№ 127/376/18

Постанова

Іменем України

28 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 127/376/18

провадження № 61-13073св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

скаржник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковський Тарас Олександрович,

заінтересована особа (боржник) - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шур Олена Вікторівна, на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2020 року Шур О. В. звернулася в інтересах ОСОБА_1 до суду зі скаргою на дії та рішення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковського Т. О.

Скаргу мотивовано тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції перебуває виконавчий лист № 127/376/18, виданий 05 вересня 2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області, про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором банківського вкладу.

21 листопада 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковським Т. О. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 60676173 з виконання виконавчого листа № 127/376/18.

15 січня 2020 року виконавче провадження № 60676173 передано з Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для організації подальшого виконання.

17 січня 2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковським Т. О. винесено на підставі пункту четвертого частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» постанову про закінчення виконавчого провадження № 60676173.

Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) послався, зокрема, на рішення Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року за № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива».

Рішенням від 22 травня 2019 року № 1268 Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі рішення Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» вирішила припинити з 22 травня 2019 року тимчасову адміністрацію у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та запровадила у ньому з указаної дати процедуру ліквідації. Такі дії вчинено відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

ОСОБА_1 , вважаючи дії державного виконавця Бочковського Т. О. щодо закінчення виконавчого провадження неправомірними, зазначає, що постанова Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 визнана протиправною і скасована постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 826/11416/16 залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року про визнання протиправною і скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

Скаржник вважає, що ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» не відноситься до категорії неплатоспроможних, тому норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не розповсюджуються на діяльність банку.

Враховуючи те, що виконання судових рішень є завершальною стадією судового провадження, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковського Т. О. щодо винесення постанови від 17 січня 2020 року № 60676173 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 127/376/18, виданого 05 вересня 2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області;

- визнати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковського Т. О. від 17 січня 2020 року № 60676173 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 127/376/18 неправомірною та зобов`язати головного державного виконавця Бочковського Т. О., начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) її скасувати.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2020 року у складі судді Жмудя О. О. скаргу Шур О. В. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на дії та рішення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковського Т. О. задоволено частково.

Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковського Т. О. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 17 січня 2020 року № 60676173 з виконання виконавчого листа № 127/376/18, виданого 05 вересня 2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області.

Визнано неправомірними та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковського Т. О. про закінчення виконавчого провадження від 17 січня 2020 року № 60676173 з виконання виконавчого листа № 127/376/18, виданого 05 вересня 2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу у 2018 році, тобто до запровадження ліквідаційної процедури банку. Врахувавши, що розгляд справи тривав значний проміжок часу, суд вважав, що особа, яка захищає своє право на стягнення заборгованості, могла втратити можливість заявити свої вимоги до банку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і не повинна нести додатковий тягар з повторного доведення своїх законних вимог у інший спосіб. Можливість закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту четвертого частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не може суперечити принципу верховенства права, меті і завданням цивільного судочинства. Суд дійшов висновку про необхідність задоволення скарги в частині визнання неправомірними як дій державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 17 січня 2020 року № 60676173, так і цієї постанови.

Разом із тим суд не знайшов підстав для задоволення вимог скарги у частині зобов`язання головного державного виконавця та начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 17 січня 2020 року, оскільки суд не вправі зобов`язувати державного виконавця чи іншу посадову особу державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки ними.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» задоволено.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2020 року скасовано.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковського Т. О. відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року та постановаШостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року, якимивизнано протиправною та скасованопостанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних»,залишено без змін постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 826/11415/16, і вони не впливають на вирішення скарги ОСОБА_1 . Ліквідаційна процедура у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» триває на підставі чинних рішень Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку», які є дійсними, не скасованими, не визнані неправомірними. Чинне законодавство України не передбачає процедури повернення банку банківської ліцензії, а також припинення процесу його ліквідації.

Норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними для врегулювання правовідносин, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами.

ОСОБА_1 у визначений указаним законом строк повинен був надіслати на адресу банку заяву з грошовими вимогами для акцептування коштів у реєстрі вимог кредиторів банку.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 липня 2018 року про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 грошових коштів набрало законної сили після введення у банку тимчасової адміністрації (23 червня 2015 року) та запровадження процедури ліквідації банку-боржника (21 травня 2019 року). Тому дії ОСОБА_1 зі стягнення грошових коштів повинні вчинятися відповідно до норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З набуттям чинності 23 травня 2020 року Законом України від 13 травня 2020 року № 590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язаний здійснити (продовжити) процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим Законом; здійснити ліквідацію банку, процедура ліквідації якого була розпочата або продовжена до дня набрання чинності цим Законом, з дотриманням вимог цього Закону щодо здійснення ліквідаційної процедури системно важливого банку; забезпечувати з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи, зокрема, щодо вжиття заходів для задоволення вимог кредиторів до банку. Отже постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковського Т. О. від 17 січня 2020 року № 60676173 про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 127/376/18 є правомірною, винесена на виконання вимог чинного законодавства України.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги скарги ОСОБА_1 у частині вимоги про визнання неправомірними дій суб`єкта оскарження щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 17 січня 2020 року № 60676173 з виконання виконавчого листа № 127/376/18 та в частині зобов`язання суб`єкта оскарження скасувати вказану постанову не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

27 серпня 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шур О. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 , оскільки остаточне судове рішення у справі № 127/376/18 набрало законної сили та має бути виконано, а повернення виконавчого листа без виконання вказує на порушення права скаржника на доступ до суду.

Виконання остаточного судового рішення є завершальною стадією розгляду справи. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів у 2018 році, тобто до запровадження ліквідаційної процедури у ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива».

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шур О. В., витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 127/376/18, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу у строк до 09 листопада 2020 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» отримало вказану ухвалу 23 жовтня 2020 року.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

20 листопада 2020 року ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» подало до суду відзив на касаційну скаргу з пропуском строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року, причин, які б указували на поважність пропуску цього строку, суду не навело, а тому колегія суддів не бере до уваги цей відзив під час перегляду справи у касаційному порядку.

Фактичні обставини, встановлені судами

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 липня 2018 року у справі № 127/376/18 стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договорами банківського вкладу в сумі 1 796 737,70 дол. США, проценти на банківський вклад у сумі 92 332,35 дол. США, а також 3 % річних у розмірі 2 939 659,78 грн.

Зазначене судове рішення набрало законної сили 30 липня 2019 року.

05 вересня 2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області ОСОБА_1 видано виконавчий лист № 127/376/18, який він пред`явив до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції.

21 листопада 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковським Т. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60676173 з виконання виконавчого листа № 127/376/18.

15 січня 2020 року виконавче провадження № 60676173 передано з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для організації подальшого виконання.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15 січня 2020 року прийнято до виконання виконавче провадження ВП № 60676173.

17 січня 2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковським Т. О. на підставі пункту четвертого частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 60676173 з виконання виконавчого листа від 05 вересня 2019 року № 127/376/18.

23 червня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23 червня 2015 року № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» вирішено запровадити з 24 червня 2015 року тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».

21 травня 2019 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268 на підставі рішення Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з 22 травня 2019 року припинена тимчасова адміністрація у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», запроваджена процедура ліквідації цього банку з 22 травня 2019 року.

21 травня 2019 року в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на підставі рішення Правління Національного банку України № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочата процедура ліквідації, призначена Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку строком на два роки з 22 травня 2019 року по 21 травня 2021 року. 24 травня 2019 року в газеті «Голос України» № 96 (7102) здійснено опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури із зазначенням передбачених статтею 45 Закону України № 4452-VI відомостей з цього питання.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 826/11415/16, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року, визнана протиправною і скасована постанова Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

Постановою Верховного Суду від 31 липня 2018 року справа № 826/11415/16 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» передана на розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 826/11415/16 залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року, яким визнана протиправною та скасована постанова Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних». Рішення суду першої інстанції набрало законної сили.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 826/11415/16 (адміністративне провадження № К/9901/14265/19, № К/9901/14811/19) касаційні скарги Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишені без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» залишені без змін. Указана постанова Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду набрала законної сили з дати її прийняття.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16, від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-43456св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 43).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця регламентовано розділом VІІ ЦПК України.

Так, відповідно до статті 447 ЦК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

З огляду на викладене, обов`язок державного виконавця закінчити виконавче провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника передбачений спеціальним законом, який визначає права та обов`язки державного виконавця.

Скарга на дії державного виконавця у цій справі обґрунтована заявником тим, що остаточне судове рішення набрало законної сили, тому закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 «Про виконавче провадження» є порушенням його права на доступ до суду (статті 6 Конвенції) та права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу Конвенції).

Відмовляючи в задоволенні вимог скарги, апеляційний суд, серед іншого, виходив з того, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

За встановлених обставин у цій справі колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Під час оцінки доводів ОСОБА_1 щодо неправомірності дій державного виконавця із закінчення виконавчого провадження Верховний Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 487/3335/13-ц (провадження № 14-111цс18): «Слід відзначити, що після внесення до державного реєстру запису про припинення юридичної особи боргові вимоги до останньої не можуть бути пред`явленими. Відтак, закінчення виконавчого провадження та надіслання виконавчого документа ліквідатору лише після внесення запису про припинення юридичної особи є нелогічним та неправильним, оскільки після внесення такого запису всі заборгованості юридичної особи вважаються погашеними.

Стягнення заборгованості з юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, поза межами встановленої Законом ліквідаційної процедури, зокрема й державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження», могло надати перевагу одній особі над іншими, вимоги яких підлягають задоволенню в першу чергу. Тобто, незакінчення виконавчого провадження після початку процедури ліквідації боржника та ненадіслання виконавчого документу ліквідаційній комісії (ліквідатору) було порушенням процедури ліквідації та могло спричинити порушення прав інших кредиторів, у тому числі й колишніх працівників юридичної особи-банкрута щодо стягнення невиплаченої заробітної плати.

З наведеного вище слід дійти висновку, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність бездіяльності державного виконавця та зобов`язання його закрити виконавче провадження зі зняттям арештів з рахунків ТОВ «Дорпром», яке перебуває у стані ліквідації».

З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про наявність у державного виконавця правових підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 «Про виконавче провадження».

Зазначений підхід до застосування вимог пункту 4 частини першої статті 39 «Про виконавче провадження» викладено також у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження

№ 61-22234св19).

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон підлягає пріоритетному застосуванню відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 зазначеного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини п`ятої цієї статті під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.

Порядок задоволення вимог кредиторів банку після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку врегульований розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI).

Вимоги вкладників-фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, мають задовольнятися у порядку черговості, встановленому статтею 52 Закону, після початку процедури ліквідації банку за рахунок коштів, одержаних у результаті його ліквідації та продажу майна (активів) (пункт 4 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Тобто виплата вкладникам коштів, сума яких перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, відбувається за рахунок банку, а не Фонду.

За змістом наведених приписів, а також приписів частини п`ятої статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії вкладник, який раніше ініціював у судовому порядку стягнення з банку суми заборгованості за договором банківського вкладу, задля уникнення наслідків, передбачених частиною першою статті 49 цього Закону, має можливість заявити Фонду свої вимоги до банку у межах сум, що перевищують гарантовану суму відшкодування за вкладом.

У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі неплатоспроможного банку на день прийняття рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, ці зобов`язання також включаються до відкоригованого балансу (пункт 1. 29 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2). У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі банку на день початку процедури ліквідації банку/затвердження акцептованих вимог кредиторів, ці зобов`язання також включаються до проміжного ліквідаційного балансу (пункт 4.30 зазначеного Положення).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу є рішенням про задоволення вимог кредитора банку та, відповідно, є підставою для включення таких вимог до відкоригованого та/або проміжного ліквідаційного балансу банку. Тому вкладник, який отримав таке рішення суду, за Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» може звернутися до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищує гарантоване відшкодування коштів за вкладом, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її.

За таких обставин, ОСОБА_1 не позбавлений права на отримання від банку, який перебуває у процесі ліквідації, стягнутих судовим рішенням сум заборгованості за договором банківського вкладу, однак повернення вказаних коштів повинно відбуватись відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальними, і підлягає пріоритетному застосуванню відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Враховуючи характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами, наявність спеціального законодавства, що унормовує виниклі спірні питання, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій щодо відсутності порушення прав заявника внаслідок закінчення виконавчих дій.

Доводи касаційної скарги щодо неоднакового застосування норм права із посиланням на постанови Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16 та від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 61-43456св18) є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах спір розглянутий за інших фактичних обставин. Так, у справі № 910/11908/16 оскаржувалися дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження, визнання незаконними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. У справі № 761/14537/15-ц оскаржувалися дії державного виконавця щодо про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином оцінив докази у їх сукупності, врахував усі обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець діяв у спосіб та в порядку, які передбачені чинним законодавством.

Оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Шур Олена Вікторівна, залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 28 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець