Постанова
Іменем України
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 127/8285/17
провадження № 61-1207св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вінницька міська рада,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року у складі судді Гуменюка К. П. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області
від 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Берегового О. Ю., Денишенко Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вінницької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 19 жовтня 2007 року № 1388, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Староміського районного суду міста Вінниці від 24 березня 1995 року ОСОБА_1 стала власником 79/100 частини будинку АДРЕСА_1 .
01 жовтня 1999 року позивач на підставі договору купівлі-продажу набула право власності на 21/100 частини зазначеного будинковолодіння та стала його одноосібним власником.
За зазначеним будинковолодінням було закріплено земельну ділянку площею 2 476 кв.м, на яку вона автоматично набула право власності.
Відповідно до довідки наданої Староміською районною радою міста Вінниці
від 04 березня 2005 року площа земельної ділянки закріпленої за її будинковолодінням становить 2 089 кв.м. Крім того, відповідно до довідки комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 11 лютого 2013 року розмір земельної ділянки закріпленої за її будинковоодінням станом на 1999 рік становить також 2 089 кв.м, що не відповідає наявним обставинам.
В подальшому, при проведенні обміру земельної ділянки техніком, їй було повідомлено, що розмір земельної ділянки вже становить 1 875 кв.м. Такі зміни розміру земельної ділянки відбулись внаслідок прийняття Вінницькою міською радою 19 жовтня 2007 року рішення № 1388 про безоплатну передачу (шляхом приватизації) у спільну сумісну власність земельної ділянки громадянам
ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , площею 1 611 кв.м, за адресою по АДРЕСА_2 , у тому числі і частину земельної ділянки у розмірі 214 кв.м, що перебуває у її користуванні.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 19 жовтня 2007 року № 1388 в частині безоплатної передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 лютого 2008 року та скасувати його державну реєстрацію.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 липня 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 19 жовтня 2007 року порушено її права, а передача земельної ділянки у власність в порядку приватизації громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_6 здійснено відповідачем відповідно до положень статті 118 ЗК України. Позивачкою не надано доказів того, що попереднім власникам передавалась у користування земельна ділянка площею 2 476 кв.м. Земельна ділянка по АДРЕСА_1 , фактично перебуваючи в користуванні ОСОБА_1 та попередніх власників будинковолодіння, юридично відносилась до земель комунальної власності, що не потребувало попереднього позбавлення позивача прав землекористувача, оскільки ОСОБА_1 такою не була. Земельна ділянка по АДРЕСА_2 є комунальною власністю. Набувши права власності на будинок, ОСОБА_1 не реалізувала право на отримання земельної ділянки по АДРЕСА_2 , у користування чи власність.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
11 грудня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи. Судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема не враховано те, що після переходу права власності на будинок до неї перейшло право власності на земельну ділянку.
Доводи інших учасників справи
У березні 2018 року до Верховного Суду від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на касаційну скаргу, який мотивований тим, що питання, яке є предметом спору, не відноситься до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, а рішення по справі не вплине на їх права та обов?язки.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 грудня 2017 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вінницького міського суду Вінницької області.
У березні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 жовтня 1955 року № 28/950 затверджені наслідки обміру земель по будівельному кварталу № 136-141 у місті Вінниці та зареєстровано за землекористувачами земельні ділянки, зокрема і земельна ділянка площею 2 476 кв.м по АДРЕСА_4 .
Відповідно до листа комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 11 лютого 2013 року по
АДРЕСА_2 нумерація будинку змінювалась наступним чином: 1955 рік -
АДРЕСА_4 ; 1959 рік - АДРЕСА_5 ; 1987 рік -
АДРЕСА_1; 1987 рік АДРЕСА_3 .
Рішенням Староміського районного суду міста Вінниці від 24 березня 1995 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 79/100 частини будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 жовтня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу
Лукашенко В. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 8143, ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_1 купила 21/100 частини будинковолодіння по
АДРЕСА_2 . Право власності на вказану частку будинковолодіння за зазначеною адресою зареєстроване за ОСОБА_1 . Державним комунальним підприємством «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 11 листопада 1999 року, про що міститься відмітка у договорі купівлі-продажу.
Згідно з листом виконавчого комітету Староміської районної ради міста Вінниці від 04 березня 2005 року № 152 за будинковолодінням належному
ОСОБА_1 рішенням від 1955 року закріплена земельна ділянка площею
2 089 кв.м.
Відповідно до листа виконавчого комітету Староміської районної ради міста Вінниці від 06 грудня 2006 року № 289 у ОСОБА_1 відсутні юридичні підстави для користування земельною ділянкою площею 2 476 кв.м.
Рішенням Вінницької міської ради від 19 жовтня 2007 року № 1388, затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність та оренду
ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельну ділянку по
АДРЕСА_2 , площею 1 611 кв.м. Одночасно прийнято рішення про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку.
Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Вінницької облдержземінспекції від 19 грудня 2008 року ОСОБА_1 використовує земельну ділянку, площею 0,1875 га, із земель житлової та громадської забудови Вінницької міської ради.
Вирішуючи спір, та відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради
від 19 жовтня 2007 року порушено її права, а передача земельної ділянки у власність в порядку приватизації громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_6 здійснено відповідачем відповідно до положень статті 118 ЗК України. Позивачкою не надано доказів того, що попереднім власникам передавалась у користування земельна ділянка площею 2 476 кв.м. Земельна ділянка по АДРЕСА_1 , фактично перебуваючи в користуванні ОСОБА_1 та попередніх власників будинковолодіння, юридично відносилась до земель комунальної власності, що не потребувало попереднього позбавлення позивача прав землекористувача, оскільки ОСОБА_1 такою не була. Земельна ділянка по АДРЕСА_4 є комунальною власністю. Набувши права власності на будинок, ОСОБА_1 не реалізувала право на отримання земельної ділянки по АДРЕСА_2 , у користування чи власність.
Проте з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій в повній мірі погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у вказаній редакції). Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
У справі, що переглядається позивач клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Оскільки позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, то висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові, з тих підстав, що позивачем не доведено порушення її права, є помилковим так як належними відповідачами по справі є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яким спірним рішенням Вінницької міської ради від 19 жовтня 2007 року № 1388, затверджено технічну документацію із землеустрою та передано їм у власність та оренду земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 1 611 кв.м з одночасним прийняттям рішення про видачу державного акта на право власності на вказану земельну ділянку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року та ухвала апеляційного суду Вінницької області
від 22 листопада 2017 року підлягають зміні в мотивувальних їх частинах з підстав, зазначених у цій постанові.
Оскільки Верховний Суд змінює рішення апеляційного суду, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2017 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун