№ 127/809/21

Постанова

Іменем України

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 127/809/21

провадження № 51-2136 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_6,

суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_9,

захисника ОСОБА_10,

прокурора ОСОБА_11

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020010001634, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням обов`язків, передбачених, ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів у провадженні, скасовано арешт на майно.

Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 114073,01 грн. матеріальної шкоди та 5210,65 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2500 грн. франшизи, 94 789,35 грн. моральної шкоди та 11448 грн. витрат на правову допомогу.

В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що 10 вересня 2020 року близько 20:20 год. ОСОБА_1 , рухаючись автомобілем марки «BMW-318», д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Келецькій в м. Вінниці, на перехресті з вулицею М. Ващука, порушив вимоги п. п. 10.1, 16.6 Правил дорожнього руху України, не переконався, що це буде безпечним та не створить небезпеки або перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, розпочав маневр повороту ліворуч в напрямку вулиці В. Порика, не надавши дорогу мотоциклу марки «Kawasaki LE 500А», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався по вулиці Келецькій у зустрічному напрямку, внаслідок чого допустив з ним зіткнення, в результаті якого ОСОБА_2 заподіяно середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.

Після чого водій автомобіля «BMW» - ОСОБА_1 допустив вторинне зіткнення з автомобілем марки «Hyundai Sonata», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який зупинився на червоний сигнал світлофора по вул. М. Ващука в напрямку вул. Келецька та перебував в нерухомому стані.

Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 10.1,16.6 ПДР України знаходиться у причинному зв`язку з наслідками ДТП.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 , а кримінальне провадження закрити.

Зазначає, що місцевим судом порушено принцип безпосередності, закріплений у ст. 23 КПК, оскільки надані сторонами обвинувачення та захисту письмові докази судом не досліджувались, а оголошувались лише їх назви та короткий зміст прокурором і захисником.

За наявності двох суперечливих висновків експертиз щодо можливості водія мотоцикла попередити зіткнення, суд безпідставно не призначив повторну експертизу та не допитав експерта.

При визначенні розміру моральної шкоди суд не врахував того, що потерпілий теж порушив ПДР, а тому розмір відшкодування, на думку захисту, є завищеним.

Вважає, що покарання ОСОБА_1 призначено з порушенням ст. 65 КК України, не мотивовано чому призначено найсуворіший його вид. Не враховано повною мірою те, що він скоїв нетяжкий злочин, вперше притягується до відповідальності, має сім`ю, постійне місце проживанням за яким характеризується позитивно, працює, внаслідок ДТП став інвалідом ІІІ групи , частково визнав свою вину та намагався відшкодувати завдану шкоду.

Крім того, вказує, що суд безпідставно призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки транспортний засіб використовується засудженим для здійснення утримання дружини та неповнолітньої дитини.

В свою чергу, апеляційний суд допущені порушення проігнорував. Крім того, всупереч вимог ст. 419 КПК України належним чином доводи апеляційної скарги сторони захисту не перевірив, не дав на них відповідей, а також не зазначив в ухвалі підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_10 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.

Прокурор ОСОБА_11, в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, заперечила проти її задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинуваченого, потерпілої, свідків, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23, а також ст. ст. 86 94 КПК України, порушення принципу безпосередності означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення.

Статтею 358 КПК України регламентовано, що долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні.

Оголошує документи суд або сторона судового провадження, яка подає ці документи.

Логічно, коли документи в судовому засіданні оголошує та сторона, яка їх подає. Проте, якщо учасниками кримінального провадження документи не оголошуються, а лише долучаються, то суд повинен їх оголосити з метою ознайомлення всіх учасників кримінального провадження з їх змістом та надання їм можливості подати свої зауваження.

Із матеріалів кримінального провадження видно, що усі письмові докази, надані сторонами обвинувачення та захисту, були оголошені прокурором та захисником в судовому засіданні. Учасникам провадження була забезпечена можливість ознайомлюватися із ними та, у разі необхідності, ставити запитання. Водночас, місцевий суд дав оцінку усім доказам в нарадчій кімнаті, а тому застосована ним процедура повністю відповідає визначеній у ст.23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.

Тому доводи захисту про порушення місцевим судом принципу безпосередності, оскільки надані сторонами обвинувачення та захисту письмові докази судом не досліджувались, а оголошувались прокурором і захисником, не заслуговують на увагу.

Що стосується тверджень захисту про те, що суд, за наявності двох суперечливих висновків експертиз щодо можливості водія мотоцикла попередити зіткнення, безпідставно не призначив повторну експертизу та не допитав експерта,то слід зазначити таке.

Статтею 332 КПК України визначено право суду, за наявності підстав передбачених ст.242 цього Кодексу, своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Відповідно до ч.10 ст.101 КПК України висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Згідно із ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок, яка має здійснюватись судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Місцевий суд, здійснюючи детальний аналіз безпосередньо досліджених висновків експертиз №815 від 18 листопада 2020 року та №636/637/21-1 від 15 березня 2021 року, наданих сторонами обвинувачення та захисту, діяв у відповідності до вимог КПК та відхиляючи один і беручи до уваги інший, дав їм належну оцінку на ряду з іншими доказами у справі, навівши у вироку мотиви свого рішення. Підстав для призначення повторної експертизи суд не встановив.

Злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 цієї статті, тобто тільки такі порушення, які перебувають із ними у причинному зв`язку.

У випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність у їх діях складу злочину потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступеня участі кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.

Судом першої інстанції встановлено, що незалежно від того чи мав можливість водій мотоцикла ОСОБА_2 зупинити керований ним транспортний засіб, щоб попередити ДТП, водій ОСОБА_1 , виконуючи на перехресті маневр повороту ліворуч, зобов`язаний був виконати вимоги пунктів 10.1 та 16.6 Правил дорожнього руху України і повинен був дати дорогу мотоциклу, який рухався в зустрічному напрямку. Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи №815 від 18 листопада 2020 року, чітко зазначено, що саме невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам пунктів 10.1 та 16.6 ПДР України з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку із суспільно-небезпечними наслідками, що настали. При цьому, суд вірно зауважив, що наданий стороною захисту висновок експерта №636/637/21-1 від 15 березня 2021 року, згідно якого водій мотоцикла ОСОБА_4 мав технічну можливість зупинити мотоцикл до смуги руху автомобіля, не спростовує винуватості ОСОБА_1 .

Посилання адвоката на те, що суд першої інстанції безпідставно не допитав експерта є неспроможними, оскільки положеннями ч.1 ст.356 КПК України передбачено право, а не обов`язок суду викликати експерта для роз`яснення висновку. Під час розгляду справи місцевим судом не було встановлено підстав для допиту експерта. До того ж, сторона захисту жодних клопотань з цього приводу не заявляла.

Безпідставними є і твердження захисника про необґрунтовано великий розмір відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодження здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При вирішенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 наведені вимоги закону судом першої інстанції повністю дотримано.

Вирішуючи питання, про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, місцевий суд виходив із того, що внаслідок дій ОСОБА_1 потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження та душевні страждання.

Так, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1169 від 24.11.2020 року потерпілий ОСОБА_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми тіла: закритої черепно-мозкової травми - струс головного мозку, ротаційний підвивих 1-го шийного хребця; відкритий багатоуламковий перелом нижніх третин променевої та ліктьової кісток лівого передпліччя зі зміщенням; відкритий перелом середньої фаланги 5-го пальця лівої кисті зі зміщенням; перелом гачкоподібного відростка гачкоподібної кістки лівої кисті без зміщення; пошкодження сухожилків розгиначів 1, 4, 5-го пальців, часткове пошкодження сухожилків розгиначів 2, 3-го пальців лівої кисті; забій правої легені; відкритий багатоуламковий перелом крила лівої клубової кістки тазу зі зміщенням; гематоми м`яких тканин тулуба, порожнини тазу та лівого стегна; множинні садна на ногах, лівій половині тазу, правій кисті. Вказані тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеню тяжкості, які за своїм характером потягли тривалий (понад 21 день) розлад здоров`я.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд правильно урахував, що внаслідок протиправної поведінки обвинуваченого потерпілому ОСОБА_2 спричинено не лише фізичний біль та емоційні страждання в момент заподіяння травм, а й психологічний стрес, оскільки внаслідок отриманих під час ДТП тілесних ушкоджень він змушений був тривалий час лікуватися. Через травми ОСОБА_2 не може продовжувати вести активний спосіб життя, порушився звичний для нього уклад життя та роботи.

З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, вирок суду щодо часткового задоволення цивільного позову потерпілого про стягнення моральної шкоди із ОСОБА_5 у розмірі 94 789,35 грн. узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу понесених потерпілим моральних страждань. Підстави вважати його необґрунтовано завищеним, відсутні.

Разом із цим, касаційні доводи сторони захисту щодо порушення місцевим судом вимог ст. 65 КК України при призначенні засудженому покарання та його суворість, заслуговують на увагу.

Положеннями ст.50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При цьому, каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Частиною 2 ст.65 КК України чітко регламентовано, що більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Тому, призначаючи більш суворий вид покарання, суд повинен мотивувати у вироку чому менш суворий вид не буде дієвим та не забезпечить виправлення засудженого.

Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі, що є найбільш суворим із числа покарань, передбачених санкцією статті, за якою його засуджено, всупереч приписів ч.2 ст.65 КК України, взагалі у вироку не мотивував чому менш суворі види не будуть дієвими та не забезпечать виправлення засудженого.

Крім того, мотивуючи призначення додаткового покарання, місцевий суд зазначив, що порушення обвинуваченим ПДР призвело до необережних, але досить тяжких наслідків у вигляді травмування людей.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, тілесні ушкодження спричинено лише одному потерпілому. Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень впливає на кваліфікацію дій. ОСОБА_1 обвинувачувався у порушенні ПДР, що спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, тому твердження про досить тяжкі наслідки є недоречними.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, всупереч вимог ст. 419 КПК України, теж залишив це поза увагою та помилку місцевого суду не виправив, хоча захист наводив аналогічні доводи в апеляційній скарзі.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях (ст.433 КПК України).

Призначення менш суворого виду покарання із числа можливих, вимагає встановлення обставин щодо особи обвинуваченого, шляхом дослідження доказів, що виходить за межі наданих законом повноважень касаційному суду. Разом із цим, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Суд може та вважає за необхідне зменшити розмір вже призначених засудженому основного та додаткового покарань.

Так, судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою молодого віку, раніше не судимий, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має сім`ю, постійне місце проживання за яким характеризується позитивно, працює, що свідчить про наявність у нього соціальних чинників стримуючого характеру. Перебування на його утриманні неповнолітньої дитини місцевий суд обґрунтовано визнав обставиною, що пом`якшує покарання. Обставин, що обтяжують покарання - не встановлено. При цьому, вчинений ОСОБА_1 злочин, згідно ст.12 КК України, відноситься до злочинів невеликої тяжкості, з необережною формою вини.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій даних про особу винного, тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, а також беручи до уваги, посткримінальну поведінку засудженого, який протягом двох років з дня вчинення злочину до відповідальності не притягувався, колегія суддів дійшла висновку про можливість пом`якшення покарання ОСОБА_1 за ч.1 ст.286 КК України із звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

На думку колегії суддів, в даному конкретному випадку, таке покарання буде пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Адвокат ОСОБА_10 у касаційній скарзі просить закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 , однак, виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судами, такі підстави відсутні. А досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях з огляду на положення ст.433 КПК не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - зміні.

З цих підстав та, керуючись статтями 434, 436, 438 441 442 КПК України, Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника задовольнити частково.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26 квітня 2022 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Пом`якшити ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст.286 КК України до одного року шести місяців обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням на нього визначених місцевим судом обов`язків, передбачених, ст. 76 цього Кодексу.

В решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8