№ 127/4715/20

Постанова

Іменем України

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 127/4715/20

провадження № 61-3326св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Сетам», приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Турський Олександр Віталійович, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2022 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Медвецького С. К.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О. В., Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсними результатів електронних торгів щодо права оренди земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що на підставі договору оренди земельної ділянки від 29 листопада 2012 року він є законним орендарем земельної ділянки, площею 134,09 га, кадастровий номер 0523484200:02:002:0017, що знаходиться на території Плисківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, власником якої є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

16 грудня 2019 року відповідачем призначено та проведено електронні торги щодо реалізації права оренди вказаної земельної ділянки

Під час проведення електронних торгів не було додержано вимог статей 203 215 ЦК України, організація і проведення торгів здійснено з порушеннями: приватний виконавець Турський О. В. не повідомляв його про відкриття виконавчого провадження №60026733 і не направляв постанову про це, у переліку підстав для припинення права користування земельною ділянкою відсутня така підстава, як відчуження майнового права оренди ділянки, і останнє не може бути предметом арешту і відчуження, так як можливе лише щодо власника ділянки, а не орендаря.

З урахуванням наведеного, уточнивши позовні вимоги, просив суд:

визнати недійсними результати електронних торгів, проведені організатором електронних торгів ДП «СЕТАМ» 16 грудня 2019 року о 09 год. 00 хв., призначені щодо права оренди земельної ділянки загальною площею 134,09 га, кадастровий номер 0523484200:02:002:0017, що знаходиться на території Плисківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, цільове призначення - 01.02. для ведення фермерського господарства, оформлених Протоколом №453945;

визнати недійсним Акт про проведені електронні торги з реалізації права оренди земельної ділянки від 19 грудня 2019 року, складений приватним виконавцем Турським О. В.;

судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Погребищенського районного суду від 06 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що наведені позивачем підстави позову стосуються дій та рішень, вчинених приватним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» на стадії підготовки і передачі майна на реалізацію на електронних торгах, які в порядку Закону України «Про виконавче провадження» та статей 447 448 ЦПК України не визнавались неправомірними, а тому підстави для визнання електронних торгів недійсними відсутні.

Суд першої інстанції виходив з того, що порушення, допущені державним чи приватним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі, щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна, тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом та статтями 447-453 ЦПК України.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №367/6231/16-ц.

Доводи позивача щодо підстав недійсності торгів стосуються порушень, допущених приватним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення електронних торгів, у тому числі, щодо відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майнове право (право оренди земельної ділянки) боржника.

Проте, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували оскарження ним означених рішень чи дій приватного виконавця в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» та статей 447 448 ЦПК України, та постановлення судом ухвали про визнання їх неправомірними.

Суд відхилив доводи позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №904/968/18, оскільки він був висловлений у справі про оскарження дій приватного виконавця щодо винесення постанови про арешт майна боржника.

Суд відхилив аргументи позивача стосовно того, що самостійною підставою для визнання недійсними результатів електронних торгів та акту про проведені електронні торги є та обставина, що в Акті про проведені електронні торги від 19 грудня 2019 року вказано «Дані про правовстановлюючі документи, що підтверджують право боржника на майно» замість «Дані про правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності боржника на майно», як встановлено пунктом 5 розділу ХХ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, оскільки зазначення в Акті про проведений електронний аукціон відповідної інформації вочевидь є похідним від рішень та дій державного чи приватного виконавця, що передують призначенню електронних торгів, як-то відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно та проведення його оцінки.

За відсутності доказів визнання протиправними рішень чи дій приватного виконавця, що мали місце до проведення електронних торгів, зокрема, щодо накладення арешту на майнове право, належне боржнику, невідповідність в Акті про проведені електронні торги наведеної вище інформації вимогам пункту 5 розділу ХХ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, сама по собі не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання недійсними результатів електронних торгів та акту про проведені електронні торги, в контексті статті 203 ЦК України.

Суд також вважав необґрунтованими посилання позивача на те, що арешт з подальшою реалізацією права оренди на електронних торгах не є необхідним у демократичному суспільстві, і що такі дії є надмірними та такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети (стягнення заборгованості), так як, ураховуючи обрання позивачем не правильного та неефективного способу захисту своїх прав та інтересів, надання оцінки співмірності застосування такого заходу переслідуваній меті, в аспекті встановлених судом обставин справи, є передчасним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Погребищенського районного суду від 06 грудня 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсними електронні торги, проведені ДП «Сетам» 16 грудня 2019 року по реалізації права оренди земельної ділянки, площею 134,09 га, кадастровий номер 0523484200:02:002:0017, що знаходиться на території Плисківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, оформлені протоколом №453945 .

Визнано недійсним акт про проведені електронні торги з реалізації права оренди вказаної земельної ділянки від 19 грудня 2019 року, складений приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Турським О. В.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Отже, відчуження майна з електронних торгів належить до договорів купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17.

У пунктах 45-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц зазначено, що «для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів».

Отже, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними, суду необхідно встановити, чи мало місце порушення Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 з урахуванням особливостей, що визначають умови і порядок проведення електронних торгів з продажу нерухомого арештованого майна, на яке звернено стягнення відповідно до законодавства (що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин); чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Разом із тим, ОСОБА_1 просив визнати електронні торги недійсними не тільки з підстав неправомірності дій приватного виконавця на стадії підготовки і передачі майна на реалізацію на електронних торгах, а й того, що майнове (речове) право оренди земельної ділянки державної форми власності в принципі не може бути об`єктом примусових електронних торгів, оскільки право розпорядження майном (майновим правом) належить власнику - орендодавцю, а не орендарю (боржнику). Вважаючи, що електронні торги з примусової реалізації майнового права оренди третій особі були проведені з порушенням вимог законодавства щодо обмеженого оборотообігу такого майнового права і порушують його права і законні інтереси, просив визнати вказані торги недійсними .

Власником земельної ділянки, переданої в 2012 році в оренду ОСОБА_1 , є держава в особі Погребищенської районної державної адміністрації (нині - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області).

У пунктах 6.13 - 6.41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 904/968/1 зазначено, що відповідно до абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності. Аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно - це один об`єкт. Адже наведені вище положення статті 18 Закону № 1404-VIII наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права.

Так само не вбачається однозначно й право виконавця накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) і з приписів статті 56 Закону № 1404-VIII, оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права, як це зроблено, наприклад, у пункті 1 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII, де законодавець прирівнює майно і майнові права, на що вказує словосполучення «майно (майнові права) боржника».

Тож визначаючи наявність чи відсутність у приватного виконавця права накладати арешт на майнові (речові) права боржника, відповідні норми Закону № 1404-VIII слід застосовувати у їх системному зв`язку зі спеціальним законодавством, яке регулює зміст відповідного права, а також порядок його виникнення, зміни та припинення.

У процедурі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об`єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки.

Оскільки право оренди земельної ділянки, що перебуває у державній власності, не може відчужуватися орендарем, так як таке право належить лише власнику земельної ділянки, то, відповідно, це право не може бути відчужене в процесі виконавчого провадження, де боржником є орендар, а тому продаж права орендаря на оренду земельної ділянки на електронних торгах в рамках виконавчого провадження, є таким, що не відповідає вимогам закону.

Отже, незважаючи на відсутність визнання за скаргою ОСОБА_1 неправомірності дій державного виконавця щодо підготовки та передачі на реалізацію належного йому права оренди земельної ділянки з електронних торгів в рамках виконавчого провадження № 60026733, боржником в якому є позивач, такі торги не можна визнати законними у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а самі торги підлягають визнанню недійсними як такі, що не відповідають вимогам закону.

Відтак, підлягає визнанню недійсним і результат торгів у вигляді акту про проведені електронні торги з реалізації права оренди вказаної земельної ділянки від 19 грудня 2019 року, складений приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Турським О. В.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку 02 квітня 2022 року подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2022 року і залишити в силі рішення Погребищенського районного суду від 06 грудня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував висновків у подібних правовідносинах, в яких викладено висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, як наслідок зробив помилковий висновок про порушення прав саме фізичної особи ОСОБА_1 , тоді як у даних правовідносинах лише фермерське господарство (далі - ФГ «Ланецького») може ставити вимоги про порушення його прав як землекористувача. У зазначеному спорі права ОСОБА_1 як фізичної особи не порушено, оскільки ним зареєстровано ФГ «Ланецького», яке як юридична особа набуло право користування земельною ділянкою, наданою ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства. ФГ «Ланецького» до участі у справі не залучалося і позовних вимог не заявляло. Оскільки земельні спори пов`язані єдністю предмета, тому юрисдикційність спору має визначатися з урахуванням суб`єктного складу його сторін.

Крім того, апеляційний суд взагалі не повідомив представника відповідача про дату, час і місце судового засідання, чим позбавив його можливості здійснити захист інтересів довірителя.

Позиція інших учасників справи

У червні 2022 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити, постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2022 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним правочину купівлі-продажу, на підставі якого було відчужено майно, власником якого позивач як боржник у виконавчому провадженні не є, самостійно у добровільному порядку з метою виконання рішення суду про стягнення з нього коштів реалізувати не міг та щодо оборотоздатності якого законом встановлені певні обмеження.

При цьому, стороною договору оренди землі (орендарем), на підставі якого у позивача виникло речове право оренди спірної земельної ділянки, є саме ОСОБА_1 як фізична особа (тобто позивач), а також державна реєстрація речового права оренди на момент його відчуження була здійснена також за фізичною особою ОСОБА_1 (тобто за позивачем). Крім того, реалізація належного позивачеві права оренди спірною земельною ділянкою на електронних торгах відбулась в рамках виконавчого провадження, єдиним боржником у якому був фізична особа ОСОБА_1 (тобто позивач).

Тобто, відповідач ОСОБА_2 набув право оренди спірної земельної ділянки з електронних торгів в порядку переходу такого права саме від позивача ОСОБА_1 (а не від ФГ «Ланецького») як орендаря-боржника у виконавчому провадженні, право оренди землі якого було реалізоване на електронних торгах у виконавчому провадженні. Предметом позовних вимог у справі є оскарження таких електронних торгів. Зазначене в сукупності свідчить, що особою, права якої порушено за вказаних фактичних обставин, є саме ОСОБА_1 як фізична особа, оскільки саме він був стороною орендаря спірної земельної ділянки у відповідному договорі оренди землі, саме за ним було зареєстровано речове право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, саме він є єдиним боржником у виконавчому провадженні, в ході якого його як фізичну особу було позбавлено права оренди спірної земельної ділянки з одночасним набуттям такого права відповідачем по справі ОСОБА_2 в результаті електронних торгів.

Таким чином, апеляційним судом правомірно здійснено захист прав ОСОБА_1 як фізичної особи, який незаконно був позбавлений належного йому права оренди спірної земельної ділянки.

При цьому, доводи скаржника про те, що отримавши право оренди спірної земельної ділянки позивачем було створено на підставі такого права юридичну особу ФГ «Ланецького», не підтверджені жодними наявними в матеріалах справи доказами та є виключно припущеннями скаржника.

3 відкритих та загальнодоступних відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ФГ «ЛАНЕЦЬКОГО» (код ЄДРПОУ 36244177) як юридична особа було зареєстроване 01 квітня 2010 року, тоді як позивач уклав договір оренди землі на право користування спірною земельною ділянкою лише 29 листопада 2012 року.

Отже, договір оренди землі укладений позивачем фактично через 2 роки і 8 місяців після державної реєстрації юридичної особи ФГ «Ланецького», що апріорі унеможливлює використання спірної земельної ділянки для створення вказаного фермерського господарства. Однак у справі №922/989/18, на висновки Верховного Суду у якій посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, навпаки, особа спочатку отримала речове право на землю, а потім вже створила фермерське господарство, що й дало змогу Верховному Суду зробити вказані висновки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особами, які подали касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 13 квітня 2022 року указані недоліки усунуто.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/4715/20, витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2022 року матеріали цивільної справи № 127/4715/20надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року у задоволенні клопотанняОСОБА_1 про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу відмовлено. Продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2022 року.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 травня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/310/17, від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц, від 18 червня 2020 року у справі № 904/968/18 та у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 29 грудня 2012 року між орендодавцем - Погребищенською районною державною адміністрацією Вінницької області та орендарем - ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки на 25 років для ведення фермерського господарства, площею 134,09 га на території Плисківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

Згідно акту прийому передачі від 29 листопада 2012 року, що становить невід`ємну частину вищезазначеного договору оренди, орендодавець - Погребищенська районна державна адміністрація Вінницької області передала орендарю ОСОБА_1 об`єкт оренди.

Договір оренди земельної ділянки зареєстрований 14 грудня 2012 року в книзі записів державної реєстрації договорів оренди відділу Держкомзему у Погребищенському районі за №052348424008425.

10 вересня 2019 року приватним виконавцем Турським О. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60026733 про примусове виконання виконавчого листа № 143/1269/17, виданого 10 серпня 2018 року Погребищенським районним судом Вінницької області про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ФГ «Ланецького» на користь ОСОБА_3 17 916 489,42 грн. Боржником за вказаним виконавчим провадженням є ОСОБА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 жовтня 2019 року № 183687850, сформованої приватним виконавцем Турським О. В., 31 липня 2018 року на підставі вказаного договору оренди землі здійснено державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) зазначеної земельної ділянки за ОСОБА_1 строком на 25 років.

08 жовтня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Турським О. В. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, згідно із якою описано та накладено арешт на право оренди вказаної земельної ділянки.

Згідно висновку оцінювача Кононенко Т. Б. від 01 листопада 2019 року загальна ринкова вартість об`єкту оцінки - майнового права оренди зазначеної земельної ділянки становить 848 304,11 грн.

Згідно протоколу електронних торгів № 453945 від 16 грудня 2019 року, проведених ДП «СЕТАМ», на електронних торгах було реалізовано як належне позивачу право оренди вказаної земельної ділянки переможцю торгів ОСОБА_2 за ціною 848 304,11 грн.

На підставі вказаного протоколу 19 грудня 2019 року приватним виконавцем Турським О. В. складений акт про проведені електронні торги з реалізації права оренди земельної ділянки переможцю торгів ОСОБА_2 за ціною 848 304,11 грн.

ОСОБА_1 подав скаргу на неправомірні дії та рішення приватного виконавця Турського О. В. по опису, арешту і оцінці майнового права боржника з пропуском 10-денного строку на їх оскарження, внаслідок чого ухвалою Погребищенського районного суду від 29 січня 2020 року у справі №143/42/20 у поновленні процесуального строку на подання скарги було відмовлено, а його скарга залишена без розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно із частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і стаття 1 Закону України «Про оренду землі».

З огляду на перелічені вище положення законодавства, а також приписи абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 317 ЦК України, право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та належить саме власнику такого майна.

Частиною п`ятою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об`єктом для власника такої ділянки, оскільки право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Також за абзацом третім частини другої статті 135 ЗК України продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів.

Таким чином, спеціальним законодавством право ініціювати та продавати серед іншого і право на оренду земельної ділянки надано саме власнику земельної ділянки.

Звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (абзац четвертий частини другої статті 135 ЗК України).

За частиною шостою статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Однак така передача земельної ділянки у володіння та користування іншій особі не породжує самостійних договірних правовідносин між власником земельної ділянки та суборендарем, не змінює та не припиняє існуючий договір оренди, не породжує відчуження цього права та не припиняє право оренди.

З аналізу статей 93 і 135 ЗК України, положень Закону України «Про оренду землі», статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що право на оренду (право оренди) земельної ділянки, яке набуте орендарем на підставі договору оренди, є похідним від права власності майновим правом у розумінні статей 177 і 178 ЦК України, щодо якого законодавством установлено певні обмеження, які визначають рівень його оборотоздатності.

Положеннями абзацу четвертого частини другої статті 135 ЗК України, за яким звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», не врегульовано порядок звернення стягнення, а міститься лише відсилання до спеціального закону.

Таким чином, застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзіс, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо), адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник (див. постановуВерховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 26 липня 2021 року у справі № 149/133/20 (провадження № 61-4920св21).

Згідно з частиною другою статті 16, частини першої статті 215 ЦК України, одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури та порядку проведення торгів.

У справі, що переглядається:

- приватний виконавець Турський О. В. наклав арешт на право оренди земельних ділянок боржника - орендаря ОСОБА_1 та звернув стягнення на право оренди земельних ділянок боржника шляхом проведення електронних торгів;

- майнові права, які були реалізовані на електронних торгах, не є власністю ОСОБА_1 та перебувають у його користуванні на підставі договорів оренди.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що приватний виконавець не мав права накладати арешт на право оренди земельних ділянок боржника орендаря (не власника земельної ділянки) та застосовувати такий захід примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельних ділянок шляхом проведення електронних торгів, оскільки під час виконання рішення суду арештованими та реалізованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/310/17, від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц, від 18 червня 2020 року у справі № 904/968/18 та у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними, виходячи із встановлених у цій справі конкретних обставин.

Частинами першою та другою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

У цивільному судочинстві адвокат як представник не наділений самостійними процесуальними правами та не є стороною у справі, а лише здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

За змістом частини третьої статті 2 ЦПК України не допускається зловживання процесуальними правами.

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Тобто на учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Наведеною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо подання доказів.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 був проінформований про розгляд справи апеляційним судом, що підтверджується повідомленням про вручення кореспонденції (т. 4 а. с. 107), а тому відхиляє його доводи щодо неповідомлення його представника.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо порушення прав позивача безпідставні.

Під час розгляду справи суди встановили, що спірне право оренди ОСОБА_1 набув саме як фізична особа на підставі договору оренди, укладеного 29 листопада 2012 року між Погребищенською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 .

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18).

Договір оренди від 29 листопада 2012 року не оспорений, тому підлягає виконанню.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про порушення прав позивача.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук