Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 136/1171/17
провадження № 61-35070св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Курило В. П. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Матківської М. В., Сопруна В. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (далі - ПрАТ «СТ «Гарантія») про стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 01 липня 2014 року між ПрАТ «СТ «Гарантія» та ОСОБА_1 укладено договір комплексного страхування урожаю сільськогосподарських культур, які засіяні на земельних ділянках з кадастровим номером 0522281400:04:000:2329, 0522282000:03:000:1124.
Відповідно до умов вищевказаного договору, під страховий захист прийнято наступні сільськогосподарські культури: соняшник, що розташований на земельній ділянці площею 12 га (кадастровий номер 0522281400:04:000:2329), яка знаходиться на території Зозівської сільської ради і перебуває в оренді у ОСОБА_1 ; кукурудза, що розташована на земельній ділянці площею 28,6154 га (кадастровий номер 0522282000:03:000:1124), яка знаходиться на території Іваньківської сільської ради і перебуває в оренді ОСОБА_1
Вартість застрахованого урожаю згідно пункту 3.1 договору становить 472 200,00 грн (соняшник - 81 600,00 грн, кукурудза - 390 600,00 грн).
В ніч з 16 вересня 2014 року на 17 вересня 2014 року настав страховий випадок, а саме: було здійснено таємне викрадення урожаю соняшника із земельної ділянки площею 12 га (кадастровий номер 0522281400:04:00062329).
17 вересня 2014 року на виконання підпункту 6.1.1. пункту 6.1 договору відповідача було повідомлено про настання страхового випадку.
В період з 05 грудня 2014 року по 09 грудня 2014 року знову настав страховий випадок: було здійснено таємне викрадення урожаю кукурудзи із земельної ділянки площею 28,6154 га (кадастровий номер 0522282000:03:000:1124).
09 грудня 2014 року на виконання підпункту 6.1.1. пункту 6.1. договору, відповідача було повідомлено про настання нового страхового випадку.
Однак, ПрАТ «СТ «Гарантія» відмовилось виплачувати позивачу страхове відшкодування за урожай соняшника в сумі 65 280,00 грн, а за урожай кукурудзи - 312 480,00 грн, що стало приводом для звернення ОСОБА_1 в березні 2015 року до суду з позовом до Страховика про стягнення невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 377 760,00 грн.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» суму невиплаченого страхового відшкодування по соняшнику у розмірі 65 280,00 грн, а також індекс інфляції за період з 18 жовтня 2014 року по 16 березня 2015 року у розмірі
5 352,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
06 липня 2017 року апеляційний суд Вінницької області скасував рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позову і ухвалив в цій частині нове рішення, яким стягнув з ПрАТ «СТ «Гарантія» страхове відшкодування по кукурудзі в сумі 312 480,00 грн, а також індекс інфляції за період з
10 січня 2015 року по 16 березня 2015 року в сумі 9 686,00 грн. В решті рішення суд залишив без змін.
Оскільки ПрАТ «СТ «Гарантія» не сплатило суму страхового відшкодування вчасно і в подальшому її не сплачує, позивач звернувся у суд з даним позовом та просив стягнути 638 892,00 грн, з них: 227 087 грн - інфляційні втрати: по соняшнику - 39 242,00 грн за період з 17 березня 2015 року по
24 липня 2017 року та по кукурудзі - 187 845,00 грн за період з 17 березня 2015 року по 24 липня 2017 року; 29 202 грн - 3 % річних : по соняшнику - 5 419,00 грн за період з 18 жовтня 2014 року по 24 липня 2017 року і по кукурудзі - 23 783,00 грн за період з10 січня 2015 року по 24 липня
2017 року; 382 603,00 грн - неустойка в розмірі подвійної облікової ставки НБУ: по соняшнику - 69 482,00 грн за період з 18 жовтня 2014 року по
24 липня 2017 року і по кукурудзі - 313 122,00 грн за період з 10 січня
2015 року по 24 липня 2017 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 15 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі
361 326,97 грн, з них: 227 087,00 грн - заборгованість за індексом інфляції, 29 202,00 грн - заборгованість за 3 % річних, 105 037,97 грн - заборгованість за неустойкою (пеня).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» в дохід держави судовий збір в сумі
3 613,27 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що оскільки рішенням суду з відповідача стягнуто грошові кошти, а тому внаслідок невиконання рішення, несплати боргу, вказана сума підлягає індексації та вирахуванню трьох відсотків річних на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки за юридичною природою між сторонами виникло грошове зобов?язання. При цьому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені відповідно до частини першої статті 992 ЦК України та пункту 3 частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» в межах строку позовної давності згідно правил статті 258 ЦК України.
Постановою апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «СТ «Гарантія» задоволено.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СТ «Гарантія» 7 027,81 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що оскільки у матеріалах справи відсутні докази про хід виконання рішень суду та стадію їх виконання, тому позовні вимоги є недоведеними.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
21 квітня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2018 року та залишити в силі рішення Липовецького районного суду Вінницької області
від 18 жовтня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що інформація про стадію та хід виконання рішень суду про стягнення страхового відшкодування не має жодного правового значення для вирішення даного спору, якщо сторонами визнається і це було встановлено судами, що на момент розгляду справи грошове зобов?язання взагалі не було виконано і страхові суми не були сплачені.
Доводи інших учасників справи
17 липня 2018 року ПрАТ «СТ «Гарантія» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду вінницької області від 15 березня 2018 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду Вінницької області
від 15 березня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Липовецького районного суду Вінницької області.
У червні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «СТ «Гарантія» задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 70 632,96 грн невиплаченого страхового відшкодування з урахуванням індексу інфляції. В іншій частині позову відмолено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2015 року рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
14 квітня 2016 року апеляційним судом Вінницької області ухвалено рішення, яким рішення Липовецького районного суду Вінницької області
від 26 травня 2015 року скасовано, і ухвалено нове рішення про відмову в позові.
04 липня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд рішення Апеляційного суду Вінницької області віл 14 квітня 2016 року за нововиявленими обставинами.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року скасовано рішення апеляційного суду Вінницької області від 14 квітня 2016 року у зв`язку з нововиявленими обставинами; рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Судовий збір у сумі 3 654,00 грн компенсовано за рахунок держави, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 06 липня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами задоволено. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 14 квітня 2016 року скасовано у зв`язку з нововиявленими обставинами. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року в частині відмови в позові скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з відповідача на його користь невиплачене страхове відшкодування з урахуванням індексу інфляції в сумі 322 166,00 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду від 06 листопада 2018 року касаційну скаргу ПрАТ «СТ «Гарантія» залишено без задоволення.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року у незмінній частині та рішення апеляційного суду Вінницької області від 06 липня 2017 року залишено без змін.
Поновлено виконання рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 06 липня 2017 року.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта стаття 82 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.)
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що у матеріалах справи відсутні докази про хід виконання рішень суду та стадію їх виконання, за цих обставин суд дійшов висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), якою відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі
№ 6-2759цс15 , який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі
№ 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Правовий аналіз положень статей 526 599 611 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Ураховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що у матеріалах справи відсутні докази про хід виконання рішень суду та стадію їх виконання, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, рішення судів, якими стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування є невиконаними. Та обставина, що у матеріалах справи відсутні докази про хід виконання рішень суду та стадію їх виконання не позбавляє апеляційний суд процесуальної можливості встановити ці обставини.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки суд апеляційної інстанції не перевірив і не встановив фактичних обставин справи, оскаржуване судове рішення, не може вважатись законним і обґрунтованим, а тому, в силу положень статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2018 рокускасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. П. Курило Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун