№ 1412/87/12

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 1412/87/12

провадження № 61-15181св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець Виконавчого округу Миколаївської області Баришніков Артем Дмитрович,

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Незалежний центр оцінки експертизи та аналітики «Пи Кан»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року у складі судді Кузьменко В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А. Д. (далі - приватний виконавець) щодо оцінки майна та скасування результатів оцінки майна.

Скарга мотивована тим, що у провадженні приватного виконавця знаходиться зведене виконавче провадження № 61702940 з примусового виконання виконавчих листів № 2/1412/2555/12, 2/1412/2558/12, 2-952/2011, виданих Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») заборгованості за кредитними договорами. 06 липня 2020 року приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, за якою Товариству з обмеженою відповідальністю «Незалежний центр оцінки, експертизи та аналітики «Пи Кан» (далі - ТОВ «Незалежний центр оцінки, експертизи та аналітики «Пи Кан») надано доручення на визначення ринкової вартості описаного та арештованого майна: нежитлового приміщення загальною площею 205,6 кв. м торгівельного павільйону, за адресою: АДРЕСА_1 . 13 липня 2020 року приватним виконавцем отримано звіт № 195/07-20 про незалежну оцінку майна.

23 липня 2020 року ОСОБА_1 отримала повідомлення про оцінку вказаного арештованого майна.

Заявниця не погодилась із результатами оцінки майна, яка здійснена 09 липня 2020 року.

Зокрема, вказувала, що для оцінки майна було взято порівняльний підхід, для порівняння було взято чотири об`єкти нерухомого майна із більшою площею та із більшою ціновою пропозицією, що не сприяло об`єктивній оцінці майна. Крім того, враховуючи нестабільну ситуацію на ринку нерухомості, значні коливання цін на нерухомість в Інгульському районі м. Миколаєва, а також коливання курсу валют, заявниця вважала, що оцінка станом на 2020 рік не може об`єктивно відтворювати вартість об`єкта нерухомості. Так, у 2017 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська експертна група» проводила оцінку того ж самого майна і при тих самих показниках його було оцінено у 952 800,00 грн, а проведеною судовою експертизою у справі № 487/49/18 встановлена його вартість 1 336 830,00 грн. До того ж, сам опис відбувався без огляду цього майна з середини, що є порушенням пункту 50 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати дії приватного виконавця щодо проведення оцінки майна, а саме, арештованого майна: нежитлового приміщення торгівельного павільйону, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - неправомірними, а також визнати недійсним та скасувати результати незалежної оцінки цього майна від 09 липня 2020 року, яка була зроблена TOB «Незалежний центр оцінки експертизи та аналітики «Пи Кан».

11 вересня 2020 року представником ОСОБА_1 адвокатом Юрченком А. С. були подані уточнення до скарги на дії приватного виконавця, а 11 листопада 2020 року - нова редакція скарги, відповідно до яких заявниця доповнила свої вимоги та, посилаючись на те, що постанова приватного виконавця від 16 червня 2020 року про опис та арешт майна - нежитлового приміщення торгівельного павільйону, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є незаконною, оскільки приватний виконавець не оглядав це майно, а відповідно до висновку судового експерта Лесків С. А. № 125-024 судової оціночно-технічної експертизи у справі № 487/49/18 ринкова вартість описаного нежитлового приміщення становить 1 336 830,00 грн. У новій реакції зазначено, що заявниця лише 23 липня 2020 року дізналася про проведення електронних торгів ДП «СЕТАМ» з продажу арештованого майна, просила також поновити строк на подачу скарги, визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця від 16 червня 2020 року про опис та арешт майна боржника ОСОБА_1 , визнати неправомірними дії приватного виконавця, що полягають у поданні заяви на реалізацію арештованого майна до ДП «СЕТАМ» - нежитлового приміщення торгівельного павільйону, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також визначити ринкову вартість вказаного арештованого майна.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що дії приватного виконавця в ході проведення виконавчого провадження відповідали вимогам чинного законодавства, а вимоги скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року змінено шляхом доповнення резолютивної частини ухвали наступним: «У визначенні ринкової вартості арештованого майна - нежитлового приміщення торгівельного павільйону, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відмовити. Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку на подачу скарги. Залишити без розгляду вимоги скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця від 16 червня 2020 року про опис та арешт майна боржника ОСОБА_1 , визнання неправомірними дій приватного виконавця, що полягають у поданні заяви на реалізацію арештованого майна до Державного підприємства «СЕТАМ» - нежитлового приміщення торгівельного павільйону, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ». В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції в частині вимог скарги щодо оскарження результатів звіту про оцінку майна через їх недоведеність погодився з висновком суду про відмову у їх задоволенні, з огляду на їх необґрунтованість. Разом із цим, апеляційний суд, залишаючи без розгляду вимоги доповненої скарги, керувався тим, що такі подано поза межами визначеного законом строку, а заявниця не навела поважних причин пропуску строку. В частині вимог скарги про визначення ринкової вартості вказаного арештованого майна, апеляційний суд зазначив, що такі не підлягають задоволенню, оскільки такі протирічать повноваженням суду у виконавчому провадженні визначеним у Розділах VI, VII ЦПК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у вересні 2021 року засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суб`єкт оціночної діяльності не оглядав майно, а зробив оцінку на підставі фото та документів, наданих стягувачем та приватним виконавцем, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 753/3055/18.

Зазначене є підставою для визнання неправомірними дій приватного виконавця щодо оцінки майна, що відповідає правовому висновку Верховного Суду, що міститься у постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15-ц.

Крім того, вважає, що апеляційний суд помилково залишив без розгляду вимогу уточненої скарги за спливом строку для її подання, оскільки ані приватним виконавцем, ані стягувачем не подавалось заяв про застосування строку позовної давності або непоновлення строку на звернення з доповненнями. Також, звертає увагу на той факт, що повідомлення про оцінку майна вона отримала 23 серпня 2020 року, тому останній день для подання скарги, з урахуванням вихідних днів, було 03 вересня 2020 року.

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на дату розгляду справи до Верховного Суду не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 вересня 2021 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 1412/87/12 із Заводського районного суду м. Миколаєва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

11 жовтня 2022 року електронні копії матеріалів справи № 1412/87/12 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А. Д. перебуває зведене виконавче провадження № 61702940 щодо виконання виданих Заводським районним судом м. Миколаєва виконавчих листів: № 2/1412/2558/2012 від 30 січня 2013 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № SME400/117/2008 у розмірі 2 627 968,00 грн та судового збору; від 30 січня 2013 року № 2/1412/2555/2012 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором від 08 листопада 2007 року № SME400/106/2007 в розмірі 1 676 679,00 грн та судового збору; від 13 квітня 2012 № 2-952/2011 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором № SME400/007/2006 в розмірі 1 195 442,18 грн, заборгованість по процентам в сумі 312 972,52 грн, пені у сумі 50 000,00 грн, а всього - 1 558 414,70 грн.

02 квітня 2020 року з метою забезпечення виконання рішення суду приватним виконавцем винесена постанова про арешт рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 квітня 2020 року за боржником зареєстровано нежитлове приміщення торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 205,6 кв. м.

16 квітня 2020 приватним виконавцем проведено опис та арешт нежитлового приміщення загальною площею 205.6 кв.м торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 , про що винесена відповідна постанова, копія якої 17 квітня 2020 року направлена боржникові.

Постановою приватного виконавця від 06 липня 2020 року для надання письмового звіту про оцінку нежитлових приміщень торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2/1412/2558/12 від 30 січня 2013 року призначено суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні ТОВ «Незалежний центр оцінки, експертизи та аналітики «Пи Кан».

Відповідно до звіту № 195/07-20 про незалежну оцінку описаних та заарештованих нежитлових приміщень торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 , станом на 09 липня 2020 року, оціночна (ринкова) вартість цього майна складає 477 030,00 грн.

13 липня 2020 року за № 3387 приватний виконавець на адресу боржника та стягувача надіслав повідомлення про визначену суб`єктом оціночної діяльності оцінку вказаного нерухомого майна, яке отримано ОСОБА_1 23 липня 2020 року.

13 липня 2020 року приватний виконавець подав заявку щодо передачі на реалізацію описаного нерухомого майна вартістю 477 030,00 грн.

Згідно із протоколом проведення електронних торгів Державного підприємства «СЕТАМ» від 13 серпня 2020 року № 496711 нежитлові приміщення торгівельного павільйону у АДРЕСА_1 були продані за ціною 477 030,00 грн.

Не погодившись із такими висновками оцінювача, боржник у виконавчому провадженні - ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії приватного виконавця та, обґрунтовуючи неправомірність оцінки нерухомого майна, посилалася на її проведення без зовнішнього та внутрішнього огляду нерухомого майна.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частин 1-2 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.

Частиною 5 статті 57 Закону «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року в справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) дійшла висновку, що право на звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція. На думку Великої Палати Верховного Суду, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18) зроблено висновок, що «чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III). Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів».

Згідно з приписами статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Частиною третьою статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майновий прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець із власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Даним Стандартом (пункти 50-55), зокрема, визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна. Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Частиною шостою статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватись відповідно до Національного стандарту № 2 Оцінка нерухомого майна з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Так, згідно з приписами пункту 50 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Відповідно до пункту 51 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: - укладення договору на проведення оцінки, - ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; - ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; - вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; - узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; - складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; - доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Крім того, статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки. Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний) підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього».

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 2033/2-108/11 (провадження № 61-17487св19) та від 14 серпня 2019 року у справі № 766/7365/17.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , оскільки суб`єктом оцінювання проводився огляд (обстеження) об`єкту оцінки, як зовні, так і в середині, що підтверджується змістом звіту про незалежну оцінку арештованих приміщень.

Верховний Суд, перевіряючи доводи касаційної скарги щодо порушення порядку проведення оцінки арештованого майна, встановив, що згідно з пунктом 1 розділу «Обмежувальні умови» Звіту усі дані про технічний стан конструктивних елементів будівлі отримані на підставі візуального обстеження інструментом оцінки (т. 1 а. с. 215), відтак зазначені доводи є необґрунтованими, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

З урахуванням зазначеного, відсутні підстави вважати, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 753/3055/18; від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15-ц, оскільки у зазначених справах зроблено висновок з урахуванням установлених обставин справ.

У вказаних справах суди не встановили, що матеріали виконавчого провадження не містять доказів ознайомлення експерта з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього, зазначивши про недоведеність цієї обставини.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково залишив без розгляду вимогу уточненої скарги за спливом строку для її подання є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 449 ЦПК України визначений десятиденний строк для звернення зі скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу строк, який обраховується з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Статтею 126 ЦПК України передбачені наслідки пропущення процесуальних строків: право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що оскаржувану постанову приватного виконавця від 16 червня 2020 року ОСОБА_1 отримала поштою 22 червня 2020 року, а з уточненою скаргою звернулася до суду 11 вересня 2020 року, дійшов обґрунтованого висновку про порушення заявницею строку на звернення зі скаргою.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (Перетяка та Шереметьев проти України, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема, для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).

Доводи касаційної скарги у підсумку спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій чи переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін із підстав, передбачених статтями 401 410 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак