ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 140/1471/19
касаційне провадження № К/9901/34307/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Волиньторф»
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (головуючий суддя - Мачульський В.В.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Багрій В.М.; судді - Большакова О.О., Качмар В.Я.)
у справі № 140/1471/19
за позовом Державного підприємства «Волиньторф»
до Головного управління ДФС у Волинській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2019 року Державне підприємство «Волиньторф» (далі - ДП «Волиньторф»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 10 квітня 2019 року № 0006581303.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 25 червня 2019 року в задоволенні позову відмовив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 31 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ДП «Волиньторф» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на тому, що в даному випадку має місце одне триваюче порушення щодо несвоєчасної сплати податку з доходів фізичних осіб, відповідальність за яке передбачена статтею 126 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), а не статтею 127 ПК України, як помилково зазначив контролюючий орган, позицію якого підтримано судами попередніх інстанцій.
Верховний Суд ухвалою від 30 січня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «Волиньторф».
24 лютого 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ДП «Волиньторф» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року, валютного - за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2018 року, наслідки якої оформлено актом від 18 березня 2019 року № 4926/14-01/00426302.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України у зв`язку з несплатою (неперерахуванням) до бюджету у встановлені терміни податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 2806560,57 грн. Зокрема, з`ясовано, що перерахування ДП «Волиньторф» податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати в охоплений перевіркою період відбувалося після виплати доходу на користь найманих працівників.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 квітня 2019 року № 0006581303, яким відповідно до пункту 127.1 статті 127 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1807652,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також нараховано пеню в сумі 116390,33 грн згідно з підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
За правилами пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Положення статті 126 ПК України щодо застосування штрафної санкції використовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.
Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Отже, положення цієї статті встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто, склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.
Кваліфікуючою ознакою для застосування відповідальності відповідно до статті 127 ПК України в даному спорі є порушення саме податковим агентом встановлених правил щодо утримання податку у джерела виплати доходу. Джерелом виплати доходу є заробітна плата, з якої ДП «Волиньторф» як податковим агентом утримано податок на доходи фізичних осіб, але не перераховано у встановлені терміни до бюджету, що останнім фактично не заперечується.
При цьому застосування штрафу на рівні 50 відсотків та 75 відсотків суми податку на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України можливе внаслідок неодноразового закінченого порушення, пов`язаного з ненарахуванням, неутриманням та/або несплатою (неперерахуванням) податку податковим агентом за певний податковий період, незалежно від того, чи виявлено ці порушення під час здійснення одного контрольного заходу.
Необхідною ознакою для застосування збільшеного розміру відповідальності є саме вчинення таких дій повторно (втретє тощо) протягом 1095 днів та не залежить від того, чи зафіксовані ці епізоди в одному акті перевірки або в різних, а також від того, чи приймалося щодо платника раніше податкове повідомлення-рішення за ці порушення.
Аналогічний висновок щодо застосування наведеної норми права викладено й у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 820/11382/15 за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до Офісу великих платників податків ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність застосування в розглядуваному випадку відповідачем штрафних (фінансових) санкцій на підставі пункту 127.1 статті 127 ПК України згідно з оскаржуваним актом індивідуальної дії ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Щодо нарахування пені на підставі підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України, то касаційна скарга не містить жодних мотивів незгоди з позицією судових інстанцій у цій частині, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ДП «Волиньторф» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного підприємства «Волиньторф» залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. А. Васильєва
І. Я. Олендер