14.03.2024

№ 133/49/18

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 133/49/18

провадження № 61-9594св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., Стадника І. М., від 27 травня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про стягнення 62 тис. грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої неналежним виконанням послуг з виготовлення та встановлення пам`ятника,

та 50 тис. грн моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що10 липня 2017 року він замовив у ФОП ОСОБА_2 виготовлення та встановлення на могилі його покійної дружини ОСОБА_3 пам`ятника з граніту, відповідно до калькуляції, на суму 62 тис. грн. Цього ж дня, він попередньо сплатив відповідачу 20 тис. грн і отримав квитанцію № 87 від 10 липня 2017 року. 20 вересня 2017 року відповідач виготовив та доставив пам`ятник, який був встановлений на могилі його померлої дружини. Після встановлення пам`ятника, ним був проведений повний розрахунок за його виготовлення та встановлення у розмірі 62 тис. грн.

02 листопада 2017 року йому по телефону повідомили знайомі, що на могилі дружини повалився пам`ятник. Після прибуття на кладовище він оглянув пам`ятник, та ним було з`ясовано, що внаслідок падіння розбилися обидві його плити. Він звернувся до адміністрації Козятинського центрального кладовища, щоб провести комісійний огляд розбитого пам`ятника та скласти відповідний акт. В його присутності директором кладовища ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 було проведено огляд вказаного пам`ятника. За результатами огляду був складений акт, в якому зазначено, що на думку комісії причиною падіння стели було ненадійне її закріплення. Виявити даний недолік під час прийняття роботи від відповідача у нього не було можливості, так як елементи кріплення стели знаходяться в недоступному місці. Про падіння та розбиття пам`ятника він повідомив відповідача телефоном, а потім 16 листопада 2017 року на його ім`я ним був направлений лист-претензія з проханням про заміну розбитих частин пам`ятника, або ж відшкодування йому понесених збитків, тобто, він намагався в досудовому порядку врегулювати спір, однак станом на січень 2018 року жодної відповіді від відповідача не отримав.

Позивач стверджував, що відповідач надав йому неякісну послугу по виготовленню та встановленню пам`ятника на могилі його померлої дружини, а тому має відшкодувати повну вартість витрачених ним коштів на виготовлення та установку пам`ятника, тобто 62 тис. грн.

Позивач також посилався на те, що неналежним виготовленням та встановленням відповідачем пам`ятника на могилі його померлої дружини йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає в оскверненні пам`яті його дружини. Пам`ятник тривалий час знаходився в неналежному вигляді, що завдавало йому душевних страждань, у нього погіршився сон, він став дратівливий, а тому просив стягнути з відповідача у рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди 50 тис. грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, у складі судді Проця В. А., від 10 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 62 тис. грн

у відшкодування майнової шкоди, завданої неналежним виконанням послуг з виготовлення та встановлення пам`ятника.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 200, 00 грн

у відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виготовлений відповідачем на замовлення позивача пам'ятник на могилі його померлої дружини загалом був виготовлений з порушення ДСТУ щодо такого роду виробів, що призвело до послаблення конструктивного з'єднання стели з нижньою частиною пам'ятника, а відповідно і до його падіння під дією зовнішніх природних факторів. Відповідач зі своєї вини надав позивачу неякісну послугу з виготовлення та встановлення пам`ятника на могилі його померлої дружини, недоліки в досудовому порядку усунути відмовився, а тому, він має відшкодувати повну вартість витрачених позивачем коштів на виготовлення та установку пам'ятника, як збитки, понесенні останнім, у розмірі 62 тис. грн.

Неналежним виготовленням та встановленням відповідачем пам`ятника на могилі дружини позивача, внаслідок чого, сталось його падіння та пошкодження, позивачу заподіяно моральну шкоду. Пам`ятник тривалий час знаходився в неналежному вигляді, що завдавало позивачу душевних страждань, він намагався в досудовому порядку вирішити вказане питання, що позитивного результату не дало, а тому, керуючись принципом розумності та справедливості, відповідно до статті 23 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що відшкодуванню на користь позивача підлягає заподіяна йому моральна шкода у розмірі 6 200 грн.

Додатковим рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 березня 2020 року стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на оплату експертизи, у розмірі 15 730, 00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при ухваленні рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року судом не було вирішено питання щодо стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених витрат на оплату експертизи у розмірі 15 730 грн, які слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2020 року апеляційні скарги ФОП ОСОБА_2 задоволено. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року та додаткове рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 березня 2020 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживача, відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявні в матеріалах справи висновки експертів за результатами проведення комплексної трасологічної та хімічної експертизи від 03 жовтня 2019 року № 8462/18-31/21970/18-34/26659-26662/19-31/26663-26666/19-34 та за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2019 року № 6467/18-43 не містять відповіді на питання суду щодо причин руйнування (падіння) намогильного пам`ятника, у зв`язку із неможливістю дослідження основного елементу - конструктивні отвори під штирі, що розташовані на нижній стиковій поверхні пам`ятника, з причин відсутності відповідного фрагменту останнього, який позивачем був винесений на смітник при кладовищі. Вказане свідчить, що саме позивач ухилився від надання експертам необхідних матеріалів, а тому наявні підстави для визнання судом факту недоведеності тієї обставини, що руйнування пам`ятника відбулось з вини ФОП ОСОБА_2 . Інших доказів, які б доводили, що падіння пам`ятника відбулося внаслідок конструктивних, технологічних чи інших недоліків товару, робіт (послуг) ОСОБА_1 надано не було.

Також встановлено, що районний суд, стягуючи з відповідача моральну шкоду, неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2020 року і залишити в силі рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року та додаткове рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 березня 2020 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що апеляційний суд неправильно застосував положення статті 109 ЦПК України. Висновки апеляційного суду суперечать висновкам, висловленим Верховним Судом у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 199/7522/15-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 750/8906/14, від 30 травня 2018 року у справі № 751/5788/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 0707/10164/2012.

Апеляційний суд не врахував тієї обставини, що у справі була проведена будівельно-технічна експертиза і комплексна трасологічна та хімічна експертиза. Експерти надали висновки, експертизи відбулися.

Висновки апеляційного суду про те, що позивач ухилився від подання експертам необхідних матеріалів, а тому наявні підстави для визнання судом факту недоведеності тієї обставини, що руйнування пам`ятника відбулося з вини відповідача, є безпідставними.

Окрім того, позивач стверджує, що саме на відповідача (підрядника) покладено обов`язок по доведенню того факту, що шкода завдана не з його вини.

Також заявник звертає увагу на те, що висновки апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 490/8831/15-ц.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої порушенням прав споживача призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 липня 2017 року ОСОБА_1 замовив у ФОП ОСОБА_2 послугу із виготовлення та встановлення пам'ятника з каменю на могилі своєї померлої дружини - ОСОБА_3 , що підтверджується калькуляцією замовлення, загальна сума якого складає 62 тис. грн. На підставі квитанції до прибуткового касового ордера № 87 від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 10 липня 2017 року сплатив ФОП ОСОБА_2 20 тис. грн попередньої оплати. Відповідачем надані фотозображення намогильної споруди після її встановлення 20 вересня 2017 року.

02 листопада 2017 року ОСОБА_1 дізнався про те, що стела пам'ятнику на могилі його дружини впала, при цьому пошкодилась сама та пошкодила нижні елементи намогильної споруди, що підтверджується комісійним актом від 02 листопада 2017 року, складеним директором Козятинського центрального кладовища ОСОБА_4 , в присутності ОСОБА_1 та двох сторонніх громадян ОСОБА_5 й ОСОБА_6 , та додатками до нього (фотознімками).

16 листопада 2017 року ОСОБА_1 з метою досудового врегулювання спору направив ФОП ОСОБА_2 лист-претензію, в якій вказав, що падіння стели та пошкодження пам'ятника на його думку сталося внаслідок неправильного закріплення стели пам'ятника працівниками відповідача, при цьому просив відповідача замінити пошкодженні частини пам'ятника за власний кошт або провести повний демонтаж пам'ятника та повернути йому витрачені ним кошти.

Однак, будь-якої відповіді на свою претензію ОСОБА_1 не отримав, а тому звернувся за захистом своїх прав споживача до суду.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 6467/18-43 від 10 вересня 2019 року надгробний комплекс, що встановлений на могилі ОСОБА_3 подвійного поховання з окремою намогильною спорудою та місцем для подальшого поховання й спорудження ще одної окремої намогильної споруди, розташований на території центрального кладовища у секторі № 21, ряд № 4 місце АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам ДСТУ БВ 2.2-35:2013 «Намогильні споруди та склепи», а саме: загальні габаритні розміри намогильної споруди та елементів благоустрою місця для поховання (могили) по фактичному користуванню становить 9,76 кв. м, що перевищує розмір земельної ділянки для подвійного поховання, відведеної для поховання у встановленому порядку, площа якої становить 4,8 кв. м, що не відповідає пунктам 6.1.7; розміри складових елементів намогильної споруди, що встановлені за результатами візуально-інструментального обстеження не відповідають максимально допустимим розмірам складових елементів намогильної споруди, що наведені у пункті 6.1.9. (див. табл. 2), у тому числі: В - ширина намогильної плити 900 мм, 11 - довжина постаменту 850 мм, Ь1 - висота намогильної плити 300 мм, Ь2 - висота постаменту 350 мм, Ь2 - ширина постаменту 305 см; Ь - довжина надгробної плити 1390 см.

Вищенаведені розміри, які можливо встановити по даних візуально-інструментального обстеження, збільшені у порівнянні з вимогами пункту 6.1.9 ДСТУ Б В 2.2-35:2013 «Намогильні споруди та склепи»; отвори на поверхні стикування елементів намогильної споруди (постаменту та стели) із природного каменю (граніту) під штирі діаметром, близько 17 мм, не відповідають вимогам пункту 6.3.25, де зазначено, що отвори під штирі повинні мати діаметр від 20 мм до 50 мм; глибина отворів під штирі на поверхні стикування постаменту становить 45 мм (для одного штиря) та 47 мм (для другого штиря), що не відповідає вимогам пункту 6.3.25, де наведено, що глибина отвору повинна бути не менше 120 мм; довжина металевих штирів, які з`єднають елементи намогильної споруди (постамент та стелу), заходять в отвори стикованих елементів на глибину 79,42 мм та 79,47 мм, що не відповідає пункту 6.3.26, де наведено, що металеві штирі повинні заходити в отвори стикованих елементів на глибину не менше 100 мм.

Загальну висоту елементів намогильної споруди визначити не вбачається за можливе, тому що під час проведення обстеження елемент намогильної споруди (вертикальна частина пам`ятника (стела) був відсутній.

В зв`язку з тим, що під час проведення візуально-інструментального обстеження відсутній основний елемент (пам`ятник), тому порівняння результатів візуально-інструментального обстеження та вимог ДСТУ Б В 2.2-35:2013 «Намогильні споруди та склепи» до показників якості лицьових поверхонь пам`ятника не проводилося.

Згідно пункту 5.4 ДСТУ Б В 2.2-35:2013 «Намогильні споруди та склепи» під час спорудження намогильної споруди фундамент будується у разі необхідності. У кошторису на виготовлення та влаштування пам`ятнику такий вид будівельних робіт не передбачений, тому відсутність фундаменту намогильної споруди не є порушенням пункту 5.4 ДСТУ Б В 2.2-35:2013 «Намогильні споруди та склепи».

Згідно висновку комплексної трасологічної та хімічної експертизи № 8462/18-31/21970/18-34/26659?26662/19-31/26663?26666/19-34 від 03 жовтня 2019 року кріпильні металеві штирі для з`єднання пам'ятника та постаменту й отвори під штирі у постаменті (які є основними з'єднувальними кріпильними елементами намогильної споруди), на які в тому числі полягає значне навантаження щодо удержання стикованих складових намогильної споруди, мають розмірні характеристики, помітно менші ніж визначені Загальними технічними вимогами ДСТУ Б В.2.2-35:2013 «Намогильні споруди та склепи», що послаблює міцність відповідного конструктивного з`єднання.

Встановлені конструктивні невідповідності розмірних характеристик основних з'єднувальних кріпильних елементів, які повинні забезпечувати міцність кріплення основних складових споруди - пам'ятника та постаменту, вірогідніше за все могли призвести до падіння пам'ятника.

У зв`язку із неможливістю дослідження конструктивних отворів під штирі, що розташовані на нижній стиковій поверхні пам`ятника, з причини відсутності відповідного фрагменту останнього, категорично визначити причину падіння пам`ятника не виявляється можливим.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засадам (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частинами другою-третьою статті 858 ЦК України передбаченого, що якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.Умова договору підряду про звільнення підрядника від відповідальності за певні недоліки роботи не звільняє його від відповідальності за недоліки, які виникли внаслідок умисних дій або бездіяльності підрядника.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики усфері захисту прав споживачів.

Відповідно до визначень, викладених у статті 1 цього Закону, виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Робота - діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи.

За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (частина четверта статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Частиною шостою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.

Обов`язок по проведенню експертизи щодо якості продукції згідно статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів» покладається на продавця (виконавця, виробника).

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, виконавець робіт несе перед споживачем відповідальність за відшкодування збитків, завданих у зв`язку із наявністю недоліків у роботі. Зі змісту вказаних норм випливає презумпція вини виконавця робіт (завдавача збитків), згідно з якою особа, яка допустила недоліки у роботі, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини самого споживача, дій третіх осіб чи внаслідок дії непереборної сили.

В той же час позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність виконавця робіт є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Також позивач несе тягар доведення перед судом розміру завданої шкоди, зокрема зменшення або знищення майна, яке належить йому на праві власності.

У справі було проведено комплексну трасологічну та хімічну експертизу від 03 жовтня 2019 року № 8462/18-31/21970/18-34/26659-26662/19-31/26663-26666/19-34 та судову будівельно-технічну експертизу від 10 вересня 2019 року № 6467/18-43.

Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі, передбачених статтею 146 ЦПК України, можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи, яку призначив суд.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд не врахував, що ненадання позивачем на дослідження верхнього (пошкодженого внаслідок падіння) фрагменту пам`ятника, з причин відсутності останнього, не призвело до неможливості проведення експертиз. Експертизи, призначені судом, були проведені, експертами надано відповідні висновки, які підлягають оцінці судом.

Так у висновку комплексної трасологічної та хімічної експертизи № 8462/18-31/21970/18-34/26659?26662/19-31/26663?26666/19-34 від 03 жовтня 2019 року зазначено, що встановлені конструктивні невідповідності розмірних характеристик основних з`єднувальних кріпильних елементів, які повинні забезпечувати міцність кріплення основних складових споруди - пам'ятника та постаменту, вірогідніше за все могли призвести до падіння пам`ятника.

Зокрема експертом визначено, що отвори на поверхні стикування елементів намогильної споруди (постаменту та стели) із природного каменю (граніту) під штирі діаметром, близько 17 мм не відповідають вимогам пункту 6.3.25 ДСТУ БВ 2.2-35:2013 «Намогильні споруди та склепи», де зазначено, що отвори під штирі повинні мати діаметр від 20 мм до 50 мм; глибина отворів під штирі на поверхні стикування постаменту становить 45 мм (для одного штиря) та 47 мм (для другого штиря), що не відповідає вимогам пункту 6.3.25, де наведено, що глибина отвору повинна бути не менше 120 мм; довжина металевих штирів, які з`єднають елементи намогильної споруди (постамент та стелу), заходять в отвори стикованих елементів на глибину 79,42 мм та 79,47 мм, що не відповідає пункту 6.3.26, де наведено, що металеві штирі повинні заходити в отвори стикованих елементів на глибину не менше 100 мм.

Частиною четвертою статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо у висновках експертизи буде доведено, що недоліки виникли після передачі продукції споживачеві внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування або дій третіх осіб.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про стягнення збитків, міськрайонний суд, оцінивши у сукупності надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем з порушенням вимог ДСТУ БВ 2.2-35:2013 «Намогильні споруди та склепи» були виконані роботи по виготовленню та встановленню пам`ятника на могилі його померлої дружини, а тому, відповідач (який сам не організував проведення експертизи і відмовився усувати істотні недоліки у виконаній роботі) має відшкодувати позивачу повну вартість витрачених позивачем коштів на виготовлення та установку намогильної споруди, урозмірі 62 тис. грн. Взято до уваги, що відповідач не довів відсутності своєї вини у спричиненні позивачу збитків внаслідок виконання неякісної роботи, наявності вини третіх осіб у пошкодженні пам`ятника.

Суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, апеляційний суд дійшов неправльного висновку щодо застосування положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Закон про захист прав споживачів (як в чинній редакції, так і в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) не містить застережень про те, що моральна шкода споживачу відшкодовується лише у разі завдання шкоди його життю чи здоров`ю.

Подібні висновки висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19).

Враховуючи викладене, районний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, оскільки виконання відповідачем неякісних робіт, що призвело до пошкодження (руйнування) пам`ятника на могилі дружини позивача, є недоліком продукції у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно до статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має наслідком відшкодування моральної шкоди.

Врахувавши обставини цієї справи, переживання позивача, пов`язані із руйнацією надгробної споруди на могилі дружини позивача, суд першої інстанції належним чином обґрунтував свій висновок про часткове задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, визначивши його розмір у сумі 6 200 грн, що не суперечить засадам розумності, виваженості і справедливості.

Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно вирішив спір.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції по суті вирішений позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позивач звернувся до суду із позовом майнового характеру (ціна позову 112 тис. грн) 10 січня 2018 року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1 762, 00 грн.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто не менше ніж 704, 80 грн та не більше ніж 8 810 грн.

Таким чином, розмір судового збору за подання позовної заяви складає 1 120, 00 грн, при цьому позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 409, 60 грн.

Слід зазначити, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи із зазначеної норми, у разі звільнення позивача від сплати судового збору при зверненні до суду, судові витрати за розгляд справи здійснюються за рахунок Державного бюджету України (близький за змістом висновок викладений у пункті 79.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц).

За результатом розгляду справи суд здійснює розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково та стягнуто із відповідача на користь позивача майнову та моральну шкоду у загальному розмірі 68 200, 00 грн, що становить 60, 9 % від заявленої позивачем до стягнення суми (112 000, 00 грн).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, фактичну сплату позивачем судового збору, із відповідача на користь позивача за розгляд справи у суді першої інстанції підлягає стягненню 682, 08 грн (1120*60,9%=682,08).

Із урахуванням викладеного, рішення міськрайонного суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні з підстав, наведених у цій постанові.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги позивача, який звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги і фактично судовий збір не сплатив, сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь державного бюджету.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору при подачі касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

На підставі підпунктів 1, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», враховуючи розмір сум, стягнутих судом першої інстанції, із відповідача на користь державного бюджету слід стягнути 1 409, 60 грн (704,80*200%=1409,60) - суму судового збору, яка підлягала сплаті при поданні касаційної скарги.

Керуючись статтями 141 400 402 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2020 рокускасувати.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 62 000, 00 грн у відшкодування матеріальної шкоди, 6 200, 00 грн у відшкодування моральної шкоди та додаткове рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 березня 2020 року залишити в силі.

Змінити резолютивну частину рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10 лютого 2020 року в частині розподілу судових витрат, стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_2 ) сплачений ним судовий збір, у розмірі - 682 (шістсот вісімдесят дві) гривні 08копійок.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги у розмірі 1 409 (одна тисяча чотириста дев`ять) гривень 60 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович