№ 146/1094/21

Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 146/1094/21

провадження № 61-8990св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - фермерське господарство «Агат Поділля»,

відповідачі: ОСОБА_1 , фермерське господарство «Садівник-А»,

третя особа - Державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Томашпільської районної державної адміністрації Штифурко Ольга Дмитрівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фермерського господарства «Садівник-А», яка підписана представником Загороднім Віталієм Сергійовичем, на заочне рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 30 березня 2022 року в складі судді: Скаковської І. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У серпні 2021 року фермерське господарство «Агат Поділля» (далі - ФГ «Агат Поділля») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , фермерського господарства «Садівник-А» (далі - ФГ «Садівник-А») про визнання договору оренди землі недійсним, скасування запису про реєстрацію договору оренди та поновлення права оренди.

Позов мотивовано тим, що 20 січня 2014 року між ФГ «Агат Поділля» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 128 щодо земельної ділянки площею 3,6241, кадастровий номер 0523985200:03:000:0084, яка розташована на території Рожнятівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Договір оренди землі укладено на 10 років з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою. Право оренди зареєстроване 27 червня 2014 року, тобто датою закінчення договору є 27 червня 2024 року. Згідно акту приймання - передачі об`єкта оренди від 27 червня 2014 року відповідач передала, а орендар прийняв об`єкт оренди.

Позивачу стало відомо, що договір оренди припинений, а на земельну ділянку, яка була в користуванні позивача, наявне зареєстроване інше речове право оренди за іншою юридичною особою - ФГ «Садівник-А». Дії відповідачів є протиправними та незаконними. Сторони договору оренди землі №128 виконували свої зобов`язання по договору, жодних претензій один одному не висували та повідомлень-листів щодо можливого одностороннього розірвання вказаного договору оренди землі не направляли, підстав для одностороннього розірвання договору не було.

ФГ «Агат Поділля» просило:

визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ФГ «Садівник-А» та ОСОБА_1 , б/н, дата укладання договору 11 березня 2022 року, номер запису про реєстрацію іншого речового права № 35941137 щодо земельної ділянки площею 3,6241 га, кадастровий номер 0523985200:03:000:0084;

зобов`язати Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Томашпільської районної державної адміністрації Штифурко О. Д. скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №35941137 від 11 березня 2020 року, а також скасувати наявний запис про припинення іншого речового права по договору оренди землі № 128 від 20 січня 2014 року;

зобов`язати державного реєстратора відновити (поновити) запис про реєстрацію іншого речового права оренди землі по договорі оренди землі № 128 від 20 січня 2014 року, укладеного між ФГ «Агат Поділля» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 30 березня 2022 року позов ФГ «Агат Поділля» задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ФГ «Садівник-А» та ОСОБА_1 , серія та номер б/н від 11 березня 2020 року, номер запису про реєстрацію іншого речового права № 35941137 щодо земельної ділянки площею 3,6241 га кадастровий номер 0523985200:03:000:0084, яка розташована на території Рожнятівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

В іншій частині позовних вимог ФГ «Агат Поділля» відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до пункту 47 договору оренди землі № 128 від 20 січня 2014 року було визначено, що по завершенні перших п`яти років оренди земельної ділянки орендодавець набуває права одностороннього розірвання договору. Однак договором не було визначено ні підстав, ні умов одностороннього розірвання договору. Підставами дострокового розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця може бути невиконання орендарем істотних умов договору, зокрема - несплата розміру орендної плати більше ніж три місяці, використання земельної ділянки не за призначенням, передача земельної ділянки в суборенду без письмової згоди орендодавцю. Тому суд вважав, що підстав для одностороннього розірвання договору оренди № 128 від 20 січня 2014 року не було, сторони добросовісно виконували свої зобов`язання по договору.

Суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведено обставини зазначені ним у позові, наявність порушених його прав є очевидною, тому вони підлягають захисту судом у спосіб, що ним обраний шляхом визнання недійсним договору оренди землі укладеним між ФГ «Садівник-А» та ОСОБА_1 , а тому в цій частині позовна вимога підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції щодо вимоги про скасування запису про реєстрацію договору оренди та поновлення права оренди вказав, що з 16 січня 2020 року, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачав, а тому вимога позивача про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію іншого речового права не підлягає до задоволення, так як чинним законодавством не передбачено такого способу захисту порушених речових прав.

Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 травня 2022 року заяву ФГ «Садівник-А» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу ФГ «Садівник-А» залишено без задоволення, заочне рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 30 березня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи умови договору та беручи до уваги положення статті 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення договору), відповідно до яких договір оренди землі набрав чинності 27 червня 2014 року, тобто після його державної реєстрації, строк дії договору закінчується 27 червня 2024 року. На час укладення оспорюваного договору оренди (11 березня 2020 року), укладений ОСОБА_1 з ФГ «Агат Поділля» договір оренди землі відповідно до вимог законодавства та умов договору не припинений (зокрема строк дії договору не сплив) та у встановленому законом та договором порядку не розірваний.

Апеляційний суд зазначив, що законодавець допускає розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку в разі, якщо це передбачено умовами договору. Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи, тому сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці. ФГ «Садівник-А» посилається на пункт 47 договору №128 від 20 січня 2014 року, відповідно до якого по завершенні перших п`яти років оренди земельної ділянки орендодавець набуває права одностороннього розірвання даного договору. Разом з тим, чіткого механізму із зазначенням алгоритму дій орендодавця вказаний пункт не містить. Пунктом 38 договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: - взаємною згодою сторін; - за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, як внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Пункт 39 договору оренди землі забороняє розірвання договору в односторонньому порядку. Системний аналіз положень договору оренди землі дає підстави дійти висновку, що він не передбачає можливості його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця. Заперечення зі сторони орендаря свідчить, що останній не погоджується на розірвання, тобто відсутня взаємна згода сторін на розірвання договору. Із позовом щодо тлумачення змісту правочину сторони до суду не зверталися.

Апеляційний суд зазначив, що враховуючи, що одна й та сама ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та захист прав позивача в обраний ним спосіб. оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Інтерес особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Оспорюваний договір оренди землі укладений під час дії попереднього договору оренди з ФГ «Агат Поділля», тобто порушує права останнього як орендаря, а відтак позивач має право на оспорювання договору оренди землі від 11 березня 2020 року.

Апеляційний суд зазначив, що ФГ «Садівник-А» наголошує увагу на тому, що відповідачі та третя особа не були належним чином повідомлені про розгляд судової справи. З матеріалів справи вбачається, що ФГ «Садівник-А» завчасно - 04 березня 2022 року було повідомлено, зокрема, про розгляд справи на 30 березня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Підстав повертати позовну заяву ФГ «Агат Поділля» у зв`язку з тим, що вона подана неповноважним представником не було, оскільки суд першої інстанції, отримавши позовну заяву, встановив, що вона відповідає вимогам ЦПК України. З матеріалів справи слідує, що позовна заява підписана ОСОБА_2 , який згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є керівником ФГ «Агат Поділля» та підписантом. Відхилені також доводи з приводу відсутності в рішенні інформації з приводу надання позивачем згоди на проведення заочного розгляду справи, а також з приводу відсутності ухвали про заочний розгляд справи, оскільки з матеріалів справи встановлено, що відповідно до частини першої статті 281 ЦПК України суд першої інстанції, врахувавши, що позивач не заперечує проти винесення заочного рішення по справі (заява від 30 березня 2022 року, а.с.65), 30 березня 2022 року постановив ухвалу про заочний розгляд справи (а .с. 68).

Аргументи учасників справи

15 вересня 2022 року ФГ «Садівник-А» подало касаційну скаргу, яка підписана представником Загороднім В. С., на заочне рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 30 березня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року, в якій просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 47 спірного договору оренди земельної ділянки № 128 від 20 січня 2014 року визначено, що по завершенні перших п`яти років оренди земельної ділянки орендодавець набуває права одностороннього розірвання даного договору. 04 березня ОСОБА_1 звернулась із заявою до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Томашпільської районної державної адміністрації із заявою про припинення дії договору оренди земельної ділянки № 128 від 20 січня 2014 року (копія заяви наявна в матеріалах справи (том 1. арк. № 81) та додасться до касаційної скарги). На підставі вказаної заяви третя особа 10 березня 2020 внесла відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (номер запису про інше речове право: 616212) відомості про припинення договору оренди земельної ділянки № 128 від 20 січня 2014 року (копія витягу наявна в матеріалах справи та додається до касаційної скарги). Отже, договір оренди земельної ділянки № 128 від 20 січня 2014 року припинено у спосіб визначений законодавством. Натомість оскаржуваними рішеннями судів обох інстанцій даний факт залишений поза увагою. При розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом має бути встановлено не лише наявність підстав з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. Оспорюваним договором не встановлено будь-яких порушень прав чи інтересів Позивача, який не є стороною оспорюваногоо договору, оскільки договірні відносини між Позивачем та ОСОБА_1 , припинено 10 березня 2020 року. Факт припинення позивачем не оскаржено.

Зазначає, що факт відсутності оспорюваного договору під час винесення судом першої інстанції рішення підтверджується, матеріалами справи та не оспорюється сторонами. Крім того дане порушення суду першої інстанції залишено поза увагою судом апеляційної інстанції. Фактично суд першої інстанції визнав договір недійсним не досліджуючи його. Вказані порушення суд апеляційної інстанції також не усунув. Визнаючи договір від 11 березня 2020 року недійсним без дослідження його в судовому засіданні та надання йому оцінки судом першої та апеляційної інстанцій суперечить принципу верховенства права, передбачений статті 8 Конституції України, в частині забезпечення юридичної визначеності. Дотримання юридичної визначеності, в тому числі, передбачає, то приписи права повинні бути зрозумілими та передбачуваними з тим. щоб учасники правовідносин могли будувати власну поведінку спираючись на них і не наражаючись на настання будь-якої відповідальності.

Вказує, що матеріали справи не містять повноважень ОСОБА_2 , які б підтверджували його право па підпис позовної заяви. Отже, суд першої інстанції зобов`язаний був повернути позов позивачу у відповідності до статті 185 ЦПК, а апеляційний суд встановивши, що судом першої інстанції порушено вимоги процесуально права та не повернуто позовну заяву, зобов`язаний був задовольнити частково апеляційну скаргу та повернути позов позивачу.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

27 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року: у задоволенні клопотання ФГ «Садівник-А» про розгляд касаційної скарги за участю представника ФГ «Садівник-А» відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20; від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18; від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18; від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17; від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17; від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18; від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19; від 15 лютого 2021 року у справі № 914/283/20; від 22 квітня 2020 року у справі № 911/933/19; від 28 квітня 2020 року у справі № 910/10553/18; від 09 червня 2020 року у справі № 904/92/20; від 17 вересня 2020 року у справі № 910/3850/19; від 08 грудня 2020 року у справі № 905/2488/15; від 24 березня 2021 року у справі № 395/1435/16-ц та постановах Верховного Суду України: від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13; від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16; від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволеної позовної вимоги ФГ «Агат Поділля» про визнання недійсним договору оренди землі. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,6241 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Рожнятівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, кадастровий номер 0523985200:03:000:0084.

20 січня 2014 року між ОСОБА_1 та орендарем ФГ «Агат Поділля» укладено договір оренди землі № 128 площею 3,6241 га, розташованої на території Рожнятівської сільської ради.

У договорі оренди землі № 128 від 20 січня 2014 року сторони домовилися про те, що:

дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, як внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (пункт 38 договору);

розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку забороняється (пункт 39 договору);

договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 45 договору);

по завершенні перших п`яти років оренди земельної ділянки орендодавець набуває права одностороннього розірвання даного договору (пункт 47 договору).

Право оренди землі на підставі договору оренди землі № 128 зареєстровано 27 червня 2014 року на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №14089178 від 27 червня 2014 року, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 23580971 від 27 червня 2014 року.

04 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Томашпільської районної державної адміністраціїШтифурко О. Д. із заявою про припинення дії договору оренди земельної ділянки № 128 від 20 січня 2014 року на підставі пункту 47 договору.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо земельної ділянки площею 3,6241 га, кадастровий номер 0523985200:03:000:0084 укладено договір оренди між ФГ «Садівник-А» та ОСОБА_1 , право за ФГ «Садівник-А» зареєстровано державним реєстратором Томашпільської районної державної адміністрації Штифурко О. Д., 11 березня 2020 року, номер запису про реєстрацію іншого речового права № 35941137.

Позиція Верховного Суду

Ключовими питаннями на яке мали надати відповідь суди, з урахуванням встановлених обставин та аргументів учасників справи, є те:

чи має право на односторонню відмову від договору оренди орендодавець на підставі пункту 47 договору оренди землі № 128 від 20 січня 2014 року;

чи може орендодавець вчинити односторонню відмову від договору на підставі пункту 47 договору оренди землі № 128 від 20 січня 2014 року не орендарю, а державному реєстратору.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Щодо права на односторонню відмову від договору оренди підставі пункту 47 договору оренди землі № 128 від 20 січня 2014 року

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів.

Касаційний суд особливо акцентує увагу, що при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782).

Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20).

У справі, що переглядається:

суди при частковому задоволенні позову вважали, що пункт 47 договору №128 від 20 січня 2014 року не містить чіткого механізму із зазначенням алгоритму дій орендодавця. Із позовом щодо тлумачення змісту правочину сторони до суду не зверталися;

в касаційній скарзі ФГ «Садівник-А» наполягає на тому, що орендодавець згідно пункту 47 договору №128 від 20 січня 2014 року набула право на односторонню відмову від договору;

суди не врахували, що при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору;

тлумачення змісту договору № 128 від 20 січня 2014 року, зокрема, з урахуванням принципу розумності та шляхом порівняння пунктів 39 і 47 як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, дозволяє стверджувати, що орендодавець за договором № 128 набув право на односторонню відмову від договору № 128 після спливу п`яти років оренди (з 28 червня 2019 року);

орендодавець мав право на односторонню відмову від договору оренди на підставі пункту 47 договору оренди землі № 128 від 20 січня 2014 року. Тому очевидно, що суди надали неправильну відповідь на одне з ключових питань всупереч нормам матеріального права. Як наслідок судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині.

Щодо можливості орендодавця вчинити односторонню відмову від договору на підставі пункту 47 договору оренди землі № 128 від 20 січня 2014 року не орендарю, а державному реєстратору

Щодо можливості орендодавця вчинити односторонню відмову від договору на підставі пункту 47 договору оренди землі № 128 від 20 січня 2014 року не орендарю, а державному реєстратору

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин.

До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.

При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:

суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;

такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 ЦК України).

Тлумачення вказаної норми, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що:

за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови або відсутність таких, чи коли одна із сторін набуває право на односторонню відмову;

одностороння відмова від договору оренди, як вид одностороннього правочину, розрахована на сприйняття саме іншою стороною договору оренди. Це зумовлено тим, що якщо існують підстави для односторонньої відмови або вона не залежить від певних підстав, то для орендаря вчинення такої відмови породжує істотні правові наслідки у вигляді розірвання договору. Тому в разі якщо орендодавець має право на односторонню відмову від договору оренди землі і вчиняє такий односторонній правочин, оскільки відмова від договору має бути адресована та сприйнята орендарем, то про нього слід повідомити саме орендаря, а не державного реєстратора;

державний реєстратор не є учасником приватних відносин і повідомлення державного реєстратора про вчинення орендодавцем односторонньої відмови від договору оренди не може породжувати для орендаря правові наслідки у вигляді розірвання договору оренди.

У справі, що переглядається:

суди вважали, що договір оренди землі відповідно до вимог законодавства та умов договору не припинений (зокрема, строк дії договору не сплив) та у встановленому законом та договором порядку не розірваний;

суди не звернули увагу, що орендодавець має право на односторонню відмову від договору оренди землі і вчиняє такий односторонній правочин, оскільки відмова від договору має бути адресована та сприйнята орендарем, то про нього слід повідомити саме орендаря, а не державного реєстратора. Державний реєстратор не є учасником приватних відносин і повідомлення державного реєстратора про вчинення орендодавцем односторонньої відмови від договору оренди не може породжувати для орендаря правові наслідки у вигляді розірвання договору оренди;

орендодавець має право на односторонню відмову від договору оренди землі, але про неї слід повідомляти не орендаря, а державного реєстратора. Орендодавець, з урахуванням принципу свободи правочину, не вчинив такий односторонній правочин як відмова договору, адресований орендарю. Тому очевидно, що суди надали неправильну відповідь на одне з ключових питань всупереч нормам матеріального права. Як наслідок судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині.

Щодо вирішення спору по суті

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 587/2326/16-ц (провадження № 14-442цс19) вказано, що: «суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що на час підписання 29 грудня 2015 року оскарженого договору та реєстрації права оренди земельної ділянки за ФГ «Натон» був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта, підписаний ОСОБА_3 із позивачем 19 квітня 2007 року і зареєстрований 23 жовтня 2007 року у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України». Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України). Внаслідок укладення оскарженого договору ФГ «Натон» отримало право оренди земельною ділянкою, що стало перешкодою для позивача у реалізації аналогічного права щодо тієї самої земельної ділянки. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про порушення права позивача на оренду земельної ділянки та наявність підстав для визнання оскарженого договору недійсним».

У справі, що переглядається, суди встановили, що оспорюваний договір оренди землі укладений під час дії попереднього договору оренди з ФГ «Агат Поділля», тобто порушує права останнього як орендаря, а відтак позивач має право на оспорювання договору оренди землі від 11 березня 2020 року. На час укладення оспорюваного договору оренди (11 березня 2020 року), укладений ОСОБА_1 з ФГ «Агат Поділля» договір оренди землі відповідно до вимог законодавства та умов договору не припинений (зокрема строк дії договору не сплив) та у встановленому законом та договором порядку не розірваний. За таких обставин зробили обґрунтований висновок про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між ФГ «Садівник-А» та ОСОБА_1 , від 11 березня 2022 року, проте частково помилилися в мотивах її задоволення. Тому судові рішення належить змінити в мотивувальних частинах.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що фактично суд першої інстанції визнав договір недійсним не досліджуючи його внаслідок відсутності його в матеріалах справи, оскільки обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України). Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 174 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Сторонами в справі в суді першої інстанції не заперечувалося укладення договору оренди від 11 березня 20220 року між ФГ «Садівник-А» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 3,6241 га, кадастровий номер 0523985200:03:000:0084. До заяви про перегляд заочного рішення ФГ «Садівник-А» надало копію оспорюваного договору (а. с. 86 - 91).

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що справа не містить повноважень ОСОБА_2 , які б підтверджували його право на підпис позовної заяви з таких підстав.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (абз. 1 першої частини першої статті 80 ЦК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (абз. 1 частини першої статті 92 ЦК України).

Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Однак якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема свої органи управління. Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 16 лютого 2022 року в справі № 554/7761/20 (провадження № 61-16724св21).

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі, зокрема, через свого керівника (частина третя статті 58 ЦПК України).

У справі, що переглядається, позовна заява підписана головою ФГ «Агат Поділля» ОСОБА_2, який згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є керівником ФГ «Агат Поділля».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в оскарженій частині належить змінити в мотивувальній частині; в іншій оскарженій частині судові рішення слід залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства «Садівник-А», яка підписана представником Загороднім Віталієм Сергійовичем, задовольнити частково.

Заочне рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 30 березня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в частині задоволеної позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між фермерським господарством«Садівник-А» та ОСОБА_1 , від 11 березня 2020 року, номер запису про реєстрацію іншого речового права № 35941137 щодо земельної ділянки площею 3,6241 га кадастровий номер 0523985200:03:000:0084, яка розташована на території Рожнятівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук