№ 128/3342/19

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 128/3342/19

провадження № 61-7512св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Говор Дмитро Ігорович, на постанову Вінницького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Берегового О. Ю., від 05 липня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду по земельній ділянці.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1418 га, кадастровий номер 0520684906:03:001:0062, яка розташована на АДРЕСА_1 , до якої прохід та проїзд здійснювався виключно через сусідню земельну ділянку, яка на час звернення до суду з цим позовом належить ОСОБА_2

14 квітня 2003 року між позивачем та ОСОБА_3 (чоловіком відповідача), який на той час був землекористувачем суміжної ділянки, було укладено договір на встановлення земельного сервітуту, за умовами якого ОСОБА_1 надавалось право на прохід та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 та реєстрації у 2015 році ОСОБА_2 за собою права власності на суміжну земельну ділянку, відповідач створює їй перешкоди у проході та проїзді через земельну ділянку.

Посилаючись на те, що її пропозицію щодо укладення договору земельного сервітуту, ОСОБА_2 залишила задоволення, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги просила суд:

- встановити на її користь постійний, безоплатний земельний сервітут на право проїзду на транспортному засобі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520684900:03:001:0484, площею 0,1716 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і належить ОСОБА_2 ;

- визначити істотні умови земельного сервітуту: земельна ділянка, на якій встановлюється земельний сервітут - земельна ділянка площею 0,1716 га із кадастровим номером 0520684900:03:001:0484, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; площа земельного сервітуту - 0,0163 га; строк дії земельного сервітуту - постійно; межі та конфігурація земельного сервітуту: в межах згідно з додатком № 1 до висновку експерта Вінницького відділення КНДІСЕ за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи № 7986/7987/20-21 від 15.03.2021, а саме: від точки 1 до точки 2 - на відстані 45,12 м; від точки 2 до точки 3 - на відстані

1,46 м; від точки 3 до точки 4 - на відстані 15,05 м; від точки 4 до точки 5 - на відстані 2,76 м; від точки 5 до точки 6 - на відстані 12,60 м; від точки 6 до точки 7 - на відстані 1,52 м; від точки 7 до точки 8 - на відстані 39,02 м; від точки 8 до точки 9 - на відстані 2,60 м; від точки

9 до точки 1 - на відстані 3,14 м

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області, у складі судді Карпінської Ю. Ф., від 23 травня2022 року позов задоволено.

Встановлено на користь ОСОБА_1 постійний безоплатний земельний сервітут щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520684900:03:001:0484, площею 0,1716 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , і належить ОСОБА_2 , на право проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520684906:03:001:0062, що належить ОСОБА_1 .

Визначено істотні умови земельного сервітуту: земельна ділянка, на якій встановлюється земельний сервітут, площею 0,1716 га із кадастровим номером 0520684900:03:001:0484, розташована за адресою:

АДРЕСА_1 ; площа земельного сервітуту - 0,0163 га; строк дії земельного сервітуту - постійно; вид сервітуту - право проїзду на транспортному засобі; межі та конфігурація земельного сервітуту: в межах згідно з додатком № 1 до висновку експерта Вінницького відділення КНДІСЕ за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 15 березня

2021 року № 7986/7987/20-21.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції встановив, що сторони є власниками суміжних земельних ділянок на АДРЕСА_1 , належна позивачу земельна ділянка розташована в серединній зоні масиву та оточена земельними ділянками суміжних землекористувачів, зокрема, відповідача, яка перешкоджає ОСОБА_1 використовувати свою власність, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для захисту прав позивача шляхом встановлення земельного сервітуту відповідно до варіанту № 1 висновку експерта

від 15 березня 2021 року № 7986/7987/20-21, який найбільшою мірою захистить її права.

При цьому суд врахував, що через земельну ділянку ОСОБА_2 існує та раніше існував проїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 , яким остання користувалась, що підтверджено укладеним між позивачем та попереднім землекористувачем ( ОСОБА_3 ) договором земельного сервітуту, показаннями свідків та фотографіями.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення мотивоване тим, що місцевий суд не звернув уваги на пункти 3, 4 висновку експерта від 15 березня 2021 року № 7986/7987/20-21, в яких зазначено, що станом на час проведення експертизи прохід та проїзд через земельну ділянку відповідача до земельної ділянки позивача відсутні; прохід та проїзд по земельній ділянці ОСОБА_2 доцільний та можливий лише в разі використання земельної ділянки загального користування (проходу) площею 0,0150 га та незначної частини земельної ділянки, яка належить відповідачу, площею 0,0125 га (125,0 кв. м), за умови виділу в користування ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0125 га (125,0 кв. м) із земельної ділянки ОСОБА_1 .

Оскільки допитаний в судовому засідання експерт пояснив, що можливість проходу від земельної ділянки ОСОБА_1 до дороги загального користування існує і його орієнтовна ширина складає 1,50 м х 2,10 м, що не підходить для проїзду транспортних засобів, а встановлення земельного сервітуту у вигляді права проїзду транспортним засобом за загальним правилом є можливим у разі, якщо на земельній ділянці вже наявний шлях для проїзду, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про встановлення земельного сервітуту шляхом проїзду транспортними засобами.

Укладений між попереднім землекористувачем ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір земельного сервітуту від 14 квітня 2003 року суд апеляційної інстанції вважав невчиненим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Говор Д. І., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали справи № 128/3342/19 із суду першої інстанції.

У серпні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 539/1427/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту «б» частини першої статті 99 ЗК України у правовідносинах, пов`язаних зі встановленням земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що потреби позивача не можуть бути задоволені у менш обтяжливий спосіб аніж встановлення сервітуту.

Суд першої інстанції ухвалив рішення яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, врахував законні інтереси позивача, які полягають у проїзді через земельну ділянку відповідача для оранки та обробітку землі, вивезення перегною, вирощування, збору і перевезення урожаю.

Натомість суд апеляційної інстанції не зазначив, які нові докази, протилежні висновкам місцевого суду, підтверджують технічну можливість позивача здійснювати ефективне землекористування в інший спосіб без встановлення земельного сервітуту.

Крім того під час розгляду справи відповідач вчинила дії, спрямовані на зміну зовнішнього виду належної їй земельної ділянки, з метою приховання наявного проїзду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує на безпідставне посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанови Верховного Суду, а також погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову.

Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520684906:03:001:0062 площею 0,1418 га

Під час приватизації ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки в технічній документації на виготовлення державного акта, для доступу до земельної ділянки було передбачено заїзд через земельну ділянку, яка на даний час належить ОСОБА_2

14 квітня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір, яким встановлено земельний сервітут на прохід та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку ОСОБА_3 до дороги загального користування.

Із жовтня 2015 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1716 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520684900:03:001:0484.

Земельна ділянка ОСОБА_1 , розміщена у серединній зоні масиву та оточена земельними ділянками суміжних користувачів, в тому числі ОСОБА_2 .

Згідно відповіді голови Парпуровецької сільської ради від 19 листопада

2015 року № 359 вбачається, що виділити проїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 неможливо, оскільки сусідня земельна ділянка знаходиться у приватній власності ОСОБА_2 , у зв`язку з чим ОСОБА_1 необхідно укласти з ОСОБА_2 договір сервітуту та зареєструвати його відповідно до вимог чинного законодавства.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 зверталась до ОСОБА_2 з пропозицією укласти договір сервітуту.

Згідно із висновком експертизи від 15 березня 2021 року № 7986/7987/20-21 технічно можливий варіант № 1 встановлення безоплатного земельного сервітуту на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , що належить відповідачу, для проходу та проїзду від земельної ділянки

АДРЕСА_1 , яка належить позивачу, до дороги загального користування ( АДРЕСА_1 , наданий у дослідницькій частині висновку та відображений на план-схемі у додатках до висновку. Інші варіанти забезпечення проїзду від земельної ділянки, яка належить позивачу до дороги загального користування, менш обтяжливі для інших землевласників та землекористувачів, відсутні, оскільки зазначена земельна ділянка розміщена у серединній зоні масиву та оточена земельними ділянками суміжних землекористувачів. Можливість проходу від земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , до дороги загального користування, тобто до АДРЕСА_1 , існує. Існуючий прохід пролягає між межею земельної ділянки (огорожею), що належить відповідачу, та наявними зеленими насадженнями. Орієнтовна ширина існуючого проходу у його початку становить 2,10 м, у закінченні - 1,52 м, що унеможливлює проїзд транспортних засобів та іншої техніки для обробітку земельної ділянки. Станом на час проведення дослідження прохід та проїзд через земельну ділянку, що належить відповідачу, до земельної ділянки, яка належить позивачу, відсутні. Найбільш доцільним варіантом встановлення можливого проходу та проїзду до земельної ділянки, що належить позивачу, менш обтяжливим для всіх землекористувачів, являється використання земельної ділянки загального користування (проходу) площею 0,0150 га та незначної частини земельної ділянки, що належить відповідачу, площею 0,0125 га (125,0 кв. м), при умові виділу у користування ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0125 га (125,0 кв. м) із земельної ділянки ОСОБА_1 .

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 пояснила, що її батьки працювали в колгоспі та отримали земельну ділянку. Батьки ОСОБА_2 отримали суміжну земельну ділянку, яка примикає до дороги. До 2019 року ОСОБА_2 дозволяла їй заїжджати через свою ділянку. Однак наразі проїзду від дороги до своєї земельної ділянки вона не має через ворота, які встановила відповідачка.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що до земельної ділянки, яка належить

ОСОБА_1 , був заїзд, однак на даний час там стоїть загорожа і фактично проїзду немає. Раніше він проїздив через ділянку ОСОБА_2 до земельної ділянки ОСОБА_6 на тракторі та будь-яких заперечень з боку ОСОБА_2 не було.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що є сусідкою сторін у справі та депутатом сільської ради. Сторони не можуть самостійно дійти згоди щодо користування земельними ділянками.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містяться й у статті 321 ЦК України.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі

необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався на те, що у висновку експерта від 15 березня 2021 року № 7986/7987/20-21, зазначено про відсутність станом на час проведення експертизи проходу та проїзду через земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 до земельної ділянки ОСОБА_1 , а встановлення земельного сервітуту у вигляді права проїзду транспортним засобом, за загальним правилом, є можливим у разі, якщо на земельній ділянці вже наявний шлях для проїзду.

Натомість суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі фотознімки, договір між позивачем та попереднім землекористувачем суміжної ділянки ( ОСОБА_3 ), допитавши свідків, та врахувавши пояснення відповідача, встановив, що через земельну ділянку ОСОБА_2 існує та раніше існував проїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 .

При цьому судами встановлено, що належна ОСОБА_8 земельна ділянка має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розміщена у серединній зоні масиву та оточена земельними ділянками суміжних землекористувачів.

Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму (стаття 1 Закону України «Про особисте селянське господарство»).

З урахуванням цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_1 (для ведення особистого селянського господарства), очевидно, що її належне використання (обробіток, вивезення врожаю тощо) може потребувати забезпечення не лише проходу, а й проїзду транспортних засобів із дороги загального користування.

Отже у разі, якщо апеляційний суд не погоджується із варіантом земельного сервітуту, обраним судом першої інстанції, він, з метою вирішення спору, мав обрати інший варіант або вказати, у який спосіб ОСОБА_1 може належним чином використовувати свою земельну ділянку з урахуванням її цільового призначення.

Крім того, пославшись на норми Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, в контексті набуття чинності договором на встановлення земельного сервітуту між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , апеляційний суд не звернув уваги, що вказаний договір укладений 14 квітня 2003 року, а Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель затверджено Наказом Держкомзему України № 174 від 02 липня 2003 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за № 641/7962.

Встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК України, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

З урахуванням наведених обставин, висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову є передчасним та недостатньо обґрунтованим, ухвалене апеляційним судом рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Говор Дмитро Ігорович, задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович