Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 1316/364/12
провадження № 61-7023св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнский банк розвитку»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року у складі судді Кукси Д. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у складі колегії суддів:
Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк» (далі - ПАТ «Фольксбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку», про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 07 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк» (далі - ВАТ «Електрон Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Фольксбанк», укладений кредитний договір № KF 51397, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 300 000,00 дол. США зі сплатою за користування кредитним коштами 12,5 процентів річних, строком до 07 серпня 2028 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 08 серпня
2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 (згідно з умовами договору прізвище поручителя зазначено як « ОСОБА_1 ») укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я., зареєстрований у реєстрі за № 5780, за умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку банку:
- об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, що знаходиться у селі Малековичі Пустомитівського району Львівської області, процент готовності 83 проценти;
- земельну ділянку площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:0052, що розташована у АДРЕСА_1 , на якій розташований вищевказаний об`єкт незавершеного будівництва.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на 23 січня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 319 345,16 дол. США, що у гривневому еквіваленті станом на 23 січня 2012 року становить 2 551 503,96 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту -
297 658,72 дол. США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 21 591,16 дол. США, пеня - 95,28 дол. США.
Згідно з пунктом 5.3.1. кредитного договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, списати з рахунків позичальника суми боргу на підставі свого наказу про примусову сплату боргового зобов`язання, звернути стягнення на предмет застави (іпотеки), інше забезпечене виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.
18 жовтня 2011 року ПАТ «Фольксбанк» звернулося до позичальника з вимогою
про виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі з роз`ясненням, що у разі залишення зазначеної вимоги без належного реагування, банк ініціюватиме звернення стягнення на майно, що було передано у заставу згідно з договором іпотеки.
Посилаючись на те, що за змістом частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, позивач вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що відповідно до статті 40 зазначеного Закону є підставою для виселення усіх мешканців, позивач просив:
- звернути стягнення на предмет іпотеки: на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:0052, що розташовані у селі Малековичі Пустомитівського району Львівської області у спосіб визначений статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та іпотечним договором, а саме: шляхом продажу іпотечного майна ПАТ «Фольксбанк» від свого імені будь-якій особі покупцю, згідно з договором купівлі-продажу, за ціною визначеною уповноваженим експертом на день проведення продажу, для чого забезпечити ПАТ «Фольксбанк» усіма повноваженнями продавця (в тому числі але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок, витягів з реєстру прав на нерухоме майно в органах БТІ та ЕО нотаріату, тощо), необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації майна спрямувати для погашення заборгованості за кредитним договором від 07 серпня 2008 року
№ КF 51397, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «ФОЛЬКСБАНК», у розмірі 319 345,16 дол США, що в гривневому еквіваленті станом на 23 січня 2012 року становить 2 551 503,96 грн;
- виселити з житлового будинку, що знаходяться у селі Малековичі Пустомитівського району Львівської області, розташованого на земельній ділянці, кадастровий номер 4623686600:02:001:0052, квартал забудови № 6, ОСОБА_1 та інших мешканців зазначеного будинку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської від 05 березня 2013 року позов ПАТ «Фольксбанк» задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:0052, що розташовані за адресою: село Малечковичі, Пустомитівський район, Львівська область, що належить ОСОБА_1 , шляхом продажу майна ПАТ «Фольксбанк» від свого імені будь-якій особі покупцю, згідно з договором купівлі - продажу, за ціною визначеною уповноваженим оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право ПАТ «Фольксбанк» щодо всіх повноважень продавця (в тому числі але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок, витягів з реєстру прав на нерухоме майно в органах БТІ та ЕО нотаріату тощо), необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації майна спрямувати на погашення заборгованості за кредитним договором від 07 серпня 2008 року
№ КF 51397, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «Фольксбанк» у розмірі 319 345,16 доларів США, що станом на 23 січня 2012 року еквівалентно 2 551 503,96 грн.
Виселено ОСОБА_1 з об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку, розташованого на земельній ділянці, кадастровий номер 4623686600:02:001:0052, за адресою: село Малечковичі, Пустомитівський район, Львівська область.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 липня
2016 року заяву Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕсБанк»), як правонаступника ПАТ «Фольксбанк», про перегляд рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2013 року за нововиявленими обставинами, задоволено частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 березня 2013 року скасовано за нововиявленими обставинами.
Позовні вимоги ПАТ «ВіЕс Банк», як правонаступника ПАТ «Фольксбанк», задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:0052 та 4623686600:02:001:1030 що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю, згідно з договором купівлі-продажу, за ціною визначеною уповноваженим експертом- оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечено право ПАТ «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця (в тому числі але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок, витягів з реєстру прав на нерухоме майно в органах БТІ та ЕО нотаріату, тощо), необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації майна спрямувати на погашення заборгованості за кредитним договором від 07 серпня 2008 року № КF 51397, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «Фольксбанк», у розмірі 319 345,16 доларів США, що станом на 20 липня 2016 року еквівалентно 7 922 953, 42 грн.
Виселено ОСОБА_1 з житлового будинку АДРЕСА_2 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позичальником ОСОБА_2 кредитні зобов`язання забезпечені іпотекою не виконано, повідомлення про наявність прострочення та можливість у подальшому звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідачу та третій особі надсилалося, а тому вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими. Установивши, що після укладення іпотечного договору, іпотекодавець ОСОБА_1 , завершила будівництво об`єкта незавершеного будівництва, що перебуває в іпотеці ПАТ «ВіЕс Банк», та здійснила дії щодо державної реєстрації за собою права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 , та щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває в іпотеці ПАТ «ВіЕс Банк», площею 0,1012 га, кадастровий номер4623686600:02:001:0052, з виділом іншої земельної ділянки площею 0,0506 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:1030, суд вважав доведеним факт того, що земельну ділянку площею 0,0506 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:1030, що утворена у результаті поділу земельної ділянки площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:0052, та розташований на ній житловий будинок АДРЕСА_1 є предметами іпотеки за іпотечним договором від 08 серпня 2008 року, укладеним між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу
Кулиняком І. Я., зареєстрованим у реєстрі за № 5780, на зазначене майно може бути звернуто стягнення у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку». За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що підлягають задоволенню і вимоги позивача про виселення ОСОБА_1 із займаного нею житлового приміщення, що є предметом іпотеки і на яке звернуто стягнення, без надання їй іншого житлового приміщення, що узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові
від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 липня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду від 20 липня 2016 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, в якій він просив скасувати зазначені судові рішення в частині задоволених позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, в іншій частині судові рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 388 ЦК України при вирішенні питання про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень статті 38 Закону України «Про іпотеку» та відсутність правового висновку Верховного Суду щодо правильного застосування наведених норм матеріального права, а також на не урахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що задовольняючи вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки тим обставинам, що він є добросовісним набувачем та дійсним власником спірного житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0506 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:1030, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішуючи питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, у порядку визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», суди фактично вирішили питання про витребування майна з володіння ОСОБА_3 , чим фактично позбавили його права власності на законно придбані об'єкти нерухомого майна. Вказував на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо гарантій, передбачених статтею 388 ЦК України у контексті застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», який перебуває у власності добросовісного набувача.
Суди також не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі
№ 761/29966/16-ц про звільнення від доказування з підстав наявності преюдиційних обставин установлення в іншому судовому рішенні, а саме не урахували, що у справі 450/820/16-ц за позовом ПАТ «ВіЕс Банк» до
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблого Л. З., ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Пустомитівський районний виробничий відділ центру державного земельного кадастру, Відділ Держгеокадастру у Пустомитівському районі Львівської області, про визнання нерухомого майна предметом іпотеки, встановлення факту нікчемності договорів купівлі-продажу та скасування реєстрації. Відмовляючи у задоволенні вимоги банку про визнання спірного нерухомого майна (житловий будинок загальною площею 255,6 кв. м, житловою площею 117,6 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянка площею
0,0506 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:1030) предметом іпотеки, суди дійшли висновку про непідтвердження тотожності предметів іпотеки за іпотечним договором та об'єктів права власності (нерухомого майна) ОСОБА_3 .
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 07 серпня 2008 року між
ОСОБА_2 та ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фольксбанк», укладений кредитний договір № KF 51397, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 300 000,00 дол. США зі сплатою за користування кредитним коштами 12,5 процентів річних, строком на 20 років.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 08 серпня
2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я., зареєстрований у реєстрі за № 5780, за умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку банку:
- об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, що знаходиться у селі Малековичі Пустомитівського району Львівської області, процент готовності якого становив 83 проценти;
- земельну ділянку площею 0,1012 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:0052, що розташована у АДРЕСА_1 , на якій розташований вказаний вище об`єкт незавершеного будівництва.
ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим 18 жовтня 2011 року ПАТ «Фольксбанк» направив йому та майновому поручителю ОСОБА_1 повідомлення № 09-03/30522 про наявність заборгованості, вимогу достроково повернути кредит у розмірі 297 085,59 дол. США основного боргу, 573,13 дол. США простроченого боргу, 7 088,61 дол. США простроченої заборгованості зі сплати процентів, у строк
30 календарних днів з дати отримання повідомлення, але не пізніше ніж 45 календарних днів з дня направлення вимоги з роз`ясненням, що у випадку непогашення вказаної заборгованості, банк буде ініційовати звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки.
20 грудня 2011 року ПАТ «Фольксбанк» надіслав ОСОБА_1 повідомлення/вимогу № 10-3/38525 про добровільне виселення з об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку, що знаходиться у селі Малековичі Пустомитівського району Одеської області, та передачу його в управління ПАТ «Фольксбанк», яку відповідач не виконала.
Згідно з наданим ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк»,розрахунком заборгованості за кредитним договором, станом на 23 січня
2012 року заборгованість ОСОБА_2 становить 319 345,16 дол. США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 297 658,72 дол. США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 21 591,16 дол. США, пеня - 95,28 дол. США.
Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майнащодо об`єкта нерухомого майна від 11 березня 2016 року № 54944681, 27 серпня 2012 року за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності
від 27 серпня 2012 року, виданого Солонківською сільською радою на підставі рішення виконкому від 15 серпня 2012 року № 102, зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок
АДРЕСА_3 , загальною площею 255,6 кв. м.
На час розгляду справи судами, власником зазначеного житлового будинку, що розташований на земельній ділянці площею 0,0506 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), кадастровий номер 4623686600:02:001:1030, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З., зареєстрованого у реєстрі за № 604, є ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Статтею 5 України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, був визначений вичерпний перелік об`єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.
Предметом іпотеки могли бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернено стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частинами першою та другою статті 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.
Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Законом визначені два способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду, та позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є: 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону (частина третя статті 36 Закону).
Процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону України «Про іпотеку», може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку (про що суд відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), так і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Вирішуючи спір, суди виходили з того, що спірні правовідносини виникли між позивачем та іпотекодавцем ОСОБА_1 , яка у порушення зобов`язань за іпотечним договором (пункт 3.8 договору), після завершення будівництва житлового будинку, що знаходиться у селі Малековичі Пустомитівського району Львівської області та прийняття його в експлуатацію, у встановленому законом порядку не повідомила іпотекодержателя про завершення будівництва житлового будинку, введення його в експлуатацію та присвоєння йому адреси, а також незаконно вчинила дії щодо поділу земельної ділянки, що перебуває в іпотеці банку та відчужила іпотечне майно на користь ОСОБА_3 .
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) позивача та відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року ).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 30 ЦПК України 2004 року).
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц
(пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49),
від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня
2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31),
від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
При цьому, визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін.
Саме такий правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20),
від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19 (провадження № 61-6983св20).
Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, зокрема, що на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, дійсним власником нерухомого майна, звернення стягнення на яке є предметом вирішення спору є ОСОБА_3 , Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги заявника про те, що спір безпосередньо стосується його прав та інтересів, оскільки матиме наслідком позбавлення його права власності на спірне майно.
Разом з тим, позивач обґрунтовуючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, не визначив його як співвідповідача за заявленими вимогами. При цьому, за відсутності відповідної заяви позивача про залучення до участі у справі співвідповідача ОСОБА_3 , суд не вправі був самостійно змінити його процесуальний статус з третьої особи на відповідача.
Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав прав та обов'язків.
Незалучення до участі у справі ОСОБА_3 як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, тобто вирішення спору за неналежного суб`єктного складу відповідачів є підставою для відмови у задоволенні позову, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк».
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За змістом частини третьої статті 400 ЦПК України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Зважаючи на викладене, з урахування висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20), від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19 (провадження № 61-6983св20), оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Ураховуючи те, що за наслідками вирішення касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , Верховний Суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимог його касаційної скарги та наявність підстав для відмови у задоволенні позову ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, судовий збір, сплачений заявником за подання апеляційної та касаційної скарги у розмірі 9 978,90 грн (3 540,90 грн + 6 438,00 грн), підлягає стягненню з ПАТ «ВіЕс Банк» на користь ОСОБА_3 .
Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 липня
2016 року і постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнский банк розвитку», про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на користь ОСОБА_3 на відшкодування сплаченого судового збору 9 978,90 грн.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В.Яремко