№ 128/3494/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 128/3494/21

провадження № 61-10263св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Васильєвої Т. Ю., додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Васильєвої Т. Ю., та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (далі - Агрономічна сільська рада), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд:

- скасувати рішення Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 29 січня 1990 року № 05;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 14 березня 1990 року № 99, видане на ім`я ОСОБА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_5 , що складається з будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Уточнена позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 . До кола спадкоємців входили лише сини ОСОБА_5 , а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилась, на час відкриття спадщини він був зареєстрований та проживав разом із матір`ю, вчинив ряд дій, які свідчать про фактичний вступ у спадщину та фактичне управління спадковим майном, з моменту смерті матері утримував господарство самостійно та опікувався молодшими братами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , особисто сплачував комунальні послуги, земельний податок, страхував житло, здійснював ремонтні роботи та приватизував земельну ділянку під будинком.

11 листопада 2021 року він отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від нотаріуса ОСОБА_8 , яка мотивована тим, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті померлої ОСОБА_5 не вбачається за можливе у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, 25 липня 1988 року виконавчий комітет Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницької області видав свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок № 05 на ім`я ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01 березня 1989 року виконавчий комітет Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницької області видав довідку № 120 для пред`явлення до нотаріальної контори щодо оформлення спадкових прав, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , а тож відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у спадковому будинку з моменту смерті спадкодавця по час звернення (1989 рік).

29 січня 1990 року виконавчий комітет Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницької області виніс рішення № 5, яким внесено зміни в списки для оформлення технічного паспорту на будинковолодіння, в якому замість спадкодавця зазначено лише одного з синів - ОСОБА_9 , та лише після 06 жовтня 2021 року йому стало відомо, що ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на спірне будинковолодіння на підставі рішення виконавчого комітету Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницької області від 14 березня 1990 року та отримав свідоцтво про право власності на нього, тобто став єдиним власником спадкового майна.

При цьому йому не відомо, чому номер будинку зазначено 3, а не 4, адже його матір була власником будинку саме за № 4 .

Так, згідно з витягом з реєстру речових прав власником будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_4 є ОСОБА_10 з вказівкою на іншу площу будинку, а відомості про реєстрацію права власності щодо будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3 , відсутні.

В комунальному підприємстві «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації») наявні дві інвентаризаційні справи № 1798 та № 345, які стосуються одного будинковолодіння з № (4) 3 та містять відомості саме щодо спірного будинковолодіння.

Отже, ОСОБА_1 вважає, що рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 29 січня 1990 року слід скасувати, оскільки воно не відповідає абзацу 9 пункту 20 розділу ІІІ Інструкції порядку реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником міністра комунального господарства Української РСР від 30 січня 1966 року, яким передбачено необхідність подання заяв всіма членами двору для оформлення правовстановлюючих документів. Оскільки вимога про скасування свідоцтва про право власності від 14 березня 1990 року № 99 є похідною від скасування рішення сільської ради, його слід визнати недійсним, так як воно видане на підставі ненормативного акта індивідуальної дії, який винесений з порушенням вимог закону.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на час відкриття спадщини після смерті колишнього з подружжя ОСОБА_5 її колишній чоловік ОСОБА_11 (батько позивача та відповідачів) мав право на відповідну частку в спільному майні подружжя, а саме спірного житлового будинку, відповідно до Глави IV Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5.

Оскільки дане домогосподарство не відносилось до суспільної групи колгоспних дворів, навіть після вибуття з нього в 1984 році ОСОБА_4 , останній не втратив право на частку в ньому як спільному з ОСОБА_5 будинковолодінні. Крім цього, ОСОБА_4 був прописаний в цьому будинковолодінні з 11 листопада 2003 року до часу його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Тобто позивачем не доведено належності спадкодавцю ОСОБА_5 цілого спірного житлового будинку на праві особистої приватної власності.

Отже, позивачем не враховані обставини належності спірного житлового будинку на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (обом батькам сторін), обставини спадкування після смерті ОСОБА_4 (батька) позивачем не вказані та не обґрунтовані, та спадкоємці після його смерті в межах даного провадження не встановлювалися та до участі в справі не залучалися. За наданими суду доказами встановити коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , не є можливим, при цьому згідно з інвентаризаційними справами після його смерті заводилася спадкова справа та спадкоємці після смерті ОСОБА_4 претендували на оформлення спадкових прав на спірне майно.

Крім того, позивачем в частині заявлених позовних вимог щодо скасування рішення Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 29 січня 1990 року № 05 та визнання недійсним свідоцтва про право власності від 14 березня 1990 року № 99, виданого на ОСОБА_2 , обрано не ефективний спосіб захисту його прав, та в частині заявлених вимог про визнання права власності на житловий будинок позивачем не обґрунтовано та не доведено обставин відсутності інших спадкоємців, які можуть претендувати на спадщину, а саме на частку в спірному житловому будинку після смерті батька відповідачів ОСОБА_4 , як його співвласника в спільному майні подружжя.

Додатковим рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Гребенюка В. О. про винесення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Задовольняючи частково заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Гребенюка В. О. про стягнення витрат, понесених ним на професійну правову допомогу, суд першої інстанції виходив із їх доведеності та співмірності із задоволеними позовними вимогами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції вважав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, проте такий висновок є помилковим, оскільки згідно із частиною третьою статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до вимог частини другої статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Разом з тим, позовні вимоги в частині скасування рішення Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 29 січня 1990 року № 05 та визнання недійсним свідоцтва про право власності від 14 березня 1990 року № 99 не підлягають задоволенню, оскільки зазначене свідоцтво про право власності було видане на підставі рішення виконкому Вінницької районної ради народних депутатів від 23 травня 1987 року № 167. При цьому позивач не ставить питання про визнання недійсним саме цього рішення, тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Позовна вимога про визнання права власності на спірний будинок в порядку спадкування за законом після смерті матері також не підлягає задоволенню, оскільки з матеріалів справи вбачається, що на день розгляду справи спірний будинок належить на праві власності не матері позивача - ОСОБА_5 , а його брату - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про особисту власність на жилий будинок від 14 березня 1990 року № 99, виданого виконкомом Агрономічної сільської ради народних депутатів.

Тому вимоги про визнання права власності на спірний будинок в порядку спадкування за законом після смерті матері є передчасними.

Поряд з іншим апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що житловий будинок належав на праві спільної сумісної власності обом батькам позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , оскільки будівництво будинку було завершено під час перебування подружжя у шлюбі, а саме у 1972 році, відповідно до виписки з погосподарської книги головою двору зазначено ОСОБА_4 та категорія домогосподарства - робітнича.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2023 року, додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог; передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду; визнати підстави відводу суддів апеляційного суду обґрунтованими.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо необхідності скасування рішення виконкому Вінницької районної ради народних депутатів від 23 травня 1987 року № 167, на підставі якого ОСОБА_5 видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 25 липня 1988 року № 05, оскільки оскаржуваним рішенням Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 29 січня 1990 року № 05 було внесено зміни в списки для оформлення технічної документації на індивідуальний жилий будинок, яким вирішено прізвище ОСОБА_5 визнати недійсним, а в списки внести ОСОБА_2 . Однак внесенням відповідних змін фактично скасовано законне рішення сільської ради від 23 травня 1987 року № 167, яким було засвідчено право власності на нерухоме майно за ОСОБА_5 , та яке в подальшому надало б ОСОБА_12 підстави на оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна, як спадкоємця, тому він і не просив скасувати це рішення.

Також, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що Агрономічна сільська рада визнає ті обставини, що ОСОБА_1 є належним спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_5 .

Підставою касаційного оскарження рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2023 року, додаткового рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановіВерховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2023 року Агрономічна сільська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд в частині позовних вимог, що стосуються сільської ради залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У серпні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 лютого 1961 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_13 зареєстровано шлюб, який 06 вересня 1983 року було розірвано, що підтверджує витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 13 серпня 2021 року № 00032124274 (т. 1, а. с. 15).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 19).

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 17).

Відповідно до витягу з погосподарської книги на ім`я голови сім`ї ОСОБА_11 за 1983 - 1985 роки, головою двору зазначено ОСОБА_4 , членами двору - дружину ОСОБА_5 та синів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , двір відносився до робочих дворів та є відмітки про вибуття ОСОБА_4 в 1984 році в с. Сутиски та ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Сутиски Тиврівського району (т. 1, а. с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджує повторно видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , видане 13 серпня 2021 року виконавчим комітетом Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (т. 1, а. с. 20).

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи № (08) 345 на будинковолодіння АДРЕСА_1 , в тому числі довідки належності, зведеного акта вартості будівель та споруд, оціночного акта, поетажного плану, довідки-характеристики на замовлення ОСОБА_4 , опис будівель та споруд, свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 25 липня 1988 року № 05 на ім`я ОСОБА_5 , висновку про реєстрацію будинковолодіння, замовлення на виготовлення довідки-характеристики від ОСОБА_1 , листа виконкому Агрономічної сільської ради про виготовлення технічної документації на житловий будинок в АДРЕСА_4 на ОСОБА_2 , в зв`язку з тим, що при складанні списків була допущена помилка, копії свідоцтва про право особистої власності на будинковолодіння від 14 березня 1990 року за адресою АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_2 та рішення виконавчого комітету Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 29 січня 1990 року № 5 про зміну в списках для оформлення технічної документації на індивідуальний жилий будинок, яким вирішено прізвище ОСОБА_5 , визнати недійсним, а в списки внести ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 22-31).

З свідоцтва про особисту власність на жилий будинок від 14 березня 1990 року № 99, виданого виконкомом Агрономічної сільської ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Вінницької районної ради народних депутатів № 167, вбачається, що ОСОБА_2 є власником цілого будинковолодіння, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 64).

Рішенням виконавчого комітету Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 29 січня 1990 року № 5 про зміну в списках для оформлення технічної документації на індивідуальний жилий будинок, в зв`язку з тим, що при складанні списків для оформлення технічного паспорта на жилий будинок індивідуального житлового фонду в АДРЕСА_4 була допущена помилка, вирішено прізвище ОСОБА_5 визнати недійсним, а в списки внести ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 65).

З свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 25 липня 1988 року № 05 вбачається, що ОСОБА_5 є власником цілого житлового будинку в АДРЕСА_3 .

Згідно з технічним паспортом на одноквартирний (садибний) житловий будинок, виготовленим КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» станом на 04 жовтня 2013 року, інвентаризаційна справа № 1298, на житловий будинок АДРЕСА_4 , його було виготовлено на замовлення ОСОБА_1 , який згідно довідки від 01 жовтня 2013 року № 1208, виданої виконкомом Агрономічної сільської ради, є користувачем житлового будинку. До будинковолодіння входять: житловий будинок, площею 66,7 кв. м; прибудова, площею 24,4 кв. м; погріб; ґанок з козирком; господарська будівля; вбиральня; вбиральня; огорожа; ворота з хвірткою; огорожа; криниця, всі приміщення та господарські споруди 1972 року забудови (т. 1, а. с. 14).

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, власником земельної ділянки, площею 0,1066 га, кадастровий номер 0520680200:03:002:0436, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , є ОСОБА_1 , дата державної реєстрації права 03 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 32).

Згідно з довідкою про надання інформації від 21 вересня 2021 року, виданої державним нотаріусом Вінницької районної державної нотаріальної контори Березовською Л. М., відповідно до наявних в нотаріальній конторі даних спадкоємці померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 до нотаріальної контори із заявами не звертались, спадкова справа не заводилась (т. 1, а. с. 36).

11 листопада 2021 року приватним нотаріусом Надольською Т. П. зареєстровано спадкову справу № 68634437, спадкодавець ОСОБА_5 , що підтверджує витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 11 листопада 2021 року № 67256203 (т. 1, а. с. 34).

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 листопада 2021 року, приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Надольською Т. П. відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_5 на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з тим, що не подані всі відомості та документи, необхідні для вчинення такої нотаріальної дії. Зокрема, спадкоємець пред`явив копію свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 25 липня 1988 року № 05, виданого на ім`я ОСОБА_5 , однак оригінал свідоцтва та будь-які інші документи, які б підтверджували факт належності вищевказаного будинку ОСОБА_5 , пред`явлені не були у зв`язку з їх відсутністю (т. 1, а. с. 37).

З листа Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 11 листопада 2021 року на адвокатський запит, стосовно надання інформації, вбачається, що в Агрономічній сільській раді відсутня інформація стосовно зміни нумерації будинку за адресою: АДРЕСА_5 .

У відповідності із погосподарською книгою № 2 з № 96 до № 193 за 1986 - 1990 роки ОСОБА_5 на момент смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала разом з ОСОБА_1 , 1962 року народження (т. 1, а. с. 35).

Згідно з квитанціями про сплату комунальних послуг за 1988-1995, 2004-2012, 2020, 2021 роки, копій абонентської книжки газового господарства ОСОБА_1 здійснював оплату комунальних послуг за будинок АДРЕСА_4 (т 1, а. с. 47-63).

З відповіді КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 17 липня 2020 року вбачається, що в архівосховищі КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» обліковуються інвентаризаційні справи на житловий будинок АДРЕСА_4 за № 345 та № 1798.

Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи № 345, станом на 31 грудня 2012 року, реєстрація права власності на житловий будинок за АДРЕСА_1 проводилася КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» наступним чином: 25 липня 1988 року за ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 25 липня 1988 року № 05, виданого виконкомом Агрономічної сільської ради на підставі рішення виконкому Вінницької районної ради від 23 травня 1987 року № 167; 14 березня 1990 року за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 14 березня 1990 року № 99, виданого виконкомом Агрономічної сільської ради на підставі рішення виконкому Вінницької районної ради від 23 травня 1987 року № 167.

З 01 січня 2013 року функції з державної реєстрації прав власності на нерухоме майно покладені на органи державної реєстрації прав Міністерства юстиції України. Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи № 1798, КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 04 жовтня 2013 року проведена технічна інвентаризація житлового будинку за АДРЕСА_4 , на підставі договору від 01 жовтня 2013 року № 1936 з ОСОБА_1 , яким надано державний акт на земельну ділянку (т. 1, а. с. 70).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 листопада 2021 року № 283984897, власником житлового будинку з господарськими спорудами, загальною площею 153,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , є ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 67).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 листопада 2021 року № 284001955, відомості щодо житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , відсутні (т. 1, а. с. 68).

Відповідно до відповідей архівного відділу Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області від 29 жовтня 2019 року та 24 березня 2021 року в архіві наявні лише рішення виконавчого комітету Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 19 січня 1990 року «Про зміну в списках для оформлення технічної документації на індивідуальний житловий будинок», додатків до якого не виявлено, та рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 29 січня 1990 року № 5, інших відомостей щодо видачі свідоцтва на право власності на жилий будинок в АДРЕСА_4 в документах Агромічної сільської ради за 1990 рік не виявлено (т. 2, а. с. 85, 86).

З довідки виконавчого комітету Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району від 01 березня 1989 року № 120 вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 після смерті матері ОСОБА_5 постійно прописані і проживають в спадковому будинку на даний час в с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області (т. 1, а. с. 71).

Відповідно до відповіді Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 01 квітня 2021 року ОСОБА_3 в будинковолодінні АДРЕСА_4 зареєстрований починаючи з 1972 року, його брати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх мати ОСОБА_5 станом на 1967 рік вже перебували на обліку у вищевказаному будинковолодінні (інформація до 1967 року в Агрономічній сільській раді відсутня); у відповідності до погосподарської книги № 2 за 1986-1990 роки вищеописане будинковолодіння відносилось до суспільної групи господарств: робітники; станом на 1988 рік в с. Агрономічне розташована науково-дослідна станція, колгоспу в с. Агрономічне ніколи не було (т. 2, а. с. 82).

З відповіді Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 24 січня 2022 року вбачається, що ОСОБА_5 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала в с. Агрономічне (інформація стосовно адреси будинковолодіння в Погосподарській книзі № 2 за 1986-1990 роки виконавчого комітету Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району відсутня). Станом на момент надання відповіді в Погосподарських книгах Агрономічної сільської ради будинковолодіння, в якому на момент смерті проживала ОСОБА_5 , розташоване за адресою: АДРЕСА_4 . Станом на момент смерті ОСОБА_5 разом з нею в будинковолодінні зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 81).

Відповідно до наданих квитанцій, ОСОБА_1 здійснював сплату земельного податку та страхових внесків (платежів) протягом 1988-1997, 2002-2013, 2021 років (т. 1, а. с. 73-79).

Згідно з розрахунками, квитанціями, абонентськими книжками ОСОБА_1 надавав показники лічильника та сплачував рахунки за спожиту електричну енергію протягом 1999, 2002, 2004, 2005-2008 років (т. 1, а. с. 80-96).

Відповідно до копії довідки від 12 серпня 2022 року № 753, виданої виконавчим комітетом Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, на день смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно проживав та був зареєстрований в будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_1 , а ОСОБА_11 на день смерті ОСОБА_5 за вищевказаною адресою не був зареєстрований (т. 1, а. с. 98).

Згідно з домовою книгою для прописки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_4 наявні записи щодо реєстрації ОСОБА_1 , 1962 року народження; ОСОБА_2 , 1964 року народження, ОСОБА_3 , 1972 року народження, ОСОБА_11 , 1938 року народження, ОСОБА_18 , 1966 року народження та ОСОБА_19 , 1994 року народження (т. 1, а. с. 100-102).

Відповідно до талону-повідомлення єдиного обліку № 7775 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, ОСОБА_1 26 серпня 2020 року звертався до поліції із заявою щодо недопущення вчинення протиправних дій відносно нього його братом ОСОБА_3 , який постійно створює нестерпні умови для проживання (т. 1, а. с. 103).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 16 ЦК України передбачає право особи на звернення до суду з вимогою визнати незаконним рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним (його скасування) та скасування виданого на його підставі свідоцтва про право власності є відновленням становища, яке існувало до порушення прав власника.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння від 14 березня 1990 року № 99, на ім`яОСОБА_2 , видане на підставі рішення виконкому Вінницької районної ради від 23 травня 1987 року № 167 (т. 1, а. с. 64).

Однак позивач не ставив питання про визнання цього рішення недійсним.

Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування рішення Агрономічної сільської ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області від 29 січня 1990 року № 05 та визнання недійсним свідоцтва про право власності від 14 березня 1990 року № 99, виданого на ім`я ОСОБА_2 , оскільки воно видане на підставі іншого рішення сільради, яке позивач не просить скасувати.

Щодо позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_5 , що складається з будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , необхідно зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 529 ЦК України у редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Згідно з статтею 548 ЦК України у редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статей 549 554 ЦК України у редакції 1963 року спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 та 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

З матеріалів справи, яка переглядається в касаційному порядку, вбачається, що позивач просив визнати за ним право власності на будинок в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , так як він фактично вступив в управління ним.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на час смерті ОСОБА_5 належало померлій на праві особистої приватної власності.

При цьому суди попередній інстанцій вказали, що спірний житловий будинок належав на праві спільної сумісної власності обом батькам позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , оскільки будівництво будинку було завершено під час перебування подружжя у шлюбі. Однак позивачем не обґрунтовано та не доведено обставин відсутності інших спадкоємців, які можуть претендувати на спадщину саме після смерті батька відповідачів ОСОБА_4 , як співвласника в спільному майні подружжя.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в його мотивувальній частині.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновку Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

До касаційної скарги ОСОБА_1 додано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2023 року в незміненій частині, додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник