статті 107 ЖК Української РСР факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті.
У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Отже, початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Встановивши, що відповідач не проживає у спірній квартирі, а позивач належними та допустимими доказами не довів, що вона не проживає понад шість місяців в житловому приміщенні саме без поважних причин, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що сам факт не проживання відповідача у спірній квартирі більш встановленого законом строку не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до статті 71 ЖК Української РСР підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є не проживання нею понад шість місяців в житловому приміщенні саме без поважних причин.
Доводи касаційної скарги про те, що на позивача покладається лише обов`язок доведення факту відсутності особи в житловому приміщенні понад шість місяців, а на відповідача покладається обов`язок доведення поважності своєї відсутності; факт відсутності відповідача понад шість місяців у спірній квартирі підтверджується доказами наявними у справі та показами свідків; відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року відповідач вважалася повідомленою про дату та час судового засідання; суд апеляційної інстанції помилково керувався нормами ЦПК України 2017 року, а не ЦПК України 2004 року; відповідач не надала доказів поважності причин її відсутності у спірній квартирі понад шість місяців, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
В. М. Сімоненко