ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 140/9165/23
адміністративне провадження № К/990/41891/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Київській області
про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року (прийнята суддею-доповідачем Плахтій Н.Б.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Запотічного І.І., суддів Глушка І.В., Довгої О.І.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач, Управління) про визнання протиправною відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності та зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку з втратою працездатності відповідно до вимог статей 97-99 Закону України "Про Національну поліцію" у розмірі 180 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року, адміністративний позов повернуто позивачу.
3. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наведені у заяві причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, оскільки обставин, що є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, судом не встановлено. Cуд апеляційної інстанції. погоджуючись з висновками суду першої інстанції, також вказав про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом. Крім того, суди попередніх інстанцій взяли до уваги те, що тотожним причинам пропуску строку звернення позивача суд надав оцінку в межах справи №140/6603/23 за аналогічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
5. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що ухвалюючи рішення про повернення адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій порушили положення статей 122 123 КАС України.
6. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження позивач вказує на необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для повернення адміністративного позову у зв`язку з пропуском процесуального строку.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
7. Касаційна скарга надійшла до Суду 12 грудня 2023 року.
8. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі №140/9165/23 витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.
9. Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 13 лютого 2024 року.
10. При розгляді цієї справи в касаційному порядку іншими учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
11. Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів зазначає, що ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження, згідно довідки про доставку документа в електронний кабінет, відповідачем отримано 26 грудня 2023 року о 22:54.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
12. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
13. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
14. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
15. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
16. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
17. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими з огляду на таке.
18. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України
21. Частиною першої статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
22. Умовою прийнятності позовної заяви до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 160 161 КАС України, а також дотриманні строків звернення до суду, обов`язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі і в частині сплати судового збору та, у разі пропуску строку звернення до суду, подання відповідного клопотання про його поновлення, доказів поважності причин його пропуску.
23. Тож право на судовий захист не є абсолютним. Законодавством встановлені вимоги, зокрема, щодо необхідності дотримання особою, яка звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів, відповідних строків.
24. Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
25. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
26. Правові висновки щодо порядку застосування статті 118 КАС України викладені, зокрема у постановах Верховного Суду 17 вересня 2021 року у справі № 420/473/20, від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20, від 1 червня 2022 року у справі № 460/100/21, від 18 січня 2023 року у справі № 160/6211/21 та від 14 березня 2023 року у справі № 160/26351/21.
27. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини першої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
29. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
30. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому тримісячний строк звернення до суду у суб`єкта владних повноважень обчислюється з дня виникнення підстав, що дають такому суб`єкту право на пред`явлення визначених законом вимог.
31. Вищенаведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 17 вересня 2021 року у справі № 420/473/20 та від 05 липня 2023 року у справі № 380/15396/22.
32. Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини, які мають значення для правильного вирішення Судом питання стосовно пропуску строку звернення позивача із позовом до суду та наявності підстав для його поновлення.
33. Листом Головного управління Національної поліції в Київській області від 08 квітня 2020 року №29/М-279 позивача повідомлено про прийняття рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.
34. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 09 травня 2023 року звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності та зобов`язання призначити та виплатити відповідну допомогу.
35. Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року позовну заяву було залишено без руху, оскільки вона подана з пропуском строку звернення до суду, а наведені в позовній заяві причини пропуску строку вказаного строку судом визнані неповажними.
36. На виконання вимог вказаної ухвали, обґрунтовуючи наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, представник позивача у поданій заяві про поновлення вказаного строку зазначає, що в жовтні місяці 2020 року ОСОБА_1 захворіла вірусною хворобою SARS-CoV (COVID-19), що підтверджується довідкою №6075/8067 від 21 жовтня 2020 року про результат дослідження антитіл до SARS-CoV (COVІD-19).
37. Через гостро виражену симптоматику позивач з метою уникнення близького контакту з іншими особами та, відповідно, унеможливлення передачі вказаного вірусу, а також з міркувань безпеки позивач була змушена перебувати в частковій самоізоляції. Тому, у вказаний період не мала фізичної можливості звернутись ні за наданням професійної правничої допомоги, ні до суду із позовною заявою.
38. Починаючи із 18 червня 2018 року до 30 листопада 2021 року (з урахуванням перенесення захворювання вірусною хворобою SARS-CoV (COVІD-19)) у зв`язку з погіршенням пам`яті, розсіяністю, наявністю безсоння, періодичними головним болями, шумом та дзвоном в голові та вухах, ускладненням концентрації та уваги, переживаннями нав`язливих спогадів з минулого та слів, які повторюються, постійним відчуттям тривоги і депресії, порушенням когнітивної сфери, недовірою до людей, з наявністю діагнозів «змішаний тривожно депресивний розлад» та «посттравматичний стресовий розлад» проходила консультування у лікаря психотерапевта-консультанта ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
39. Вказане підтверджується випискою Української спілки психотерапевтів зі справи клієнта від 01 грудня 2021 року (дата заключення). За результатами проходження психологічного консультування лікарем вказано, що пацієнт ( ОСОБА_1 ) потребує тривалого психологічного супроводу та фізичної реабілітації, а також огляду та призначення лікування лікарем психіатром, ОСОБА_1 не змогла реалізувати своє право на звернення до суду.
40. Крім того, в період з 23 жовтня 2020 року по 03 листопада 2020 року позивач проходила курс лікування в неврологічному відділенні КП «Волинський обласний госпіталь ветеранів війни», що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №2646 від 03 листопада 2020 року.
41. На початку 2021 року ОСОБА_1 проходила лікування за програмою реабілітації інваліда, що підтверджується індивідуальною програмою реабілітації інваліда №5 від 04 січня 2021 року.
42. В період з 22 жовтня 2021 року по 02 листопада 2021 року позивач проходила стаціонарне лікування в КП «Волинський обласний госпіталь ветеранів війни», що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №3539 від 02 листопада 2021 року.
43. Крім цього, ОСОБА_1 , починаючи з січня 2021 року і до 24 лютого 2022 року посилено тренувалась у м. Луцьку, готуючись до відбору до складу національної збірної України «Ігор Воїнів» і до самих змагань. Періодично здійснювались поїздки на тренування та консультації до тренера збірної «Ігри Воїнів» ОСОБА_3 . Зокрема, 9-20 червня 2021 року брала участь в НТЗ зі стрільби з лука, котрі проводив Центр фізичної культури та спорту «Інваспорт» на спортивно-тренувальній базі «Паралімпієць» (с. Пульмо, Волинська область). В період 10-11 липня 2021 року ОСОБА_1 брала участь в змаганнях «Ігри Нескорених» (м. Кривий Ріг). 12 вересня 2021 року в змаганнях «Ігри воїнів» (м. Луцьк), а 14-17 жовтня в кубку стрільби з лука серед ветеранів АТО (м. Львів).
44. В період березень-квітень, жовтень-квітень 2021 року ОСОБА_1 тренувалась в стрілецькому тирі за адресою: АДРЕСА_2; квітень-жовтень 2022 року за адресою: АДРЕСА_3.
45. Позивач в період з 12 грудня 2022 року по 29 грудня 2022 року проходила стаціонарне лікування в нейрохірургічному відділенні Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської ради, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №17510/5563 від 29 грудня 2022 року; на початку 2022 року повторно перенесла вірусну хворобу SARS-CoV (COVID-19), що підтверджується результатом аналізу молекулярно-генетичного дослідження №8 від 28 січня 2022 року; в період з 27 лютого 2023 року по 08 березня 2023 року проходила лікування в неврологічному відділенні КП «Луцька ЦРЛ», що підтверджується виписним епікризом. З початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України позивач несла службу в лавах Збройних Сил України, що підтверджується довідкою №67 від 15 березня 2023 року та військовим квитком серії НОМЕР_1 від 27 лютого 2021 року.
46. Зважаючи на вищевказані обставини, представник позивача вказав на наявності поважних причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
47. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року, адміністративний позов повернуто позивачу, оскільки з позовними вимогами позивач звернулася до суду поза межами встановленого строку, заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду не містить поважних причин пропуску такого строку.
48. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.
49. Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
50. Частиною першою статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
51. У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
52. Крім того, Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
53. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
54. Подібні висновки виклав Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №420/1782/23, де вказав, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
55. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, останнім днем строку для подачі позову є 09 жовтня 2020 року, однак позивач звернулася до суду лише 09 травня 2023 року, тобто майже через 2 роки і 7 місяців.
56. Водночас, скаржник обґрунтовує поважність пропуску такого строку:
- перебуванням на частковій самоізоляції двічі у зв`язку з вірусною хворобою SARS-CoV (COVІD-19);
- перебуванням на стаціонарному лікуванні у періоди з 23 жовтня 2020 року по 03 листопада 2020 року, з 22 жовтня 2021 року по 02 листопада 2021 року; з 12 грудня 2022 року по 29 грудня 2022 року;
- перебуванням на реабілітації (амбулаторно) у січні 2021 року та проходження амбулаторного лікування у період з 18 червня 2018 року по 30 листопада 2021 року;
- проведення тренувань та підготовки до змагань у різні періоди часу з січня 2021 року до квітня 2023 року.
57. Перевіривши наведене скаржником обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд касаційної інстанції вказує, що останнє ґрунтується на суб`єктивному ставленні позивача до наведених ним обставин. Водночас зазначені доводи жодним чином не можуть сприйматись як об`єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача та дійсно унеможливили звернення до суду у більш стислі строки, на що правильно вказали суди попередніх інстанцій.
58. Так, поважними визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Такими обставинами є ті, що унеможливлюють вчасне звернення до суду з відповідним позовом.
59. Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.
60. Хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.
61. Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.
62. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивачем надано докази про її перебування саме на стаціонарному лікуванні лише у періоди з 23 жовтня 2020 року по 03 листопада 2020 року, з 22 жовтня 2021 року по 02 листопада 2021 року; з 12 грудня 2022 року по 29 грудня 2022 року. При цьому, неможливості звернутися до суду до початку стаціонарного лікування, або у періоди між перебуванням у стаціонарі, або після завершення стаціонарного лікування позивачем не обґрунтовано.
63. Крім того, позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено, що у зі змісту долученої до матеріалів справи медичної документації вбачається, що позивач з моменту відмови їй у призначенні одноразової грошової допомоги (08 квітня 2020 року) перебувала у стані, який дійсно свідчив про наявність обмежень у здійсненні нею фізичної чи інтелектуальної діяльності.
64. Аналогічний підхід щодо критеріїв оцінки поважності пропуску звернення до суду у зв`язку із перебуванням особи на амбулаторному лікуванні неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постановах від 17 липня 2019 року у справі №815/1175/17, від 20 лютого 2020 року у справі №560/3070/19, від 26 березня 2020 року у справі №805/2688/18-а, від 27 серпня 2021 року у справі №520/17941/2020, від 12 жовтня 2023 року у справі №560/2291/23, від 26 січня 2024 року у справі № 440/305/19 та від 31 січня 2024 року у справі № 620/13656/21.
65. Щодо доводів скаржника про необхідність перебування на частковій самоізоляції з метою уникнення близького контакту з іншими особами з метою унеможливлення передачі вірусу SARS-CoV (COVІD-19), а також інших доводів, таких як підготовка до змагань, участь у змаганнях, перебування на постійних тренуваннях, колегія суддів вказує, що вказані події не мали постійний і тривалий характер, а тому не могли повністю позбавити позивача можливості протягом двох років і семи місяців звернутися до суду за захистом своїх прав.
66. Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв`язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі «Електронний суд» або будь-якими іншими дистанційними засобами зв`язку. Доводів та доказів щодо неможливості вчиняти відповідні дії (подання позовної заяви, укладення договору з адвокатом з метою уповноваження останнього вчиняти відповідні дії від імені позивача) засобами електронного або поштового зв`язку, з метою реалізації своїх прав та обов`язків у межах передбаченого КАС України строку на звернення до суду з позовом, позивачем не надано.
67. Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14919/22.
68. Отже, в даному випадку, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду та погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
69. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме, статей 122 123 КАС України, під час вирішення питання стосовно відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, не знайшли свого підтвердження за результатами касаційного розгляду справи.
70. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
71. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
72. Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
73. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі №809/1087/17, від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18, від 17 червня 2021 року у справі №570/4516/19, від 18 лютого 2022 року у справі №380/893/20.
74. Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
75. Крім того колегія суддів бере до уваги встановлені судами попередніх інстанцій обставини про те, що тотожним причинам пропуску строку звернення позивача судами вже було надано оцінку в межах справи №140/6603/23 за аналогічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області.
76. На цій підставі колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 2 та 45 КАС України неприпустимість зловживання процесуальними правами є одним з основних принципів адміністративного судочинства; учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
77. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
78. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
79. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
80. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
81. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення у справі «Мушта проти України» (заява № 8863/06) нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
82. У рішенні у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, п. 41) ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.
83. Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
84. Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд, за загальним правилом, встановленим положеннями частини другої статті 341 КАС України, не має права, зокрема, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
85. У той же час позивач, не надаючи до Суду нових доказів, всупереч частині другій статті 341 КАС України, просить Суд здійснити переоцінку доказів, які вже були належним чином оцінені судами першої та апеляційної інстанції із зазначенням мотивів їх відхилення.
86. На цій підставі колегія суддів вважає за необхідне вказати, що питання поновлення пропущених процесуальних строків вирішується судом в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Найпоширенішими підставами, за яких може бути поновлений пропущений строк звернення до суду, є, зокрема, форс-мажорні обставини або такі, що перебували поза контролем особи (аварії, катастрофи, природні явища) та інші об`єктивні причини, що не залежали від її волі (тяжка хвороба, неправомірні дії інших осіб тощо).
87. Водночас, у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об`єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
88. Суд також звертає увагу на те, що небажання позивача вчасно реалізувати процесуальні права та недоведення факту того, що можливість подання ним позовної заяви у визначені законом строки не залежала від його волевиявлення або було зумовлено вагомими та непереборними обставинами, свідчить про втрату можливості захисту порушених, на думку позивача, прав у судовому порядку.
89. Такий підхід відповідає принципу правової визначеності (res judicata) як складової верховенства права, а також законності (заборони незастосування норми закону, яка відповідає критерію якості, передбачуваності та легітимної мети).
90. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) щодо якості судових рішень (оn the quality of judicial decisions) (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
91. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
92. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).
93. Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
94. Також у пункті 71 рішення у справі "Peleki v. Greece" (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (рішення у справі "Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
95. До того ж, у пункті 80 рішення у справі "Perez v. France" (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі "Artico v. Italy", заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі "Van de Hurk v. the Netherlands", заява № 16034/90, пункт 59).
96. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
97. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява № 22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).
98. Так, у пункті 54 рішення "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
99. . Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
100. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
101. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди ухвалили судові рішення при дотриманні норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
102. Оскільки суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 349 353 355 356 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: А.Ю. Бучик
В.М. Шарапа