№ 132/2031/16-ц

Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 132/2031/16-ц

провадження № 61-15123св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач: - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Якименко Олексій Олексійович на постанову Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Матківської М. В. та додаткову постанову цього ж суду від 20 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Денишенко Т. О., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права на спадщину в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 .

Після його смерті відкрилась спадщина на 46/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 , яка належала йому на підставі рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 листопада 1998 року.

Позивач вказувала, що вона є спадкоємцем першої черги за законом на майно померлого чоловіка ОСОБА_3 , в передбачений законом шестимісячний строк фактично прийняла спадщину відповідно до статті 1269 ЦК України, так як 28 січня 2016 року звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Оформити спадщину в нотаріальній конторі вона не має можливості, так як право власності на житловий будинок за життя спадкодавцем не зареєстроване.

На підставі викладеного, просила визнати за нею право власності на 46/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що складається з: кімнати 1-3, площею 17,5 кв. м, кімнати 1-4, площею 25,1 кв. м, окрім самовільно зведеної веранди літ. А, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Калинівці Вінницької області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2016 року у складі судді Аліменко Ю. О. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 46/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що складається з: кімнати 1-3, площею 17,5 кв. м.; кімнати 1-4, площею 25,1 кв. м., окрім самовільно зведеної прибудови літ. А, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Калинівці Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог. Суд першої інстанції, керуючись частиною першою статті 61 ЦПК України, врахував, що відповідач ОСОБА_2 позов визнав, не заперечував проти визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2020 року апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Куцого Р. А. задоволена. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2016 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги з підстав визнання відповідачем позовних вимог, позбавив останнього на частину спадкового майна, яке на день постановлення рішення він прийняв, оскільки як було встановлено судом апеляційної інстанції ОСОБА_2 на день смерті спадкодавця постійно проживав разом із останнім.

Крім того, апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що позивач при зверненні до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області з заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначила, що крім неї, є ще діти померлого - ОСОБА_2 (відповідач) та ОСОБА_4 , інших спадкоємців першої черги спадкування немає. Проте ОСОБА_4 до участі у справі залучено не було.

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2021 року заява представника ОСОБА_4 - адвоката Куцого Р. А. про ухвалення додаткового рішення задоволена. Ухвалено у справі додаткову постанову, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 7 264,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що представником відповідача було надано детальний опис наданих послуг, який відповідає та є співмірним із характером правовідносин, які склалися між сторонами та складністю справи, а відтак вимога позивача про стягнення на користь відповідача суми понесених ним витрат на правничу допомогу є обґрунтованою.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Якименко О. О., просить скасувати постанову та додаткову постанову апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Якименко О. О., посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначає, що: суди не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про неналежне повідомлення відповідача, зокрема, що судову повістку отримала його мати, а саме позивач у справі, ґрунтується на припущеннях та непідтверджений жодними доказами.

Також апеляційний суд безпідставно взяв до уваги заперечення відповідача щодо неподання ним заяви про визнання позову, жодних доказів на підтвердження цього відповідачем не надано. Посилання апеляційного суду на неможливість встановлення чи дійсно заява про визнання відповідачем позову подана не ним особисто також ґрунтується на припущеннях.

На переконання заявника, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про незалучення до участі у справі іншого спадкоємця ОСОБА_4 , залишивши поза увагою, що останній заяви про прийняття спадщини не подавав, на час смерті зі спадкодавцем не проживав.

Заявник у касаційній скарзі посилається на неналежність та недопустимість доказу проживання відповідача зі спадкодавцем на час його смерті.

Апеляційний суд, відкривши апеляційне провадження у справі, не вирішив питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалюючи додаткову постанову, апеляційний суд посилаючись на заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення та докази, понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, залишив поза увагою, що ні відповідач, ні його представник до закінчення судових дебатів в суді апеляційної інстанції не заявляли, що докази понесення таких витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення постанови апеляційним судом, що суперечить частині восьмій статті 141 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Відповідач ОСОБА_4 подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вказував, що заявник не навів жодної правової норми, яка неправильно застосована судом або норми, яка б на думку заявника повинна була б бути застосована судом. На думку відповідача, касаційна скарга містить виключно надумані доводи про порушення судом норм процесуального закону, що не вплинули на правильне вирішення справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Якименко О. О., подана до Верховного Суду 07 вересня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

Після його смерті відкрилась спадщина на 46/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1 , що належала йому на підставі рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 листопада 1998 року.

28 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області з заявою про прийняття спадщини, в якій зазначила, що вона є спадкоємцем першої черги. Крім неї є ще діти померлого - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

16 червня 2016 року державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиною Л. В. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено позивачеві у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на 46/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями номер АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , оскільки право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями спадкодавцем при житті не було зареєстроване.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що задоволенням позову відповідача позбавлено права на спадкування частини спадкового майна, яке на день постановлення рішення він прийняв шляхом проживання разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини. Також апеляційний суд встановив, що позивач, звернувшись до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області з заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначила, що крім неї, є ще діти померлого - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , інших спадкоємців першої черги спадкування немає. Проте ОСОБА_4 до участі у справі залучено не було.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у позові через порушення прав на спадщину інших спадкоємців.

Апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуально кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевим судом (далі - ЦПК України 2004 року) та статтями 79-81 263 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями першої черги за законом є дружина - ОСОБА_1 , його син від першого шлюбу ОСОБА_4 та син від шлюбу з ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Дружина ОСОБА_1 спадщину прийняла подавши у шестимісячний строк до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області заяву про прийняття спадщини. Відомості, які б вказували на вчинення дій щодо прийняття спадкового майна сином від першого шлюбу ОСОБА_4 в матеріалах справи відсутні. Апеляційним судом враховано, що суд першої інстанції не дослідив матеріали спадкової справи, чим фактично порушив права відповідача на спадщину за померлим батьком, а також не перевірив чи порушенні права іншого спадкоємця ОСОБА_4 .

Крім того, апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо фактичного прийняття відповідачем спадщини за законом обґрунтовано взяв до уваги обставини проживання відповідача ОСОБА_4 разом із спадкодавцем на час його смерті та надав цим обставинам належну оцінку, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, де вказано про розмежування понять «місце проживання» та «місце реєстрації».

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Апеляційним судом встановлено, що факт проживання відповідача підтверджується також безпосередньо позовною заявою, в якій позивач зазначила адресу проживання відповідача ОСОБА_4 - АДРЕСА_1 ; протоколом про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КпАП України, в якому адреса проживання ОСОБА_4 зазначена така сама та за змістом якого ОСОБА_4 06 грудня 2020 року вчинив домашнє насильство в сім`ї психологічного характеру відносно своєї матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; поясненнями відповідача, наданиими ним в судовому засіданні апеляційного суду.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не спростував наявні в матеріалах справи докази щодо фактичного проживання відповідача разом зі спадкодавцем є неспроможними, так як суд у рішенні не спростував вказану обставину, а навпаки встановив її наявність.

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції процедура апеляційного оскарження рішення була врегульована, зокрема, положеннями статей 292 294 297 ЦПК України 2004 року.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 1 частини першої статті 129 Конституції України).

Частинами третьою статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Зі змісту апеляційної скарги та заяви відповідача, поданих його представником 17 травня 2021 року вбачається, що відповідач порушував питання про поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження, посилаючись на неповідомлення його про розгляд цієї справи у суді першої інстанції.

Апеляційний суд, відкриваючи апеляційне провадження, зазначив, що апеляційна скарга подана особою, яка має право на оскарження судового рішення, у строк, встановлений статтею 354 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача ОСОБА_5 , з метою складання відзиву на апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_6 та участі в апеляційному розгляді справи, відповідно до заяви (а.с. 83), 09 серпня 2021 року ознайомився з матеріалами цієї справи. Проте жодних заперечень від позивача або її представника щодо порушення апеляційним судом процедури відкриття апеляційного провадження до закінчення апеляційного розгляду не надходило.

У відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 85-87а), подану представником позивача - адвокатом Якименком О. О. міститься спростування порушення процесуальних норм та вказано про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і правильне застосування норм матеріального права. Про порушення норм процесуального права при відкритті апеляційного провадження представник позивача не вказував.

Таким чином, доводи заявника, викладені у касаційній скарзі щодо порушення апеляційним судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі норм процесуального права на увагу не заслуговують, оскільки відповідно до статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції при прийнятті додаткової постанови норм процесуального права, з посиланням на те, що суд безпідставно задовольнив клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу та вирішив питання про розподіл таких витрат, з огляду на наступне.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частинами першою - третьою статті 246 ЦПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Зі змісту статей 10 - 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, за змістом частини першої статті 246 ЦПК України докази у підтвердження понесених витрат учасник справи повинен надати суду до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву і ці докази неможливо подати з поважних причин.

У касаційній скарзі заявник наголошує, що ані відповідач, ані його представник до закінчення судових дебатів в суді апеляційної інстанції не заявляли, що докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення постанови судом апеляційної інстанції.

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18 зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення частин п`ятої-сьомої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (аналогічні положення містяться в частинах третій-п`ятій статті 141 ЦПК України) попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно до частини другої статті 124 ГПК України (яка кореспондується з частиною другою статті 134 ЦПК України) у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Отже, наведена норма процесуального закону надає суду право у разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.

У додатковій постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 вказано, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі.

Відповідно до матеріалів справи, представник відповідача - адвокат Куций Р. А. 12 серпня 2021 року звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення (а.с. 99), тобто наступного дня після проголошення апеляційним судом постанови. Зі змісту цієї заяви вбачається, що він просив суд додатковою постановою вирішити питання про стягнення з позивача на користь відповідача, понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, представником відповідача додано до заяви про ухвалення додаткового рішення скріншот з його електронної поштової скриньки про надіслання цієї заяви з додатками на електронну адресу представника позивача, в тому числі і акт про правничу допомогу з деталізованим розрахунком наданих послуг.

Крім того, телефонограмою від 18 серпня 2021 року № 6/8 апеляційний суд повідомив належним чином представника позивача ОСОБА_5 за телефоном НОМЕР_1 про розгляд заяви представника відповідача ОСОБА_6 . Проте жодних заперечень від позивача або його представника щодо ухвалення додаткового рішення (постанови), розміру витрат на професійну правничу допомогу матеріали справи не містять.

Відповідно до змісту апеляційної скарги представник відповідача ОСОБА_6 , серед іншого, просив апеляційний суд вирішити питання про стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу (а.с. 64). Відповідно до аудіозапису судового засідання від 11 серпня 2021 року (технічний запис судового засідання приєднаний до матеріалів справи), представник відповідача ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Апеляційний суд, приймаючи додаткову постанову, обґрунтовано виходив з того, що представником відповідача було надано детальний опис наданих послуг, який відповідає та є співмірним із характером правовідносин, які склалися між сторонами та складністю справи. Приймаючи цю постанову апеляційний суд зауважив, що представник ОСОБА_4 - адвокат Куций Р. А. в апеляційній скарзі просив стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача надано суду угоду з адвокатом на правничу допомогу від 23 березня 2021 року, укладену між адвокатом Національної асоціації адвокатів України Куцим Р. А. та Ніколайчуком В. В. (а.с. 100), акт про надані послуги на професійну правничу допомогу адвоката (а.с. 102), квитанцію до прибуткового касового ордера від 12 серпня 2021 року № 006543ВН (а.с. 103).

Касаційний суд погоджується у цій конкретній справі з такими висновками апеляційного суду щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, адже згідно з нормами процесуального права апеляційний суд виходив виключно з норм процесуального права, врахувавши доводи та заперечення сторін за наявності та їхніх представників.

Таким чином, аргументи заявника щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права при вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги про доведеність наявності підстав для відмови у позові в повному обсязі є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Фактично вказані доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування постанови та додаткової постанови апеляційного суду, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, апеляційний суд прийняв постанови з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтям и 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Якименко Олексій Олексійович залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року та додаткову постанову цього ж суду від 20 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк