Постанова
Іменем України
16 березня 2020 року
м. Київ
справа № 137/1649/17
провадження № 61-26969св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: Літинський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, кредитна спілка «Фортеця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Літинського районного суду Вінницької області в складі судді Гопкіна П. В., від 08 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області в складі суддів Сопруна В. В., Денишенко Т. О., Матківської М. В., від 14 березня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та зняття арешту з нерухомого майна, заінтересовані особи: Літинський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - ДВС), КС «Фортеця».
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 04 жовтня 2010 року відповідно до рішення апеляційного суду Вінницької області з неї та інших осіб було солідарно стягнуто на користь КС «Фортеця» борг за кредитним договором в сумі 79 153,13 грн, видано виконавчий лист та згодом відкрито виконавче провадження. Заявник зазначає, що постанови про відкриття виконавчого провадження, яке було відкрито 13 грудня 2010 року від ДВС їй направлено не було, та відповідно про вчинення виконавчих дій їй не було відомо.
Після смерті батька - ОСОБА_2 , заявник прийняла спадщину та при намаганні вирішувати питання про її оформлення отримала інформацію з Єдиного реєстру заборони відчуження нерухомого майна від 02 листопада 2017 року про те, що ДВС накладено арешт на все нерухоме майно, що належить заявнику. На запит від ДВС отримано відповідь, про те, що виконавцем провадження знищено у зв`язку зі спливом строку.
Враховуючи те, що державний виконавець наклав арешт в рамках виконавчого провадження на належне заявнику все нерухоме майно, однак у 2011 році провадження завершено та згодом знищено через закінчення строку зберігання, заявник вважає, що це свідчить про те, що виконавче провадження закінчено та її статус, як боржника у виконавчому провадженні, відсутній.
Тому заявниця просила визнати бездіяльність ДВС неправомірною та зобов`язати ДВС ухвалити постанову про зняття арешту з належного їй нерухомого майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року в задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, щов Літинському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області перебувало виконавче провадження № 23252535 з примусового виконання виконавчого листа № 2-221, виданого Літинським районним судом Вінницької області про солідарне стягнення, зокрема, з ОСОБА_1 на користь КС «Фортеця» боргу на загальну суму 80 627,63 грн. 27 лютого 2012 року ДВС винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю майна і доходів у боржника - ОСОБА_1 12 лютого 2016 року виконавче провадження відносно ОСОБА_1 де стягувачем являється КС «Фортеця» знищено у зв`язку із закінченням строків зберігання. Законодавець надає вичерпний перелік випадків зняття арешту, який накладений у виконавчому провадженні, зокрема і випадок, коли виконавче провадження є закінченим. Однак, повернення виконавчого листа стягувачу у зв`язку із відсутністю майна і доходів у боржника, а також знищення виконавчого провадження за закінченням строків зберігання не є згідно вимог закону закінченням виконавчого провадження. Постанова про арешт майна боржника не була скасована, оскільки боржником не було сплачено борг, виконавчий збір, судовий збір та витрати на проведення виконавчих дій.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржниці, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в задоволенні скарги. Суди не застосували Закон України «Про виконавче провадження» у відповідній редакції станом на момент вчинення виконавчих дій. Суд апеляційної скарги помилково вказав на те, що я не зверталась до ДВС із заявою щодо зняття спірного арешту, оскільки скаржниця має право на захист своїх прав у судовому порядку. Суди помилково залучили до участі у даній справі державного виконавця Іванцову Л. П.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.
30 липня 2018 року справу передано судді-доповідачу.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно даних єдиного державного реєстру виконавчих проваджень в Літинському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області перебувало виконавче провадження № 23252535 з примусового виконання виконавчого листа № 2-221, виданого Літинським районним судом Вінницької області про солідарне стягнення, зокрема, з ОСОБА_1 на користь КС «Фортеця» боргу в сумі 80 627,63 грн, боржником у якому є скаржниця - ОСОБА_1 .
Постановою державного виконавця від 13 грудня 2010 року накладено арешт на все нерухоме майно власником якого є ОСОБА_1
30 травня 2011 року була винесена постанова про стягнення виконавчого збору в розмірі 8 062,76 грн.
27 лютого 2012 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції на момент вчинення відповідної виконавчої дії (тут і далі - у відповідній редакції), у зв`язку з відсутністю майна і доходів у боржника.
12 лютого 2016 року через закінчення строків зберігання знищено виконавче провадження відносно ОСОБА_1 де стягувачем є КС «Фортеця».
Боржниця ОСОБА_1 не сплатила борг, стягнутий судовим рішенням, яке набрало законної сили, а також інші платежі, передбачені законом для виконання судового рішення.
Постанова про арешт майна боржниці не скасована.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, які ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до статті 383 ЦПК України в редакції 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Аналогічна норма передбачена статтею 447 ЦПК України в новій редакції.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом (частина перша статті 28 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 47 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача; у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої статті 49 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Наслідки завершення виконавчого провадження передбачені статтею 50 ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Згідно з частиною другою статті 57 ЗУ «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Згідно зі статтею статті 49 ЗУ «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження.
Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № справа № 740/3240/18 (провадження № 61-13512св19) та інших.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що постанова про арешт майна боржника не була скасована, оскільки боржником не було сплачено борг, виконавчий збір, судовий збір та витрати на проведення виконавчих дій, та врахувавши, що повернення виконавчого документа стягувачу у даній справі і знищення виконавчого провадження за закінченням строків зберігання не є підставою для закінчення виконавчого провадження, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Зазначення судами про те, що ОСОБА_1 не зверталась до ДВС із заявою про скасування спірної постанови про арешт майна боржника не призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених судових рішень спростовуються матеріалами справи, які містять оцінені судами докази перебування спірного виконавчого провадження на виконанні у ДВС, підстави, згідно яких було повернуто виконавчий документ стягувачу, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Судами вірно зазначено на відсутність у даній справі доказів погашення спірного боргу боржником або іншого завершення виконавчого провадженні у відповідності із вимогами Закону України «Про виконавче провадження», що спростовує доводи касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги про залучення до участі у даній справі державного виконавця Іванцової Л. П. не спростовують висновків судів та не містять підстав для скасування оскаржених рішень. Заінтересованими особами у даній справі є Літинський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області та кредитна спілка «Фортеця». Згідно журналів судових засідань у суді першої інстанції участь брав представник указаного відділу ДВС - Гаврилюк С. В., що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400 401 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
Є. В. Петров