№ 1340/5822/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 1340/5822/18

адміністративне провадження № К/9901/34048/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 (головуючий суддя Гудима Л.Я., судді Довгополова О.М., Святецького В.В.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області, Першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Грицак О.О. про визнання протиправними дій та скасування постанови про накладення штрафу,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У 2018 році Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, Першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Грицак О.О., в якому просила:

- визнати протиправними дії щодо проведення 12.10.2018 перевірки позивачки на підставі наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 11.10.2018 №2382-П;

- визнати протиправною і скасувати постанову про накладення штрафу, винесену першим заступником начальника головного управління Держпраці у Львівській області від 31.10.2018 № ЛВ 2175/589/АВ/ФС, у розмірі 74 460 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 позов задоволено частково:

визнано протиправною і скасовано постанову про накладення штрафу винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області від 31.10.2018 № ЛВ 2175/589/АВ/ФС.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 скасовано і прийнято нове про відмову у задоволенні позову.

09.12.2019 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивачки, надіслана 06.12.2019, у якій скаржниця просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019.

13.01.2020 Верховним Судом відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019.

31.01.2020 відповідач подав відзив, у якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду без змін

Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивачка з посиланням на вимоги частини першої статті 61 Конституції України, за приписами якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, стверджувала, що її вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за ненараховану у грудні 2017 року двом працівникам індексацію згідно постанови Галицького районного суду м. Львова від 06.11.2018 у справі №461/8023/18.

Позивачка зазначила, що нею були усунуті порушення вимог трудового законодавства, про що остання повідомила відповідача, однак не зважаючи на вказані обставини та всупереч пункту 11 статті 7 Закону України від 05.04.2007 №877-V «Про основні засади нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877-V), останній виніс оскаржувану постанову про накладення штрафу.

Таким чином, на переконання позивачки, виконання в повному обсязі та у встановлений строк вимог припису, нівелює негативні наслідки у вигляді застосування фінансових санкцій.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та пояснення, у яких зазначено, що перевірка була проведена відповідно до вимог Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі - Порядок №295), на підставі наказу і направлення на проведення контрольного заходу від 11.10.2018.

Під час інспекційної перевірки штатних розписів та розрахункових відомостей встановлено, що індексація заробітної плати не нараховувалась та не виплачувалась працівникам ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) у відповідності до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, статті 33 Закону України «Про оплату праці» «Індексація заробітної плати, частини шостої статті 95 КЗпП України «Мінімальна заробітна плата. Індексація заробітної плати».

Відповідач стверджував, що накладення на юридичних та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 КЗпП України не охоплюється поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності». В якості обґрунтування такої позиції посилався на постанову Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 11.10.2018 по 12.10.2018 інспектором праці Головного управління Держпраці у Львівській області Панчак Л.Є., на підставі наказу від 11.10.2018 №2382-П та направлення від 11.10.2018 №2187, проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт №ЛВ2175/589/АВ від 12.10.2018 року (далі - акт№ЛВ2175/589/АВ). Інспекційне відвідування було здійснене у зв`язку з отриманням від ГУ ДФС у Львівській області листа щодо переліку суб`єктів господарювання, які мають ризики використання незадекларованої праці.

У висновках цього акта відповідач зазначив про порушення позивачем, зокрема, частини шостої статті 95 КЗпП, статті 33 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР), а саме: згідно із штатним розписом від 08.08.2017, введеного в дію з 08.08.2017, для посади бармен встановлено оклад 3200 грн, який залишався незмінним до грудня 2017 року включно. Протягом серпня 2017 року-травня 2018 року на цій посаді працювали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При огляді розрахунково-платіжних відомостей, відомостей розподілу виплат та видатково-касових ордерів встановлено, що підприємцем не проведено донарахування та оплати індексації заробітної плати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у грудні 2017 року.

12.10.2018 відповідач виніс припис №ЛВ2175/589/АВ/П, яким зобов`язано позивача усунути виявлені під час перевірки порушення, у тому числі (…) щодо індексації заробітної плати у строк до 23.10.2018, про що письмово поінформувати ГУ Держпраці у Львівській області.

Цього ж дня позивачку ознайомлено із вказаним приписом, що підтверджується її підписом.

22.10.2018 позивачка повідомила ГУ Держпраці у Львівській області про виконання вимог припису.

Шляхом надіслання рекомендованого листа відповідач 23.10.2018 повідомив суб`єкта господарювання про розгляд 31.10.2018 справи про накладення штрафу.

31.10.2018 першим заступником начальника Управління Держпраці у Львівській області, за порушення вимог частини 6 статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону №108/95-ВР, винесено постанову №ЛВ 2175/589/АВ/ФС, якою на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпПУ на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 74 460 грн.

Зазначена постанова оскаржена позивачем до суду та є предметом спору у цій справі.

Також за результатами перевірки працівниками Управління Держпраці у Львівській області відносно позивачки було складено протокол про адміністративне правопорушення від 16.10.2018, у якому зафіксовано, що згідно із штатним розписом від 08.08.2017 для посади бармен встановлено оклад 3200 грн, який залишався незмінним до грудня 2017 року включно. Протягом серпня 2017 року-травня 2018 року на цій посаді працювали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При огляді розрахунково-платіжних відомостей, відомостей розподілу виплат та видатково-касових ордерів встановлено, що підприємцем не проведено донарахування та оплати індексації заробітної плати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у грудні 2017 року. Таким чином, посадова особа відповідача дійшла висновку про притягнення позивачки до відповідальності за частиною першої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

06.11.2018 Галицький районний суд м. Львова визнав винною ФОП ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 41 КУпАП України (за непроведення індексації заробітної плати) та притягнув до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. (справа №461/8023/18).

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що повторне притягнення особи до юридичної відповідальності одного і того ж виду суперечить статті 61 Конституції України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, позаяк оскаржувана постанова про накладення штрафу передувала ухваленню Галицьким районним судом м. Львова постанови 06.11.2018 у справі №461/8023/18 про адміністративне правопорушення, а тому саме притягнення позивачки до відповідальності на підставі рішення суду слід трактувати як повторне притягнення до одного виду відповідальності за те саме правопорушення.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

За позицією скаржниці, постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а зроблені колегією суддів висновки не ґрунтуються на всебічному і повному з`ясуванню всіх фактичних обставин справи.

Скаржниця стверджує, що незважаючи на виконання вимог припису №ЛВ2175/589/АВ/П шляхом усунення виявлених порушень у повному обсязі у визначений строк, відповідач застосував до неї штрафні санкції.

Із посиланням на вимоги статті 61 Конституції України наголошує, що ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме порушення, оскільки позивачку вже було притягнуто до відповідальності за частиною третьою статті 41 КУпАП за те саме порушення, що, на її думку виключає притягнення до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України.

В якості підтвердження своєї позиції скаржниця послалася на судову практику сформовану Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 у справі № 814/2156/16 щодо неможливості одночасного притягнення фізичної особи-підприємця до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною 1 статті 41 КУпАП за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

За таких обставин скаржниця вважає, що є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку статті 346 КАС України.

Крім іншого скаржниця вважає, що оскаржувана постанова ГУ Держпраці про накладення штрафу, є втручанням держави в гарантоване статтею 1 Першого протоколу право особи мирно володіти своїм майном.

Також скаржниця послалася на порушення вимог «справедливого балансу», оскільки накладений на особу розмір штрафу в рази перевищує розмір порушення (яке було усунуто на час прийняття рішення про застосування штрафу), що покладає на цю особу очевидно надмірний тягар.

Щодо підстав для проведення перевірки, то скаржниця вважає, що лист ГУ ДФС у Львівській області від 10.10.2018 №3477/10/13-01-13-06-17 не є належною підставою, оскільки фіскальна служба паралельно проводила перевірку та не виявила жодних порушень.

Також вважає, що відповідач не мав права проводити перевірку у порядку, встановленому постановою Уряду від 26.04.2017 №295, оскільки така була визнана нечинною в судовому порядку (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили 14.05.2019). Визнає, що станом на час здійснення відповідачем інспекційного відвідування (11-12.10.2018), постанова Кабінету Міністрів України №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» була чинною, проте вважає, що постанову Уряду необхідно було визнати нечинною з дати її прийняття, тобто з 29.04.2017.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу у якому із посиланням на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги в межах касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд встановив таке.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом № 877-V, дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина п`ята статті 2 Закону № 877-V).

Отже, з урахуванням положень частини п`ятої статті 2 цього Закону, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.

Зі змісту частин четвертої-п`ятої статті 2 Закону № 877-V вбачається, що органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю) керуються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 Державна служба України з питань праці (далі також - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю були врегульовані Порядком № 295.

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26 квітня 2017 року № 295 визнано нечинною. Одним з мотивів прийняття судового рішення у цій справі було те, що при прийняті спірної постанови Кабінетом Міністрів України не дотримано принципу передбачуваності, що означає послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що в свою чергу дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності.

За змістом частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26 квітня 2017 року № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14 травня 2019 року.

Тому, норми постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26 квітня 2017 року № 295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5895/18.

Згідно із пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

За змістом пунктів 19, 20, 27, 28, 29 цього Порядку за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти несвоєчасної та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

З приводу тверджень позивачки про протиправність дій відповідача щодо проведення перевірки, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із підпунктом 6 пункту 5 Порядку № 295, інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією ДФС та її територіальних органів про факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень.

Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 та пунктом 31 Порядку № 295, приймає керівник органу контролю, його заступник.

Наказ від 11.10.2018 №2382 - про призначення перевірки не оскаржувався та не був скасований.

Згідно із статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 (далі - Конвенція МОП № 81) 1947 року інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі статтею 16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Отже Конвенція МОП № 81 визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними твердження позивачки про відсутність підстав для проведення перевірки.

Перевіркою, між іншим, виявлено порушення частини п`ятої статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону України «Про оплату праці», пункту 4 Порядку №1078, а саме: працівникам індексація заробітної плати за грудень 2017 року не нараховувалась та не виплачувалась.

Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Позивачка визнає факт нездійснення індексації заробітної плати двом працівникам.

Проте вважає, що відповідач безпідставно прийняв оскаржувану постанову про накладення штрафу, оскільки остання у встановлений у приписі від 18.10.2018 №ЛВ2175/589/АВ/П строк усунула вказані у ньому порушення.

Відповідно, за позицією позивачки, у відповідача не було правових підстав для застосування до позивача фінансових санкцій з огляду на добровільне виконання нею вимог припису від 18.10.2018 №ЛВ2175/589/АВ/П.

Питання звільнення суб`єкта господарювання від відповідальності у разі виконання ним вимог припису (нарахування індексація заробітної плати) було предметом судового розгляду у справі №805/430/18-а, де Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав підтримала попередньо висловлену позицію Верховного Суду і зазначила таке (постанова від 31 березня 2021 року):

« 7.41. Відповідно до частини одинадцятої статті 7 Закону № 877-V у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

7.42. Водночас, норми частини одинадцятої статті 7 Закону № 877-V відсутні у переліку норм, наведеному у частині п`ятій статті 2 Закону, дотримання яких для відповідача є обов`язковим, а тому до спірних відносин у цій справі норми частини одинадцятої статті 7 вказаного Закону не застосовуються.

7.49. «…» згідно з пунктом 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

7.50. З огляду на вищевикладене, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав за результатами касаційного розгляду справи дійшла такого правового висновку, що у період до 14 травня 2019 року (день прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/8917/17) пункт 29 Порядку №265 підлягав застосуванню якщо під час інспекційного відвідування встановлено триваючі на момент початку такої перевірки факти несвоєчасної та не у повному обсязі виплати заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, а тому заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності підлягали вжиттю одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

7.51. Отже, виконання позивачем встановлених у приписі порушення, а саме: нарахування та виплату індексації не може слугувати підставою для звільнення позивача від відповідальності за недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, а тому постанова «…» є законною.».

Колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від зазначеної позиції.

За таких обставин, доводи позивачки про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови з підстав виконання нею вимог припису є необґрунтованими.

З приводу доводів касаційної скарги про недопустимість притягнення особи двічі до одного й того самого виду відповідальності за одне правопорушення, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне вказати наступне.

Об`єднана палата Верховного Суду під час розгляду справи № 260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22 грудня 2020 року дійшла висновку, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України) отримує додатковий правовий статус.

Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 41 КУпАП.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 у справі №260/1743/19 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:

- штрафи, передбаченні статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;

- фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

Ухвалюючи рішення у цій справі, апеляційний суд виходив з того, що у цьому випадку відсутнє порушення неможливості подвійного притягнення до відповідальності, оскільки саме притягнення позивачки до відповідальності на підставі рішення місцевого суду у справі №461/8023/18 слід трактувати як повторне притягнення до одного виду відповідальності за те саме правопорушення.

Втім, колегія суддів не може погодитися із таким висновок апеляційного суду, з огляду на таке.

Стаття 61 Конституції України передбачає заборону притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу.

Варто зазначити, що перше притягнення особи до відповідальності не може визнаватись незаконним з підстав, передбачених статтею 61 Конституції України, у разі повторного притягнення тієї ж особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яке відбулося за часом пізніше.

Відтак, ключовим питанням, яке підлягає розв`язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше.

В контексті обставин цієї справи слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.1999 №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність».

Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» (частина друга статті 60); «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (стаття 61); «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом» (частина перша статті 63), «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності» (частина друга статті 68); «за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» (частина друга статті 105); «за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності» (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:

« 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.»

У межах предмету розгляду цієї справи Верховний Суд зазначає, що відносно позивачки за наслідками проведеного інспекційного відвідування було складено протокол про адміністративне порушення за порушення вимог частини шостої статті 95 КЗпП України статті 33 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», відповідальність за яке передбачено частиною першою статті 41 КУпАП. В подальшому вказаний протокол був розглянутий Галицьким районним судом м. Львова, який постановою від 06 листопада 2018 року у справі № 461/8023/18 визнав винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 41 КУпАП у зв`язку із чим накладено адміністративне стягнення у виглядi штрафу в розмірі 510 грн (за непроведення індексації заробітної плати).

Так, статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Зміст наведених норм права КУпАП дає підстави дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №824/1164/18-а, від 22 лютого 2022 року у справі № 260/511/19, від 18 травня 2022 року у справі №813/4354/17 та від 01 червня 2022 року у справі №440/698/20.

Отже, хоча спірна постанова була прийнята раніше (31 жовтня 2018 року) ніж постанова місцевого суду (06 листопада 2018 року), подвійне притягнення до відповідальності все ж таки присутнє, оскільки притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності (притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності), тобто у цій справі притягнення до відповідальності за частиною першою статті 41 КУпАП почалося з моменту складення протоколу 16 жовтня 2018 року.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем до ФОП ОСОБА_1 застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 КЗпП України шляхом прийняття постанови від 31 жовтня 2018 року №ЛВ 2175/589/АВ/ФС про накладення штрафу, що є фінансовою санкцією, тобто оспорюваною у цій справі постановою позивачку фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які її вже було притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що заборонено статтею 61 Конституції України.

Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15.11.2016 у справі «А та Б проти Норвегії» зазначено: «Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово «засуджений», а також слово «покараний», оскільки це було би дублюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення.

Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний.»

Отже, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо наявності правових підстав для задоволення позову, натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

VII. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

VIIІ. СУДОВИЙ ЗБІР

З огляду на результат касаційного перегляду, наявність документально підтверджених судових витрат, судові витрати, понесені позивачкою на сплату судового збору за подання касаційної скарги мають бути присуджені на її користь в розмірі 3 524 грн.

Керуючись статтями 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 у справі №1340/5822/18 скасувати.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 у справі №1340/5822/18 залишити в силі.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (адреса: 79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8; ЄДРПОУ 39778297) у розмірі 3 524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

О. П. Стародуб

В. М. Шарапа