22.12.2023

№ 127/7825/17

Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 127/7825/17

провадження № 61-9364св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи за первісним позовом:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Вінницька міська рада,

третя особа - ОСОБА_3 ,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Свириденко Анатолій Борисович,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року у складі судді Бойко В. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2020 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Вінницької міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Свириденко Анатолій Борисович, про визнання недійсним заповіту,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Вінницької міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру

АДРЕСА_1 .

16 листопада 2012 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого все належне їй майно після смерті вона заповіла в рівних частках

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Позивачі в установлений законом строк звернулися до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, проте отримали відмову у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 109-110, т. 1), просили суд визнати право власності на спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 , в рівних частках - по Ѕ частині за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Свириденко А. Б., про визнання недійсним заповіту.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що він є єдиним спадкоємцем після смерті своєї сестри ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що у встановлений законом шестимісячний строк з дня смерті сестри подав заяву про прийняття спадщини, проте

29 березня 2017 року нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка мотивована тим, що 16 листопада 2012 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденком А. Б. посвідчено заповіт, за яким все майно ОСОБА_4 заповіла іншим особам.

Від сусідів він дізнався, що цими іншими особами, на ім`я яких складено заповіт, є позивачі за первісним позовом у цій справі. Інших родичів, крім його сім`ї, у ОСОБА_4 не було, також не було інших осіб, які з нею спілкувалися чи здійснювали догляд.

Вважав, що він є єдиним родичем та у нього зберігаються оригінали усіх документів ОСОБА_4 , які вона передала йому на зберігання, в тому числі, документи на право власності на квартиру.

З урахуванням заяви про зміну підстав позову (а. с. 142-144, т. 1),

ОСОБА_3 вважав заповіт недійсним, оскільки підпис на заповіті здійснено не спадкодавцем ОСОБА_4 , а іншою особою, у зв`язку з чим подав до суду клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.

З огляду на викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденко А. В. 16 листопада 2012 року за номером реєстру нотаріальних дій 580.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2020 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Визнано право власності на спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 у рівних частках по Ѕ частині за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до висновку почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис у заповіті виконано ОСОБА_4 . Таким чином, спадкодавець за життя виявила свою волю на передачу свого майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . З огляду на зазначене та правові підстави зустрічного позову, відсутні підстави для визнання спірного заповіту недійсним.

Задовольняючи первісні позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як спадкоємці за заповітом після смерті ОСОБА_4 , у передбачений законом строк звернулися із заявам про прийняття спадщини.

Оскільки правовстановлюючі документи на спадкове майно у позивачів відсутні та перебувають у відповідача, їх порушене право підлягає захисту в судовому порядку у спосіб визнання права власності на спадкове майно.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2020 року ОСОБА_3 через адвоката Беліменко В. І.подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з Вінницького міського суду Вінницької області.

У жовтні 2020 року справу № 127/7825/17 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень

ОСОБА_3 зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на те, що ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, що позбавило його права на участь у судових засіданнях, що свідчить про порушення судом принципу змагальності та рівності сторін, права на справедливий суд (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, необґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи, чим позбавив заявника можливості надати пояснення щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції позбавив ОСОБА_3 можливості подати доказ, який не був поданий до суду першої інстанції та під час подання апеляційної скарги.

Крім вказаних порушень норм процесуального права, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для визнання спірного заповіту недійсним, посилаючись на висновок судово-почеркознавчої експертизи, не звернувши при цьому увагу на те, що з 28 листопада

2018 року до 31 жовтня 2019 року експерт не мав можливості провести експертизу, оскільки в цей період він тричі повідомляв суд про неможливість її проведення у зв`язку із ненаданням відповідних зразків, а саме: оригіналу другого примірника заповіту, що є обставиною створення протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Висновок експерта є помилковим.

Таким чином, оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судами не дотримано положення частин першої, другої, третьої, п`ятої статті 263, частини четвертої статті 265 ЦПК України, а також положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,

не враховано практику Європейського суду з прав людини, чим порушено гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року право на справедливий розгляд справи.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що судові рішення ухвалені із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи заявника про неповідомлення його про час і місце розгляду справи не відповідають дійсності, оскільки справа розглядалася протягом двох років і засідання відкладалися за заявами представників ОСОБА_3 , хоча дату розгляду заздалегідь узгоджували між сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 26 березня 1991 року зареєстрували шлюб (а.с. 137, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 31 серпня 1995 року, виданим виконавчим комітетом Вінницької міської ради народних депутатів, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а. с. 32, т. 1)

Відповідно до довідок міського комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 7» у кв.

АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с. 95, 96 т.1).

Із відповіді державного нотаріуса Третьої Вінницької державної нотаріальної контори від 05 травня 2020 року № 396/01-16 встановлено, що спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 не відкривалася, на підтвердження чого надано Інформаційну довідку зі Спадкового реєстру

№ 60107511.

Судами встановлено, що оскільки ОСОБА_4 постійно проживала разом із ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, про що не заперечували сторони, вона вважається такою, що прийняла спадщину.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4

(а. с. 7, т. 1)

16 листопада 2012 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденком А. Б., зареєстрований у реєстрі № 580, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла все своє майно в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 97, т. 1).

Із заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини звернулися: 18 жовтня 2016 року ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 (за заповітом), а 02 березня 2017 року звернувся ОСОБА_3 (за законом) (а.с. 75-77, т. 1).

Постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лазько С. В. від 29 березня 2017 року за вих. № 40/02-31

ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із тим, що 16 листопада 2012 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденком А. Б. за реєстровим № 580 посвідчено заповіт ОСОБА_4 , яка усе майно заповіла іншим спадкоємцям, які в порядку та у визначений законодавством строк звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини (а.с. 34, т. 1).

Постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лазько С. В. від 30 березня 2017 року за вих. № 45/02-31 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів щодо належності квартири спадкодавцеві (а.с. 5, т. 1).

Факт відсутності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на квартиру підтверджується змістом зустрічного позову, у якому ОСОБА_3 підтвердив, що документи на квартиру знаходяться у нього.

Також судами встановлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 листопада 2018 року призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу. Матеріали цивільної справи разом із оригіналом заповіту направлено до експертної установи (а.с. 233, т. 1).

Для проведення експертизи судовим експертом направлялися клопотання про направлення для проведення експертизи вільних зразків почерку ОСОБА_4 (клопотання від 11 січня 2019 року, від 25 червня 2019 року, від 23 вересня 2019 року), а також другого примірника заповіту ОСОБА_4 від 16 листопада 2012 року та книги нотаріальних дій, у якій зареєстрований заповіт (а.с. 236, т. 1, а.с. 32, 57, т. 2).

У зв`язку із ненаданням вказаних документів експертом повідомлялося про неможливість проведення експертизи (повідомлення від 13 березня 2019 року, від 28 серпня 2019 року) (а.с. 2, 50, т. 2).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня

2019 року повторно призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу. Матеріали цивільної справи разом із оригіналом заповіту, оригіналом пенсійних справ направлено до експертної установи. Витребувано другий примірник заповіту ОСОБА_4 від 16 листопада 2012 року та реєстр нотаріальних дій у приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Свириденка А. Б., в якому було зареєстровано заповіт № 580

(а.с. 39, т. 2).

Згідно з висновком Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 31 жовтня 2019 року, рукописний текст, що починається словами «Текст заповіту...» та закінчується словами «... дійсним намірам», та рукописний текст « ОСОБА_4 у графі: «Підпис» у наданому заповіті, посвідченому приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденком А. Б. 16 листопада 2012 року за номером реєстру нотаріальних дій 580, виконані гр. ОСОБА_4 . Підпис у графі: «Підпис» у заповіті, посвідченому приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденком А. Б. 16 листопада 2012 року за номером реєстру нотаріальних дій 580, виконаний гр. ОСОБА_4 (а.с. 69-84, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо порушення судом норм процесуального права в частині неповідомлення про дату, час і місце розгляду справи ОСОБА_3 .

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_3 посилається на порушення його права доступу до суду, оскільки судовий розгляд проведено без належного повідомлення ОСОБА_3 та його представника про час, дату та місце судового розгляду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип та було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Згідно з частиною другою статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом із копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Частиною п`ятою статті 130 ЦПК України передбачено, що вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Відповідно до розписки від 08 листопада 2019 року про слухання справи на

09 грудня 2019 року попереджено представника ОСОБА_3 -

ОСОБА_7 (а.с. 87, т. 2).

21 листопада 2019 року адвокат ОСОБА_3 - ОСОБА_8 ознайомилася з матеріалами справи (а.с. 88, т. 2).

09 грудня 2019 року судове засідання не відбулося, розгляд справи відкладено на 23 грудня 2019 (а.с. 91, т. 2).

Відповідно до розписки про слухання справи на 23 грудня 2019 року попереджено представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 (а.с. 92, т. 2).

Про наявність повноважень представника ОСОБА_7 на представлення інтересів ОСОБА_3 у суді свідчить довіреність від 14 березня 2017 року (а.с. 37, т. 1).

Про наявність повноважень адвоката Левицької О. І. на представлення інтересів ОСОБА_3 у суді свідчить ордер серії ВН № 082652 (а.с. 206, т. 1).

Проти повноважень своїх представників ОСОБА_3 не заперечує.

Враховуючи те, що у цій справі суд першої інстанції повідомив представника ОСОБА_3 про призначене судове засідання, тому відсутні підстави вважати, що позивача за зустрічним позовом або його представників було позбавлено можливості брати участь у судовому засіданні, у зв`язку із чим колегія суддів вважає, що принцип рівності сторін не порушено.

Враховуючи те, що представник ОСОБА_7 була повідомлена про час і місце розгляду справи, а отже, ОСОБА_3 та його представник не були позбавлені права на доступ до суду, доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.

Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання про відкладення розгляду справи

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що клопотання про відкладення розгляду ОСОБА_3 подавав тричі, у зв`язку з чим розгляд апеляційної скарги двічі відкладався, при цьому, не мотивував необхідності його безпосередньої участі в судовому засіданні. Клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції або за допомогою онлайн-сервісу відеозв`язку «EasyCon» у випадку виникнення у сторони труднощів з явкою в судове засідання в м. Вінниці не подавав. Крім того, клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи в порушення вимог частини восьмої статті 43 ЦПК України не скріплене електронним цифровим підписом учасника справи.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року).

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандрес С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що звернення втретє з клопотанням про відкладення розгляду справи, розцінюється як затягування розгляду справи ОСОБА_3 , є правильними, а тому вказані доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Щодо розгляду справи по суті

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до статей 1233 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту представником не допускається.

За змістом частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За змістом статті 202 ЦК України (поняття і види правочинів) заповіт належить до односторонніх правочинів, і на нього поширюються положення глави 16 ЦК України - «Правочини», в тому числі щодо наслідків недодержання сторонами вимог закону при вчиненні правочинів.

Як на підставу зустрічного позову про визнання недійсним заповіту,

ОСОБА_3 посилався на те, що підпис на спірному заповіті здійснено не спадкодавцем ОСОБА_4 , а іншою особою.

За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У справі, що переглядається, за результатами проведеної судово-почеркознавчої експертизи на підставі ухвали суду від 06 серпня 2019 року судовим експертом Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 31 жовтня 2019 року надано висновок № 309.

У вказаному висновку зазначено, що для вирішення запитань, поставлених перед експертом, направлялося клопотання експерта з проханням надати другий примірних заповіту ОСОБА_4 від 16 листопада 2012 року та реєстр нотаріальних дій приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Свириденко А. Б., в якому зареєстровано заповіт ОСОБА_4 від 16 листопада 2012 року за № 580. Станом на 30 вересня 2019 року зазначені у клопотанні документи не надавалися, тому експертиза проводилася по раніше наданим документам.

При цьому, експертом проведено дослідження на підставі інших наданих судом документів, які експерт вважав за обсягом достатніми для проведення призначеної експертизи.

Відповідно до висновку судового експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 31 жовтня 2019 року № 309 рукописний текст, що починається словами «Текст заповіту...» та закінчується словами «... дійсним намірам», та рукописний текст

« ОСОБА_4 у графі: «Підпис» у наданому заповіті, посвідченому приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденком А. Б. 16 листопада 2012 року за номером реєстру нотаріальних дій 580, виконані гр. ОСОБА_4 . Підпис у графі: «Підпис» у заповіті, посвідченому приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Свириденком А. Б. 16 листопада 2012 року за номером реєстру нотаріальних дій 580, виконаний гр. ОСОБА_4 (а.с. 69-84, т. 2).

Встановивши зазначені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного заповіту недійсним та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги щодо позбавлення ОСОБА_3 можливості подати доказ на підтвердження своїх вимог колегією суддів відхиляється, оскільки ОСОБА_3 та його представники не були позбавлені можливості у період із 07 листопада 2019 року (з моменту відновлення провадження у справі) до 23 грудня 2019 року (до ухвалення судового рішення) звернутися до суду з будь-яким клопотанням, у тому числі, про призначення повторної почеркознавчої експертизи, або надати будь-які докази, які, на їх думку, могли вплинути на результат розгляду справи.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , оскільки з урахуванням того, що позивачам за первісним позовом відмовлено у видачі свідоцтва у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які знаходяться у ОСОБА_3 .

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Особа, яка не має змоги реалізувати своє право на отримання свідоцтва про право на спадщину у нотаріальному порядку, набуває право на звернення до суду у порядку позовного провадження із вимогами щодо визнання права на спадщину.

Враховуючи зазначені норми права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини у передбачений законом строк та їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 через відсутність правовстановлюючих документів, дійшов обґрунтованого висновку, що для захисту прав позивачів на спадщину, позов підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку позивача за зустрічним позовом, свідчить про наявність підстав для задоволення його позовних вимог, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. А. Калараш

Є. В. Петров