№ 1303/1459/12

Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 1303/1459/12

провадження № 61-11718св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Волошиним Сергієм Вікторовичем, на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Бакай І. А., та постанову Львівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у 2004 році він познайомився з ОСОБА_2 , з лютого 2005 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство.

03 березня 2006 року між сторонами зареєстрований шлюб, який розірвано заочним рішенням Бузького районного суду Львівської області від 02 листопада 2011 року.

Вказував на те, що 29 червня 2004 року ОСОБА_2 отримала в дар незавершений будівництвом будинок АДРЕСА_1 , процент готовності якого становив 64 %.

За час спільного проживання та шлюбу сторони спільно закінчували будівництво вказаного будинку.

Зазначав, що за час шлюбу вартість будинку істотно збільшилась внаслідок його грошових та трудових особистих затрат, а тому вважав, що зазначений будинок та земельна ділянка, яка виділена для обслуговування цього будинку, є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Також вказував на те, що спільним майном подружжя є автомобіль марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який придбаний сторонами під час шлюбу та зареєстрований за відповідачем.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати спільним сумісним майном подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,0639 га, кадастровий номер 4620610100:13:005:0012, яка виділена для обслуговування вказаного будинку, та провести поділ цього майна в рівних частках по 1/2 частці за кожним, а також визнати спільною сумісною власністю подружжя в рівних частках по 1/2 частці за кожним автомобіль марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо поділу будинку та земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вартість спірного житлового будинку, який був особистою власністю відповідача, істотно збільшилась за рахунок трудових та грошових затрат подружжя, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання житлового будинку та, відповідно, земельної ділянки, яка виділена для його обслуговування, спільною сумісною власністю подружжя та їх поділу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо поділу автомобіля, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль перереєстрований на дочку відповідача - ОСОБА_3 , а позивач не уточнював позовних вимог і не просив стягнути на свою користь з відповідача вартість 1/2 частини спірного автомобіля як компенсації його частки у спільному майні подружжя.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року в частині відмови у позові про визнання права спільної сумісної власності подружжя на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,0639 га, кадастровий номер 4620610100:13:005:0012, поділ майна по 1/2 частини кожному, залишено без змін.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року в частині відмови у визнанні автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , спільною сумісною власністю подружжя скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Визнано автомобіль марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках по 1/2 ідеальній частини за кожним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині поділу автомобілю, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірний автомобіль набутий сторонами під час шлюбу та належить до спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає поділу в рівних частках по 1/2 ідеальній частині за кожним.

Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою спільною сумісною власністю подружжя, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів про вкладення особистих коштів у перебудову, добудову вказаного житлового будинку.

При цьому апеляційний суд зазначив, що покращення стану житлового будинку, придбання інтер`єру та вкладені у це кошти дають підстави позивачу звертатись до відповідача з позовом про компенсацію вкладених ним особистих затрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Волошина С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили усіх поданих сторонами доказів та не надали їм належної правової оцінки, не врахували, що у 2005 році він займався питанням газифікації спірного житлового будинку та був замовником робіт із газифікації.

На час складення документації із введення спірного будинку до експлуатації, реєстрації права власності на нього сторони вже перебували у зареєстрованому шлюбі більше шести місяців і право власності за відповідачкою оформлено на прізвище ОСОБА_1 .

Вказував на те, що він та відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого 2005 року до 03 березня 2006 року (дата реєстрації шлюбу), а тому до правовідносин, що виникли між сторонами, слід застосовувати положення статті 74 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

При цьому факт проживання сторін з лютого 2005 року однією сім`єю відповідач визнала в судовому засіданні в суді першої інстанції 07 травня 2018 року.

Зазначав, що необхідність наявності рішення суду про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу нічим не передбачено, особливо за умови визнання відповідачем цього факту.

Також суди не врахували, що відповідач отримала в дар будівельні матеріали - незавершене будівництво, а саме, неоштукатурену двоповерхову коробку без перекриття, вікон, підлоги, комунікацій, сходів та зовнішнього благоустрою, вартістю 42 941,00 грн. Лише 04 жовтня 2006 року, тобто через сім місяців після реєстрації шлюбу між сторонами, внаслідок як спільних затрат подружжя, так і його грошових та трудових затрат, будівельні матеріали стали триповерховим житловим будинком з усіма комунікаціями та зовнішнім благоустрієм вартістю 665 832,00 грн.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11 листопада 2019 року вартість спірного житлового будинку з 01 вересня 2006 року по 11 листопада 2019 року зросла на 4 122 384,00 грн.

Отже, відповідач ніколи не була одноосібним власником спірного житлового будинку, оскільки такий набув статусу житлового будинку, переставши бути сукупністю будівельних матеріалів, лише під час перебування сторін у шлюбі.

Оскільки право власності за відповідачем зареєстровано під час шлюбу сторін, спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц (провадження № 61-48605св18), від 18 вересня 2018 року у справі № 759/13140/14-ц (провадження № 61-24055св18).

Постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України судове рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 березня 2006 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який розірвано заочним рішенням Буського районного суду Львівської області від 02 листопада 2011 року.

Згідно з нотаріально посвідченим договором дарування від 29 червня 2004 року ОСОБА_5 прийняла в дар незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку, що знаходятьсяпо АДРЕСА_1 , процент готовності житлового будинку становить 64 %.

Земельна ділянка площею 0,0639 га в межах згідно з планом, що розташована на території Буської міської ради, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

До незавершеного будівництвом житлового будинку примикають: літня кухня - Б, сарай - В, вбиральня - Е.

Вартість незавершеного будівництвом житлового будинку відповідно до відомостей довідки Львівського БТІ та ЕО від 23 червня 2004 року № 003078 становить 42 942,51 грн, земельної ділянки - 348,51 грн.

Рішенням виконавчого комітету Буської міської ради Львівської області № 99 від 26 жовтня 2005 року ОСОБА_5 надано дозвіл на підключення природнього газу до житлового будинку по АДРЕСА_1 .

10 липня 2006 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро інвентаризації та експертної оцінки» проведено технічну інвентаризацію житлового будинку по АДРЕСА_1 .

04 серпня 2006 року державною технічною комісією складено акт державної технічної комісії про готовність до введення в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови будинку АДРЕСА_1 , яким вирішено, що одноквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 290,6 кв. м, житловою площею 159,2 кв. м, готовий до введення в експлуатацію.

31 серпня 2006 року рішенням виконкому Буської міської ради Львівської області № 107 вирішено затвердити акт державної технічної комісії про готовність експлуатації закінчених будівництвом об`єктів садибної забудови будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 290,6 кв. м, житловою площею 159,2 кв. м, оформити ОСОБА_2 право власності та видати свідоцтво про право власності на будинок в цілому.

04 жовтня 2006 року Буською міською радою Львівської області видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому Буської міської ради Львівської області від 31 серпня 2006 року № 107.

04 жовтня 2006 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності в цілому на будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Буською міською радою Львівської області відповідно до рішення виконкому Буської міської ради Львівської області від 31 серпня 2006 року за № 107.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у період з лютого 2005 року до 03 березня 2006 року він проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а 03 березня 2006 року між ними зареєстрований шлюб. Посилаючись на те, що під час спільного проживання та під час шлюбу майно дружини істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових і грошових затрат та його затрат, ОСОБА_1 просив визнати житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, яка виділена для його обслуговування, спільною сумісною власністю подружжя та провести поділ цього майна.

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до статті 74 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного

проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суд під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У справі, яка переглядається, позивач, посилаючись на те, що сторони у період з лютого 2005 року до 03 березня 2006 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не порушував питання про встановлення судом факту проживання сторін однією сім`єю у зазначений період.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України доводить, що об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, що підлягають поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі статтею 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальним правилом мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу. А сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

У справі, яка переглядається, установлено, що до реєстрації шлюбу з позивачем відповідач прийняла в дар земельну ділянку та незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2 , до якого входили також: літня кухня, сарай, вбиральня. Надалі відповідач добудувала житловий будинок, а прийняття в експлуатацію готового житлового будинку і оформлення в цілому права власності на завершений будівництвом житловий будинок відбулося під час шлюбу з позивачем.

Позивач на підтвердження істотного збільшення вартості спірного житлового будинку під час шлюбу з відповідачем за рахунок своїх власних коштів посилався на те, що за час знайомства з відповідачем надавав постійну матеріальну допомогу у завершенні будівництва будинку і одружившись, продовжував будівельні та оздоблювальні роботи до їх остаточного завершення, ним особисто вкладеного кошти у встановлення вікон на суму 3 384,00 євро, дверей вартістю 668,00 дол. США, газового котла «Термомакс» вартістю 2 068,00 дол. США, ванни гідромасажної вартістю 1 192,00 дол. США, встановлення радіаторів на суму 1 855,00 дол. США, оздоблення зовнішнього фасаду будинку вартістю 2 268,00 дол. США, встановлення водостічних труб на суму 572,00 дол. США, робіт з встановлення димоходів та міжкімнатних дверей на суму 1 120,00 дол. США, встановлення відмостки на суму 1 288,00 дол. США, внутрішніх сходів у будинку, придбання і встановлення плитки камінів, облаштування кухні та інших приміщень будинку вартістю понад 20 000,00 дол. США.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав суду перелік вартості матеріалів, виробів, обладнання, побутової техніки, виконаних робіт, реєстр документів про понесені затрати, пов`язані з будівництвом будинку, замовлення, накладні, квитанцію польською мовою, товарні чеки, рахунок-фактуру, замовлення за період з 2005 року до 2006 року, довідку про те, що житловий будинок газифікований у листопаді 2005 року, документи про газифікацію будинку, квитанції про комунальні послуги.

Згідно з висновком № 041/19 судової будівельно-технічної експертизи, яка проведена ТзОВ «Гал-світ» 11 листопада 2019 року, вартість житлового будинку АДРЕСА_1 за період з 29 червня 2004 року по 31 серпня 2006 року збільшилася на 622 891,00 грн від вартості незавершеного будівництвом двоповерхової коробки з господарськими спорудами, що становить 94 %.

При визначенні вартості житлового будинку і господарських будівель і споруд експертом враховано коефіцієнт подорожчання станом на час проведення експертизи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що на час укладення шлюбу спірний будинок був у стані готовності та проводилася підготовка документації про здачу його в експлуатацію, а позивач не надав переконливих, належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що його внесок у будівництво спірного нерухомого майна у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо вагомим для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірного житлового будинку та, відповідно, земельної ділянки, спільною сумісною власністю подружжя та їх поділ.

При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що покращення стану житлового будинку та вкладені у це кошти дають підстави позивачу звертатись до відповідача з вимогою про компенсацію вкладених ним особистих затрат.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц (провадження № 61-48605св18), від 18 вересня 2018 року у справі № 759/13140/14-ц (провадження № 61-24055св18), колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Інші доводикасаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційний судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Волошиним Сергієм Вікторовичем, залишити без задоволення.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року в нескасованій апеляційним судом частині та постанову Львівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк