08.02.2023

№ 127/678/16-ц

Постанова

Іменем України

06 червня 2022 року

м. Київ

справа № 127/678/16

провадження № 61-8398св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

відповідачі: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг»,

треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє

в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Хейніс Олександр Григорович, на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Матківської М. В.,

Міхасішина І. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулась до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), назву якого змінено на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -

АТ КБ «ПриватБанк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» (далі - ТОВ «Естейт Селлінг»), треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., Служба

у справах дітей Вінницької міської ради, з позовом, у якому просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13 листопада 2015 року, укладений ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Естет Селлінг»; визнати

недійсним договір іпотеки квартири, укладений 13 листопада 2015 року між тими ж сторонами; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору

від 28 листопада 2007 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційним банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), назву якого змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 , остання отримала кредит у розмірі 40 000 дол. США зі сплатою 11,16 % річних

з кінцевим терміном повернення 27 листопада 2017 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань, 28 листопада

2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру

АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 13 жовтня

2010 року у справі № 2-1543/10 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 листопада 2007 року в розмірі 352 912,71 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою будь-якою

особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також надано ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Цим же рішенням виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та знято

з реєстраційного обліку.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2011 року рішення Ленінського районного суду місті Вінниці від 13 жовтня 2010 року

в частині виселення ОСОБА_1 з квартири

АДРЕСА_1 скасовано та у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Ленінського районного суду міста Вінниці

від 13 жовтня 2010 року залишено без змін.

ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Естейт Селлінг» 13 листопада 2015 року уклали договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. та зареєстрований за № 6401.

Того ж дня і між тими ж сторонами укладений договір іпотеки

вказаної квартири, який посвідчений тим же приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований за

№ 6410.

Зазначений договір купівлі-продажу та договір іпотеки позивач вважала укладеними з порушенням статті 38 Закону України «Про іпотеку»,

Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян

України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»,

статей 203 215 172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Зокрема, зазначала, що іпотекодержатель мав повідомити іпотекодавця про намір продати спірну квартиру, а також документально підтвердити це повідомлення у нотаріуса при оформленні оспорюваного договору

купівлі-продажу. Крім того, ціна продажу предмета іпотеки мала бути встановлена за згодою іпотекодавця та іпотекодержателя і лише у разі недосягнення такої згоди, предмет іпотеки може бути проданий за ціною, не нижчою за встановлену незалежною оцінкою.

Повідомлення про намір продати спірну квартиру позивач не отримувала, як і не отримувала повідомлення про ціну продажу спірної квартири.

Крім того, договір купівлі-продажу квартири укладений за наявності обтяження - арешту, накладеного постановою головного державного виконавця Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції від 20 березня 2015 року.

У червні 2016 року ОСОБА_1 доповнила підстави позову, зазначивши про укладення оспорюваного правочину купівлі-продажу з використанням представником ПАТ КБ «ПриватБанк» повноважень, наданих іпотекодержателю ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2015 року у справі № 212/13349/2012, якою змінено спосіб виконання рішення, а саме звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмета іпотеки банком з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем, з наданням права реєстрації речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на спірну квартиру

у відповідних установах, підприємствах та організаціях з можливістю здійснення всіх необхідних дій для продажу предмета іпотеки, за рахунок чого задовольнити вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором

№ VIVPGA00000036 від 28 листопада 2007 року у розмірі 103 450,27 дол. США.

Проте ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2015 року скасована ухвалою апеляційного суду Вінницької області

від 07 жовтня 2015 року, тобто ще до посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу, тому ПАТ КБ «ПриватБанк» незаконно вчиняло дії щодо укладення договору купівлі-продажу з використанням повноважень, наданих йому скасованою ухвалою суду.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір

купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 13 листопада 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Естейт Селлінг», та визнано недійсним договір іпотеки, укладений 13 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг». У іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Законом України «Про іпотеку» передбачено письмове повідомлення іпотекодавця про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, а ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Встановивши, що позивач повідомлення про намір продати спірну квартиру не отримувала, а також не була обізнана щодо ціни предмета іпотеки, дійшов висновку про порушення іпотекодержателем вимоги письмового повідомлення іпотекодавця про намір продати спірну квартиру.

Обтяження на спірну квартиру - арешт було вилучено з Державного реєстру речових прав ще до набрання законної сили рішення про звільнення майна з-під арешту, а відтак договір купівлі-продажу спірної квартири укладений під час заборони на її відчуження.

Встановивши зазначені обставини, а також те, що ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2015 року, якою надані представнику банку відповідні повноваження продавця, скасована, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність правових підстав для їх задоволення.

Суд першої інстанції вважав обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, і вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки договір іпотеки укладений на підставі недійсного правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу.

Місцевий суд вказав на безпідставність вимог про визнання права власності на спірну квартиру, оскільки ОСОБА_4 втратила право користування спірною квартирою на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд першої інстанції відхилив, оскільки ОСОБА_1 не підтвердила використання майна як основного місця проживання.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову є правильними, суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно

і повно з`ясованих обставин справи.

Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу

ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відчудження банком майна, на яке накладена заборона на відчуження, не перевіривши відповідність цього висновку доказам, що є у справі, зокрема інформаційній довідці

з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13 листопада 2015 року № 47583390, яка містить відомості щодо обтяжень майна позивача.

Вважаючи правильним висновок суду першої інстанції про визнання недійсним оспорюваного договору з підстав скасування ухвали Вінницького міського суду вінницької області від 04 вересня 2015 року, апеляційний суд не надав належної оцінки змісту договору купівлі-продажу квартири, пунктом 1.4 якого визначено, що продаж спірної квартири здійснюється, серед іншого, на виконання рішення Ленінського районного суду

міста Вінниці від 13 жовтня 2010 року у справі № 2-1543/10, яким також надано банку відповідні повноваження продавця, і відомостей про скасування цього рішення матеріали справи не містять.

Не мотивував апеляційний суд і відхилення доводів ПАТ КБ «ПриватБанк» про неправильне застосування статті 38 Закону України «Про іпотеку», якою встановлено відповідальність іпотекодержателя за невиконання обов`язку щодо попередження іпотекодавця та заінтересованих осіб про намір продати іпотечне майно за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири і договору іпотеки квартири скасовано, у цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не зазначила

у позові фактів та якими доказами вони підтверджуються, відносно того, чи використовується дане житло як місце її постійного проживання і її неповнолітнього сина та наявність (відсутність) у неї і у її неповнолітнього сина у власності іншого житла і відповідно до вимог частини п`ятої

статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не подала таких доказів до суду першої інстанції, а також і до суду апеляційної інстанції на виконання постанови Верховного Суду у цій справі від 11 грудня 2019 року, прийнятої у межах цієї справи.

Суд апеляційної вказав, що оскільки позивач не довела недійсності оспорюваного нею договору купівлі-продажу квартири від 13 листопада 2015 року, тому даний договір є чинним.

Апеляційний суд також дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про визнання недійсним договору іпотеки квартири від 13 листопада

2015 року з тих підстав, що право власності іпотекодавця виникло незаконно, також не підлягає до задоволення. ТОВ «Естейт Селлінг» набуло права власності на спірну квартиру на підставі чинного договору

купівлі-продажу даної квартири і як її власник, згідно з наведеними нормами закону, мав право укласти договір іпотеки. Позивач не довела незаконності виникнення права власності іпотекодавця - ТОВ «Естейт Селлінг». Інших обставин недійсності договору іпотеки квартири позивач не зазначила і відповідних доказів для цього не надала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року, ОСОБА_1 , яка діє

в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Хейніс О. Г., просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц.

Касаційна скарга містить посилання на те, що постанова суду апеляційної інстанції суперечить правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-143цс14, відповідно до якого повідомлення включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою таких відомостей.

Аргументом касаційної скарги також указано те, що апеляційний суд не прийняв до уваги пояснення позивача, що зняття з реєстраційного обліку

в спірній квартирі її та малолітнього сина відбулось формально, реально вони ніколи не залишали квартиру, не вивозили речі та ніколи не мали іншого житла.

Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 19 травня

2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року поновлено ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат

Хейніс О. Г., строк на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 28 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», назву якого змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк», а у подальшому - на

АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 40 000 дол. США зі сплатою 11,16 % річних з кінцевим терміном повернення

27 листопада 2017 року.

З договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т. О. 22 квітня 2002 року

і зареєстрованого в реєстрі за № 1441, вбачається, що ОСОБА_3 , діючи на підставі доручення від імені ОСОБА_5 , як даритель подарувала, а обдарована ОСОБА_6 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1 . Квартира зареєстрована Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» на праві власності за ОСОБА_6 і записано у реєстрову книгу № 108, реєстровий № 832/2258 від 22 квітня 2002 року.

ОСОБА_1 28 листопада 2007 року уклала із ЗАТ КБ «ПриватБанк» договір іпотеки квартири, виступивши майновим поручителем за кредитним договором, передавши в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду місті Вінниці від 13 жовтня

2010 року у справі № 2-1543/10 задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 листопада 2007 року в розмірі 352 912,71 грн (45 832,82 дол. США) звернуто стягнення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк», з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Виселено ОСОБА_1 , яка зареєстрована і проживає у квартирі АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку

у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Ленінського районного суд міста Вінниці від 13 жовтня 2010 року скасовано в частині задоволених вимог про виселення ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 і зняття її з реєстраційного обліку проживання у цій квартирі. В цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні зазначених вимог про виселення та зняття її з реєстраційного обліку проживання. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області

від 18 грудня 2012 року у справі № 212/13349/2012, яке набрало законної сили, частково задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , за участю третіх осіб - ОСОБА_3 , Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації. Звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 28 листопада 2007 року, а саме на квартиру

АДРЕСА_1 загальною площею 59,3 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом реалізації предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідачів

договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на дану квартиру у відповідних установах, підприємствах, організаціях з можливістю здійснення всіх необхідних дій для продажу предмета іпотеки за рахунок чого задовольнити вимоги

ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором від 28 листопада 2007 року

в розмірі 103 450,27 доларів США, з яких: 40 229,18 доларів США - заборгованість за кредитом, 16 275,01 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3 949,84 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 38 040,24 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 31,29 дол. США - штраф (фіксована частина); 4 924,71 дол. США - штраф (процентна складова). Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_7 з квартири

АДРЕСА_1 без надання іншого приміщення.

В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області

від 21 грудня 2015 року у справі № 127/28129/15-к задоволено клопотання слідчого Слідчого відділу Вінницького відділу поліції Головного управління національної поліції у Вінницькій області (далі - СВ ВВП ГУНП у Вінницькій області) про арешт майна. Накладено арешт на квартиру

АДРЕСА_1 , яка знаходиться у власності

ОСОБА_1 . Зі змісту даної ухвали суду вбачається, що слідчим СВ ВВП ГУНП

у Вінницькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013010010000261 від 23 квітня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою

статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Відповідно до фабули витягу з кримінального провадження невідома особа, діючи умисно, з метою використання підробленого документу для укладення договору іпотеки без згоди органу опіки та піклування, змінила зміст довідки про осіб, зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_1 , виданої Міським комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора № 6» (далі - МКП «ЖЕК № 6») 20 листопада 2007 року, шляхом дописання даних про зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_2 , 2004 року народження, а саме в колонку «Відмітка про зняття з реєстрації тимчасово відсутнього члена сім`ї, за яким зберігається житлове приміщення» навпроти імені ОСОБА_2 дописано «09.2007» та у подальшому використала дану довідку при укладенні договору іпотеки вказаної квартири.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області

від 05 жовтня 2015 року у справі № 127/20826/15-ц, яке набрало законної сили, задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Вишенського відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції і ОСОБА_3 , про звільнення майна з-під арешту. Звільнено з-під арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 березня

2015 року головного державного виконавця Маліновського А. А.

у виконавчому провадженні № 46958721, квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 59,3 кв. м, житловою площею 41,4 кв. м, яка зареєстрована на праві власності за

ОСОБА_1 , припинено обтяження № 9117740.

Згідно з копією особового рахунку № НОМЕР_1 , наданого 13 січня 2016 року МКП «ЖЕК № 6», власником квартири

АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . У квартирі були зареєстровані: ОСОБА_1 (власник) і ОСОБА_2 (син) - з грудня 2005 року, зняті з реєстрації у жовтні 2015 року; ОСОБА_8 (баба) зареєстрована з травня 2013 року, знята

з реєстрації у липні 2015 року.

Довідка № 128 від 29 січня 2016 року, видана Комунальним

підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», свідчить про те, що відповідно до облікових даних станом на 29 грудня 2012 року ОСОБА_1 по місту Вінниці відомостей про незареєстровані домоволодіння немає.

13 листопада 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк», який є продавцем за цим договором, відповідно до рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 13 жовтня 2010 року (справа № 2-1543/10), зміненого рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 04 вересня 2015 року, від імені ОСОБА_1 (власник квартири, що відчужується за даним договором) (продавець) та ТОВ «Естейт Селлінг» (покупець) уклали договір

купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець зобов`язався передати майно, що належить ОСОБА_1 у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти майно і сплатити за нього оговорену суму, квартиру

АДРЕСА_1 . Продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 394 359 грн. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М.

і зареєстрований в реєстрі за № 6401.

Представник продавця - ПАТ КБ «Приватбанк» - Дерев`янкіна Н. О., яка діє на підставі довіреності, надала 13 листопада 2015 року адресовану приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. заяву, якою повідомила про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , у квартирі малолітні та неповнолітні діти не перебувають на реєстраційному обліку та не мають права проживання, користування вказаною квартирою і ОСОБА_1 не проживає у даній квартирі.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 листопада 2013 року (справа № 127/5968/13-ц) апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, а рішення Вінницького міського суду від 03 липня 2013 року залишено без змін.

Цим рішенням задоволено частково позов ПАТ КБ «Приватбанк». Виселено ОСОБА_1 і ОСОБА_7 з квартири

АДРЕСА_1 без надання іншого житла. В решті у задоволенні вимог відмовлено.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня

2015 року задоволено заяву ПАТ КБ «Приватбанк» про зміну способу виконання рішення суду. Змінено спосіб виконання рішення суду

від 18 грудня 2012 року, виданого Вінницьким міським судом у справі

№ 212/13349/2012 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки

від 28 листопада 2007 року, а саме на квартиру

АДРЕСА_1 загальною площею 59,3 кв. м, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом реалізації предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем, з наданням права реєстрації речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на дану квартиру

у відповідних установах, підприємствах, організаціях з можливістю здійснення всіх необхідних дій для продажу предмета іпотеки, за рахунок чого задовольнити вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором

від 28 листопада 2007 року в розмірі 103 450,27 дол. США, з яких:

40 229,18 дол. США - заборгованість за кредитом, 16 275,01 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3 949,84 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 38 040,24 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 31,29 дол. США - штраф (фіксована частина), 4 924,71 дол. США - штраф (процентна ставка).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 07 жовтня 2015 року задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_10 . Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2015 року скасовано. У задоволенні заяви ПАТ КБ «Приватбанк» про зміну способу виконання рішення Вінницького міського суду від 18 грудня 2012 року, відмовлено.

Відповідно до наявного у матеріалах справи кримінального провадження

№ 42013010010000261, відкритого за фактом підроблення довідки

з МКП «ЖЕК № 6», на ім`я ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, відповіді на запит слідчого

СВ ВВП ГУНП у Вінницькій області від 14 березня 2016 року, наданої Виконавчим комітетом Вінницької міської ради за № 01-00-011-6523

від 24 березня 2016 року, органом опіки та піклування Вінницької міської ради не надавався дозвіл на укладення ОСОБА_1 від імені дитини

ОСОБА_2 договору іпотеки квартири

АДРЕСА_1 . 15 вересня 2015 року при вчиненні виконавчих дій ОСОБА_1 добровільно (самостійно) виконала рішення Вінницького міського суду Вінницької області (справа № 127/5968/13-ц), вона із сином ОСОБА_2 виселилася з квартири АДРЕСА_1 , про

що 21 лютого 2014 року державним виконавцем був складений відповідний акт.

05 квітня 2015 року за № 15 ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав на адресу

ОСОБА_1 повідомлення про існуючу станом на 05 квітня 2015 року заборгованість за укладеним кредитним договором від 28 листопада

2007 року з ОСОБА_3 , за яким ОСОБА_1 виступає майновим поручителем, у розмірі 183 070,29 дол. США. У відповідності до

статті 38 Закону України «Про іпотеку» банк повідомив про свій намір укласти договір купівлі-продажу квартири, яка належить ОСОБА_1 , за ціною, яка визначена на підставі оцінки майна суб`єктом оцінюваної діяльності, а також пропонує у термін не пізніший 30 календарних днів

з дати отримання цього повідомлення, прийняти всі можливі заходи для погашення кредиту.

Згідно зі звітом про оцінку майна, складеного ТОВ «Віконт-Консалтинг»,

від 11 листопада 2015 року вартість житлової трикімнатної квартири АДРЕСА_1 складає 338 010 грн.

Із копії довідки № 4442, виданої 13 листопада 2015 року

МКП «ЖЕК № 6», встановлено, що по приватизованій квартирі

АДРЕСА_1 особовий рахунок відкритий на ім`я

ОСОБА_1 . Квартира складається із трьох кімнат загальною площею

59,3 кв. м, житловою площею 41,4 кв. м. У цьому житловому приміщенні немає зареєстрованих осіб.

Відповідно до копії довідки № 4443, виданої 13 листопада 2015 року

МКП «ЖЕК № 6», власником квартири

АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . У квартирі постійно проживають: ОСОБА_1 (власник) і ОСОБА_2 (син) - з грудня 2005 року, зняті з реєстрації

23 жовтня 2015 року; ОСОБА_8 (баба) - з 31 травня 2013 року, знята

з реєстрації 22 липня 2015 року.

ПАТ КБ «ПриватБанк» (продавець) та ТОВ «Естейт Селлінг» (покупець)

13 листопада 2015 року уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов`язався передати майно, що належить ОСОБА_1

у власність покупцю, який зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього оговорену суму розміром 394 359 грн (пункт 1.1). Квартира АДРЕСА_1 (пункт 1.2). Продаж квартири ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені ОСОБА_1 здійснюється на підставі рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 13 жовтня 2010 року (справа № 2-1543/10), що змінене рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2010 року та ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня

2015 року (пункт 1.4). Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М.

і зареєстрований у реєстрі за № 6401.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 47585791 від 13 листопада

2015 року, власником квартири

АДРЕСА_1 є ТОВ «Естейт Селлінг» на підставі договору купівлі-продажу, серія і номер 6401, виданий 13 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М.

ТОВ «Естейт Селлінг» 13 листопада 2015 року уклало з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір іпотеки, за яким передало в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру житловою площею 41,4 кв. м, загальною площею 59,3 кв. м, що знаходиться на

АДРЕСА_3 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ініціювала спір про визнання недійсними договору

купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1

і договору іпотеки щодо цієї ж квартири, укладені 13 листопада 2015 року між ПАТ «ПриватБанк» і ТОВ «Естет Селлінг».

Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимоги позивача

ґрунтуються, зокрема на нормах Закону України «Про іпотеку» та

статей 203 215 ЦК України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його

справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша

статті 1 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої

статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар)

у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем

у майбутньому.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину визначається статтями 203 215 ЦК України.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, правочин може бути визнано недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, тому в кожній справі про визнання договору недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки

у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Іпотекодержатель ПАТ КБ «ПриватБанк» (продавець) уклав 13 листопада 2015 року із ТОВ «Естейт Селлінг» (покупець) договір купівлі-продажу, за умовами якого банк передав у власність покупцю, а покупець прийняв і сплатив оговорену суму розміром 394 359 грн за відчужувану квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири здійснено на підставі рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 13 жовтня 2010 року (справа № 2-1543/10), яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу банком квартири з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем,

з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, і яке в цій частині залишено без змін рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2011 року.

Відповідно до частин п?ятої, шостої та восьмої статті 38 Закону України «Про іпотеку» в редакції, станом на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем

і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

05 квітня 2015 року за № 15 ПАТ КБ «Приватбанк» надіслав на адресу

ОСОБА_1 повідомлення про існуючу станом на 05 квітня 2015 року заборгованість за укладеним кредитним договором № VIVPGA00000036

від 28 листопада 2007 року із ОСОБА_3 , за яким ОСОБА_1 виступає майновим поручителем, в розмірі 183 070,29 дол. США. У відповідності до статті 38 Закону України «Про іпотеку» банк повідомив про свій намір укласти договір купівлі-продажу квартири, яка належить ОСОБА_1 , за ціною, яка визначена на підставі оцінки майна суб`єктом оцінюваної діяльності, а також пропонує у термін не пізніший 30 календарних днів

з дати отримання цього повідомлення, прийняти всіх можливих заходів для погашення кредиту.

Дане повідомлення рекомендованим листом із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення надіслано на адресу ОСОБА_1 , проте не було вручене адресату і повернулося до відділення банку неврученим 06 липня 2015 року із відміткою про причину невручення: «за закінченням терміну зберігання».

Ціна продажу предмета іпотеки визначена сторонами у підписаному договорі іпотеки квартири від 28 листопада 2007 року; іпотекодавцю

ОСОБА_1 направлялося іпотекодержателем повідомлення про ціну продажу квартири, визначену на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, за місцем її проживання.

Іпотекодержатель повідомив іпотекодавця про свій намір продати предмет іпотеки за встановленою ціною у квітні 2015 року і здійснив свій намір, уклавши договір купівлі-продажу з іншою особою на власний розсуд,

у листопаді 2015 року.

У свою чергу іпотекодавець ОСОБА_1 не прийняла можливих мір для погашення заборгованості по кредитному договору позичальником

ОСОБА_3 , що дало право банку, який є іпотекодержателем, відповідно до статей 33, 38 Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки квартири від 28 листопада 2007 року, за своїм вибором, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотечного майна на підставі договору купівлі-продажу.

Іпотекодержатель не надсилав іпотекодавцю чи боржнику звіт про розподіл коштів від продажу належної іпотекодавцю квартири як предмета іпотеки.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ні договір іпотеки квартири від 28 листопада 2007 року, ні Закон України «Про іпотеку» не передбачають такої підстави для визнання договору

купівлі-продажу недійсним, як не направлення іпотекодержателем повідомлення іпотекодавцю про ціну продажу квартири.

Посилання в касаційній скарзі на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 грудня 2014 року у справі

№ 6-143цс14, відповідно до якого повідомлення включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою таких відомостей, безпідставні, оскільки такі висновки зроблені Верховним Судом України за інших фактичних обставин, а саме щодо застосування пункту 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня

1999 року № 68/5 у правовідносинах щодо проведення прилюдних торгів

у виконавчому провадженні.

Відхиляючи посиланням позивача про існування підстав для визнання недійсними договору купівлі-продажу та договору іпотеки з підстав порушення при його укладенні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», апеляційний суд виходив із аналізу інформації, що міститься

у трьох довідках МКП «ЖЕК № 6» від 13 листопада 2015 року та від 13 січня 2016 року, відповідно до якої станом на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири - 13 листопада 2015 року, якою володіла приватний нотаріус в момент посвідчення договору

купівлі-продажу, у спірній квартирі не було зареєстрованих і проживаючих осіб. Відповідно до статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться

в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Мотивуючи постанову про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року, серед іншого, вказав, на необхідність встановити місце проживання майнового поручителя та наявність чи відсутність іншого житла.

ОСОБА_1 не зазначила якими доказами підтверджується факт використання нею та неповнолітнім сином спірної квартири як місце їх постійного проживання та відсутність у неї і у її неповнолітнього сина

у власності іншого нерухомого житлового майна.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13-ц.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення

(статті 76 77 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції досліджені усі докази, що містяться у справі

і відхилено доводи ОСОБА_1 , що квартира

АДРЕСА_1 є її єдиним місцем проживання, оскільки такі обставини не знайшли свого підтвердження протягом розгляду справи по суті. Тому апеляційний суд, на підставі наданих сторонами доказів встановив, що ОСОБА_1 не довела недійсність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 і договору іпотеки щодо цієї ж квартири, укладених 13 листопада 2015 року між ПАТ «ПриватБанк»

і ТОВ «Естет Селлінг», дійшовши вірного висновку про відмову в задоволенні наведених вимог.

Оскаржена постанова апеляційного суду не суперечить постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року, яка прийнята у межах цієї справи.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду

у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц.

У пунктах 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі

№ 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним

є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 306/1224/16-ц Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за відповідачем проведена всупереч чинного законодавства, оскільки іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов`язку, передбаченого як Законом України «Про іпотеку», так і Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності. Надане повідомлення про вручення поштового відправлення суд не вважав неналежним доказом, оскільки відправником у ньому значиться не належна особа.

У справі, яка переглядаєтся, апеляційний суд дав оцінку наявному в матеріалах справи письмовому повідомленню банку від 05 квітня 2015 року за вихідним № 15, надісланому іпотекодавцю згідно вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки квартири

від 28 листопада 2007 року та визнав його належним доказом, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини та переоцінювати надані докази.

Детальний аналіз судових рішень, на яке містить посилання в касаційній скарзі, не дає підстави вважати, що прийнята у справі постанова протирічить судовій практиці.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення

обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Хейніс Олександр Григорович, залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк